www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Семиволос

Термін “Донбас” втратив свою актуальність. Як єдиного політичного простору його вже не існує. Раніше це поняття мало силу тяжіння через великі кошти, які акумулювалися в Донецьку. Саме через кошти Донецька та Луганська області були готові прийняти цю регіональну ідентичність під назвою “Донбас”. Так само, як і, наприклад, північ Запорізької області, яка була прилеглою до цього регіону та тяжіла до Донецька.

Розповів: Ігор Семиволос, керівник проекту "Українська миротворча школа", директор Центру близькосхідних досліджень, над текстом працювала Марта Пугач.

Слобідська та приазовська регіональні ідентичності на зміну ідентичності під назвою "Донбас"

Після окупації Донецька - центру тяжіння грошей, можливостей та впливу на Донбасі - ситуація змінилася. Значна кількість людей проукраїнських поглядів змушені були виїхати з окупованих територій і автоматично розпочалося переосмислення цього регіону.

Парад вишиванок у Сєвєродонецьку 19 травня 2016 року

Ми побачили, що майже половина Луганської області - північ області до Сіверського Дінця, і північ Донецької області почали переосмислювати себе в термінах Слобожанщини.

Слобожанщина стала для цих територій привабливою ідентичністю з цілком об’єктивних причин. Втрата Донецька перетворила Харків на ключовий центр, куди були спрямовані основні потоки переселенців (особливо в 2014-2015 рр).

Зрозуміло, що в людей виникає бажання пов’язати себе із містом, яке відіграє роль ключового центру для цього регіону. До того ж, із Харковом найкраще транспортне сполучення.

А Харків - це автоматично Слобожанщина. Разом з тим, коли говоримо про Слобожанщину, то наче б занурюємося в історичну глибину як мінімум на 100-200 років.

Ред.: ТЕКСТИ писали про сполучення з Харковом та про зміну центру тяжіння в регіоні, коли досліджували пасажиропотік Укрзалізниці в 2014-2015-ому роках. Аналіз бази продажу квитків Укрзалізницею підтверджує тезу про високу інтенсивність контактів Харкова з дрібними станціями Донецької та Луганської областей.

Пасажиропотік "Укрзалізниці" демонструє високу інтенсивність переміщень між Харковом та дрібними станціями Донецької й Луганської областей

Ця слобідська ідентичність починає набирати силу. Не можна сказати, що вона запанувала, бо є регіони, які і досі асоціюють себе із Донбасом. Наприклад, шахтарські регіони - Добропілля, Троїцьке, Покровськ (колишній Красноармійськ) та інші.

Шахтарям важливо мати уяву про себе як про Донбас. Але інші місцевості, там де немає шахт (а це більша частина території), вже так не мислять.

Ще одна ідентичність, яка приходить на зміну Донбасу, це приазовська. Вона найбільш притаманна Маріуполю й околицям та зникає в міру просування на південь уздовж Азовського моря. Маріуполь ніколи не був власне Донбасом, але його тримало тяжіння грошей. А зараз він абсолютно вільний і діє автономно.

Ред.: В лютому 2016-ого року Українська Миротворча Школа оприлюднила результати дослідження настроїв жителів Приазов’я. Регіон, позначений на карті нижче, був ідентифікований як Приазов’я на основі «неформальної колективної ідентичності, яка в принципі не відкидається більшістю населення».

З результатами опитувань УМШ можна ознайомитись тут.

Приазовський регіон із центром у Маріуполі

Приазовська ідентичність також з’явилася історично, просто була неактуалізована.Там існували газети, наприклад “Приазовський рабочий”. “Приазовскість” актуалізується в міру того, як з’являється потреба відштовхнутися від чогось у своїй ідентичності.

Часто-густо задаєш людям питання про приазовську ідентичність і вони вперше починають про неї задумуватись. Ми ж часто не усвідомлюємо, наскільки соціологічні опитування або потім оприлюднення їх результатів впливають на свідомість цих людей. І чи в такий спосіб ми не нав’язуємо їм ту чи іншу ідентичність. Проте поява приазовської ідентичності - це факт.

Свого часу ми робили дослідження по ісламу і зустрічалися з представниками організації “Хізб ут-Тахрір”. Коли ми робили інтерв’ю, вони так само клали мікрофон і робили інтерв’ю з нами.

Це класична ситуація постмодерну. Коли ти досліджуєш якусь групу, якусь ідентичність, то це означає, що ти також впливаєш на формування цієї ідентичності.

Наша гіпотеза полягає в тому, що зростання приазовської ідентичності в Маріуполі було пов’язано в першу чергу з тим, що їм потрібно було визначитися. Вона існувала завжди і так само завжди існувала думка, що вони не схожі на “донецьких”. Проте ключові символи Донбасу вони визнавали. Наприклад, свято шахтаря. Воно було ключовим для всього регіону.

Було б добре подивитися, чи святкують День шахтаря в тому чи іншому регіоні. Якщо не святкують - то все, можна вважати, що шахтарська ідентичність - основа донецької - зникає. Де люди святкують - там ще міцно закріплена.

Що таке Донбас зараз? Донбас - це там, де війна. Багато хто його називає “Старопромисловий район”. Там ще з другої половини XIX століття існує так званий “російсько-український альянс”. Він виник від того, що ці землі освоювали як українці, так і росіяни. Він розпався в 2014-ому році, коли ці люди почали визначатися, хто вони є. Розпочався чіткий "вододіл". При тому, що це одразу було визначення політичне, а не етнічне. Одразу політичне визначення - це дуже характерно для цього регіону.

Відтак, гіпотеза про те, що Донбас перестав бути єдиним і мати єдину ідентичність уже є фактом. Це вже сталося. Хоч на разі важко сказати, наскільки довго відбуватиметься трансформація і які форми набиратиме. Це тривалий процес, який значною мірою залежатиме від того, як будуть відбуватися події на фронті.

Для цих людей важливими є безпека і успішність. В першу чергу безпека, вже потім - успішність.

Три соціальні порядки на території України

Переосмислення ідентичності означає, що відбувається швидка трансформація соціального порядку на цих територіях. Від радянського - до якогось іншого.

Соціальний порядок - це система цінностей, правил гри і методів прийняття рішень. Зараз ми бачимо, що в Україні створюється новий соціальний порядок. Він почав створюватися в момент “ленінопаду”, коли стала можливою декомунізація. Він може бути не демократичним і не завершеним, та основне, що він - не радянський. Саме тому основні противники Революції Гідності сформувалися навколо пам’ятників Леніна. Їх повалення означало повалення старого соціального порядку.

Проблема в тому, що на окупованих територіях теж новий соціальний порядок. Революція змінила старий соціальний порядок на всій території України. Власне їх утворилося три. А соціальний порядок всередині країни може бути один. Їх не може бути два, три чи п’ять.

У нас же один соціальний порядок - на переважній території України, поєднує і авторитарну, і ліберально-демократичну тенденцію. Ці тенденції подекуди конфліктують і це нормально.

Другий - на території ОРДіЛО (окуповані райони Донецької і Луганської областей). Умовно його можна назвати бандитським.

Третій - в Криму. Вони відрізняються тим, що Росія анексувала Крим, а ОРДіЛО - не анексувала. В обох випадках відбувалась окупація, проте соціальний порядок в анексованому Криму відрізняється від того, що формується на окупованому Донбасі.

Неокупована ж частина Донбасу переживає складну проукраїнськи спрямовану трансформацію в способах мислення та розуміння себе.

В регіоні з’явилися нові чинники: війна, конкуренція, міста. Незмінним залишився раціональний вибір

Причина трансформацій - у нових змінних, які з’явилися в регіоні. Ключова з них - війна. Якби не було війни, ми б мали якісь зміни, але ці зміни були б менш чітко вираженими, поодинокими, точковими і якби їм не додавати ресурсів, вони б затихали.

Донецька і Луганська області були дуже характерними в рамках України. З різних причин, це замкнуті формації. Навіть шляхи сполучення, особливо до Луганської області, - це просто катастрофа. Доїхати до Луганської області навіть зараз - це велика проблема. Вся інфраструктура жахлива.

Доки не прийшла українська армія, ці люди жили собі на своїх місцях. Зміни розпочалися, коли вони побачили українську армію. Це був новий і абсолютно непередбачуваний чинник.

В цих замкнутих формаціях не було ніякої іншої культури, окрім як радянської. Ніяких змін, інновацій туди просто не приходило. І політичні еліти були вкрай зацікавлені в тому, щоб цих інновацій і не було. Тому першою інновацією на цих територіях стала армія.

Спочатку реакцією людей, зрозуміло, був шок. Пізніше, коли шоковий стан пройшов, почався раціональний вибір. Це не означає, що вони стали лояльними до постреволюційної України. Вони були насторожені.

Коли стало зрозуміло, що Україна звідти вже не піде, що нові правила вже є реальністю - тоді починається мімікрія. Стара радянська культурна традиція намагається пристосуватися до нових правил. Але там просто так пристосуватися дуже складно.Позитивна тенденція - це те, що постійно відбуваються конфлікти і ці конфлікти рухають ситуацію вперед.

З цієї точки зору дуже показовим є Сєвєродонецьк з його конфліктами навколо процедур і уявлень про те, як можна вирішувати проблеми. Там була монокультура. Одне підприємство та одна партія накидали свою волю всім іншим. А зараз цього немає, з’явилася конкуренція та депутати із проукраїнських партій. І звідси конфлікти, бо люди на цих територіях не вміють домовлятися в умовах конкуренції, вони не звикли цього робити. І не хочуть.

Наприклад, коли розпочався конфлікт у міській раді Сєвєродонецька, Українська Миротворча Школа пропонувала послугу проведення переговорів між міським головою та депутатським корпусом, але ця пропозиція просто зависла в повітрі на етапі розміщення оголошення в газеті. Зрештою, всі відмовилися.

Однак те, що ці конфлікти відбуваються, означає, що щось змінюється. В Сєвєродонецьку вдалося дійти згоди і спрацювали механізми ненасильницького вирішення складної ситуації.

Ред.: У березні 2016-ого ТЕКСТИ писали про параліч міської влади у Сєвєродонецьку (більше - тут ). У той час мова йшла про розпуск міської ради та введення військово-цивільної адміністрації, тобто пряме призначення керівника міста Президентом. На разі ж вдалося відновити на посаді міського голову, що можна вважати успіхом у веденні переговорів.

Крім Сєвєродонецька є ще декілька містечок із великою кількістю проукраїнських депутатів і де вони мають вплив. Наприклад, у Новому Айдарі, там взагалі все дуже красиво. В Добропіллі також.

У решті міст проукраїнські депутатські фракції доволі великі, але їх успіх перемінний та вплив невеликий. Наприклад, складна ситуація в Лисичанську, навіть гірша, ніж була у Сєвєродонецьку. Та це унікальне місто, бо раніше там узагалі нікого нового не було. Так само як унікальним є Сєвєродонецьк, у міській раді минулого скликання якого була лише одна опозиційна людина, а тепер їх багато.

Ред.: ТЕКСТИ робили дослідження динаміки підтримки проукраїнських партії на Сході та Півдні. Наприклад, у Новому Айдарі після місцевих виборів 2015-ого року кількість проукраїнських партій збільшилася на 76%, порівняно із 2010 роком. В Добропіллі показник був +20%. Детально вивчайте, як зросла підтримка проукраїнських партій на Донбасі тут.

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Донецької області

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Луганської області

Така конкуренція виникла вперше за останні 10-15 років. Є ще велика проблема з економічною конкуренцією. Із зрозумілих причин відбувається занепад, і той дрібний бізнес, який намагається втриматися на поверхні, ще не готовий йти в політику.

У тому ж таки Сєвєродонецьку група місцевого бізнесу допомагала бійцям на кордоні ще з квітня 2014-ого, коли ще не почалося навіть АТО. І ця ж група бізнесу є ключовою у змінах, які зараз там відбуваються.

Окрім того, що з’явилася конкуренція та конфлікти, з’явилися міста. Тобто стала важливою їх роль у цьому регіоні. Раніше це були населені пункти, в яких жили робітники. Вони виконували якусь конкретну соціальну функцію, їх контролювала Партія регіонів чи місцевий олігархат і на тому крапка. А за останні два роки почала розгортатися дискусія навколо міст з точки зору уявлення їх як чогось єдиного.

В Донецькій області є міста та є населені пункти, які ще не перетворились в міста, хоч і мають більше 100 тис. населення. До прикладу, Слов’янськ - це місто, на відміну від Краматорська. Краматорськ - це населений пункт, не зважаючи на те, що він став центром теперішньої Донецької області.

Ще приклад міста - Бахмут (колишній Артемівськ). Там люди відчувають себе містом і там величезна культурна традиція. Коли ми робили FutureSearch (прогнозування майбутнього розвитку міста - ред.) для Бахмута, то виявилося, що це було єдине місто, яке не говорило про занепад.

Під час запитань про те, що сталося в місті з початку незалежності, вони не називали занепад промисловості, як всі інші, натомість говорили про побудову стадіону, відкриття нового заводу, отримання престижної премії заводу шампанських вин і т.д.

Інший приклад міста - це Маріуполь. Він пережив дуже складний період і зараз це, без сумніву, окремий світ. Після обстрілів тривалий час було дуже важко розморозити людей. Був період, коли люди сиділи на валізах і готові були виїхати. Як тільки минулого літа стало зрозуміло, що небезпека закінчилась, одразу почалася творчість, ідеї, політика почала бути цікавою.

Маріуполь складний, бо в ньому є Маріуполь та Антимаріуполь. Антимаріуполь - це заводські райони, які повністю контролюються МЕТІНВЕСТОМ (холдинг Ахметова, який об'єднує металургійні заводи, в тому числі і Маріупольський МК ім. Ілліча - ред.) і люди, які там живуть, голосують за МЕТІНВЕСТ. Це той випадок, коли завод є панівним у частині міста.

Якби, скажімо, в Маріуполі був лише Приморський район, то картина і політичний клас Маріуполя виглядав би зовсім по-іншому. Та все-одно запущені зміни вже не зупинити. Є соціально активна частина міста з візією та потенціалом. Це відрізняє Маріуполь від багатьох інших невеликих міст.

Коаліції “за” і “проти” змін у нових суспільних поділах

До війни суспільний поділ на цих територіях був класичним для радянського типу культури. Був прошарок національно орієнтованої інтелігенції, яка в Донецькій і Луганській області сприймалася як клоуни, які ні на що не впливають, але є.

Існував середній бізнес, який був значною мірою афілійований із великим бізнесом. Були старі партійні еліти, походження яких тягнулося іще з КПРС і комсомолу. Вони просто влилися свого часу в Партію регіонів. Також були чиновники, більш або менш демократичні. І були заводи, які домінували.

Якщо, наприклад, у Сєвєродонецьку працював завод “Азот”, то слово “Азота” було останнім.

Після революції, війни, звільнення територій середній бізнес та проукраїнські сили (національно орієнтована інтелігенція), а також переселенці, які змушені були переїхати та мали проукраїнські настрої, утворили альянс проти того, що називається “старі політичні еліти” - колишню Партію регіонів, чиновників, заводи.

Якщо ж завод перестає працювати, як “Азот”, то він автоматично випадає із цієї обойми. Якщо ж продовжує працювати, як МЕТІНВЕСТ, то він забирає пул - левову частку всіх посад і місць у міськраді. Залежно від цього факту виникає або не виникає конкуренція.

Часом ці коаліції можуть солідаризуватися з новими силами, які прийшли в місцеві ради, як у Маріуполі. Час від часу партія чиновників, яку очолював міський голова Маріуполя з 1998 по кінець 2015-ого року Юрій Хотлубей, намагається вести гру із Силою Людей. А потім може підтримувати Промінвестбанк, МЕТІНВЕСТ й Опозиційний блок, намагаючись тримати ситуацію під контролем.

Але невідомо, що буде далі. Скорочення все-одно відбуваються. Позиції і сила Ахметова в цьому регіоні все-рівно будуть зменшуватися. І, відповідно до закону збереження енергії, ці голоси та вплив комусь будуть перетікати.

Чи вистоять зміни

У Донецькій та Луганській областях зараз сформувалася ситуація, коли немає чітких відповідей чи очевидного результату. Ключове питання сьогодення - це ресурси. Ситуація залежить від того, чи готові їх надавати держава та зацікавлені персонажі людям, які працюють на зміни.

На разі головне завдання - максимально вирівняти можливості цих груп у переговорному процесі. Адже переговори можливі лише тоді, коли сторони більш-менш рівні. Інакше вони впадають у ступор, як ми це бачили в Сєвєродонецьку. Ступор означає, що вже не можна по-старому, а вони не хочуть по-новому.

Політичні й суспільні зміни відбуватимуться швидше, коли будуть якісь наочні зміни рівня життя. Особливо, якщо все-таки відбудеться ренесанс у відновленні інфраструктури та налаштування зв’язку цього регіону із рештою країни.

Хоч це і малоймовірно. А якщо все буде відбуватися так як зараз, то буде млява трансформація, яка затягнеться на десятки років з абсолютно незрозумілим результатом.

Електоральна база проросійських партій залишається досить сильною. Досі є потужна підтримка Опозиційного блоку. У мешканців цих територій немає цінностей відкритого суспільства, та й узагалі із цінностями там складно. Тому без економічних, траспортних і інших змін ми не зможемо завоювати довіру цих людей.

Це те, що слід очікувати від держави. Бо коли люди на цих територіях визначалися, вони визначалися і з державою. Не просто з країною, "страною", а з УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ.

І як українські громадяни вони чекають підтримки: грошей, речей, захисту і багато іншого. Розмовами про ідентичності ситий не будеш. Ми ж говоримо про раціональний вибір цих людей. Це не тільки на Донбасі, це і в інших регіонах. А Запоріжжя хіба не так? А Харківщина, Херсонщина? А в центрі?

І навіть якщо гроші є (міжнародна допомога, наприклад), переважна більшість людей навіть не може проект написати. І їх треба вчити писати проекти, а не "смєту робити". А проектне мислення - це вже дуже потужна зміна.

Зрештою, на окупованих територіях також діє раціональний вибір. Коли ми бачимо місцеву соціологію, що люди підтримують так звані "Л/ДНР", то ця соціологія нічого не варта, тому що люди відповідають в умовах окупації і визначаються з точки зору раціонального вибору. Люди відповідають так, щоб зберегти собі безпеку.

Як тільки ситуація змінюється й українські війська заходять на окуповану територію, то в людей відразу спрацює раціональний вибір і вони скажуть: “Окей, Україна, прапор, все”. Питання тільки в прапорі, який там буде висіти, і в тому соціальному порядку, який там буде існувати.

23 06 2016

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/68582/Iz_pryhodom_ukrajinskoji_armiji_na_Donbasi_pochalysa