www.ji-magazine.lviv.ua

«Це був рік глобальної політичної прострації. Якщо 2014 рік був роком шоку, коли Москва перекинула світову шахівницю своєю анексією Криму і війною з Україною, то 2015-й виявився роком болісних – і безнадійних – роздумів: як зберегти хоча б якусь стійкість у світі, в якому правила гри стали відносними.

Захід минулого року продовжував шукати загублену траєкторію і намагався впоратися з власною дисфункціональністю, не маючи сил і відваги на реформування старої моделі, що давно вже не відповідає новим викликам», – підводить підсумки 2015-го російський політолог, експерт дослідницького інституту Брукінгса у Вашингтоні Лілія Шевцова.

В інтерв’ю haqqin.az один з найвідоміших і найяскравіших політекспертів сучасності Лілія Шевцова продовжила свою думку, показавши нові аспекти розбалансування світу.

- Виступаючи з черговим зверненням до Конгресу США, Барак Обама стверджував, що для світу лідером є США, а не Росія чи Китай. Що, по-вашому, хотів сказати цією  заявою американський президент?

- Цей виступ Обами можна охарактеризувати як спробу довести всім своїм опонентам не тільки поза США, але і всередині країни, що у нього нібито немає зовнішньополітичної концепції, а тому аж ніяк не через його політику стала можливою низка провалів країни на міжнародній сцені. І його зауваження щодо Росії та Китаю, по суті, є спробою показати себе не в ролі якогось лузера – ініціатора провальної американської зовнішньої політики, а лідером, який повністю контролює світові процеси в традиції американських президентів. Ну, а якщо глибше проаналізувати все, що стосувалося в його промові Росії та Китаю, то репліки там були доволі стримані. На відміну від виступів Рейгана чи Буша, цей виступ Обами взагалі дуже стриманий. Його критика навіть не означає, що в його адміністрації існує план усвідомленого і цілеспрямовано жорсткого підходу до Пекіна і Москви. Запевняю вас, що якби насправді у США існував план жорсткої лінії щодо Москви, то ми бачили б зараз набагато сумнішу картину російської економіки. Відносно ж Пекіна Америка взагалі намагається знайти новий акцент, поворот. З одного боку, Вашингтон намагається стримати зростання китайської економіки, а з иншого – охолодити амбіції Пекіна в регіоні Південно-Східної Азії. Тут ми бачимо гру Обами на двох фортепіано – стримування і співпраця. Чи дасть ця політика результат, у мене особисто виникають сумніви.

- Ви говорите про співпрацю Вашингтона, проте США продовжують політику зниження світових цін на нафту, заводячи у кризу буквально весь світ...

Середньотерміновий політичний прогноз для широкої Європи, або зимова казка Краю вечірнього сонця

Тарас Возняк

- У мене склалося враження, що США взагалі хочуть знизити роль нафти в світовій політиці, а тому продовжують добивати цей ринок. Однак подібна політика США перш за все руйнує економіку Росії та инших нафтовидобувних країн. Знаєте, саме Америка підсадила свого часу ці країни на нафтову голку, а зараз вона ж у них цю голку відбирає. Тому у нафтодобувних країн, можна сказати, зараз почалися дуже хворобливі і судомні ломки. Є дуже серйозні оцінки фахівців, що навіть ціна на нафту в 50 доларів, закладена в нинішній російський бюджет, не витримує, і уряд намагається переглянути цей бюджет з розрахунку 30 доларів за барель. Бюджет тріщить, витрати зростають, путінські амбіції все важче фінансувати, тому Росія опинилась в дуже поганій ситуації. Швидше за все, доведеться скорочувати соціальні витрати, держапарат, і такими темпами валютні запаси Росії у розмірі 300 млрд доларів можуть бути вичерпані вже до кінця цього року.

- Чи зможе Путін стримувати свої амбіції у міру падіння цін на нафту?

- Чим більше виснажуються фінансові, інформаційні та инші важелі управління державою, тим більше авторитарні лідери влазять в зовнішні авантюри. Як ще утримувати народ від невдоволення, якщо не запудренням мізків про наміри зовнішнього ворога.

- Однак падіння цін на нафту негативно відбивається на економіці не тільки Росії, але і на ситуації в Азербайджані, Казахстані та инших країнах.

 - Вся біда в тому, що Путін жене у провалля не тільки Росію, але і весь постсовєтський простір. Він нині вступив в режим турбулентності, що спровокований не лише зовнішніми чинниками, а й ерозією систем, які були міцно прив’язані до високих нафтових цін. Україна у важкій кризі, Росія не виходить з цієї кризи вже останні два роки, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан переживають кризу правління. Тому постсовєтський простір перетворився на велику бочку з бензином, і будь-яке чиркання сірником поряд з цією бочкою може її підірвати. Модель бензоколонки в країнах СНД вже вичерпала себе. Потрібно модернізувати систему, а на це у лідерів не вистачає політичної волі. Тому я вважаю, що постсовєтський простір входить в глибоку кризу. Модель постсовєтського простору взагалі нестійка, вона викликає не тільки проблеми всередині, а й ззовні. Але процес самовичерпування цієї моделі може зайняти тривалий час, і еліти цих країн вже зараз повинні подумати про майбутнє своїх держав. Не можна покладатися на випадок: авось пронесе, ціни на нафту повернуться до 100 доларів і вони житимуть, як раніше. Потрібно вже зараз замислитися над модернізацією систем і відходити від постсовєтської моделі. Тому ніяких веселих перспектив постсовєтська модель не має.

- Скільки ж може тривати нинішня загальносвітова криза і чи можливо, що США спеціально розкрутили її, щоб зруйнувати Росію, як свого часу СССР?

- Знаєте, я не прихильник конспірологічної теорії. СССР розпався не тільки через низькі ціни на нафту, там було безліч инших факторів, які поклали край цій країні. Що стосується нинішньої кризи, то хіба можна було рік тому говорити про розкол між шиїтським і сунітським світом, розрив відносин між Тегераном і Ер-Ріядом, Москвою та Анкарою? Світ став настільки некерований, що ціни на нафту вже не грають ніякої ролі. Тут ми бачимо дуже багато инших факторів, які лише підстьобує криза.

- Тобто, ви вважаєте, що світ занурюється в хаос?

Це не криза, хлопці, – це инша реальність

Міхаїл Слободін

- Не сказала б. Такого глобального хаосу, як під час Другої світової війни, вже точно не буде. А що стосується постсовєтського простору, то поки він буде ґрунтуватись на сировинній моделі, нічого доброго його не чекає. Якщо раніше ця система забезпечувала хоча б стабільність, то зараз вона не спроможна і це зробити. Отримуючи доходи від нафти, країни вкладали їх у армію, поліцію, спецслужби, давали щось народу, але зараз їх прибуток різко зменшився і стало важко керувати по-старому. Крім того, все буде залежати від ситуації в світі. Ми бачимо, який би економічний розвиток китайська модель не показала за останні роки, але і вона лопнула, тому що економічний розвиток в Китаї не супроводжувався лібералізацією політичної системи.

- Що ж все-таки чекає Росію найближчим часом?

- Ми бачимо, що Путін намагається, не втрачаючи обличчя, вийти з української авантюри. Він весь час у пошуках шляхів відходу. І перехід до війни в Сирії і в инших точках світу показує, що Путін не хоче конфронтації з Заходом в Україні. А беручи участь в сирійській кампанії, він прагне показати свою корисність, мовляв, я готовий вам допомогти в боротьбі з тероризмом, але дайте мені спокій. А, з иншого боку, Путін не може вийти зі стану війни, тому що у нього не залишилося ні коштів, ні можливостей повернутися в мирне русло, щоб утримати ситуацію всередині країни.

- Проте рейтинги говорять про високий ступінь підтримки Путіна громадянами Росії.

- Ці рейтинги нічого не означають. Ви знаєте, який рейтинг був у КПРС перед розвалом СССР? 99,9%. Чому ці люди не вийшли на її захист, не відстояли свою партію? Ось і сьогодні ситуація наркотиків зомбоящика, загального страху – люди не можуть говорити правду. А ви подивіться инші опитування – 60% людей вважають, що країна в глибокій кризі. Більшість відчуває економічні труднощі, і справи в країні повертаються в гіршу сторону – ось це реальна картина.

Бесіду вів Заур Расулзаде

http://haqqin.az/news/61422