www.ji-magazine.lviv.ua

Digests & Analytics Ukraine

На окупованій території Донбасу створено маріонеткові «республіки», повністю підконтрольні Москві. Військові частини «республік» стали окупаційними військами, що підконтрольні російському командуванню і виконують тільки його накази. Продовження «мінського процесу» з проведенням виборів за українським законодавством і допуск українських прикордонників до охорони державного кордону в теперішніх умовах неможливі. Економіку регіону перевели на рубль і вона повністю залежить від утримання  Росії. Путін не збирається виводити свої війська з окупованої території, а українська влада не готова звільняти її військовими методами. Керівництво країни не сформулювало своєї політики щодо Донбасу і сподівається, що у віддаленому майбутньому російські війська під впливом міжнародних санкцій залишать Донбас.

Дві «республіки» – два проекти

З моменту початку подій в Донбасі пройшло вже більше півтора року. Активні бойові дії призупинені, Росія свою увагу переключила на Сирію, а президент Порошенко наполегливо виконує мирні ініціативи та домовленості, яких досягнули в Мінську.

Незважаючи на зовнішню схожість, дві «республіки» зараз оформилися в два окремі проекти, контрольовані різними кланами з оточення президента Росії Путіна. Поділ на дві республіки склався історично, бо кожна з областей входила в сферу впливу українських олігархічних угруповань Януковича, Ахметова і Єфремова, які досі впливають на процеси, що відбуваються там на місцях. Моделі розвитку Луганської та Донецької областей були різними. Управління великого бізнесу зосереджувалось в Донецьку, де населення жило багатше, ніж у Луганській області. Крім того, в Луганській області дуже сильним був вплив козацького руху, її жителі набагато тісніше пов’язані з Росією, багато хто виїжджав туди на заробітки на шахти. На нашу думку, це зумовило розбіжності у побудові «республік» і протиріччя інтересів їхнього керівництва.

Кожна з «республік» має свою структуру управління, силові органи, суди, митницю. Спільним є зовнішнє управління і фінансування, постачання зброї і палива. Загальний проект під брендом «Новоросія», створений Росією за допомогою колишнього депутата Верховної Ради Царьова, що включає загальний парламент і органи управління, провалився. Україні вдалося зупинити експансію «російської весни» на захід. Майже всі учасники «російської весни», що брали участь в захопленні міст Донбасу, або знищені, або втекли у Росію, або їх усунули від правління.

Військове протистояння, створення окупаційної армії

Питання, чи збирається Україна визволяти «окремі райони» Донбасу, окуповані російськими військами, найманцями і місцевими «сепаратистами» – не стоїть на порядку денному. Головнокомандувач Порошенко послідовно в односторонньому порядку виконує мінські угоди, що передбачають відведення озброєнь від передової і відмову від наступальних дій. З иншого боку, за останні чотири місяці, з серпня, незважаючи на окремі загострення, ми спостерігаємо поступове згортання військової активності незаконних збройних формувань. Неподалік від передової досі розміщено деяку важку техніку, артилерію, системи залпового вогню, зосереджено паливні ресурси. Процес формування армійських корпусів «армій ДНР і ЛНР» практично завершено, більшість боєздатних з’єднань, що складаються з місцевих «аборигенів», увійшли до складу регулярних частин. До літа 2015 року підрозділами керували російські куратори, які тепер займають командирські посади, аж до молодшого командного складу. Місцевих бойовиків, які не прийняли умови гри, в кращому випадку відправили «у відставку», «на підвал», у в’язницю (якщо спіймали на мародерстві або невиконанні наказу), або ж вони безслідно зникають. Кращим варіантом для них є працевлаштування в «силові структури» або в «державні органи республік», але місце для них там є не завжди.

Набагато раніше «відкликали» в Росію перших польових командирів зі Слов’янська і Горлівки: «Гіркіна» (Стрєлкова) і «Бєса» (Бєзлєра). Бойовики «Моторола» (Павлов) і «Ґіві» (Толстих), що брали участь в багатьох важких боях, у тому числі, в Іловайську, в Донецькому аеропорту та Дебальцеве, повністю зникли з ефірів місцевих телеканалів, як і згадки про їхні підрозділи «Спарта» та «Сомалі».

Три сценарії найближчого майбутнього України

Юрій Кривенко

Знищені майже всі командири «козацьких формувань», які були створені в Луганській області, але підпорядковувалися військовому керівництву ЛНР лише формально і не завжди виконували накази командування. Отаман Козіцин втік у Росію, під «зачистку» потрапили «Прізрак» (Мозговой), «Бетмен» (Бєднов), «Малиш» (Іщенко), комендант Ровеньков «Ілліч». Місяць тому підірвали у власному автомобілі «Батю» (Дрємова) – командира окремого мотострілецького козачого полку зі Стаханова.

Таким чином до кінця 2015 року в Донбасі не залишилося практично нікого з перших ватажків «російської весни», крім «президентів» Плотніцкого і Захарченка.

Російське командування дозволило «керівництву республік» мати власні частини («батальйони») для особистої охорони, але до командування армійських корпусів ні Захарченка, ні Плотніцкого, ні їх оточення не підпускають, як і до прийняття будь-яких військових рішень. Армійські підрозділи проходять навчання і бойове злагодження, техніку ремонтують і повертають в частини.

Поповнення рядового складу бойових частин відбувається за рахунок порушників трудової дисципліни з шахт, а також шляхом набору через військкомати. Влаштуватися в «держструктури» без проходження військової служби майже неможливо, в республіках тотальне безробіття, а військовослужбовцям регулярно виплачують грошове утримання. У населених пунктах практично зникли озброєні люди, військовослужбовці в камуфляжі з’являються в основному під час звільнень. Цивільним особам в ДНР заборонено носити військову форму. У ДНР і ЛНР організовані військові комендатури у складі окремих полків, їхні підрозділи є майже у всіх населених пунктах. У нічний час діє комендантська година.

Фактично сформована і повністю підпорядкована російському командуванню окупаційна армія в потрібний момент може отримати наказ і почати наступ, навіть без інформування керівників «республік». Ознаками початку наступу послужать масові поставки палива та боєприпасів в частини і створення запасів близько до передової. Протягом листопада ми спостерігали інтенсивне підвезення палива до лінії бойових дій (по одній-дві колони в день, в кожній з яких по 30-40 бензовозів), але до кінця місяця воно припинилося. Важка техніка, замаскована в промислових зонах і у дворах, частково знаходиться на передовій, постійно переміщається з місця на місце, ускладнюючи ідентифікацію і контроль для спостерігачів місії ОБСЕ. Практично по всій протяжності фронту окупаційна армія побудувала другу лінію оборони із зимовими укріпленнями. Техніку з місць зосередження можуть перекинути до передової за кілька годин. Будматеріали з «гуманітарних конвоїв» лише частково використовують для відновлення зруйнованого житлового фонду та об’єктів інфраструктури, в основному завдяки їм побудували укріплення.

Вогонь по позиціях української армії відкривають по всій лінії фронту, на різних ділянках окупаційна армія веде розвідку боєм для з’ясування структури оборони та системи управління вогнем, проводить інтенсивну авіарозвідку за допомогою БПЛА. У ближньому тилу української армії диверсійні групи встановлюють фугаси, міни і розтяжки, на яких підриваються техніка, військовослужбовці і мирні жителі, що є причиною практично половини військових втрат.

Ми оцінюємо ймовірність різкої ескалації конфлікту найближчим часом як низьку, хоча командування поширює серед місцевих «ополченців» для підтримки бойового духу чутки про можливий швидкий наступ української армії, зважаючи на гостроту і актуальність проблем з дисципліною і пияцтвом.

Структура управління «республіками» і «законотворчість»

Яку саме структуру створює російське керівництво на окупованій території? «Республіки», які, по суті, є частиною єдиного проекту, розвиваються по-різному, і це дозволяє зробити висновок, що ними курують різні російські структури.

З кінця попереднього року, після так званих «виборів» центральних органів влади «республік», стало помітно, що найбільш «ідейних» представників сепаратистського руху відсунули від керівництва. Процес фактично завершився до кінця літа 2015 року арештом «глави верховної ради ДНР» Пургіна і його помічника Алєксандрова. Раніше від керівництва «республікою» відсторонили «народного губернатора» Губарєва. Подібні процеси відбувалися і в ЛНР. У результаті Москва отримала повний контроль над територіями через маріонеткових керівників. В «республіках» створили цільну структуру виконавчої та законодавчої влади. Набір в «держустанови» здійснюють за принципом особистого знайомства і вірності, більшість працівників бюджетної сфери та органів управління залишилися на своїх місцях. Таким чином забезпечили спадкоємність влади без порушень керованості регіону. Заробітна плата і грошові утримання в республіках виплачують тільки в рублях. На деякі посади, де є можливість пиляти на метал обладнання непрацюючих підприємств, призначають колишніх польових командирів, потім зіштовхують їх лобами, що приводить «природних втрат». Частину призначених таким чином «керівників» за зловживання знімають з посад і відправляють «на підвал» або тихо знищують, проводять зачистки серед непідконтрольних луганській владі «козаків».

Йде активний процес «законотворчості» під створені структури, який є, по суті, компіляцію російських законодавчих актів з використанням елементів законів СССР, України, Білорусі та Казахстану. Повний перехід на російське законодавство за всіма ознаками, не планують. Кількість змін до «законів» – величезна, особливо у фінансовій і податковій сферах, тому ніхто навіть не намагається стежити за процесом, про існуючі порядки дізнаються по ходу справи.

Правоохоронні структури і судова система

Правоохоронна система в ДНР і ЛНР сформована за одним зразком. У неї входять міністерство держбезпеки, міністерство внутрішніх справ, генеральна прокуратура, система судів загальної юрисдикції та інститут уповноваженого з прав людини.

Історичні шляхи України в XXI столітті

Віктор Небоженко

Правоохоронні органи і суди, включаючи підрозділи автоінспекції, в основному складаються з працівників, які виконували ці обов’язки в Україні. Силові структури відчувають гостру нестачу кваліфікованих кадрів у зв’язку з тим, що частина співробітників виїхала з окупованої території або відмовилася служити новій владі.

Силові структури, крім розслідування побутових злочинів, вилучають у населення зброю і наркотики. Однак у випадках, коли їм можуть чинити збройний опір, за викликом не виїжджають. Місцеве населення скаржиться, що поліція бере участь в «віджиманні» квартир та рухомого майна, яке можна повернути, домовившись з «рішалами» з кримінальних кіл.

На перехідний період в ДНР діє законодавство України в частині, що не суперечить деклараціям про суверенітет і «конституціям». У судочинстві діє кримінально-процесуальний кодекс УССР 1960 року зі змінами до 2012 року, внесеним українським законодавством. ЛНР прийняла власні кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси, засновані на кодексах УССР.

При оформленні операцій з нерухомістю, договорів, експортно-імпортних операцій сторони використовують законодавчі акти України. Для оформлення купівлі-продажу нерухомості та автомобілів сторони виїжджають на підконтрольну Україні територію для оформлення угод в українських нотаріусів, хоча є інформація про неофіційну роботу українських нотаріусів на окупованій території з подальшим оформленням угод на «великій землі».

Фінанси, банки, грошовий обіг, доходи населення

Бюджетні показники республік точно не відомі. У ДНР дотепер бюджет затверджували помісячно, з 2016 року планують перехід на поквартальний. ЛНР анонсувала піврічний бюджет, але судити про його виконання неможливо, оскільки реальна картина невідома, дохідна і видаткова частини бюджетів не оприлюднені. Згідно заявам деяких представників ДНР, бюджет «республіки» фінансує Росія не менше, ніж на 70%.

Весь грошовий обіг в «республіках» з 1 вересня повністю перевели на рублі через відсутність постійного каналу надходження гривні. У рублях виплачують пенсії та соціальну допомогу, заробітну плату «бюджетникам» і «держслужбовцям». Працівники перереєстрованих в Україні підприємств отримують гроші на карти українських банків (в основному, ПУМБ і Ощадбанк).

В «республіках» спочатку офіційно ввели спеціальний курс валютної пари рубль-гривня з метою створення пріоритету російської грошової одиниці, проте зараз курсова різниця вирівнялася, хоча залишилася при перерахунку зарплат і пенсій.

Платежі між суб’єктами господарської діяльності проводяться через каси центральних банків. Безготівкові розрахунки стали обміном платіжними вимогами і платіжними дорученнями через здачу та отримання готівки в касі банку. Обидва центробанки оголосили про введення безготівкових розрахунків і системи електронного банкінгу, проте більшість діючих на окупованій території господарських суб’єктів цим інструментом не користуються. Раніше анонсували можливість платежів за кордон за допомогою кредитного центру на території Російської федерації та банку Південної Осетії, проте підтвердженої інформації про такі платежі ми не маємо.

Грошові перекази в ДНР можна відправити через систему «Анелік» тільки через визначені банки-партнери, вказавши адресу небанківської установи «Банкоматік» в Ростові-на-Дону і дані одержувача. Максимальна сума переказу обмежена 15 тис. руб, фактично «Банкоматік» видає гроші в Ростові-на-Дону, які потім кур’єри доставляють в Донецьк і видають у центральному банку ДНР. Гарантії доставки та отримання грошей немає. Інформація про можливість переведення грошей з ДНР в Росію відсутня.

Для зменшення готівкового обігу міністерство доходів і зборів ввело обмеження на ліміт залишку по касі. Введені в обіг пластикові картки видали частині пенсіонерів і працівникам бюджетної сфери. Початок видачі пенсій на карти заплановано на лютий. Для видачі використовують банкомати закритих банків, поповнюють їх готівкою не системно. Доходи пенсіонерів приблизно 2000-4000 рублів, бюджетників соціальної сфери – 2500-4500, рядових чиновників – 4500-6500, співробітників поліції, прокуратури, МНС – 9000-16000, керівних працівників – 18000-35000 рублів. Було також анонсовано підвищення зарплат бюджетників в листопаді 2015 року на 15%. По закінченні активних військових дій в містах з’явилось багато дорогих автомобілів, в центрі «столиць» можна зустріти багато одягнених людей, відкрилися дорогі магазини, але це ніяк не свідчить про зростання добробуту пересічних місцевих жителів.

Розміри, напрямки і об’єкти фінансування ЛНР / ДНР з бюджету РФ і російських політичних партій

Дані про пряме фінансування «республік» російськими політичними партіями відсутні як серед наших джерел на окупованій території, так і в оголошеннях про збір грошових коштів на сайтах партій та їх регіональних відділень. Це не свідчить про відсутність такої допомоги, її можуть збирати в регіонах Росії, а потім вливати як загальне фінансування Росією «республік», або ж через передачу грошових коштів конкретним особам. Після фактичного припинення проекту «Новоросія» партії «Єдина Росія» і ЛДПР збирали і регулярно відправляли різну гуманітарну допомогу населенню «молодих республік», машини приходили щомісяця, але з червня це припинилося. Допомога від ЛДПР приходила регулярно до кінця 2014 року, включаючи знаменитий джип Жириновського, що з’явився в Луганську. Зараз не зафіксовано випадків поширення будь-якої «допомоги» від цих партій. Однак на офіційному сайті «Єдіной Росії» в жовтні з’явилося повідомлення про збір та відправлення нового «гуманітарного вантажу» для вихованців «одного з дитячих будинків» і підготовку наступного – до новорічних свят.

Економіка

Частина підприємств, що здійснюють фактичну діяльність на неконтрольованій території, зареєстровані і в органах «республік», і в Україні. У числі підприємств, які отримали на лютий 2015 р. за погодженням з держфінансовою службою України право на провезення сировини / продукції через лінію розмежування, були виключно підприємства машинобудівної, металургійної, вуглевидобувної галузі. Зараз на сайті СБУ такого списку немає у відкритому доступі.

Промисловість

На неконтрольованій території є дві вугільні ТЕС: Старобешівська (з потужність 2,01 ГВт, КВВП 67%) і Зуївська (1,27 ГВт, КВВП 60%), що мають підключення тільки до російської енергосистеми. Виведено з ладу багато ліній електропередач і енерговузла, але зараз їх намагаються відновити. Україна опрацьовує шляхи повернення цих двох ТЕС в енергосистему. «Укренерго» вже відремонтувало лінію «Зоря-Харцизька» 330 кВ, пошкоджену на початку січня 2015 року. Тепер енергосистема України при необхідності може отримати додатково 400 МВт навіть до відновлення решти інфраструктури. Однак, існує ще одна сторона енергетичного питання: на сьогодні «Інтер РАО» Росія в рамках договору з «Укрінтеренерго» фактично поставляє електроенергію на неконтрольовані території по п’яти високовольтних лініях, оплату за яку планують отримати з «Укрінтеренерго» (ситуація, така ж, як і з поставками газу). Якщо частка цих поставок є істотним споживчим об’ємом, то по закінченні терміну договору (кінець 2015 року), у республіках буде відчутний дефіцит електроенергії.

Поставки газу здійснює «Газпром» через газовимірювальні станції (ГВС) Прохорівка і Платово, як через посередницькі структури, чи отримує «Газпром» плату від республік – невідомо, однак наполягає на тому, що поставки здійснюють в рамках договору з «Нафтогазом», який відмовляється оплачувати ці обсяги, мотивуючи відсутністю доступу до даних ГІС.

На уцілілих шахтах видобуток проводять, але зарплату найчастіше виплачують із запізненням. Єдиною стабільно працюючою шахтою в ДНР залишається шахта ім. Засядька, що зареєстрована в Авдіївці. Зарплату працівникам виплачують на картки в гривнях. У ЛНР невиплати шахтарям сягають шести місяців. Дотації в республіках на галузь не передбачені. Вугілля, що видобуваються на шахтах належать концерну ДТЕК, його здебільшого вивозять в Росію з подальшим реекспортом в Україну. Так само легалізовують вугілля, добуте в «копанках». Вугілля, що видобувають на «державних» шахтах, вивозять на неокуповану територію залізничним транспортом.

Промисловість в республіках переживає не найкращі часи, проблеми логістики і руйнувань, отримані в ході бойових дій, не сприяють розвитку галузі. Відомо, що продовжують роботу Макіївський ЯКХЗ, завод НОРД (реєстрація в Україні, зарплата у гривнях на картки), шахти, що належать ДТЕК у Донецькій і Луганській областях, Алчевський металургійний завод, Єнакіївський металургійний завод. Спостерігачі на місцях повідомляють, що на багатьох машинобудівних підприємствах ремонтують військову техніку, виробляють зброю. Металобрухт, руду та готову продукцію також вивозять з окупованої території залізничним транспортом.

Активно працюють борошномельні, кондитерські, масложирові, хлібопекарські, молоко-, м’ясо-, рибопереробні, харчосмакові, пивоварні підприємства, заводи безалкогольних напоїв.

Функціонують виноробне, лікеро-горілчане та тютюнове виробництва.

В останні кілька місяців активізувався місцевий дрібний і середній бізнес у зв’язку з появою в обігу достатньої кількості грошей і поверненням власників бізнесу з Криму та неокупованих територій, де вони перечікували активну фазу військових дій.

Агропромисловий комплекс

Рівень розвитку АПК в республіках сьогодні не здатний забезпечити внутрішню потребу ринку. Посіви зернових ускладнили мінування територій та дефіцит техніки. При цьому посівну компанію в 2015 році провели, зібраний урожай назвали середнім, в порівнянні з попередніми роками. Інтенсивність тваринництва невисока, є брак великої рогатої худоби і, відповідно, молочних продуктів місцевого виробництва. У ДНР функціонують дві птахофабрики, в ЛНР – три.

Зв’язок і комунікації

Фіксований телефонний зв’язок на окупованій території забезпечують «Укртелеком» і «Вега» (що належать українському олігарху Ахметову, «власнику» Донбасу). Мобільний зв’язок та мобільний Інтернет надають 3Моб (мобільний підрозділ «Укртелекому»), МТС-Україна, Life (власник турецька компанія Turksell) і «Інтертелеком» (належить власникам придністровської компанії «Шериф»). На обладнанні оператора «Київстар», захопленому бойовиками, за допомогою російських фахівців у ДНР розгорнули власну мережу «Фенікс» (код 071), в ЛНР – «Лугаком» (код +0666). Продають стартові пакети тільки при наявності паспорта. Є можливість дзвінків в Росію і по області, доступні дзвінки між двома операторами. SMS, MMS, мобільний Інтернет не підтримується. Обидва оператори мають міжнародний код мережі 25599. Постановою НКРЗІ українським компаніям заборонено взаємодіяти з цими операторами.

Інтернет підключений по каналах зв’язку найбільших українських провайдерів, серед яких «Укртелеком» і «Датагруп», функціонують оптоволоконні магістралі, що зв’язують Донецьк і Луганськ з Ростовом. Домашній інтернет і телебачення роздають місцеві провайдери, перереєстровані на неокупованій території. У їхніх пакетах немає українського телебачення, зате присутні місцеві канали ДНР і ЛНР, а також російські телеканали. Відзначено випадки обмеження доступу з мереж цих провайдерів до українських Інтернет-ресурсів. Керівництво «республік» поступово відбирає у провайдерів цей бізнес.

Окуповану територію можуть відключити від українського сегменту Інтернету і мобільного зв’язку через виконання низки технічних заходів, які готовий виконати Держспецзв’язок спільно з найбільшими провайдерами, що забезпечують роботу точки обміну трафіком UA-IX. При цьому повного відключення території від Інтернету не відбудеться через наявність каналів зв’язку з Росією. Місцеві провайдери перекоммутують мережі дуже швидко.

Поштовий зв’язок на окупованій території забезпечує «Пошта Донбасу», яка працює на базі захопленої мережі відділень поштового зв’язку «Укрпошти». Вона забезпечує виплату пенсій і запустила сервіс поштових відправлень всередині та між «республіками». Для відправлень використовують власні поштові марки, які не приймають як засіб маркування пошта України та инших країн. На донецькому поштамті можна купити українські марки, проте всередині «республік» ними користуватися заборонено. Крім того, поштові відділення продають сім-карти місцевих мобільних операторів і приймають комунальні платежі.

Житлово-комунальне господарство

ЖКГ в республіках зараз функціонує доволі ефективно, комунальні мережі обслуговують, але робіт щодо їх поліпшення не проводять і не планують. Невеликий відсоток платежів населення пов’язаний з тим, що концепція надання послуг та способи отримання оплати не вироблені. Особливо це стосується електро- і водопостачання. Зокрема, представники ДТЕК не рекомендують здійснювати оплату через банк ДНР, тому інформацію про ці платежі їм не надають (мабуть, як і самі платежі). Влада ДНР, відмовляючись визнавати електронні платежі в обхід банку ДНР, організувала власні «енергопостачальні» структури, які не мають інформації про особові рахунки споживачів. Тому оплати через банк ДНР просто нібито «накопичуються до розподілу». Населення, не довіряючи платежах через банк ДНР, намагається вносити оплату через каси підприємств, але влада всіляко цьому перешкоджає і скорочує кількість таких кас.

Тарифи на газо-, електро- та водопостачання в ДНР залишилися на рівні квітня 2014 року, а в ЛНР їх сильно підвищили, але навіть там вони нижчі, ніж в Україні. Початок опалювального сезону 2015-2016 р. в ДНР ознаменувався кількома системними відключеннями опалення (в Донецьку, Макіївці), що пов’язано зі зниженням тиску газу, який подають з Росії за участю посередницьких структур. Зараз опалення проводять з перебоями, його якість не найкраща. Про перебої з постачаннями газу і проблеми з опаленням у ЛНР нічого не відомо.

У ЛНР перед початком опалювального сезону прийняли рішення про можливість від’єднання від централізованої подачі тепла і установлення автономного опалення власниками нерухомості, але з початком опалювального сезону це рішення анулювали. Наявність заборгованості за комунальні послуги в республіках влада не оспорює, але інформацію про її справжній розмір немає. Оформлення субсидій чи перерахунок у республіках не передбачені.

Торгівля

Власне виробництво продуктів харчування не може повністю забезпечити потреби населення, тому більшість завозять через Росію. Зафіксовані випадки продажу російської, української та міжнародної гуманітарної допомоги. Ціни на продукти харчування перевищують українські на 20-150%, на промтовари – 50-100%.

За нашою оцінкою, товари продовольчої групи представлені продукцією російського (до 50%), місцевого (до 25%), білоруського (до 15%), українського (до 7%), абхазького і невідомого походження (до 3%). Товари промислової групи в основному російського, місцевого, турецького (поодинокі випадки), іноді зустрічаються невідомого виробництва. Якість – середня і нижче середньої, вартість – середня і висока. Функціонують невеликі магазини, деякі торгові центри в центральній частині міста (заповнені до 40%), ринки, стихійні ринки. Магазини міжнародних торгових мереж закриті. У Донецьку мережу АТБ «націоналізувала» сім’я «президента ДНР» Захарченка і перейменувала на «Перший республіканський супермаркет», також працюють мережі «Амстор» і «Обжора». Мережа «Бруснічка», що належить олігархові Ахметову, закрилася після посилення режиму перетину лінії розмежування. У Луганську магазини мережі «АТБ» перейшли у володіння «президента ЛНР» Плотницького під назвою «Народний». У Луганську нова влада націоналізувала торгові центри «Атріум», «Центральний» і «Атлант».

Охорона здоров’я

Медичні установи в республіках надають послуги населенню, але, незважаючи на анонсовані Росією «гуманітарні конвої», кількість препаратів, що надають заклади безкоштовно для лікування хворих, незначна. Не отримують фінансування лікування пересічні «ополченці» – всі препарати вони змушені купувати за власний рахунок. Усі лікувальні установи, які не зазнали суттєвих руйнувань, працюють, в тому числі, пологові будинки та дитячі лікарні. Стаціонари переповнені в основному пацієнтами похилого віку. Нормальний рівень фінансування мають тільки центральні лікарні. Кількість висококваліфікованого персоналу незначно зменшилася з початком бойових дій, багато хто виїхав і не повернувся. Незважаючи на загальне падіння рівня медицини, рівень медичного обслуговування в ДНР значно кращий, ніж в ЛНР.

В аптеках в переважно продають препарати російського виробництва, причому різниця в цінах може сягати 100-150%, що свідчить про можливий продаж гуманітарної допомоги з Росії та наявність підроблених медикаментів, що підтверджують лікарі, які намагалися використовувати ці препарати для лікування пацієнтів.

Заробітну плату виплачують доволі регулярно (в ЛНР бувають значні затримки, в ДНР практично без затримок) у розмірі українських окладів на листопад 2014 р. в рублях за курсом 2 руб / 1 грн.

Через відсутність контролю безпеки продуктів харчування їхня якість вкрай низька, вірогідне зростання онкологічних захворювань серед населення неконтрольованих територій протягом найближчих двох-трьох років.

Освіта, наука, культура

Сфера освіти в республіках представлена фактично тими ж організаціями та установами, які існували до війни. Школи постраждали в ході бойових дій, але підлягають відновленню, частково відновлені. За офіційними даними кількість учнів не перевищує 60% від довоєнного рівня. Шкільні програми загалом залишилися незмінними, хоча в ДНР масово замінюють підручники на російські, завезені путінськими «конвоями». При цьому збережено уроки української мови та літератури, хоча в деяких школах їхню кількість скоротили.

Система освіти в ДНР представлена 474 дошкільними установами, 307 школами, 106 професійно-технічними училищами та 15 вузами.

У ЛНР налічується 214 дошкільних закладів, 296 шкіл. З технікумами та вузами ситуація складніша. До війни в Луганській області було 18 вузів, їхня кількість сьогодні і статус функціонування в ЛНР – невідомі. Зведеної інформації про їхню кількість, профілі, підпорядкованість немає, нема схожої інформації і її на сайті «Міністерства освіти».

За даними Міністерства освіти і науки України, на непідконтрольній території не залишилося жодного вузу українського підпорядкування.

Деякі заклади, можливо, мають статус філій російських вузів, тому їхніх студентів зараховують в екстернат на момент дипломування, в результаті вони отримують дипломи російського зразка. Так, студенти Луганського педагогічного університету отримували дипломи університету Костроми, студенти Донбаського державного технічного університету (Алчевськ) – Ростова-на-Дону, Новочеркаська, Шахт, Воронежа. Донецький медичний університет в 2015 році видавав дипломи ДНР. У цьому виші продовжують навчатися іноземці на контрактній основі, для яких (за їхнім же твердженням) не має значення, яка країна видасть диплом. Можливо, це пов’язано з тим, що Міністерство освіти України проігнорувало проблему переведення таких студентів в инші вузи.

Відомо, що дипломи вишів ЛДНР не визнають ні в Росії, ні в Україні. Випускник школи з ЛНДР в Україні повинен підтвердити свій рівень знань і скласти ЗНО. У Росії атестати ЛДНР розглядають при вступі у виш, але тільки за наявності в абітурієнта українського паспорта.

У республіках йде дуже жвава наукова діяльність, при «Міністерстві освіти і науки» ДНР створено Раду з науки, в ЛНР у сфері науки відзначилися два виші – самоорганізований Луганський державний університет імені Т. Шевченка та Луганський університет імені В. Даля. У Донецьку проходять регулярні наукові конференції, йде активна співпраця з російськими вишами, однак за участю посередників,  також відбуваються захисти наукових робіт в Україні та отримання їх авторами наукових ступенів.

У республіках працюють практично всі об’єкти сфери культури, які не постраждали в ході бойових дій – театри, кінотеатри, музеї, бібліотеки і т.д. Спектаклі та фільми в основному йдуть російською мовою.

Соціальне забезпечення

Система соціального захисту представлена Пенсійним фондом, Центром зайнятості, Фондами соціального страхування, республіканським протезно-ортопедичним центром, які організовані повністю на базі існуючих установ. Виплачують пенсії за віком, по інвалідності, допомоги при народженні дитини і т.д. Пенсійний вік – 55 років для жінок, 60 – для чоловіків. Розмір допомоги і пенсій відповідає аналогічним допомогам у гривнях на початок 2015 року, виплачують в рублях за курсом 1:2. Кількість пенсіонерів в ДНР – близько 520 тис., у ЛНР – близько 420 тис., загалом – 940 тис. Враховуючи заяву Пенсійного фонду України, що з 1, 6 млн. пенсіонерів, які проживали на неконтрольованій території, по отримання пенсій звернулися 1 млн 60 тис. чол., можна зробити висновок, що близько 400 тис. пенсіонерів отримують дві пенсії.

Рівень безробіття визначити складно, але проблема доволі гостра. Вакансії, які пропонують центри зайнятості, близько 70% з зарплатою – 2500-4500 рублів.

Транспорт

До початку бойових дій на Донбасі було три міжнародні аеропорти, розвинена мережа автомобільних доріг і залізниць, у великих містах безперебійно працював громадський транспорт.

Зараз зруйновані аеропорти Донецька та Луганська. Найбільші залізничні вузли Іловайськ та Дебальцеве частково відновлені після важких боїв. Між Ясинуватою і Луганському запустили дизельний приміський поїзд, бо контактна мережа зруйнована.

Перетнути лінії розмежування можливо тільки автомобільним транспортом: особистими автомобілями або маломісними мікроавтобусами. Транспортні компанії пропонують стикувальні рейси з двох сторін контрольно-пропускних пунктів, при цьому пасажири проходять блок-пост пішки.

Перевезення вантажів по території республік здійснюється без обмежень, за винятком транспортування вугілля, металу і обладнання, яке можна вважати металобрухтом, на що потрібне оформлення відповідних дозволів в Донецьку та Луганську. В містах функціонує громадський транспорт, включаючи трамваї, тролейбуси та автобуси, між містами «республік» налагоджено регулярне пасажирське сполучення.

Численні транспортні компанії пропонують поїздки в Росію і Україну в об’їзд контрольних пунктів на лінії розмежування – через Ростовську, Воронезьку і Білгородську області, Харків і далі з пересадкою – в будь-яке місто України.

Налагоджено регулярне автобусне сполучення з Кримом, куди на час бойових дій переїхало багато жителів Донбасу через Краснодарський край і Керченську поромну переправу.

Туристичні агентства продають авіаквитки з аеропорту Ростова на всі напрямки, включаючи міжнародні.

Вартість квитків в місцевому транспорті не змінювалася з 2014 року, дешево коштують поїздки у Ростов. Ціна поїздки на неокуповану територію залежить від виду транспорту, маршруту, простою на блок-постах.

Прикордонний контроль, митниця, перетин державного кордону

Обидві «республіки» прийняли законодавчі акти і приступили до оформлення документів і збору «митних платежів». «Митницею республік» керують російські куратори. На легально ввезену на територію РФ продукцію російські митники вимагають правильно оформлені українські документи, що унеможливлює офіційний вивіз товарів підприємствами, відкритими в ДНР і ЛНР без української реєстрації. Спостерігачі ОБСЕ фіксують масовий вивіз вугілля автотранспортом в Росію через офіційні пункти пропуску, що наштовхує на думку, що на цей експорт оформлені всі необхідні документи, а вугілля належить структурам олігарха Ахметова, які мають філії і в Україні, і в Росії. Незважаючи на те, що офіційне Україна оголосила закритими всі прикордонні переходи на окупованій території, вони відкриті з російського боку, з українського – працюють «митні пости» ДНР і ЛНР. Російські прикордонники пропускають на українську територію військову техніку, військові заправники, вантажівки зі зброєю та боєприпасами, людей у формі (у пішому строю і в автотранспорті), «гуманітарні конвої» без обмежень, також без обмежень в’їжджає на територію Росії транспорт з «вантажем 200» (загиблими в боях в Україні), військова техніка і заправники. Спостерігачі зафіксували випадки відмови у пропуску бойовиків, які брали участь у боях, якщо документи оформлені неправильно або вони були раніше умовно-достроково звільнені з російських в’язниць. Ротація регулярних частин російських військ відбувається без проблем з обох боків кордону.

Функціонують всі чотири залізничні переходи на територію Росії, через них їдуть поїзди з вугіллям в обох напрямках (в Україну ввозиться «худе» вугілля для збагачення). Місцеві жителі зафіксували склади з військовою технікою та пальним, що прийшли з російського боку. Прямого пасажирського залізничного сполучення «республік» з Росією немає. Російська залізниця відмовилась запускати поїзд Луганськ-Ростов. У пункті пропуску Успєнка організовано зустріч електричок з Донецька та Ростова.

Між двома республіками йде «митна війна», обидві структури намагаються стягувати оплату за перетин «кордону» між ними, частину вантажів не пропускають. Сполучення між республіками відбувається за допомогою двох автомобільних доріг в об’їзд підірваних залізничних шляхопроводів через Красний Луч і Фащівку, а також по залізниці через відновлений Дебальцевський вузол (Дебальцево-Чорнухіне).

Охорону російського кордону здійснюють в штатному режимі, спостерігачі зафіксували будівництво фортифікаційних споруд на російській стороні. На боці «республік» прикордонна служба присутня у вигляді блок-постів на стаціонарних пунктах пропуску. На багатьох ділянках, які не контролює Україна, кордон не демаркований і є лише польовою дорогою або посадкою, що дозволяє російській армії, розміщеній в прикордонній зоні, безперешкодно перекидати живу силу і техніку в обох напрямках.

Відповідно до Постанови КМУ від 30.01.2015 № 38, з 10 лютого 2015 року на лінії розмежування також встановлено прикордонний режим, контроль переміщень проводиться в урахуванням вимог Закону України «Про державний кордон України».

Екологія

У ДНР і ЛНР на основі існуючих в Україні обласних управлінь екології та природних ресурсів створено відповідні структури, що продовжують виконувати ті ж функції, включаючи охорону природно-заповідного фонду, поводження з побутовими відходами, спецводокористування і т.п.

Проте в результаті військових дій виникло кілька найсерйозніших проблем, головною з яких стало підтоплення територій. Устаткування багатьох шахт пошкоджено в результаті обстрілів, електроенергія відключена, об’єкти демонтовані на металобрухт угрупованнями бойовиків. Відкачування вод із шахт припинилося, що може перетворити населені пункти на Донбасі, розташовані навколо шахт, в болота, непридатні для життя, отруїти артезіанські води і викликати масові зсувні явища з відходом під землю цілих районів. У Єнакієво на шахті «Юнком» в 70-ті роки минулого століття проводили ядерні випробування, після яких на глибині 800 м залишилися радіоактивні матеріали, куди вода надходить через непрацюючу шахту «Юзівська», що розташована неподалік. Це загрожує попаданням заражених вод в басейн Сіверського Дінця. Через крадіжку насосного обладнання неможливо відкачати воду з непрацюючої шахти 2-біс в Горлівці, де добували ртутну руду. Аналіз проб підземних вод не провели. Затоплення працюючих шахт в результаті відключення електропостачання спричинить витіснення на поверхню рудничного газу – метану, що загрожує вибухами. Через відсутність електроенергії часто порушується робота очисних споруд, що різко загострює епідеміологічну ситуацію в населених пунктах.

Ще одна велика проблема пов’язана з руйнуванням дамб «хвостосховищ» – сховищ рідких відходів збагачувальних фабрик, хімічних і металургійних підприємств. Немає можливості стежити за гідротехнічними спорудами на малих річках, таких як Нижня Кринка, багато дамб пошкоджено під час бойових дій, при розливі вода може затопити низовини і розмити кладовища і могильники. Безпосередньо на лінії бойових дій на околиці Донецька на території колишнього казенного заводу розташований могильник радіоактивних відходів, де влітку минулого року зафіксовано потужний вибух. Про стан могильника зараз нічого невідомо, моніторинг радіоактивності ніхто не веде.

Сукупність описаних факторів дозволяє прогнозувати екологічну катастрофу на окупованій території в найближчому майбутньому, якщо не вжити екстрених заходів для усунення її причин.

Пропаганда, ЗМІ, ідеологічна робота з населенням

На території обох «республік» через координацію фахівців з Росії налагоджено пропагандистську роботу. З початку окупації збройні загони брали під контроль телевежі і передавальні центри. Потім з’являлися фахівці з Росії, які налаштували устаткування на мовлення російських каналів. До аналогового ефіру в обласних центрах і на передавальних вишках на периферії підключили: Росія-1, НТВ, Зірка, Russia Today, Anna News, LifeNews.

Паралельно на існуючому обладнанні державних і приватних каналів організували студії для виробництва та мовлення місцевого контенту – НовороссіяTВ, 1-й республіканський телеканал, Оплот ТБ, ЮНІОН-ДНР, АР-ТВ, Луганськ-24. У кожного з каналів є свій відеоархів і якісний вебсайт з потоковим мовленням, що говорить про гарне фінансування проектів. З пакетів мовлення Інтернет-провайдерів вилучено всі українські канали. Трансляцію аналогового сигналу ведуть і на територію, яку контролює Україна. Міністерство інформаційної політики відзвітувало, що налагодило мовлення українських телеканалів на окуповану територію, але ми не можемо підтвердити прийом українських теле- і радіопрограм у великих містах Луганської та Донецької областей.

В FM-діапазоні на окупованій території відбувається мовлення пропагандистських радіостанцій, «Радіо Новоросії», «Радіо Республіка», «Донбас-ФМ», «24FM», московських та санкт-петербурзьких станцій і так званого «технічного мовлення» українських радіостанцій з російськомовним контентом. На Донецьк організовано ретрансляцію з Костянтинівки і Волновахи, в Луганську в окремих районах можна зловити українські станції «ЕраФМ», «Пульс», «Русское радио-Україна», «Радіо-24», але про якесь вагоме покриття окупованої території не йдеться. Якість мовлення пропагандистських станцій дуже гарна, веб-сайти забезпечують потокове мовлення станцій в Інтернет.

У Донецькій області виходить 18 газет, у Луганській – 31 газета та два журнали. «Центральні» газети «ХХІ століття», «ЛНР сьогодні» (ЛНР), «Голос Республіки», «Донецьк вечірній», «Донецька республіка» і «Новоросія» (ДНР) є суто пропагандистськими виданнями, решта газети також насичені пропагандистським контентом.

Електронні ЗМІ представлені великою кількістю офіційних сайтів відомств і «інформаційних агентств», які підтримують кампанії в соціальних мережах «ВКонтакте», «Фейсбук», «Твіттер», де створено великі групи прихильників «російської весни», «Новоросії», «ДНР» і «ЛНР», козачих рухів, «православної армії» і т.п.

Всі ЗМІ видають інформацію синхронно з російськими пропагандистськими ЗМІ, часто служать джерелом інформації для них, організовують потрібну «картинку», інтерв’ю, інформаційні приводи і вкидання.

Активну роль у пропаганді відіграє православна церква Московського патріархату, чиїх священників неодноразово помічали в рядах незаконних збройних формувань, в тому числі, зі зброєю. Зафіксовано факти зберігання в культових спорудах зброї та боєприпасів, надання притулку бойовикам, наприклад, захоплення Слов’янська почалося з території місцевого храму московського патріархату.

У школах навчання проводять російською мовою, більшість підручників і посібників надійшли з Росії. Обов’язковим є проведення «уроків мужності», «патріотичного виховання». Зафіксовані випадки втягнення неповнолітніх у незаконні збройні формування («орлята Захарченка») і виданням їм бойової зброї.

Зовнішня реклама більш ніж на дві третини складається з «патріотичних» плакатів з портретами лідерів, прославляння досягнень «республік», «георгіївської» символіки, підготовки до виборів, закликів вступати в армію.

На центральних площах регулярно проводять «свята» із запрошенням російських артистів третього дивізіону, з використанням символіки «республік», в тому числі, дзеркально копіюють українські, наприклад в річницю Голодомору в Донецьку проводили «день їжі», в день перемоги над фашизмом – військовий парад з використанням важкої техніки, дуже помпезно проходять дні «конституції», «прапора», «дні міста» і схожі заходи.

Таким чином, вся система освіти і масових комунікацій зорієнтована на зміцнення іміджу «незалежних держав», генерації ненависті до України, західних цінностей і відтворення російської моделі життя.

Підготовка до проведення виборів, участь російських політичних партій

З моменту запуску Росією проекту «Новоросія» в Луганській та Донецькій областях з’явилися емісари від російських політичних сил, які взяли активну участь у будівництві «республік» та проведенні «референдумів», організовували на території Росії збір коштів та набір «добровольців» для «визвольної війни» в Україні. Проте з часом їхня роль поступово знижувалася і їх витіснили з політичного процесу і «органів влади» місцеві «авторитети». Російські куратори максимально приховували участь російських політпроектів в житті «республік». У результаті, вони прийняли рішення створити по два місцевих «рухи» в ДНР і ЛНР для легітимізації «парламентських» і «президентських» виборів. У створенні «рухів» та проведенні «виборів» активно брали участь політконсультанти від усіх провідних політичних сил, потім їх відкликали в Росію.

Наші джерела в Донбасі повідомляють, що агітаційну роботу ведуть російські політсили (ЛДПР, «Єдіная Росія», «Справедлівая Росія», КПРФ), але вона є системою і не пов’язана з організацією розгалужених партійних структур, за винятком малоуспішної спроби ЛДПР підім’яти під себе осередки луганських комуністів. З початку 2015 р. в ДНР і ЛНР діє робоча група партії «Родіна» в Донбасі, яка створена за ініціативою депутата Держдуми Журавльова. Групу очолює член президії партії Івлєв, який перед оголошеними виборами регулярно приїжджав в різні міста на окупованій території, включаючи Горлівку та Дебальцеве. Івлєв включений до списку санкцій указом президента Порошенка №549 / 2015. Бойові підрозділи Всевеликого війська Донського, які мають сильний вплив в деяких містах Луганської області – Стаханові, Первомайську, Красному Лучі, Ровеньках, Антрациті, – не можна вважати політичними партіями. Після знищення їх ватажків і втечі отамана Козіцина їхня роль у політичному житті ЛНР поступово сходить нанівець.

У середині вересня 2015 р. Захарченко та Плотницький оголосили про проведення «місцевих виборів» в ДНР 18 жовтня і в ЛНР – 1 листопада. В кінці серпня-на початку вересня в регіоні знову з’явилися політконсультанти від ЛДПР і Єдіной Росії, які активно працювали з керівництвом «республік» для їх підготовки до легітимізації результатів, однак їх відкликали в Росію після оголошення про припинення «виборів» за результатами зустрічі лідерів «Нормандської четвірки» і подальших переговорів контактної групи. Тим не менш, рішення про повне скасування «місцевих виборів» в ДНР і ЛНР не прийнято, в Луганську і далі вважають реальною датою їх проведення 21 лютого.

Спостерігачі в містах, де працюють підприємства олігарха Ахметова, повідомляють, що на місцях створюють осередки політичних партій «Опозиційний блок» і «Наш край», які можуть використати у випадку оголошення про проведення виборів за українським законодавством в якості легальних політичних сил від українського політикуму.

На нашу думку, процес проведення місцевих виборів на територіях ДНР і ЛНР можуть запустити в будь-який момент, терміни виборчої кампанії не будуть перевищувати одного-півтора місяців, процес будуть повністю контролювати керівники «республік» і російські куратори. Про участь у них представників українських політичних сил, за винятком «Опозиційного блоку» і близьких партій, говорити не варто, і їхню безпеку ніхто не гарантує. Спостереження за процесом місії ОБСЕ формально легітимізує процес, проте не дасть гарантії участі проукраїнських сил в управлінні територією.

Демографія

Кількість населення неконтрольованих територій сьогодні можна лише приблизно визначити. За матеріалами Доповіді про ситуацію в Україні від 09.12.2015 р. Управління Верховного комісара ООН з прав людини, приблизна кількість населення неконтрольованих територій близько 2,7 млн. чол. Органи статистики ДНР наводять цифру 2,3 млн, ЛНР – 1,5 млн, відповідно, в сумі це 3,8 млн і суттєво розходиться з оцінками ООН. Методи оцінки кількості населення неконтрольованих територій органами місцевої статистики невідомі, є тільки уточнююча інформація про їх формування «за адміністративними даними Мін’юсту і МВС», тобто виключно за непрямими ознаками – адміністративними даними про зміну постійного місця проживання. Влада ДНР вказує чисельність населення м. Донецька в рамках довоєнних параметрів (955 тис.), тобто не враховано фактичне знищення цілих житлових районів з багатоповерховою забудовою (р-н шахти Жовтнева (Куйбишевський р-н), Путилівка (Київський р-н) і т.д.). За непрямими ознаками (кількість дітей в дошкільний установах, учнів у школах, инших навчальних закладах, відвідувачів у торгових точках, пасажирів у громадському транспорті; обсяги продажів товарів широкого вжитку; кількість приватного автотранспорту; заповненість багатоквартирних будинків у вечірній час і т.д.) кількість населення м. Донецька може становити не більше 60% від довоєнного рівня.

Офіційні дані Державної служби статистики України також можуть зацікавити, оскільки за чисельністю населення Донецької та Луганської областей на 01.03.2014 року і 01.10.2015 р, вони практично не змінилися, незважаючи наявну офіційну інформацію ФМС РФ про переміщення 1, 1 млн громадян України на її територію з цих регіонів. Тобто використані статистичною службою методики і отримані результати в поточних умовах абсолютно не інформативні і не дозволяють оцінити реальну кількість населення в регіонах. Вищевикладене дозволяє стверджувати, що як Держстат України, так і статистичні служби республік для оцінки чисельності населення використовують лише дані про реєстрацію місця проживання громадян (це однакові бази даних), а не про їхнє фактичне проживання, і абсолютно не враховують переміщення такої категорії населення, як ВПО. За статистикою республік смертність перевищує народжуваність в 2,5-3,2 рази, що відповідає тенденціям по регіону, які дають Україні. Статистичні дані республік викликають сумніви, тому що на цій території значних змін зазнала структура населення, що мало б відобразитись і на цих показниках. Тому не виключено, що органи статистики республік просто екстраполюють статистичні дані України на свій масив даних. Значну роль в оцінці природного руху населення відіграє проблема оформлення свідоцтв про народження і смерті українського зразка, тому оцінити, який відсоток свідоцтв враховано в офіційній статистиці, на жаль, неможливо.

Для орієнтовної оцінки чисельності населення на неконтрольованих територіях важливими є офіційні дані ФМС РФ. На 5 листопада 2015 р. період з 1 квітня 2014 р. на територію Російської Федерації виїхало і не в’їхало назад в Україну за станом на зазначену дату 1 млн 98 тис. 830 громадян з реєстрацією у східних регіонах України. Кількість тих, хто звернулися з різними клопотаннями (надання статусу біженця, тимчасового притулку, дозволу на тимчасове проживання, громадянства, посвідки на проживання, участі в Держпрограмі з добровільного переселення) дорівнює 1 млн 41 тис. 762 чол., тобто 57 тис. 158 громадян України перебувають на території Росії в невідомому статусі. Найбільш неохоче надавали громадянам України статус біженця – його отримали всього 315 чоловік, що складає 5% від загальної кількості тих, хто звернувся.

Результати досліджень соціально-економічного становища регіонів Сходу України, проведених експертами Київського міжнародного інституту соціології, Аналітичного центру CEDOS за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» про можливу кількість людей, які забажають повернутися свідчать, що тільки 26% ВПО категорично не планують повертатися, а 54% розглядають варіант повернення за певних умов (припинення бойових дій, повернення Донбасу під контроль України, налагодження умов для нормального життя), а це близько 800 тис. чол. Найбільшою проблемою для ВПО є відсутність роботи і низький рівень доходів на новому місці, що може послужити стимулом до повернення. Тенденцію до повернення підтверджує статистика Держприкордонслужби України за кількістю тих, хто перетнув КПП на лінії зіткнення. Якщо до липня 2015 р. кількість осіб, що переміщувалися в обох напрямках по КПП Зайцеве і КПП Новотроїцьке була приблизно однаковою, то з липня цього ж року на непідконтрольні території в’їхало 1038,2 тис. чол., а виїхало – 919,3 тис, тобто кількість тих, хто повернувся склала 118,9 тис. чол. Це не враховуючи людей, які не бажають стояти в чергах на КПП і користуються варіантом в’їзду в республіки з України через Росію. Ймовірну кількість тих, хто повертаються з Росії оцінити складно, але зазначені вище 57,2 тис. чол. без певного статусу є очевидними претендентами на депортацію.

За процесом повернення з високою ймовірністю може піти нова хвиля масового виїзду працездатних жителів з окупованих територій, бо після проблеми забезпечення безпеки, проблема зайнятості та рівня доходів стає однією з найважливіших. Пошук місця проживання з більш стабільною ситуацією і більш високими доходами буде основним завданням жителів неконтрольованих територій до моменту стабілізації ситуації і надання територіям будь-якого міжнародно визнаного статусу.

Ситуація з правами людини

Найбільш повна картина про ситуацію з правами людини в самопроголошених республіках представлена в Доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини за період з 16 серпня по 15 листопада 2015 року.

З моменту початку збройного конфлікту по 16 листопада 2015 р. кількість загиблих дорівнює 9 098 чол. У зв’язку зі значним зменшенням інтенсивності бойових дій зменшилася і кількість жертв серед цивільного населення – 178 осіб (47 загиблих і 131 поранений), що майже в 2,5 менше, ніж за попередній період моніторингу. Інформація про зниклих безвісти жителів коливається, за даними різних джерел, від 2 до 3 тис. чол.

Як і раніше надходить інформація про вбивства, тортури, жорстоке поводження, незаконно затриманих і примусову працю на території «республік». Свобода самовираження, мирних зібрань, релігій жорстко обмежені.

Постійно фіксують нещасні випадки при необережному поводженні зі знайденою зброєю та боєприпасами, жертвами яких в основному стають діти. За статистикою аналогічних конфліктів ця проблема буде актуальною протягом як мінімум найближчих 10 років через відсутність чітких карт мінних полів навіть за умови припинення активних бойових дій.

Істотне обмеження свободи переміщення, що виникло з січня 2015 року з прийняттям Україною низки нормативно-правових актів, є однією з основних проблем як жителів самопроголошених «республік», так ВПО, змушених періодично відвідувати ці території. Багатогодинні очікування під відкритим небом без належних санітарних умов та питної води стали причиною численних смертей цивільних осіб як в процесі очікування, так і через підрив на мінних полях. Питанням забезпечення санітарних умов, медичного обслуговування та питної води влада України не займається, посилаючись на відсутність фінансування. Цю функцію виконують міжнародні гуманітарні організації – Червоний Хрест, Лікарі без кордонів та українські волонтерські організації. Незважаючи на численні рекомендації українських та міжнародних експертів, заходів, що вжили обласні військово-цивільні адміністрації, очевидно недостатньо.

Залишається актуальною проблема забезпечення належного рівня життя. Як жителі неконтрольованих територій, які втратили житло, так і ВПО, які страждають від бідності, відсутності теплих речей та инших елементарних необхідних благ, вільного доступу до гуманітарної допомоги (не тільки у зв’язку зі складнощами перетину лінії розмежування гуманітарними вантажами, але і з вимогами «республік» про акредитацію гуманітарних організацій).

Доступ до медичного обслуговування при загальному падінні рівня медичних послуг обмежений. У республіках практично повністю припинено фінансування лікування таких захворювань, як туберкульоз, ВІЛ, гепатит С (навіть для профільних медиків, для яких ці захворювання є професійними), відсутнє достатнє постачання інсуліном. Ці препарати періодично вдається привозити міжнародним гуманітарним організаціям, таким як «Лікарі без кордонів», але у місцевої влади регулярно виникають претензії стосовно нібито розвідувальної складової в діяльності таких організацій, тому допомога не є постійною.

Є серйозні проблеми з оформленням будь-яких цивільних реєстраційних документів – свідоцтв про смерть, народження, шлюб, розлучення, а також паспортів для громадян, які досягли 16 років. Наявність таких документів – питання доступу до соціальних гарантій та реалізації будь-яких цивільних прав.

У зв’язку з низьким рівнем доходів населення підвищується активність посередників з надання роботи за кордоном. Низький рівень знань місцевого населення у цій сфері робить їх ідеальними жертвами для торговців людьми, випадки торгівлі людьми підтверджуються інформацією профільних громадських та благодійних організацій.

Незважаючи на рекомендації міжнародних експертів про необхідність створення єдиного державного органу, відповідального за вирішення проблем ВПО і населення окупованих територій, таку структуру так і не створили.

Політика України щодо до окупованих територій

З початку «російської весни» в березня 2014 р. політика України стосовно самопроголошених утворень не відрізнялася послідовністю і передбачуваністю. Дотепер представники держави поводяться аналогічно стосовно ВПО.

На екстреному засіданні РНБО 12 квітня 2014 р. прийнято рішення про початок антитерористичної операції. в.о. Президента України О. Турчинов оприлюднив Указ від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення РНБО України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Інформація була розміщена на сайті в.о. президента, але текст документа не опублікували, бо знаходиться під грифом «секретно». Від громадськості приховали, що є метою АТО, і як довго вона триватиме.

Представники всіх гілок влади неадекватно реагували на події, що відбуваються на Донбасі напередодні президентських виборів. Перше рішення прийняли через чотири місяці вже в ході активних бойових дій – заборона роботи банків (Постанова Правління НБУ від 06.08.2014г. № 466 «Про призупинення виконання фінансових операцій»).

Закон від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» прийняли з величезним запізненням, вже після поразки під Іловайськом. Закони від 16.09.2014 № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» і №5082 «Про недопущення переслідування і покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей» стали наслідком зобов’язань щодо виконання Мінських домовленостей, які взяла на себе українська делегація. Обидва суперечливі і неоднозначні закони не врегулювали ситуацію, зате відкрили можливість для майбутніх маніпуляцій.

Перша реакція на потік переселенців, який фактично почався в червні, була тільки в жовтні 2014 р. (Постанова Кабінету міністрів від 01.10.2014 № 509 «Про облік ВПО»). Запропонована система обліку переселенців була недопрацьованою, розміщенням та забезпеченням переселенців займалася не держава, а волонтерські та благодійні організації. Закон від 20.10 2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод ВПО», один з пунктів якого говорить про заборону дискримінації ВПО, по суттю закладає основи дискримінації, обмежуючи свободу переміщення і зобов’язуючи повідомляти владі про зміну місця проживання навіть у межах України.

Наказ СБУ від 22.01.2015 № 27 «Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів, вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей» суттєво обмежив свободу переміщення громадян, створив можливості для корупції та зловживань при оформленні перепусток. Постановою КМУ від 30.01.2015 № 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» вводився режим прикордонного контролю по лінії розмежування.

Першим документом, що визнає неоднозначний статус Донбасу, стала Постанова Верховної Ради від 17.03.2015 № 2396 «Про визнання окремих районів, міст і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями». У ньому не вказано, ким саме окуповані території.

Постанова парламенту від 30.04.2015 № 2765 «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (МПГПП) та Конвенцією про захист прав людини та основних свобод» стосується відступу від зобов’язань держави дотримуватися права на свободу і безпеку, справедливий суд, ефективні засоби захисту, повагу до приватного і сімейного життя та свободи пересування, у тому числі права вибирати своє місце проживання. Примітно в даній постанові те, що застосовуватися вона повинна для деяких районів Донецької та Луганської областей, які визначені Антитерористичним центром СБУ як окуповані фактично невідомо ким (відповідно до постанови № 2396), але причиною прийняття даної постанови називана збройна агресія Російської Федерації в тих же районах. Крім того, цей відступ ускладнює захист прав людей, що проживають на неконтрольованій території.

Закон від 01.07.2015 № 2217 «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)», який був обов’язковою умовою виконання п. 13 Мінських угод-2 з боку України, мав активувати закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», але через свою неоднозначність до сьогодні його так і не прийняли, хоча президент Порошенко заявив, що парламентарі обов’язково приймуть цей закон. Суддя Конституційного суду Шишкін в своїй особливій думці з приводу цього закону заявив, що будь-які зміни Конституції під час війни заборонені, тому дії президента і парламенту є прямим порушенням Конституції та є нелегітимними.

Таким чином, можна констатувати, що відсутність чітко сформульованої державної політики щодо російської агресії та плану повернення окупованих територій призводить до порушення прав громадян України, які проживають на цій території і які беруть участь у військових діях в Донбасі.

ВИСНОВКИ

1. Росія не змогла реалізувати свій проект «Новоросія» в південних і східних областях України, але їй вдалося створити зону постійної напруженості в Донбасі. Самопроголошені Донецька і Луганська «республіки» повністю підконтрольні російському керівництву в політичному і військовому аспектах.

2. Росії вдалося втілити в життя концепцію «гібридної війни» в Донбасі. Формально армія РФ не бере участі у військових діях, незважаючи на затримання українською армією російських військовослужбовців, поставки техніки, боєприпасів, пального і перекидання найманців. При цьому українське керівництво так і не добилося міжнародного визнання факту агресії і використання регулярних військ в конфлікті. Статус українських військовослужбовців, що потрапили в полон, фактично не визначений, на них не поширюється дія Женевської конвенції. Деякі зарубіжні ЗМІ повторюють тези російської пропаганди про «громадянську війну» в Україні.

3. Ситуація в регіоні ввійшла у фазу «не-війни», коли жодна зі сторін не може досягти перемоги чисто військовим шляхом. Територія оголошена окупованою без вказівки на окупанта. Влада України називає самопроголошені республіки «терористичними організаціями» і веде стосовно них «антитерористичну операцію», незважаючи на те, що в офіційній риториці використовують термін «війна». Формально ДНР і ЛНР так і не визнані терористичними угрупованнями, бо прийнято закон про особливий статус окремих територій Донецької та Луганської областей, що дає імунітет учасникам збройних формувань. Крім того, таке визнання відразу ж спричинить припинення переговорів про обмін полоненими. Міжнародна громадськість також не готова називати ДНР і ЛНР терористами і використовує термін «сепаратисти».

4. Росія заявляє, що не включить ДНР і ЛНР до свого складу за жодних умов. Окуповані території є дотаційними, частка пенсіонерів дуже висока, рівень розвитку промисловості і сільського господарства – низький, екологічна ситуація в регіоні – катастрофічна. Повісити на шию російським платникам податків ще один Крим неприйнятно для керівництва РФ. Це призвело до розчарування частини населення «республік», які вважали вирішеним питання свого російського громадянства.

5. Нежиттєздатність проекту ДНР-ЛНР в рамках існуючої території і нездатність їх до самофінансування і постачання продовольством може потягнути за собою спробу розширити межі самопроголошених «республік». Для цього Росія продовжує перекидати військову техніку, паливо та боєприпаси до лінії розмежування та проводить навчання підрозділів армійських корпусів ДНР і ЛНР.

6. Росії вдалося відірвати Донбас від фінансової системи України і закачати туди певну кількість рублевої маси (за нашою оцінкою – більше $ 1 млрд), що дозволило регіону мати власний грошовий обіг.

7. Робота підприємств на окупованій території передбачає їх реєстрацію як суб’єктів господарської діяльності «республік» і сплату податків до їх бюджет, що фактично є фінансуванням тероризму.

8. В Україні відсутня чітко сформульована політика стосовно ВПО і спеціальний орган, яка системно займався б їх проблемами, що призводить до віддалення населення окупованих територій від решти України.

9. Відсутність активної політики влади України стосовно конфлікту дезорієнтує українське суспільство і відсуває вирішення проблеми Донбасу на невизначений термін.

Можливі варіанти розвитку подій

Кілька груп експертів намагалися вже описати варіанти розвитку подій в Донбасі, проте мало хто ризикнув припустити, до чого приведе їхня реалізація. Ми спробуємо виділити найбільш ймовірні сценарії (у порядку спадання ймовірності втілення).

1. «Не-війна»

Найбільш ймовірний варіант розвитку подій. Безкінечне затягування переговорів у Мінську, часткове виконання умов маріонетками Кремля, з розрахунком на наростання внутрішніх проблем в «республіках» і ослаблення економіки Росії. Війну на сході будуть замовчувати ЗМІ, армія буде зазнавати постійних втрат, в суспільстві буде наростати розчарування через відсутність рішень. Регіон остаточно перетвориться на сіру зону, через яку потоком йтиме контрабанда, у тому числі зброя і наркотики. Росія в будь-який момент зможе відновити активні військові дії, для чого частина суміжних територій повинна стати буферною зоною. Конфлікт затягнеться на довгі роки і буде виснажувати Україну не менше, ніж Росію.

Плюсом такого рішення буде перепочинок для покращення армії і відновлення економіки. Санкції щодо Росії поступово будуть її послаблювати, але запасу міцності у неї достатньо для того, щоб тримати напругу протягом тривалого часу.

2. Інтеграція в Україну на умовах, нав’язаних Росією

Найгірший з усіх сценаріїв. Під тиском Заходу, зацікавленого в швидкому припиненні конфлікту за будь-яку ціну, українська влада буде змушена повністю або частково прийняти умови Путіна і виконати другі мінські угоди в односторонньому порядку і в послідовності, прописаній в цих угодах. Верховна Рада прийме зміни до Конституції, легітимізує особливий статус окупованих районів на основі вже діючого закону. 16 вересня 2014 р., крім закону про особливий статус, прийняли закон про амністію учасників незаконних збройних формувань, який так і не підписав президент Порошенко, але який може бути підписаний у разі досягнення додаткових домовленостей.

Під контролем міжнародних організацій будуть проведені вибори, в яких безальтернативно переможуть представники «громадських рухів» республік і політичних партій – послідовників Партії регіонів («Наш край», «Опозиційний блок» чи якісь новостворені), яким місцева «влада» дозволить проводити виборчу кампанію. Результатом може стати легалізація незаконних збройних формувань у вигляді «міліції», «прикордонних військ», прокуратури і судів під фактичним контролем російської окупаційної армії.

Це призведе до того, що в супереч Конституції, два регіони отримають права, яких не мають инші, а певна категорія осіб – імунітет від кримінального переслідування за скоєні злочини. Така ситуація підштовхне решту регіонів до боротьби за свої права, а громадян, які взяли участь у подіях на Майдані і військових діях на сході – виведе на вулиці проти політики уряду. З урахуванням наявності на руках величезної кількості незареєстрованої зброї – це шлях до дезінтеграції держави, яка була і є однією з головних цілей політики керівництва Росії.

Єдиним плюсом цього сценарію може бути призупинення відкритих військових дій, однак це дозволить Росії вийти з режиму санкцій, а конфлікт на Донбасі остаточно стане внутрішньо українським.

3. Блокада і замороження конфлікту на тривалий термін

Під тиском суспільства влада може прийняти рішення про замороження конфлікту, припинення всіх економічних зв’язків з окупованою територією, а президент і парламент сформулюють для суспільства остаточну мету – виграти час для будівництва потужної армії,  перезапуску економіки і подальшого повернення окупованої території, і будуть послідовно реалізовувати цей план.

Навколо окупованої території необхідно буде побудувати потужну безперервну лінію укріплень з буферною зоною для забезпечення безпеки населення, ввести жорсткий пропускний режим на кордоні з невизнаними республіками і візовий режим з Росією. Територія мусить бути визнана окупованою, а відповідальність за все, що відбувається там, – покладена на самопроголошену владу.

Громадянам, які проживають там, має бути надане право повернення, забезпечені «підйомні», виділені території для розміщення, на який можна організувати зони зі спеціальним економічним статусом, що стимулює розвиток бізнесу та самозайнятість. Перереєстрацію та облік переселенців розумно поєднати з видачею пластикових посвідчень особи.

У цьому варіанті західні партнери можуть допомогти максимально швидко відновити і модернізувати інфраструктуру, зруйновану в результаті військових дій, що дасть гарантію нерозповсюдження конфлікту. А запуск української економіки дозволить планувати повернення кредитних коштів. При цьому дипломатичний тиск і санкції стосовно Росії потрібно продовжити або навіть посилити з метою ослаблення її економіки, що приведе до зменшення підтримки «республік» і, в результаті, до виведення військ.

При якісній медійній підтримці більшість населення цілком може схвалити цей план.

Головними перешкодами на шляху реалізації цього плану є повністю корумпований український державний апарат і нездатність влади провести кардинальні реформи в економіці та армії. У разі провалу плану окуповані території будуть втрачені на дуже довгий час, можливо, назавжди. Крім того, партнери України будуть постійно нагадувати про права людини.

4. Виділення від України з подальшою реінтеграцією

Незважаючи на всю фантастичність, на перший погляд, цього варіанту, він може бути реалізований у разі повної або часткової зміни влади в країні. Стаття 73 чинної Конституції передбачає можливість зміни кордонів на основі результатів загальнодержавного референдуму.

Через деякий час може виникнути ситуація, подібна до тієї, що призвела до об’єднання Східної та Західної Німеччини, де процес реінтеграції пройшов відносно безболісно. Після падіння берлінської стіни совєтська окупаційна армія швидко покинула територію країни, а військового конфлікту вдалося уникнути. Головним мінусом такого плану може стати фактична відмова від повернення Криму і розрив більшості зв’язків між родичами, що житимуть по різні сторони нового кордону.

5. Наступ окупаційної армії

Варіант, який Путін може вибрати у випадку позитивних для Росії результатів в Сирії чи тимчасового врегулювання конфлікту. Війська «республік» перейдуть в наступ для реалізації концепції «Південний Схід». На російській стороні кордону зосереджені великі сили включаючи авіацію і армійські корпуси «республік», що отримали боєприпаси і паливо. У перших рядах в наступ підуть місцеві бойовики, введення кадрових російських підрозділів можливе на другому етапі. Можна прогнозувати такий розвиток подій не раніше початку весни, судячи за термінами мобілізації, запланованої на територіях «республік». Наступ може бути поєднаний з діями російської армії і флоту в Криму та акваторії Чорного моря. Цей варіант повністю зірве «мінський процес», призведе до різкого посилення санкцій щодо Росії і мобілізує патріотичне населення України й її армію. Безумовно, він буде пов’язаний з великими людськими втратами, посиленням терористичної загрози, можливо, з втратою частини території, тому питання про будівництво боєздатної армії і переведення її на стандарти НАТО стає першочерговим. Роботу розвідки потрібно сильно інтесифікувати, дуже доречною буде допомога зарубіжних партнерів.

6. Військова операція української армії з виходом до державного кордону

На нашу думку, зараз це найменш реальний план. Стан українських збройних сил, наявність глибокої ешелонованої оборони окупаційної армії і можливість вільного перекидання військ і техніки в Україну з Росії через фактично прозорий кордон не дають підстав сподіватися на перемогу.

Тим не менш, у разі зменшення підтримки з боку Росії, завдяки грамотній роботі диверсійних груп в тилу окупаційної армії, роз’яснювальній роботі серед населення відбудеться скорочення ресурсної бази «республік» і зниження їх військового потенціалу, що максимально полегшить військову операцію.

Такі дії призведуть до великої кількості жертв як серед військових, так і серед мирного населення та тотального руйнування інфраструктури. При проведенні операції без відповідної законодавчої та дипломатичної підготовки Україна втратить підтримку міжнародної спільноти, припиниться фінансування від МВФ.

Всі сценарії розвитку подій на Донбасі побудовані на припущенні, що ситуація розвиватиметься поступально. Однак важка економічна ситуація в країні і падіння рівня життя населення може вивести людей на вулиці і спонукати до зміни політичного керівництва, що, в свою чергу, дасть шанс Росії різко загострити ситуацію в країні і досягти своїх цілей шляхом продовження прямого вторгнення. Ми вважаємо, що міцності в українських військ достатньо, щоб відбити вторгнення.

Крім того, не варто виключати появу «чорних лебедів» Талеба, які можуть різко змінити хід подій.

На наш погляд, вирішення проблеми Донбасу може бути тільки комплексним і включати в себе скоординовані зусилля в економічному, військовому і дипломатичному напрямках при обов’язковому схваленні більшості громадян.

Агентство Digests & Analytics Ukraine (DAU) засноване під час подій Майдану в грудні 2013 року для незаангажованого аналізу подій в Україні і навколо неї. Сфера діяльності – військова, політична аналітика, інформаційна безпека і контрпропаганда, медіапроекти, спрямовані на стимулювання національного діалогу та інформування громадськості про хід реформ в країні.

Дайджестами агентства користуються державні службовці різних гілок влади і силових структур, політики, дипломати, бізнесмени, представники міжнародних гуманітарних та благодійних організацій.

http://hvylya.net/analytics/politics/pyat-stsenariev-dlya-okkupirovannogo-donbassa.html