www.ji-magazine.lviv.ua

Гостя «Декабрьских диалогов» ("Диалоги" - щомісячні цикли дискусій на суспільно важливі теми) політолог Єкатєріна Шульман обговорювала природу влади з журналістом Міхаїлом Зиґарем. У бесіді з «Бумагой» вона пояснює, як на тлі світових і внутрішньополітичних подій виникають доморощені страхи перед війною, продуктовими картками і закриттям кордонів, а також хто і як використовує страхи суспільства проти нього.

Біда катастрофічних сценаріїв не в тому, що вони обіцяють погане, а в тому, що вони припускають кінцівку історичного чи політичного процесу, який насправді кінця не має. Крім того, вони оперують надто радикальними поняттями. Якщо війна – то відразу третя світова, ядерна, яка знищить все людство. Якщо проблеми з продуктами – то голод і картки. Якщо складнощі з виїздом – то закриття кордонів за совєтським зразком. Це нереалістично, і мені здається, що люди, які займаються такою «торгівлею погрозами», частково це розуміють.

Як госпропаганда спекулює на ключових страхах суспільства

У страхів є психотерапевтична функція: коли ми вимовляємо найгірший зі сценаріїв, ми ніби відсуваємо його ймовірність. Але тут є і зворотний бік: існує така річ, як здійснене пророцтво. Звичайно, це не означає, що можна наговорити собі ядерну війну. Однак можна ввести суспільство в стан такої тривожності і очікування біди, що воно сприйматиме будь-яке справжнє нещастя, якого можна було б уникнути, як менше зло порівняно з тим, чого воно боялося. Хоча ці страхи могли бути, загалом, ні на чому не засновані.

На жаль, це те, чим займається державна пропаганда. Влада «продає» загрози, щоб потім продати себе як рятівника від цих загроз. Це те, що можна назвати «мінус-послуга»: тобто я не надаю вам послугу, а рятую від умовного більшого зла. При цьому, можливо, що цього більшого зла і в перспективі не було. «Нас лякали порожніми полицями, – каже прем’єр-міністр у своєму інтерв’ю. – Але ми ж не бачимо порожніх полиць». Виходить, що це він молодець і політика його чудесна. Те, що асортимент став меншим, ціни вищими, а якість нижчою, – це все дурниці в порівнянні з війною, картками та поїданням кішок, від яких, очевидно, нас вберегли.

Так виглядає один з найбільш ефективних пропагандистських фокусів для Росії. Оскільки у нас високий рівень тривожності і низький рівень відчуття безпеки, у людей є відчуття, що в будь-який момент все може стати набагато гірше. Не треба залякувати один одного. Державі потрібно перейти до запобігання реальних загроз, а не вигадувати їх спеціально, щоб спочатку отримати бюджет на їх усунення, а потім виставити себе рятівником від дракона, який, певно, і не прилітав.

Чому протести окремих груп не перейдуть в революцію

«Закон самопідриву: дії влади починають розхитувати систему»

Лілія Шевцова

Наша ситуація не революційна. Революційну ситуацію доволі непогано описав Ленін: верхи не можуть, низи не хочуть, а революційна активність мас зростає. Ми часто несвідомо дотримуємось марксистського переконання, що бунтують і роблять революцію доведені до відчаю маси, тобто люди, чий рівень життя настільки низький, що вони не можуть нормально жити. Це примітивізація. Існують приклади дуже бідних країн з дуже корумпованими режимами (наприклад, в Африці), які живуть десятиліттями без жодних революцій і переворотів. Люди, що живуть у важких економічних умовах, займаються пошуком їжі, а не політичною активністю.

Крім того, у нас все-таки який-не-який, а капіталізм. Наш капіталізм поганий тим, що в ньому надмірно присутня держава, тому його іноді називають держкапіталізмом. Проте це все ж ринкова економіка, заснована на певному балансі попиту та пропозиції і певній свободі економічної активності. На відміну від совєтської така система адаптується до чого завгодно і вже точно здатна адаптуватися до змінених зовнішньоекономічним умов. Їй важче адаптуватися до тиску державного апарату – до того, що називають адміністративними бар’єрами. Цей апарат створений в ситі 2000-і роки, він дуже великий і дуже ненажерливий. New normal – наша нова погана економічна ситуація, в який ми зараз і ще будемо в найближчому майбутньому, – вже не дозволяє годувати цей апарат. А апарат не може перестати споживати по-старому і почати жити по-новому. Це наш основний конфлікт – і він не революційний.

Обурених груп – як, наприклад, протестуючі далекобійники або валютні позичальники – ставатиме більше. У 2016 році, я впевнена, ми побачимо багато ситуаційних протестів навколо забудов, зборів, тарифів та инших приватних сфер. У всіх випадках держава буде справлятися з цією ситуацією. Крім силових методів, у неї є відпрацьований менеджерський підхід. Як поводяться під час бунту: ватажків ізолюють, когось кооптують, в жертву принесуть якогось місцевого начальника, з центру приїде инший начальник, який дасть низку обіцянок чи подачок. Як ми бачимо на прикладі ситуації з «Платоном», діє суміш репресій і політичних поступок. Далекобійників не пустили перекривати МКАД, але їх і не розігнали ОМОНом. Штрафи знизили в 90 разів, зараз говорять про скасування транспортного податку для великовантажних автомобілів.

Це відпрацьована схема, в найближчому році її продовжать застосовувати, ресурсів на це поки вистачить. Таких гібридних заходів, які довели свою ефективність, може виявитися недостатньо, тільки якщо вогнищ обурення стане занадто багато – і їхня кількість перейде в нову якість протесту. Але перспективи злиття протестних груп в єдину хвилю протесту в 2016 році я не бачу. Що буде через рік – подивимося.

Кожен з цих протестів насправді відбувається тому, що чиюсь думку не врахували. «Нас не запитали, не послухали, ми повинні виконувати рішення, які прийняли без нас», – це запит про політичну участь. У широкому сенсі – це демократичний запит, не ліберальний, не прогресивний, не гуманістичний, а саме демократичний. Він буде звучати все голосніше і голосніше.

Чому Росії невигідно закривати кордони

Скільки було пророків, які говорили, що зараз введуть виїзні візи і закриють кордони? Не введуть і не закриють. Режими нашого типу ніколи не перешкоджають виїзду, вони можуть перешкоджати тільки в’їзду. Режим полуавтократії, або гібридний режим, зацікавлений, щоб активна меншість їхала, бо тоді держава без насильства отримає більш кероване населення.

Люди взагалі не потрібні: якщо природа режиму заснована на продажі ресурсів, суспільство йому тільки заважає. Для влади люди в такому випадку – це населення, яке, по-перше, бешкетує, по-друге, весь час вимагає, щоб його годували. Це не джерело доходів, принаймні, до останнього часу було саме так. Зараз ситуація трохи змінюється, ми бачимо, що з людей намагаються щось тягнути: з’являються постійні нові платежі і збори. І все одно, в порівнянні з витяганням грошей з надр, це невигідно. Надра не протестують, не просять дати їм більше прав: копай собі, продавай, а на виручені кошти живи. Саме тому всі раді, коли люди виїжджають.

Адміністративного легального бар’єру у вигляді віз, наприклад, немає, зате є неформальний фінансовий бар’єр. Різниця курсів суттєво перешкоджає виїзду, ніхто спеціально цього, правда, не добивався, так само собою сталося.

Автократії завжди самоізольовуються такими методами: на відміну від тоталітарних країн вони ніколи не будують паркан навколо себе.

Анна Косінская

http://paperpaper.ru/shulman/