www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Смолянський

При аналізі сирійської стратегії Кремля і ходу прямої участі Росії в конфлікті на території Сирії, що триває вже майже півроку, найважче – це уникнути самоцитування і самоповторення тез з минулих матеріалів. Однак насправді вся проблема в очевидності і передбачуваності цілей Путіна.

Як будо зазначено в грудневому матеріалі, світові не вдалося увійти спокійно в новий 2016 рік.

Головне стратегічне завдання Путіна залишилося незмінним – відновити відносини із Заходом. І Путін з серпня минулого року все сватається до Обами зі своїми пропозиціями скласти широку коаліцію для боротьби з ІДІЛ

А Обама все ж відмовляється і відсахується.

Однак як же виглядає путінська боротьба з ІДІЛ у виконанні орлів Шойгу, якщо добре до всього цього придивитись?

Військова стратегія Кремля

Кожна заява російського військового командування про удари російської авіації по ІДІЛ – чистісінька брехня. Це перше і найважливіше, що треба знати кожному, хто стежить за розвитком російського «хрестового походу» в Сирії. Всі бомбардування російської авіації спрямовані виключно на території, що контролює помірна сирійська опозиція в особі Вільної Сирійської Армії. Власне території ІДІЛ є для російської авіації по суті недоторканими.

З моменту безпосередньої участі російських військ в сирійській війні відбувалася постійна і послідовна ескалація застосування авіації Росії.

Почавшись в основному в медійному форматі, російські військові постійно нарощували масштаби застосування ракетно-бомбових ударів. Зараз російська авіація здійснює не менше 120-150 вилетів на добу, і почала застосовувати боєприпаси підвищеної потужності – аж до 1 тонни включно.

У хід без обмежень йдуть також касетні, фосфорні і так звані вакуумні бомби (бомби об’ємного вибуху ОДАБ-500). При цьому слід враховувати, що основний тип російських бомбардувальників, які присутні у Сирії, це Су-24, що здатні нести до 7 тонн бомб і Су-34 – до 10-12 тонн навантаження. Це не можна порівнювати з можливостями авіації Башара Асада, де основним типом були навчально-бойові L-39, які використовували в основному ракети типу С-5 калібру з вагою бойової частини всього 815 грамів.

Російські льотчики наносять удари максимальної потужності по передньому краю, що взагалі не залишає шансів навіть у досить глибоких укриттях, які ВСА споруджують вже майже з в’єтнамським розмахом епохи битви в «залізному трикутнику».

Російська авіація також свідомо бомбить об’єкти цивільної інфраструктури в глибині територій, контрольованих ВСА – лікарні, школи, пекарні, продовольчі базари і т.д. Мета – змусити цивільне населення покинути свої житла і звільнити територію для необмежених військових дій та застосування авіації.

При цьому населення часто тікає на території, контрольовані ІДІЛ, тому що саме там справді не атакують росіяни. Частково, цивільні втікають і за кордон, у тому числі і в Европу. А частково – поповнюють ряди ВСА. Але загалом російські удари вносять певне напруження між мирним населенням і ВСА, чого Кремль і Асад власне і добиваються.

ІДІЛ же не можна чіпати, бо ІДІЛ – це не зло, а причина для медового місяця між Білим домом і Кремлем, як це було після 11 вересня в Афганістані.

Попри масові перекидання російських сухопутних підрозділів у Сирію, їх участь у сухопутних операціях не зафіксована на жодній ділянці. Їх справді використовують поки виключно для охорони периметрів військово-повітряних і морських баз.

Инша справа, що від бази Хмеймім під Латакією до переднього краю всього 20-30 км, що створює реальну загрозу артилерійських обстрілів з боку ВСА. І тому охорона периметра вимагає дуже щільного розташування російських сухопутних підрозділів бойової охорони.

Всю сухопутну брудну роботу робить не армія Башара Асада, а шиїтські загони, надіслані Іраном – з Лівану, Афганістану, Іраку і власне Ірану.

Армія Башара Асада вже виснажена настільки, що її випускають тільки, як масовку для телебачення вже після того, як шиїтські загони займуть якусь територію і підуть з кадру.

При цьому війна дається іранським силам теж великою кров’ю.

По-перше, через спецоперацій ВСА, які проникають за лінію фронту і знищують командний склад іранських генералів.

По-друге, через особливості тактики ВСА. Помічено, що російська авіація не змогла налагодити щільну координацію з наземними частинами іранського інтернаціоналу, і не може надавати безпосередню наземну підтримку частинам, які наступають.

Російські бомбардувальники вивалюють весь вантаж на передній край, де іранські загони розташовуються на безпечній відстані. Потім російські літаки повністю відходять на базу і сухопутні частини через деякий час починають самостійний наступ.

Загони ВСА на час бомбардування ховаються в укриттях і як тільки російські літаки відлітають, починають контратакувати наступаючих шиїтів на коротких дистанціях. При цьому обидві сторони зазнають важких втрат. І утримання ВСА своїх територій, і наступ шиїтськими загонами має вкрай високу ціну. У результаті росіянам не вдалося забезпечити стратегічний суцільний наступ, а всього лише завоювати кілька стратегічних маршрутів.

Політична стратегія Кремля

Головна причина максимальної інтенсифікації війни в Сирії – підготовка до мирних переговорів, що намічені на 25 січня в Женеві. При цьому Кремль знищує екстремістів з ІДІЛ, або «Фронту Нусра», а саме помірних опозиціонерів з «білого списку», які мають бути присутні на цих переговорах.

У результаті на полі бою залишитися режим Башара Асада та ІДІЛ. Звичайно, що остаточний вибір очевидний – на користь Асада. Незважаючи на те, що Обама постійно говорить про відхід Асада, сам Обама зібрався йти раніше, а термін відсторонення Асада переніс на 2017 рік, тобто цю проблему Барак Обама перекладає вже на наступного президента США.

Не можна також не відзначити, що в Сирії зараз гостре суперництво між формальними союзниками – Росією та Іраном. Кремлю вдалося підім’яти цей військовий театр під себе. Саме російські генерали очолили вище військове командування, а іранців засунули на нижній тактичний рівень.

З-під контролю іранців вивели сирійське ополчення – корпус цивільної оборони, і передали власне сирійській владі, побоюючись, щоб ці загони не стали сирійським аналогом «Хізбулли», які традиційно замикалися саме на Тегерані.

Більше того, з’явилися повідомлення, що росіяни примудрились «викрасти» з-під носа Ірану саму «Хізбуллу» і передають зброю безпосередньо повз іранців, які залишаються тільки фінансовими спонсорами. Це не дивно, враховуючи, що 10 років тому під час другої ліванської війни російська зброя потрапляла до «Хізбулли» через режим Башара Асада, а не через Іран.

Однак іронія полягає в тому, що всередині самої сирійської опозиції, Кремль вважають світським режимом, який буде працювати однаково з усіма. На відміну від іранців, які працюють тільки з шиїтами, а всім иншим «роблять пропозицію, від якої неможливо відмовитися» – або дешевий підкуп, або вбивство, як це відбувається з противниками шиїтів в Лівані та Іраку.

Іранський підхід нічим не відрізняється від кремлівської стратегії «русского мира» – знайти російську громаду, навалити їй зброї і грошей, і відправити створювати державу в державі. «Хізбулла» в Лівані відрізняється від бойовиків ЛДНР тільки тим, що донецько-луганські бойовики не засідають у Верховній Раді і не патрулюють вулиці Києва.

Европейський і турецький вектори Кремля

Як було сказано місяць тому, наступною мішенню Кремля в Европі мала стати Ангела Меркель.

Спроба залучити Францію в російську орбіту провалилася за всіма напрямками. Після паризьких терактів ІДІЛ, все ж вдалося вмовити Олланда не приєднуватися до Путіна, а п’ята колона Кремля – партія Ле Пен зазнала нищівної поразки у другому турі місцевих виборів у Франції.

Кремль залишив Францію на деякий час у спокої, але тепер взявся за Німеччину і за «матінку» Ангелу особисто. Кремль відкрито називає саме Меркель своїм головним супротивником на шляху до скасування антиросійських санкцій.

Не треба розповідати, в чому знайшла вихід ця боротьба Кремля – всі бачили «кельнські гуляння».

Ці «гуляння» вже досягли однієї мети – Меркель не приїде в Давос, і, відповідно, не скаже, що «Путін – козел» і не прокоментує стан російської економіки, що прямо пропорційний до цін на нафту і решти експортної сировини.

І тепер контрольний постріл – масове вбивство саме німецьких туристів і саме в Стамбулі. Очевидно, що найближчим часом Меркель буде не до Сирії і не до коментарів політики Путіна, незважаючи не те, що саме Асад і Путін є головними генераторами не тільки потоку біженців в Німеччину, а також инших різдвяних подарунків для німців.

Чому теракт стався саме в Туреччині. Тут все однозначно. Після знищення турками російського літака Путін вирішив пограти в торговельну та інформаційну війну з Анкарою. Росія вже два місяці створює картинку, що Туреччина і Ердоган особисто – «головні друзі і спонсори» ІДІЛ в усіх відношеннях. Крім того, активно «передають привіт» майбутньому туристичному сезону в Туреччині.

Висновок

Путін і його оточення думають, що у них є підстави вважати свою політику успішною. Тому в найближчому майбутньому ми будемо бачити продовження їх агресивної риторики і конкретних дій в Україні, Европі та Сирії.

Єдине, що зможе швидко зупинити Кремль – це швидка і очевидна воєнна поразка на будь-якій ділянці – хоч в Сирії, хоч в Донбасі.

В иншому випадку нам доведеться ще досить довго дивитися і чекати, як Росію садять на мілину нафтові ціни.

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/predvaritelnyie-rezultatyi-i-dalneyshie-tseli-siriyskoy-zagotovki-kremlya.html