www.ji-magazine.lviv.ua

Незалежний тележурналіст Алєксандр Сотнік розповів про те, чого він чекає від ситуації в Сирії, наскільки ймовірним є російсько-турецький військовий конфлікт і як Захід поставився до його закликів про «нейтралізацію» політичного керівництва РФ.

Бесіду веде Алєксандр Кушнарьов

А.К.: Чи стало закриття турецького неба для російських інспекторів несподіванкою для Москви?

А.С.: Після порушення російським літаком СУ-34 повітряного простору Туреччини Анкара просто змушена була відреагувати на системні загрози з боку Росії. З огляду на те, що Путін не бажає зустрічатися з Ердоганом (цей «страх ножа в спину» вже став нав’язливою ідеєю у Кремлі), а РФ продовжує бомбити, і, як з’ясувалось, не тільки території ІДІЛ, таке рішення з боку Туреччини цілком обґрунтоване. У Кремлі не могли не розуміти, що реакція з турецької сторони буде обов’язково, але «не нариватися» наші буйні стратеги вже не можуть. Закривши небо для «спостережних польотів», Туреччина фактично загнала Путіна «в кут», звідки тому буде дуже складно планувати військові маневри. Але складно повірити в те, що Кремль відмовиться від бомбардувань. Не для того Путін «влазив» в Сирію, щоб просто так піти, піддавшись на тиск Анкари.

А.К.: Як далеко готовий зайти Захід стосовно військової допомоги сирійським повстанцям? Оцініть ситуацію в контексті готовності Саудівської Аравії відправити війська в Сирію.

А.С.: Вслід за Саудівською Аравією про свою готовність ввести війська на територію Сирії оголосив і Бахрейн. Це вже означає формування реальної коаліції проти компанії «ІД-Асад-Путін». Адже, зрозуміло, що ВПС Росії бомбить «не зовсім ІДІЛ», а по факту – допомагає утримувати владу Асаду, який, як виявилося, ще й співпрацює з ІД в нафтовому секторі.

Також вже давно прозвучала думка, що без наземної операції в Сирії не обійдеться. Цілком ймовірно, що Захід в цьому починанні підтримає і СА, і Бахрейн. Звичайно, дії ВПС Росії принесли чимало «неприємностей», в зв’язку з якими сирійська опозиція відмовилася від переговорів в Женеві, звинувативши Росію в нелюдських бомбардуваннях. Але ці переговори ще можуть відбутися 25 лютого, і під час цієї паузи можна чекати самостійних дій з боку саудитів, які більше не мають наміру терпіти мілітаристські витівки Кремля. Захід вже близький до ухвалення рішення стосовно «видавлювання» Росії як із зони «сирійського питання», так і з «проблеми ІД», переконавшись в єзуїтських діях Москви, коли на словах декларується одне, а дії показують зовсім инше.

А.К.: Чому, як Вам здається, коаліція в Сирії проявляє значно менше завзяття, порівняно з Путіним? Наприклад, досі повстанці не отримали ППО для боротьби з російсько-сирійською авіацією.

Деглобалізація Росії

Сєрґєй Ґурієв

А.С.: Ми маємо справу зі ступенем необхідності. Путіну його участь в «сирійському питанні» життєво важлива. Його зчіпка з Асадом – показовий критерій. І від операції «порятунку» диктатора він не відмовиться до останнього, оскільки сам є військовим злочинцем. Сьогоднішня заява Керрі – яскраве тому підтвердження, так само як і нагадування Кремлю того факту, що «з Асадом при владі припинити війну неможливо». Він же звинуватив Росію в застосуванні «некерованих бомб», що приводить до «масштабних жертв».

Таким чином, у Заходу явно закінчується терпіння, особливо якщо врахувати виголошене Керрі формулювання: «Росіяни висунули кілька конструктивних ініціатив стосовно того, як вогонь в Сирії можна припинити. Але, якщо це тільки слова заради слів, щоб продовжувати бомбардування, ніхто цього не прийме. Ми дізнаємося про це протягом кількох днів».

У перекладі з дипломатичної мови, ми чуємо інтонацію високого роздратування, і я не виключав би, що повстанці в Сирії все ж отримають засоби для боротьби з російсько-сирійською авіацією. Не можна забувати і про те, що подібні рішення приймають дуже повільно, і кожну піщинку аргументів акуратно зважують на вагах доцільності і наслідків.

А.К.: Прогнози – справа невдячна, проте я все ж попрошу Вас оцінити в процентному відношенні ймовірність можливої війни з Туреччиною і, ширше, з підтримуваної Вашингтоном коаліцією (сюди входить як блок НАТО, так і, наприклад, Саудівська Аравія). Чи може йти мова про «проксі-війну» («війну чужими руками») в Сирії за зразком В’єтнаму?

А.С.: Я б зараз оцінював вірогідність військового конфлікту між Кремлем і Анкарою як «п’ятдесят на п’ятдесят». Причому, Путін і його васали в погонах явно провокують турецьку сторону. Інформаційна війна, так само, як і активний «обмін санкціями» між Туреччиною і Росією, вже йде, але для початку реальних бойових дій необхідно щось набагато більше. Зіткнення з Туреччиною як з «буферною зоною» між Росією і НАТО може дати Путіну поштовх до зведення режиму всередині РФ до абсолютної особистої диктатури за допомогою оголошення «воєнного стану», скасування і без того імітаційних «виборів» і жорсткого «знищення у зародку» соціального протесту, який назріває на тлі рукотворної економічної кризи.

З иншого боку, Кремль чудово розуміє, що війна з Туреччиною дасть лише миттєвий «ефект національного згуртування», за яким неминуче йтиме обвалення країни, що просто не витримає подібного військового навантаження. Росія і без того знекровлена ​​і доведена до злиднів. Можливо, тільки тому ми поки ще не «вдарили першими», незважаючи на те, що у «дворового пацана» сильно чешуться руки.

А.К.: Чи можна очікувати «соціальних несподіванок», якщо в РФ введуть воєнний стан, а чи для Вас очевидна покірна реакція російського населення?

А.С.: Раніше я вже частково відповів на це питання. Населення Росії дуже терпляче, що, безумовно, створює велику спокусу для будь-якої влади, тим більше для тієї системи, що нині височіє у вигляді потворної «вертикалі». Навіть на сьогоднішньому з’їзді бонз з «Єдіной Росії» видно було ознаки апатії, незважаючи на спробу «зберегти хорошу міну при поганій грі». Навіть у «єдіноросів» назріває розуміння того, що гру вони вже майже програли, але «партію дограти треба» – хоча б для того, щоб «востаннє хапнути» і втекти з країни з усім накраденим за пазухою.

На населення ніхто не зважає. Воно своїм безвідповідальним інфантилізмом настільки розбестило владу, що розглядати його як якусь серйозну силу – все одно, що обманювати себе. Инше питання: наскільки великим буде зубожіння жителів Москви і Підмосков’я, і як швидко це станеться? Поки спостерігається деяке прискорення цього процесу. Доживемо до квітня-травня, і картинка стане чіткішою.

А.К.: Нещодавно Ви закликали міжнародні сили «нейтралізувати» політичне керівництво РФ як терористів. Чи можете описати в кількох словах приблизний план дій для досягнення цього?

А.С.: По-перше, ми бачимо, що «каддафізація» Путіна вже йде повним ходом, і жодні візити старого консультанта Кіссінджера не повинні вводити в оману. Британський МЗС вже практично перервав активні зв’язки з дипломатичним корпусом Росії. Білий Дім також не шукає зустрічі з «партнером Владіміром».

По-друге, після доповіді про збитий MH-17 ми побачимо ще чіткіше формування особистості кремлівського вождя в якусь подобу «портрета Муаммара». Це – не одноденний процес, але він триває і розвивається.

Що ж стосується моїх «закликів», навряд чи до них дослухаються на Заході. Для цього необхідно мати політичну вагу, а не медійність журналіста – з одного боку, а з иншого – повинні існувати вольові фігури, які можна порівняти за масштабом з Тетчер і Рейганом. А їх на політичному Олімпі просто немає. У цьому сенсі настрої західних політиків схожі на очікування населення Росії, яке наївно запитує: «Можливо, ця неприємність розсмокчеться якось сама по собі?» Смію всіх засмутити: ні, не «розсмокчеться».

http://newsader.com/specialist/sotnik-o-kaddafizacii-putina-u-zapad/