www.ji-magazine.lviv.ua

Джозеф Стігліц (Joseph Eugene Stiglitz),
американський економіст і професор Колумбійського університету

На обох берегах Атлантики спостерігається досить цікава нова тенденція у зміні структури електорату: молодь голосує зовсім не так, як старше покоління. Істотну різницю в електоральних преференціях тепер визначають не стільки рівень доходів і освіти або гендерні відмінності, скільки приналежність виборців до того чи іншого покоління.

І є вагомі причини для появи цієї різниці. Старе і молоде покоління живуть сьогодні по-різному. Їх минуле також різне, так само як і перспективи на майбутнє.

Наприклад, коли завершилася Холодна війна, багато юних виборці ще не народилися, а інші були дітьми. Деякі слова, наприклад про соціалізм, тепер не мають того значення, які у них колись були. Якщо соціалізм означає створення суспільства, де колективні проблеми не ігноруються, і де люди піклуються про інших людей і навколишньому середовищу, в якій вони живуть, то в чому проблема? Так, можливо, чверть століття або півстоліття тому під рубрикою соціалізму проводилися невдалі експерименти; але експерименти сьогоднішнього дня не мають з цим минулим досвідом нічого спільного. Іншими словами, невдача експериментів минулого не дозволяє робити висновків про нові спроби.

Американцям і європейцям які є старшими, що належать до верхівки середнього класу, дісталося гарне життя. Коли вони вступали в працездатний вік, їх чекала добре оплачувана робота. Вони задавалися питанням, що б їм хотілося робити, а не як довго їм доведеться жити з батьками, перш ніж знайдеться робота, яка дозволить їм почати жити самостійно.

Те покоління розраховувало на гарантовану роботу, ранній шлюб, покупку будинку - а можливо, ще й дачі - і, нарешті, на добре забезпечену старість. В цілому, вони збиралися жити краще, ніж батьки.

Хоча нинішнє старше покоління іноді стикалося з проблемами, їх очікування, здебільшого, виправдалися. Не виключено, що вони заробили більше на фінансовій операції купуючи своє житло, ніж отримали у вигляді зарплати. Вони, звичайно, порахували це дивиною, але охоче прийняли цей дар наших спекулятивних ринків, і, швидше за все, похвалили себе за покупку, зроблену в правильному місці в правильний час.

У наші дні очікування молодих людей, незалежно від рівня їх доходів, прямо протилежні. Протягом усього життя їх чекає відсутність гарантованої роботи. Багатьом випускникам коледжів доведеться в середньому кілька місяців шукати першу роботу, і нерідко вони зможуть отримати її, лише погодившись пройти одне або два неоплачувані стажування. При цьому вони вважають себе щасливчиками, тому що знають, що ровесники бідніші (навіть якщо деякі з них краще вчилися в школі) не можуть собі дозволити прожити рік або два без доходів, а також не мають потрібних зв'язків, щоб пройти стажування, необхідне для започаткування кар'єри.

Сьогоднішні випускники вузів обтяжені боргами - і чим вони є біднішими, тим вони мають більші борги. Саме тому вони не задаються питанням, яку роботу вони б хотіли отримати; їх лише цікавить, яка робота дозволить їм гасити кредит на освіту. Нерідко цей кредит висить над ними 20 років або навіть більше. А купівля будинку для них взагалі є нездійсненною мрією.

Всі ці труднощі призводять до того, що молоді люди всерйоз не замислюються над своєю пенсією. Якби вони це зробили, вони б лише злякалися того, як багато їм доведеться відкладати, щоб вести в старості пристойне життя (не обмежене до голої соціальної допомоги). Особливо на тлі ймовірного збереження процентних ставок на вкрай низькому рівні.

Іншими словами, нинішня молодь дивиться на світ через призму справедливості для всіх поколінь. Діти з верхнього шару середнього класу, можливо, в результаті почнуть жити непогано, тому що успадкують багатство батьків. Може їм і не подобається така залежність, але ще більше їм не сподобається альтернатива - «починати все з нуля», коли всі умови перешкоджають досягненню чого-небудь подібного до того, що колись вважалося базовими ознаками стилю життя середнього класу.

Покоління мутантів

Мішель Серр, французський філософ і письменник

Від цієї нерівності не можна відмахнутися простими поясненнями. Справа не в тому, що молодь погано працює. З труднощами стикаються ті, хто витратив багато часу на навчання, хто отримував чудові оцінки в школі, хто робив все «правильно». Почуття соціальної несправедливості (відчуття, що гра в економіці шахрайська) наростає, оскільки молодь бачить, як банкіри, що викликали фінансову кризу (цю причину триваючої хвороби економіки) звільняються з роботи з мега-бонусами. При цьому практично ніхто не відповів за свої проступки. Було скоєно масштабне шахрайство, але чомусь немає того, хто його здійснив. Політичні еліти пообіцяли, що «реформи» принесуть безпрецедентне процвітання. І вони його принесли, але тільки одному відсотку населення - найбагатшим. Всі інші, в тому числі молодь, потрапили в безпрецедентно нестабільне становище.

Ці три реальності - соціальна несправедливість безпрецедентних масштабів, масове нерівність і втрата довіри до еліт - визначають наш політичний момент, і цілком заслужено.

Продовження колишнього - це не відповідь. Саме тому ліво-центристські та право-центристські партії в Європі програють. Америка знаходиться в дивному становищі. У той час як кандидати в президенти від Республіканської партії змагаються між собою у демагогії, виступаючи з погано продуманими пропозиціями, які тільки погіршать ситуацію, обидва кандидати від демократів пропонують зміни, які (якщо тільки вони зможуть протягнути їх через Конгрес) дозволять добитися реальних змін.

Якщо реформи, пропоновані Хілларі Клінтон або Берні Сандерсом, будуть схвалені, тоді можливості фінансової системи наживатися на тих, у кого життя і так вже сповнена труднощів, вдасться обмежити. Крім того, обидва кандидати висувають пропозиції глибоких реформ, які здатні змінити підходи Америки до питання фінансування вищої освіти.

Однак необхідно зробити більше: придбання житла повинно  бути доступним не тільки тим, у кого батьки можуть оплатити перший внесок; і треба створити умови для пенсійних накопичень в умовах примхливого фондового ринку і того світу практично нульових процентних ставок, в якому ми тепер живемо. Нарешті, найголовніше - молодь не зможе спокійно виходити на ринок праці до тих пір, поки економіка не почне краще працювати. «Офіційний» рівень безробіття в США (4,9%) маскує набагато вищий рівень прихованого безробіття, яке, щонайменше, стримує зростання зарплат.

Ми не зможемо вирішити проблему, поки ми не визнаємо її. Наша молодь це розуміє. Вона відчуває дефіцит справедливості між різними поколіннями, і у неї є право на гнів.