www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Тертичний

На відповідь Е-деклараціям можновладців

Якщо українці хочуть Позитивного майбутнього, вони мають уявляти, за якими правилами Позитивний сценарій може бути створений взагалі: аби не вийшло «як завжди» ((
Зазирати до Майбутнього мала би державна стратегія, але правлячий клас протягом 25 років запропонувати суспільству Стратегію розвитку країни так і не спромігся. Тому створювати Візію (Образ майбутнього), як предтечу Стратегії, досі доводиться громадським дослідницьким спільнотам. 
Чому у них не виходить, можна побачити тут: «Чотири Бачення майбутнього України» https://www.facebook.com/notes/спільний-проект/чотири-бачення-майбутнього-україни/734020860057143. 
Майже всі вони потрапили в логічну пастку, що очікує кожного дослідника. Адже Стратегія в ідеалі має випливати з Національній ідеї (як мінімум, корелювати), бо інакше про яку перспективу можна взагалі говорити? А Ідеї то у нас і немає: принаймні, немає загальновизнаної Ідеї, від якої й треба, за логікою, конструювати Майбутнє. 
В таких умовах наші візіонери побачили лише два виходи: обрати одну з Ідей, що вже висунули філософи та/чи історики, або… запропонувати власну. Більшість пішла шляхом найменшого опору – подали власні новації, які насправді виявилися симулякрами «для годиться», бо професіоналів відповідного рівня і профілю у своєму складі ці спільноти ще не мають.
Обійти цю халепу змогли дослідники Спільного Проекту, які звернулися до більш глибокого, ніж Національна ідея, філософського обґрунтування: ентелехії, яка, за Аристотелем, містить внутрішню приховану мету кожного буття, отже – і України. 
Хіба побудувати нову Європу і більш справедливий світ – не приваблива і цілком гідна стратегічна Мета для молодої нації? 
Такий крок є цілком виправданим і обґрунтованим, оскільки ніяк не суперечить стопленості Візії і Національної ідеї бо, на думку багатьох професійних українських дослідників, Ідея є «спільною метою та довгостроковою стратегією розвитку суспільства», або має «об'єднувати націю для єдиної мети, допоможе сформувати стратегію дій держави…», чи взагалі є «концентрованим виразом стратегічної мети». 
Зрозуміло, що будь-яка пристойна стратегія, отже і її Візія-предтеча, має розпочинатися із вивчення та створення стратегічних прогнозів. Адже приховану в ентелехії Мету не можна довільно придумати, нафантазувати – її можливо лише знайти, розкрити. 
Процес поступового пошуку прискорив Майдан і Вітчизняна війна. Спочатку Україна оголосила шлях до Європи, що покладало на неї місію «мосту цивілізацій»: між Старим Світом і майбутньою демократичною Росією. Але Росія спалила український міст Каїновим нападом на вчорашнього брата. І тоді, вдруге після перемоги Майдану, українці знову здивували світ: вони відтворили обороноздатність беззахисної країни за лічені місяці, що заблокувало переможний російський марш на захід.
"...ЄДИНОЮ країною в Європі, яка наразі реально ламає довголітній план путінського "ґран-реваншу за 1991-й", була й залишається – Україна. Саме так: без власних політиків і ЗМІ, без нормально функціонуючої держави, гола й боса, як той "чорносвиточник", - силою самої тільки фаустівської "волі до життя". І це, якщо вдуматися, справді феноменально.» - так сформулювала історичну місію України відомий філософ, громадський діяч Оксана Забужко.
Україна силою фаустівської "волі до життя" стала східним форпостом Європи. Але цієї геополітичної ролі виявилося замало, бо вперше за всю історію все людство захоплене заручником. Захід третій рік шукає й досі не знайшов нову стратегію, бо паралізований «прахом великої втоми»: маючи гігантський фінансовий, військовий, інтелектуальний потенціал, Європа відступилася від власних ідеалів і цінностей, втратила ту саму волю до життя, яку виявляє Україна. 
Європу треба рятувати від її «втоми», і тому Україна має розпочати шлях від форпосту до цивілізаційного центру Нової Європи. Якщо ми не очолимо оновлення, пробудження Європи, загинемо самі: історія не залишає Україні іншого гідного майбутнього. 
Хіба побудувати нову Європу і більш справедливий світ – не приваблива і цілком гідна стратегічна Мета? 
Чи це не та прихована Мета, яку нам допомагають відкрити європейські інтелектуали? 
Від цієї міцної відправної точки можна рушати далі своїм шляхом. 
Яким маршрутом, якими засобами? 
Феодально-олігархічна система в Україні не може бути «покращена» чи модернізована із середини, отже має бути замінена на іншу. Суб’єктом оновлення Системи може стати український відповідальний клас, основу якого складають майданівці, добровольці і волонтери. Громадсько-політичним інструментом оновлення має стати широке національне об’єднання. Подібне об’єднання може сформуватися лише навколо Образу Майбутнього (Візії), що містить концепт Стратегії України на політичну і соціально-економічну модернізацію. 
Тут криється певна формально-логічна пастка, яка полягає в тому, що форма об’єднання/руху і зміст Візії (Програми оновлення) ВЗАЄМОпов’язані. Це означає наступне: якщо складати Програму без належного уявлення про можливі організаційні інструменти її реалізації, документ потрапить «на полку», як нездійсненна фантазія авторів. В той же час, починати створювати об’єднання (організаційний інструмент) без наявної Програми – означає породити ще один псевдогромадський «мертвяк»: безідейний, безпрограмний і беззмістовний.
Що ж у нас перше: куриця чи яйце? На цій складності спотикаються майже всі ініціатори оновлення/модернізації країни: бо не занадто замислюючись, обирали одне з двох. 
Ось, наприклад, одразу кілька спільнот «візіонерів» 2014 року взялися конструювати свої Візії, відсунувши питання організаційної форми «на потім»: Несторівська група, «Нова Країна», РПР, Народна Конституція та деякі інші. Не зважаючи на солідні ресурси, результату отримати не вдалося: зокрема і тому, що суб’єкту реалізації проектів та його інструменту автори не надали належної уваги. Повніше тут:https://www.facebook.com/notes/467655566772349/«Реформатори»%20і%20«прогресори»/543006922570546/
Інший, протилежний вибір зробили 2015 року ініціатори новітніх рухів: Рух Маломужа, Рух Саакашвілі, Рух Яроша, Рух Наливайченка, Українска бизнес-іниціатива, «Новий суспільний договір», «Республіка», «Конституційна асамблея», Рух за суверенну Україну і т.д. Вони оголосили про свої ініціативи, не запропонувавши суспільству об’єднавчого Образу майбутнього. Другий рік працюють над теорією, а результатів все ще не видно, бо ініціативи висунули лише на загальних маніфестах та тезах: раніше цими проблемами активісти не переймалися, а пристойну програму оновлення країни за кілька місяців, навіть з десятком технологів, не зробиш. Хіба що – більше чи менше вдалу імітацію… 
Виходить, новітні «рухівці» ставлять воза поперед коня: спочатку оголошують свій НАМІР і склад ініціативної групи, і вже потім починають розбиратися з теорією і досвідом попередників. А досвід то якраз свідчить, що робити так, як вони ВЖЕ зробили, означає втратити перспективу і отримати розпад проекту у відносно близькому майбутньому. Бо головною причиною невдач попередників було нехтування науковою методологією.

Хто завершить революцію гідності?

Олександр Тертичний

Невтішні наслідки не забарилися. Наприклад, на запитання навіщо Україні десяток рухів, отримуємо таку відповідь: «це абсолютно природній шлях реагування суспільства на наявну загрозу. А саме: активні люди, які знають один одного за попереднім життям, починають об'єднуватися. Вони запрошують до цих об'єднань тих, кого вважають спеціалістами, тобто, хто за публікаціями та виступами начебто розбирається у справі. Це перший етап, без якого - нікуди. Так, кипіння води починається у багатьох точках одночасно. І якщо вогонь не прибрати, поодинокі бульбашки більшають та починають зливатися. Тобто, спочатку багато точок кипіння. Потім пошуки спільних підходів - це другий етап, якій зараз розпочинається. Але неминуче серед 20-ти схожих проектів на поверхні залишаться 2-3, не більше, які зможуть переконати суспільство, що саме вони - те, що треба. Тоді саме вони отримають і довіру, і ресурси. Інші змушені будуть приєднуватися до переможців на умовах переможців, це - третій етап. І саме у цій дарвіновій боротьбі з'являться національні лідери, які відповідають викликам часу. Інакше не буває.»
Але ж, це пояснення – очевидне лукавство для публіки, або щирий самообман ініціаторів. Бо в житті «бульбашки НЕ починають зливатися», тому що кожна щойно сформована спільнота («бульбашка») отримує своїх лідерів і свій актив, які свідомо чи ПІДсвідомо НЕ ХОЧУТЬ поступатися своїми лідерськими позиціями. Це реальний неспростовний досвід: клінічний факт багаторічних спроб об’єднати ГОТОВІ спільноти. 
Тим більше, що справжнє ж майбутнє України і усього світу взагалі лежить на іншому шляху: не в дарвіновій боротьбі, а в мережаному солідаризму, який продемонстрували Майдан, добробати і волонтери. А рух, що твориться на поборенні - то БЕЗПЕРСПЕКТИВНА парадигма минулих століть... 
Побачити цей новітній тренд можна з аналізу соціального розвитку та в доступних філософських джерелах. Але на цю пропозицію ініціатори відповідають: «філософією займатися будемо потім! Зараз Україну треба рятувати!» Повніше тут: https://www.facebook.com/notes/позитивний-сценарій-спільного-проекту/рух-для-оновлення-якої-моделі-1/1298890820137861
Ось так і рятують (( 
Між тим, проблему двоїстості форми і змісту можна вирішити застосуванням тієї ж ентелехії, в якій, зокрема, реалізується і принцип діалогу. Бо «щоб здійснити прогнозування задля вибудови Візії в її гештальт-перспективі, треба адекватно розуміти сутність Мети, а вона стане досяжною, якщо спиратимется на той базис, котрий вже існує чи потребує розробки.» (Микола Романов) 
"Таємниця прозріння, пояснює Олександр Неклесса, – у поточному побачити сьогодення, яке є майбутнім в оболонці минулого.» Якщо зовсім просто, це означає, що дослідник має тримати в полі зору ОДНОЧАСНО минуле, сьогодення і майбутнє: аби, «пересуваючись між часами», поступово, з кожним новим актом зростання вносити взаємопов’язані зміни в ОБИДВА процеси творення: і Візії, і організаційного Інструменту її реалізації.
Можливий приклад процесу «пересування між сьогоденням і Майбутнім», можна побачити, зокрема, в think tank Спільний Проект. Він розпочався з думки кількох активістів про те, що «всі ми хочемо, по суті одного», і логічно поєднати зусилля. Вже під час першої зустрічі стало зрозуміло, що теоретичні і організаційні аспекти формування та розвитку спільноти становлять ЄДНІСТЬ, тому розглядати і вирішувати їх треба одночасно і взаємопов’язано. Тому стартові умови як організації спільноти, так і її теоретичних засад були погоджені в одному пакеті:
Відправний пункт: Україна потребує кардинальної модернізації (оновлення).
Запитання: який суб’єкт здатен реалізувати проект такого масштабу? 
Відповідь (до Статуту руху): масова позапартійна платформа (рух). Масова – тому що масштаб вимагає, позапартійна тому що партії (тим більше – українські) розривають будь-який блок.
Запитання: якою програмою можна залучити на підтримку такого Руху маси громадян?
Відповідь (до Програми руху): реалізація Програми має принести моральне задоволення і матеріальні вигоди більшій частині українців: 2/3, а краще ¾. Перш за все, це деолігархізація країни: демонополізація економіки, політики, мас-медіа. Вивільнення свободи підприємництва і свободи праці принесе швидке зростання економіки. А створення чистої судової системи, підконтрольних суспільству правоохоронних і силових структур залучить іноземний капітал.
Запитання: яким чином можна отримати такий результат?
Відповідь (до Статуту руху): структура і принципи діяльності Руху мають нести в собі у згорнутому вигляді модель Нової держави: рух мережаного типу на принципах прозорості, відповідальності та колективної координації роботи. 
Запитання: яким чином можна об’єднати масу осіб без наявності традиційних керівних органів? 
Відповідь (до Програми руху): роль координатора Руху буде виконувати, головним чином, його стратегічна програма (Мета, принципи і засоби її досягнення), а також тактичні поточні проекти, керівниками яких будуть затверджуватися професіонали на конкурсних засадах. Такий принцип буде впроваджений, як ключовий в систему управління Новою державою. 
Запитання: яким вимогам має відповідати Візія, аби отримати шанс бути втіленою?
Відповідь (до Програми руху): Візія має пропонувати принципові відповіді на всі ключові виклики – від стратегічної Мети до Дорожньої карти, бути концептуальною і цілісною. 
Див. Принципи і пропозиції Спільного проекту 3 лютого 2013 р. 
https://www.facebook.com/notes/спільний-проект/принципи-і-пропозиції-спільного-проекту/292208027571764

Таким способом Спільний Проект поступово нарощував паралельно обидва процеси (теоретичний та організаційний), і протягом 2013 року шукав українську Мету і контури Дорожньої карти. В міру розгортання дослідження поступово сформувався пакет методологічних вимог до Візії (Образу Майбутнього), який з часом отримав форму герменевтичного кола:
1. Візія має бути вписаною до глобального контексту: визначати місце і роль України в процесі глобалізації.
2. Візія має базуватися на глобальних та національних стратегічних прогнозах: технологічних, соціально-економічних, екологічних і т.п.
3. Логічним початком і компасом процесу формування Візії має стати визначення та громадське погодження стратегічної Мети України.
4. Візія має бути комплексною: охоплювати всі основні сфери життя. Як мінімум: громадсько-політичні, соціально-економічні та морально-етичні.
5. Візія має бути цілісною: мати внутрішню логіку, аби окремі частини не суперечили одна одній.
6. Документ має включати Дорожню карту, що концептуально пояснює, ЯКИМ ЧИНОМ буде реалізована Візія: напрями, форми, методи, темпи розвитку.
7. Візія має бути прийнятною для явної більшості (2/3 чи навіть ¾) українців.
8. Візія, як образ відносно віддаленого (10-15років) майбутнього, не може бути надмірно деталізованою, але має прагнути максимальної конкретизації із суттєвих питань: обґрунтування прогнозу, принципові напрями, методи і засоби реалізації.
9. В основі Візії має лежати Національна ідея. Як мінімум, Візія не може суперечити Національній ідеї.
10. Національна ідея має корелювати з історичною Місією України.
Результатом стає віддалений прогноз А*, який внесе відповідні корекції до динаміки проекту: 
1*. Візія має бути вписаною до глобального контексту: визначати місце і роль України в процесі глобалізації.
2*. Візія має базуватися на глобальних та національних стратегічних прогнозах: технологічних, соціально-економічних, екологічних і т.п.
Замикання головних функціоналів проекту у коло дозволяє моделювати його у вигляді сучасної інтенціональної системи. 
Оскільки автори оминули зазначені вище помилки колег, їм вдалося сформувати першу Візію, що відповідає методологічним вимогам, і 
ПАРАЛЕЛЬНО з Візією – ключові риси такого руху, який здатен реалізувати Дорожню карту.