Олена Трибушна, заступник керівника сайту "Новое время"

10 помилок президента

Президент України Петро Порошенко прибув з офіційною ганьбою в США. Я прочитала цей каламбур і подумала, що цей анекдот не дуже вже й анекдот

Петро Олексійович розраховував привезти до Вашингтона відставку Шокіна, але, думаю, душок від неї докотився і до Вашингтона. Шокін пішов гидко, брудно, огидно, і на політичній біографії президента він залишиться незмивною помилкою. Однією з десяти, які нарахувала я за два роки його першого терміну.

Помиляються всі, але ціна помилок президента занадто висока, щоб їх забувати, особливо якщо помиляється він раптом не випадково. Тому – 10 помилок президента, які йому вже не забудуть.

10. Шокін і Генпрокуратура, яку президент всіма силами намагається зберегти в її нинішньому статусі – знаряддя залякування. Генпрокуратура, яка завалює всі справи проти «Сім'ї». Яка втрачає Клюєва, обвинуваченого в корупції на мільйони євро, і блокує притягнення до кримінальної відповідальності Бойка – але при цьому влаштовує спецоперацію в прямому ефірі з затримання Мосійчука за хабар в 100 тис. грн, караючи радикалів за демарш з коаліції.

Реформу прокуратури називають головним провалом нової влади, а конкурсний відбір прокурорів – профанацією, яка не привела до відомства людей ззовні.

На очах у всіх діамантові прокурори перетворюються з негідників на скривджених героїв, а реформатори – з героїв на шахраїв. На очах у всіх Сакварелідзе йде, а заступники Шокіна залишаються... А Петро Порошенко – мовчить! А Петро Порошенко каже Сакварелідзе, що він «не знав», що Шокін звільняє його! А лідер президентської фракції з трибуни на всю країну, не кліпнувши оком, називає Шокіна реформатором... Чим нахабніша брехня, тим більше шансів, що вам повірять? Хоча б у США.

Чому політика Росії та України відрізняється від політики США

Генрі Хейл

9. Фірсов, Томенко та їх відібрані мандати – це подвійні стандарти та ілюстрація до історії про те, що фракція імені президента ступила на шлях демократури. Як виглядає демократура, можна подивитися, мабуть, тут. Неправоту Фірсова і Томенка, безумовно, можна довести вустами прирученого голови ЦВК або багатостраждальної Конституції. Тому що, якщо ти – партія влади, то Конституцію можна тлумачити, як зручно – доведено історією України.

Але історією іншої країни доведено, куди приводить шлях, який обрала БПП. Колись в 2000-х пропутінську Єдину Росію у Держдумі називали «пейджинговою фракцією», тому що, як голосувати, її депутатам повідомляли на пейджери. Регіоналам пейджер замінила «рука Чечетова».

Що замінить руку Чечетова – БПП?

8. Син президента в парламенті – це соромно. Це робить Петра Порошенка схожим на Віктора Януковича. Перед сином президента і за сумісництвом успішного бізнесмена відкриті будь-які можливості для самореалізації – але в сім'ї вирішують, що краще за все Порошенко-молодший реалізує себе в Раді. Так, на сайті Ради Олексій Порошенко є співавтором якихось там десятків законів. Чи писав він їх своєю рукою? Довести це так само неможливо, як те, чи брав участь він в АТО. Повірити в це – на жаль, теж. Особисто я бачу тільки одне логічне пояснення необхідності присутності Олексія Порошенка у фракції БПП – там він найнадійніші очі і вуха президента.

7. Roshen. Про бізнес президента як-то вже навіть ніяково говорити – одразу сиплеться град аргументів про сліпий траст, і вони, мабуть, справедливі. Але є одне але. Під час виборчої кампанії президент обіцяв виборцям продати бізнес. Ніхто не тягнув його за язика. У травні цим обіцянкам виповниться два роки. У минулому році бізнес президента приніс 369 млн грн – в 7 разів більше, ніж в позаминулому. Особисто я з розумінням ставлюся до небажання президента продавати справу життя. Але коли на тлі того, як добре все в Рошені, навіть Держстат, який прикрашає реальність, повідомляє, що доходи в країні у 2015 році впали на 21%, а в цьому впадуть ще на 10%, то відчуваєш себе, як би це сказати – трохи обдуреним.

6. 5 канал. Власне ЗМІ для політика – інструмент політичної боротьби. Особливо в країні, де незалежних телеканалів немає в принципі.

Так, я теж спала з включеним 5 каналом, коли стояв Майдан. За ту сміливість моє щире спасибі Петру Порошенку. Але сьогодні 5 канал – це телеканал, який належить президенту, отже, нездатний бути об'єктивним по відношенню до президента. Мистецтво пропаганди дозволяє вкладати до вух слухачів потрібні меседжі цілком непомітно для цих слухачів. Яких у 5 каналу кілька мільйонів. DW пише, що заміри під час президентської кампанії вже показували, що кандидата Петра Порошенка в ефірі каналу Петра Порошенка було в рази більше, ніж його конкурентів в ефірі того ж каналу.

До президента Порошенка тільки один лідер в Європі міг похвалитися власною медіа-імперією – одіозний італійський прем'єр Сильвіо Берлусконі, друг Путіна та персона нон грата в Україні.

Україна на порозі «олігархічного консенсусу»

Петро Олещук

5. Концентрація влади. «Сім'ї Порошенка» поки ще далеко до «Сім'ї Януковича», але на цю стежку президент вже ступив. Ступив, коли почав розставляти на ключові посади людей за принципом особистої відданості, а не професіоналізму, як, наприклад тут. Ступив, коли в АП писали реформу децентралізації, в якій префекти, представники президента у регіонах, виписані як намісники царя. Ступив на цьому тижні, коли БПП стало не вистачати багнетів для формування коаліції, і до неї раптом несподівано почали вступати мажоритарники. Ступив, коли запропонував поставити очільником Кабміну близького до нього Гройсмана.

Вибачте, я знову поверну вас до Росії, президент якої 10 років тому потрапив у пастку переконання, що недолік повноважень органів влади призводить до падіння системи. І замість того, щоб скорочувати держапарат, розрісся до розмірів запущеної пухлини, почав його збільшувати. А замість того, щоб розвивати політичну конкуренцію, зробив ставку на однопартійність.

4. Лесик Довгий та інші одіозні персонажі, яким БПП підіграв на парламентських виборах.

У 2014-му президентський блок злив ряд мажоритарних округів під одіозних політиків, які не мали шансів потрапити до парламенту без такої завуальованої підтримки. Схему, за допомогою якої БПП допоміг "впихнути невпихуєме" в Раду, описує Лещенко: блок президента висунув технічних кандидатів, у яких не було шансів перемогти на округах, за якими йшли персонажі зі скандальними біографіями. Кандидати від БПП слугували їм декораціями і створювали ілюзію конкуренції.

Найбруднішим прикладом того, як таким чином зливалися місця в парламенті, став скандальний 102-й округ, по якому в Раду пройшов знаменитий Олесь Довгий, член «молодої команди Черновецького».

3. Кононенко. Про сірого кардинала Порошенко все написано, всі кісточки перемито. Нехай НАБУ, звичайно, розбирається, хто світлий лицар, а хто темний – Кононенко або Абромавичус. Як на мене, кращий друг президента, як дружина Цезаря, повинен бути вище за підозри, але біда не в тому, що Порошенко – не Цезар. А в тому, що Абромавичус – йде, а Кононенко – залишається. І ми разом з ним.

2. Олігархи та деолігархізація, якої не було.

Спочатку президент публічно та демонстративно в прямому ефірі оголошує війну Коломойському, президент вимагає деолігархізації – всі плескають, президент молодець, тому що війна з олігархами – це війна проти монополій, за конкурентний ринок, чесні правила, модернізацію, за нову динамічну й високотехнологічну економіку...

А потім непублічно та недемонстративно президент домовляється з Ахметовими, Львочкіними, Коломойскими і з допомогою їхніх кишенькових фракцій у парламенті розігрує спектакль з відставкою Яценюка. А ще потім президент зустрічається вночі з Коломойським, який приїжджає, маскуючись і пересідаючи з машини в машину, прямо до президента в АП. Не інакше як для того, щоб президент піддав його деолігархізації.

Розумію, що в політиці не брехати неможливо. Розумію, але не забуду.

1. Нарешті, головна і найбільш непрощена помилка. Відсутність радикальних змін, у можливість яких ще раз повірили мільйони людей. Які вже не раз були розчаровані, але ризикнули повірити ще раз, ще один раз.

Я кажу навіть не про реформи – якісь з них з тріском та повільно якимось дивом йдуть. Я кажу про те, що не змінилося головне – не змінилася влада і Порошенко як її головне уособлення. Вони – не змінилися, не були і не стали іншими. Здатні ламати старе й гниле, а не перемикати на себе потоки. Саджати корупціонерів, а не покривати їх. Спрощувати середовище для бізнесу, а не імітувати дерегуляцію та знімати вершки в своєму особистому бізнесі. Нести відповідальність за сказані слова та взяті зобов'язання, а не ховатися за пропагандою, тролями та пафосними формулюваннями. «Замість вогню дим».

Згодна, що Порошенку та іншій компанії країна дісталася в такому стані, що в побуті це господарство було б легше викинути, ніж лагодити. Так, уся державна махіна, безініціативна і звикла заробляти вимаганням та злодійством, настільки живуча, що самовідтворюється, як хвіст у ящірки – тільки відвернись. Але ж це не заважає президентові змінювати систему. По-моєму, йому просто зручно, комфортно і зрозуміло в цій системі, продуктом якої він сам є, і тому він прагне її не зламати, а зберегти. Тому і зміни відбуваються всупереч, а не завдяки.

У цьому місці можете починати заперечувати, що не треба було вірити і зачаровуватися. Але ж не можна було не вірити. Не можна було не ризикнути повірити після плям крові на Інститутській. Не можна було не ризикнути повірити після Януковича, який здавався дном.

Але тим ганебнішим і болючішим буде дно кожного, хто ризикне цю віру обдурити.

http://m.nv.ua/ukr/opinion/tribushnaya/10-pomilok-prezidenta-106823.html