|
Жан-Клод Юнкер – Президент Европейської комісіїЕвропейська солідарність в кризовому світіБРЮССЕЛЬ. Кінець року завжди провокує
до підведення підсумків. В кінці 2015 року, оглядаючись назад, ми вже можемо
сказати (як би драматично це не звучало), що европейська
солідарність витримала найсерйознішу перевірку на міцність з часів закінчення
Другої світової війни. Цю солідарність випробували
найтяжчою пробою грецької кризи, економічні та соціальні наслідки якої ще відчутно
в еврозоні та в усьому Европейському
союзі. З початку року переговори стосовно Греції перевіряли наше терпіння.
Занадто багато часу витратили даремно, занадто сильно підірвали довіру, занадто
забагато мостів спалили, занадто багато обіцянок довелося порушити. Европейські демократії почали жорстко грати одна проти одної. Европа, як єдине ціле, опинилася над прірвою. Ми змогли відступити назад, тільки
дійшовши до краю. Зрештою, держави Европи стали на
сторону Греції і доклали максимум зусиль, щоб виробити нову програму – її вже
запустили. Европейська солідарність перемогла, довіра
відновлюється. Ключовим завданням стає реальне проведення реформ. Европейська комісія продовжує допомагати Греції, просуваючи
Програму підтримки структурних реформ і надаючи технічну допомогу на кожному
етапі довгого шляху. Одночасно з цим европейську солідарність перевірила на міцність міграційна
криза. Якраз нещодавно Европейська комісія розробила
всеосяжну міграційну політику і приступила до негайних дій для подолання
кризових явищ. Ми посилили присутність у Середземному морі, що допомогло рятувати
життя. Вдарили по злочинних групах контрабандистів і організаторів людського
трафіку. Ми продемонстрували солідарність, почавши розселяти в країнах ЕС тих,
хто потребує захисту міжнародної спільноти. Сьогодні ми приступаємо до
переселення біженців, які прибули з-за меж Европи,
тісно співпрацюємо з Туреччиною, що відіграє в регіоні ключову роль. Ми
співпрацюємо з Африкою, щоб впливати на вихідні, спонукальні причини міграції.
Агентства ЕС продовжують допомагати перевантаженим роботою урядам країн ЕС
проводити ідентифікацію, перевірку та реєстрацію тих, хто шукає притулку, а
також координувати висилання тих, кого не можна вважати біженцями. Декому здається, що ЕС знає, як
вирішувати свої проблеми. Теоретично це так, але реальність продовжує приносити
сюрпризи. Я шкодую про те, що реалізація багатьох рішень, які прийняли на
найвищому політичному рівні, виявляється такою важкою справою. Ось, приклад: на кожному саміті
ми чуємо запевнення лідерів, що в Грецію направлять підрозділи прикордонників з
метою зміцнення безпеки наших зовнішніх кордонів. А нашим сусідам Йорданії,
Лівану і Туреччині буде надано фінансову допомогу для роботи зі зростаючим потоком
біженців на територіях цих країн. Щоразу після цього проходять тижні, а цілей
не досягають, зобов’язання не виконують. Замість того ми ведемо виснажливу гру,
кидаючи взаємні звинувачення і нацьковуючи одну на одну держави ЕС, в
результаті чого національні уряди знижують ефективність механізмів надання
притулку, щоб в очах біженців їхня країна виглядала менш привабливою, ніж
сусідня. А політики, як лівого, так і правого спрямування, заохочують популізм,
який призводить до зростання роздратування, але аж ніяк не до прийняття
зважених рішень. Були часи, коли ми набагато
більше вірили в здатність Европи продукувати
колективні рішення. Цю впевненість, незалежно одна від одної, розділяли всі
держави ЕС. Відступ від законів Евросоюзу про
біженців не скасовує зобов’язань держав відповідати гуманітарним принципам і
вимогам міжнародного права щодо надання притулку всім нужденним. Адже існують
загальні стандарти, відповідно до яких країни ЕС обробляють запити про
притулок, що робить всю систему цілком справедливою: біженці не скупчуються лише
в кількох країнах. Так само система европейського контролю над кордонами та узбережжям не може
триматися тільки на бажанні та можливостях окремих країн відновити порядок і
ефективно контролювати зовнішні кордони ЕС. Тут рішення теж можуть бути тільки
колективними. Якби мене попросили провести
аналогії між міграційною кризою і кризою фінансовою, я б сказав, що ми зараз
досягли стадії, пройденої в лютому 2010 року. Тоді урядам европейських
країн здавалося, що вони мають у своєму розпорядженні необхідний набір
інструментів для боротьби з кризою на національному рівні, – в той час як вже
була потрібна скоординована міжнародна реакція. Европейська солідарність повинна бути понад усе. Криваві листопадові теракти в Парижі
були атакою на европейський спосіб життя. І все ж ми
не допустимо поразки. Страх не переможе і не змусить нас відновити стіни, які
ми не так давно зламали. Не потрібно плутати виконавців цих злочинів з тими,
хто від цих же злочинів втікав.
Европа – кохання всього мого життя. Доблесний континент. Благородні люди. Місце,
яке в усьому світі визнано територією безпеки і справедливості. Ми підтримаємо
правильність цієї репутації. Ми підтвердимо нашу стійкість. Европейська інтеграція – багатогранний і часто складний процес. Не все і не завжди вдається
зробити правильно з першого разу. Але, якщо спробувати описати Европу лише одним словом, це буде слово «наполегливість».
Коли ми разом, ми сильніші за виклики, які нам кидають. Разом ми об’єднаємося
проти того, що намагається нас роз’єднати. Ми наполегливо досягатимемо своїх
цілей в 2016 році. І нас чекає успіх. http://gefter.ru/archive/17415 |