www.ji-magazine.lviv.ua

Велвл Чернін

Євреї були третій за чисельністю народ як у Королівстві Галичини та Володимирії, що існувало  в 1772 – 1918 роках, так і в Герцогстві Буковина, створеном в 1849 році на частини території Королівства Галичини та Володимирії. У обох адміністративно-державних утвореннях вони були крупною етнічною меншиною в умовах, коли жодна етнічна група не складала абсолютної більшості. Так, згідно даним перепису населення 1910 року, 46,% % населення Галичини складали римо-католики (головним чином поляки), 42,1 % - греко-католики (головним чином українці) і 10,9 % - євреї. Ще вище доля єврейського населення була в Буковині: за даними того ж перепису, 36,39 % населення там складали українці, 34, 38 % - румуни і 12, 9 % - євреї[1].

          Єврейська преса, що видавалася в період австрійського владицтва в Галичині, є важливим джерелом з історії цього регіону України. Завданням даної статті є опис даної групи джерел з вказівкою їх наявності в наукових бібліотеках Ізраїлю, а в окремих випадках - також в бібліотеці Ягелонського Університету в Кракові.  Окрім цього, в міру можливості буде приведено інформацію про напрям конкретних видань, про їх видавців та редакторів. Для порівняння з власне Галичиною буде приведена також загальна інформація про єврейську пресу в Герцогстві Буковина.

          Запропонована автором тема не ставала до цих пір предметом спеціального дослідження. Найбільший інтерес з точки зору отримання загальної інформації про історію єврейської преси Королівства Галичини та Володомирії представляють просторові статті Й.Шацького "Geshikhte fun der yidisher prese"   ("Історія преси їдишем"), М.Косовера "Geshikhte fun der hebreyisher prese"   ("Історія гебрайської преси") і В.Шульмана "Prese ba yidn af andere shprakhn"   ("Єврейська преса іншими мовами"), написані їдишем в період між двома світовими війнами для "Algemeyne Entsiklopedie"[2] («Загальна енціклопедія») з використанням серед іншого недоступних на сьогодні матеріалів.

          Рух «Гаскала» в Галичині

          Найважливішу роль у формуванні єврейської преси Королівства Галичини та Володомирії зіграв єврейський просвітницький рух "Гаскала"[3] («Освіта» - гебрайськ.), що виник в другій половині XVIII століття в Німеччині. Прибічники "Гаскалы" - "маскіли" виступали проти культурної відособленості єврейства. Вони закликали до модернізації єврейського життя, до вивчення європейських мов, до здобуття секулярної освіти, до зближення з навколишнім неєврейським населенням. "Гаскала" дала поштовх до бурхливого розвитку сучасної гебрайської літератури[4]. Одночасно з цим той же самий рух сприяв поширенню асиміляційних тенденцій серед євреїв.

          Історія "Гаскалы" підрозділяється на три основні періоди, що мають досить чітку географічну прив'язку, викликану історичними етапами поширення цього руху : 1. «Німецький», 2. «Галицький» і 3. «Російський» («Литовський»). На первинному етапі маскіли різко виступали проти мови їдиш, розглядаючи її в якості "зіпсованої німецької мови" і закликаючи євреїв перейти на літературну німецьку мову. У Німеччині вони добилися в цьому напрямку успіху впродовж одного-двух поколінь. Але коли у початку XIX сторіччя "Гаскала" проникла в Галичину, вона зіткнулася тут з культурно-мовною реальністю, яка сильно відрізнялася від тієї, що існувала в Німеччині. Основне населення в Галичині складали зовсім не німці, а слов'яни - поляки і русини, мови яких були дуже несхожими на їдиш. Окрім цього, в Галичині ще в XVIII столітті велике поширення отримало релігійне вчення хасидизму, що зверталося до широких народних мас і створило свою власну літературу їдишем[5]. Тому саме тут, в Галичині серед послідовників "Гаскалы" народилася ідея світської літератури і преси цією простонародною мовою. Ця література була спочатку покликана протистояти хасидському впливу і "впроваджувати високі ідеї у свідомість відсталих мас".

          Мовні особливості єврейської преси Австрійської Галичини

          Основною повсякденною мовою євреїв Галичини та Буковини був їдиш, проте єврейська преса Галичини розвивалася чотирьма мовами: їдишем, гебрайською (івритом), польською та німецькою, а в Буковині - тримя: єврейської преси польською мовою там не існувало. Перші дві із згаданих мов (їдиш та іврит) були специфічно єврейськими. Дві інші мови були офіційними на імперському (німецька) та на регіональному (польська) рівні і служили найважливішими каналами модернізації єврейського життя в Галичині та Буковині.

          Генетично близький до німецької їдиш офіційно розглядався в Австрійській (Австро-Угорській) імперії в якості діалекту німецької мови (тому тих, хто називав при переписах населення рідною мовою їдиш, автоматично приєднували до німецькомовних), проте в їдиші користовувалися не латинським, а єврейським алфавітом. Як вже було сказано, єврейські просвітники ставили як одне зі своїх завдань поширення літературної німецької мови серед євреїв. Серед іншого з цією метою в їдиш впроваджувалася чисто німецька лексика і німецькі граматичні форми. З іншого боку, цілий ряд єврейських періодичних видань виходили у світ німецькою мовою, але єврейськими літерами. Німецька мова цих видань була схильна до певного субстратному впливу з боку їдиша, що являвся, як правило, рідною мовою їх авторів, редакторів і читачів. У пошуках українських паралелей цьому явищу можна згадати про дуже поширене у XIX  сторіччі в західно-українських землях "язичіє". За задумом єврейських маскілів, преса німецькою мовою єврейськими літерами була перехідним етапом від преси їдишем до преси літературною німецькою мовою загальноприйнятими латинськими літерами.

          Говорячи про мовні особливості єврейської преси Австрійської Галичини та Буковини, слід зазначити і той факт, що єврейських видань руською та румунською мовами в них взагалі не існувало. Модернізація, акультурація і мовна асиміляція серед євреїв розвивалися у напрямку переходу на німецьку або на польську мову. У Буковині у німецької мови не було в цьому відношенні конкурентів, тоді як в Галичині мало місце протиборство між німецькою і польською мовною та культурною орієнтацією. При цьому, остання поступово усе більш посилювалася за рахунок першої.

          Гебрайська преса в Австрійській Галичині

          Піонером гебрайської і в цілому єврейської преси в Галичині може вважатися щорічник "Цір нееман", що видавався в 1814 - 1816 роках в Тернополі маскілом Йосефом Перлом[6]. У 1817 році Яків Шмуел Бик[7], також маскіл, видавав у Бродах часопис "Ойлом шабос". Цей часопис не друкувався, і поширювався в рукописних екземплярах серед прибічників "Гаскалы". Окрім редактора, в поширенні часописа брали участь Мендл Лефін[8], Нахман Крохмаль[9], Шлойме-Єгуда-Лейб Рапопорт[10] і Меїр Галеві Леттеріс[11]. Саме від Леттеріса, що став згодом відомим поетом, виникає інформація про сам факт існування часописа "Ойлом шабос", жоден екземпляр якого не зберігся.

Надалі (у 1820 – 1831 роках) галицькі маскіли брали діяльну участь у віденському часописі "Бікурей го-ітім" (вийшли у світ 12 номерів), який був першим гебрайським часописом, що регулярно виходив у світ в Австрійській імперії, а так само в часописі "Керем хемед"[12], що виходив у світ з перервами з 1833 по 1857 рік у Відні, в Празі і у Берліні. У 1845 р. та ж група інтелектуалів взяла участь в спробі відродження віденського часописа "Бікурей го-ітім" під назвою «Бікурей го-ітім ге-хадашім».

          Паралельно з цим в самій Галичині впродовж коротких періодів часу виходили у світ два гебрайські часописи: "Га-роє ве-га-мевакер" (Львів, 1837 – 1839 роки,  під редакцією маскілів Якова Бойдека і Аврома-Мендла Мора) та "Єрушолаїм"[13] (Жовква, а потім Прага, 1844-1845 роки) під редакцією Якова Бойдека, Аврома-Мендла Мора та Нахмана Фішмана[14].

У 1852 - 1889 роках у Львові виходив у світ щорічник "Ге-халуц"[15] під редакцією маскіла Єгошуа-Гешла Шора[16]. Надалі цей же щорічник видавався з перервами аж до 1889 року, але вже поза межами Галичини: у Бреслау, у Франкфурті, в Празі і, нарешті, у Відні.

          Варто згадати і ще два гербрайські часописи, що виходили у світ у Відні при активній участі маскілів Галичини: в 1856, 1857, 1860 та в 1863 рр. вийшли у світ чотири томи альманаха "Ойцер махмад" під редакцією маскіла з Брод Їцхока (Іґнаца) Блуменфельда, а в 1845 - 1869 роках - 36 номерів часопису "Кохвей Їцхок" під редакцією Мендла Штерна (останній, 37-ий номер цього часопису вийшов у світ в 1873 році під редакцією Мордехая (Маркуса) Вайсмана-Хаюса). Заслуговує звернути увагу на той факт, що видання часописа "Кохвей Їцхок" спиралося на значне число передплатників, що мешкали головним чином в Галичині.

          У 1861 - 1867 роках у Львові видавався впливовий гербайський тижневик "Га-мевасер"[17] під редакцією Йосефа Коген-Цедека. У 1864 - 1872 роках він же видавав часопис "Нешер", який спочатку був додатком до тижневика "Га-мевасер". У Бродах в 1865 - 1890  роках видавався літературний часопис "Іврі" (пізніше він називався "Іврі анойхі")[18]. До 1876 року його редагував Борух Вербер, а потім - його син, Яків Вербер.

          Важливу роль в розвитку гебрайської преси Галичини зіграв часопис "Єшурун"[19], що видавався в 1856 - 1878 рр. у Львові під редакцією Йосефа-Їцхока Кабака. Велика частина, якщо не більшість авторів цього видання, мешкала поза межами Галичини - у Відні, в Італії, в Німеччині та ін.

          На цих виданнях завершилася епоха "Гаскали" в історії гебрайської преси Галичини. За нею послідувала епоха, впродовж якої провідну роль в пресі івритом грали прибічники ідеології єврейського національного відродження та національно забарвленого соціалістичного руху.

          Епоха орієнтованої на ідеологію національного відродження гебрайської преси в Австро-Угорщині розпочалася з журналу "Га-шахар"[20], що грав найважливішу роль в новітній єврейській історії. Він видавався в 1869 - 1874 роках у Відні під редакцією Переца Смоленскіна[21]. Проте, у відмінність від згаданих вище віденських гербрайських часописів, "Га-шахар" не був безпосередньо пов'язаний з Галичиною. Його редактор був уродженцем Російської імперії. Те ж саме можна сказати і про соціалистичний щомісячник "Го-емес"[22], що видавався у Відні в 1877 році під редакцією Аарона-Шмуела Лібермана.

          Проте преса івритом продовжувала розвиватися в цю епоху і в самій Галичині. У 1879 - 1914 роках у Львові виходив у світ ортодоксально-релігійний тижневик "Кол махзікей га-дас" (деякий час видавався під назвою "Махзікей га-дас")[23]. У 1887 - 1892 роках в Ярославі, а потім у Кракові видавався під редакцією Шалтіела Айзіка Ґребера[24] літературний щорічник "Ойцер га-сіфрус"[25] (перший том звався «Бейс ойцер га-сіфрус»). Педагогичний часопис «Го-ейтаним» видавався у 1897 – 1898 роках під редакцією Г.-Л.Телера - спочатку у Дрогобичі, а потім – у Кракові. У Кракові ж в 1898 - 1912 роках чотири рази в рік виходив у світ часопис "Га-ешкойл"[26] під редакцією Якова-Шмуела Фукса та Азріела Ґінціґа. Тижневик "Га-міцпе"[27] виходив у світ в Кракові в 1904 - 1914 роках (після закінчення Першої світової війни його видання було відновлене у 1918 році і тривало до 1921 року). Особливе місце в історії гебрайської преси займає бібліографічний щорічник "Єрушолаїм"[28], що виходив у світ в Кракові з 1900 по 1908 рік під редакцією Йони Карпеля. Між іншим варто згадати про те, що окремі статті в другому томі щорічника було опубликовано німецькою мовою. Помітну роль в розвитку сучасної гебрайської літератури сиграв літературний журнал "Ревівім"[29], що видавався у Львові в 1908 - 1909 роках під редакцією Ґершона Шофмана[30] і Йосефа-Хаїма Бренера[31] (в 1913 році видання цього журналу було відновлене в Палестині, куди репатріювався Йосеф-Хаїм Бренер). У 1907 – 1908 роках у Львові видавався часопис «Ноґа га-шахар»[32]. А перед самим початком Першої світової війни  (1912 - 1914 роках) у Львові видавалася щоденна газета, яка пізніше перетворилася на тижневик, "Бас-кол"[33] під редакцією Йосефа Зеліґера[34].

Преса їдишем в Австрійській Галичині

          Поява преси їдишем в Галичині безпосередньо пов'язана з "Весною народів". Першим періодичним виданням їдишем в Галичині став тижневик під назвою "Цайтунг"[35], виходивший в світ у Львові в 1848-1849 роках, під час революційних подій в Австрійській Імперії. На відміну від івриту, яким володіла в ступені, необхідному для читання преси, лише інтелектуальна еліта єврейського суспільства, їдиш був повсякденною мовою усього єврейського населення, і тому він якнайкраще підходив для видання, що прагнуло своєчасно донести до широких мас злободенні новини і прокоментувати їх. Тижневик "Цайтунг" виходив у світ щоп'ятниці, перед суботою, що є вихідним днем у євреїв. Його редагував вже згаданий Авром-Мендл Мор. Всього вишли в світ 73 номери. Окрім продажу на вулицях, "Цайтунг" поширювався також по підписці. Число його передплатників досягало 200.

У 1849 році у Львові видавалася ще одна газета, так само щотижнева, - "Ді юдіше пост". На відміну від тижневика «Цайтунг», що підтримував революцію, "Ді юдіше пост" дотримувався консервативних позицій і виступав проти австрійської революції. Вийшло у світ, як мінімум, 8 номерів цього видання. Ім'я його редактора невідоме.

Після цього послідувала тривала перерва, й лише в 1861 році у Львові стала виходити у світ газета їдишем під назвою "Ді юдіше боте". Наскільки відомо, жоден екземпляр цієї газети не зберігся.

У 1863 році Авром-Мендл Мор відновив видання у Львові свого тижневика "Цайтунг". Відроджений тижневик виходив у світ до 1866 року включно. З економічних причин (для того, щоб уникнути підвищеного оподаткування) видавець формально представив своє видання в якості двох різних газет - "Юдіше цайтунг"[36] і "Телеграф". При цьому редактором "Телеграфу" числився деякий Ш.-Л.Кугель.

У 1866 році, під час австро-пруської війни, у Львові з'явилася ще одна щотижнева газета їдишем, що склала конкуренцію виданню Аврома-Мендла Мора. Вона називалася "Найєсте нахріхтн". Її редактором був вже згаданий Йосеф Коген-Цедек. Проте він досить швидко закрив "Найєсте нахріхтн" і видавав замість цього впродовж короткого часу, в тому ж 1866 року, інший тижневик, під назвою "Дем юден-фрайнд".

У 1874 році в Перемишлі видавався щомісячний журнал їдишем "Юдіше фрайє пресе". Вийшли у світ як мінімум три номери цього журналу.

У 1890-х роках починається стрімкий розвиток преси їдишем в Галичині. Газети цією мовою виходили тоді у світ не лише у Львові, але й в провінційних містах. Так, в 1891 - 1895 роках в Коломиї видавався тижневик під назвою "Дос фолк", що змінив в останній рік видання свою назву на "Го-ом" (у обох випадках - в першому - їдишем, а в другому - івритом - ця назва означала "Народ"). У 1892 році у Львові видавалася соціалістична газета «Варгайт»[37], у 1893 – 1896 роках - інша соціалістична газета, «Дер арбайтер»[38].

Важливий крок в підвищенні професійного рівня преси їдишем в Галичині зробив Рувен-Ошер Бройдес[39], що видавав впродовж короткого часу у Львові журнали "Кармел" і "Дер векер" (обоє в 1894 році). Пізніше той же самий Рувен-Ошер Бройдес редагував у Відні тижневик Всесвітньої Сіоністської Організації їдишем "Ді велт"[40], що призначався, серед іншого, для поширення серед євреїв Галичини та Буковини.

Відкрито сіоністської орієнтації дотримувався і тижневик "Го-иври"[41], що видавався у Львові в 1898-1899 року під редакцією Мойше Евінґера. Ця газета виходила з підзаголовком «Циєністішес фолкс-блат» ("Сіонистський народний листок").

На початку ХХ століття стався свого роду "демографичний вибух" преси їдишем в Галичині. І ця тенденція зберігалася упродовж більше, ніж трьох подальших десятиліть. Майже у всякому місті, що мало помітне єврейське населення, виходили місцеві газети та журнали цією мовою. Так, наприклад, тільки в Станиславі в період між 1902 та 1935 роком виходили у світ 25 газет і журналів на їдишем. Проте велика частина таких видань існувала лише впродовж короткого часу. Так, наприклад, краківська щоденна газета «Дер тоґ»[42], яка почала видаватися у 1911 році, виходила у світ тільки до кінця 1912 року.

Проте деякі виниклі в цей період видання продовжували виходити у світ довгі роки. Так, наприклад, львівська газета сіонистського напряму «Тоґблат»[43], перша щоденна газета їдишем в Галичині взагалі, була зіснова у 1904 році і виходила в світ аж до 1924 року під редакцією Ґершома Бадера[44], а потім – Мойше Фрастіґа. У 1904 році Ґершом Бадер залишив редакцію "Тоґблат" і спробував створити їй конкуренцію у вигляді щоденної газети "Найстер лемберґер тоґблат". Проте нова газета виходила у світ лише впродовж восьми місяців. Можна згадати також газету "Дер соціал-демократ"[45], орган Єврейської соціал-демократичної партії, яка видавалася в Кракові з 1905 по 1920 рік. У провінційному містечку Сянік з 1899 до 1912 року видавалася газета «Фолкс-фрайнд»[46].

Виключенням з цього правила була єврейська община міста Броди, яка стала в першій половині XIX століття оплотом руху "Гаскала", а потім - оплотом асиміляції[47]. Преса їдишем в цьому місті, дещо відомо авторові, не видавалася.

Преса їдишем розвивалася в Галичини під прямим і значним впливом російського еврейства. У кінці 1875 - початку 1876 року у Львові вийшли в світ 16 номерів газети "Їсролік"[48] (видавалася так само під назвою "Дер алтер Їсролік"), яку редагували Їцхок Йоел Лінецький[49] і Авром Ґольдфаден[50]. Обоє вони були російськими поданими. І сама ця газета призначалася головним чином для євреїв Російської імперії. Вона видавалася за межами Росії із-за тиску з боку російської цензури.

У 1899 - 1903 роках в Кракові видавалася важлива газета "Дер юд"[51] сіонистського напряму, яку редагував Єгошуа-Хоне Равніцький[52]. Як і видавці "Їсроліка", він теж був російським підданим. У його газеті публікувалися, передусім, російські євреї і адресована вона була головним чином євреям Росії. Як і у випадку з газетою "Їсролік", причина видання газети "Дер юд" в Австро-Угорщині, а не в Росії полягала в жорсткості російської цензури.  У 1902 – 1903 роках як додаток до газети «Дер юд» видавався щомісячний журнал «Ді їдіше фаміліє»[53]. Його так само редагував Равніцький.

З Росією був пов'язаний також тижневик "Ді юдіше фолкс-цайтунг"[54], видання якого було розпочате Мордехаєм Спектором[55] і Х.-Д.Гурвицем в Кракові в 1902 році. Проте це видання було короткостроковим і вже в грудні 1903 року воно закрилося.

Що стосується Буковини, то в даний період преса їдишем не отримувала в ній серйозного розвитку. Можна говорити лише про епізодичні і короткострокові спроби видання періодичних видань їдишем в Чернівцях. Як приклад можна згадати тижневик "Вохнблат", що видавався в Чернівцях протягом короткого часу в 1908 році під редакцією одного з ідеологів їдишизму[56] доктора Натана Бірнбойма[57]. В якості додаткового прикладу можна згадати орган партії "Поалей Ціон"[58] мовою їдиш "Дос фрайє ворт", що видавався впродовж короткого часу в 1910 році, - спочатку в Чернівцях, а потім - у Львові. Але переважна більшість єврейських газет та журналів, як вже було сказано, видавалася в Герцогстві Буковина німецькою мовою.

Німецько- єврейська преса в Австрійській Галичині

Галичина та Буковина не були особливо важливими центрами німецько- єврейської преси (у тому числі преси німецькою мовою єврейськими літерами). Історія німецько- єврейської преси в Австрійській імперії почалася ще в 1802 році в Моравії і у Богемії, коли спочатку у Брно, а потім в Празі почав виходити у світ щомісячник німецькою мовою єврейськими літерами під назвою "Юдіше монатшріфт".

 Першим єврейським виданням німецькою мовою в Галичині став львівський тижневик «Der Israelit», який почав виходити у світ тільки в 1869 році під редакцією К.Ґросса. Спочатку він видавався єврейськими літерами, а його мова була деякою сумішшю німецької з їдишем. Потім, вже під редакцією Й.Кляйна, тижневик перейшов на німецьку літературну мову та латинські літери і видавався у такому вигляді спочатку у Львові, а потім - в Перемишле аж до 1904 року. Він мав асиміляторську пронімецьку орієнтацію, на відміну від значно поширенішої у другої половині XIX сторіччя серед євреїв Галичини асиміляторської пропольської орієнтації.

З 1883 по 1914 рік в Драгобичі видавався єврейськими літерами та німецькою мовою тижневик "Дрогобічер цайтунг"[59]. Слід зазначити, що ця газета, що видавалася впродовж тривалого часу, може служити цінним джерелом з історії міста Дрогобич та Східної Галичини в цілому, оскільки вона містила великий місцевий матеріал.

До певної міри асиміляторські пронімецькі тенденції були представлені не лише серед євреїв Східній, але і серед євреїв Західної Галичини: в 1898 - 1900 роках в Кракові видавалася німецькою мовою щотижнева газета «Krakauer Jüdische Zeitung»[60] під редакцією А.Маркуса.  Там же в 1893 - 1903 роках видавався німецькою конкуруючий тижневик «Die Gerechtigkeit» під редакцією Х.Райхенберга (кілька його останніх номерів вийшли  в світ у 1904 році у Відні).

Судячи з усього, пронімецька мовна орієнтація серед євреїв Західної Галичини напередодні початку ХХ століття сильно ослабіла під натиском пропольської мовної орієнтації, що ставала усе більш популярної в Галичині, оскільки, за визначенням, уродженця Буковини, єврейського поета Іцика Манґера, євреї були на цих "виключно слов'янських територіях єдиним чинником германізації»[61]. Проте, в 1905 - 1914 роках в Кракові видавався двомовний (польською та німецькою) щорічник Суспільства взаємодопомоги єврейських торговців Галичини «Podróżujący Kurier – Der Reisende Courier». На чолі згаданого Суспільства взаємодопомоги стояв С.Біттерман.

На відміну від Галичини, у Буковині німецька мова була найважливішою мовою єврейської преси. У кінці XIX - початку ХХ століття в Чернівцях видавалися наступні єврейські газети і журнали німецькою мовою (все без виключення – латинськими літерами): «Allgemeine Israelitische Allianz», «Das Volk», «Die Freiheit», «Die Volkswehr», «Hador Hazair», «Jüdische Gemeinde- und Vereinszeitung», «Jüdische Nachrichten», «Jüdisches Wochenblatt», «Neue Jüdische Rundschau» та «Ostjüdische Zeitung».  Ці німецькомовні видання представляли досить широкий спектр ідеологічних напрямів – як асиміляторських пронімецьких, так і сіоністських і соціалістичних.

Окрім цього, журналісти єврейського походження грали помітну роль в місцевій загальній (не специфічно єврейській) німецькомовній пресі, яку читали як етнічні німці, що складали менше 10 % населення Буковини, так і євреї, українці, румуни та представники інших національностей. У цьому контексті слідує, передусім, згадати саму популярну у Буковині газету «Czernowitzer Allgemeine Zeitung», яка була заснована в 1903 році і продовжувала виходити в світ аж до анексії Північної Буковини Радянським Союзом в 1940 році[62].

Польсько-єврейська преса в Австрійській Галичині

          Галичина (на відміну від Буковини, де взагалі не існувало польсько-єврейської преси) була одним з найважливіших центрів єврейської преси польською мовою ще до Першої Світової війни. Початок польсько-єврейської преси в Галичини був пов'язаний з пропольською асиміляторською ідеологією. До цього напряму належали впливові тижневики «Izraelita»[63], що видавався у Кракові в 1870 році під редакцією А.Зільберштейна (це було перше польсько-єврейське періодичне видання в Галичині) та у 1884 – 1886 роках під редакцією Е.Френкеля; «Ojczyzna»[64], що видавався у Львові в 1881 - 1890 роках під редакцією А.Носіґа[65], Й.Бернфельда, М.Тумана і В.Фельдмана; «Tigodnik Żydowski», що видавався в Кракові в 1905 - 1914 роках, й також «Jedonszc» (видавався в 1905 - 1914 роках під редакцією Т.Ашкеназе, Б. Мервіна, Ф.Юровича та А.Ґотліба) та щорічник «Rocznik Żydowski»[66], який видавався в у Львові в 1901 – 1906 роках.

          На ідеологічній платформі національного відродження та сіонізму базувалися львівські польсько-єврейські тижневики «Pszyszloszsc» (видавався в 1890 - 1897 роках) та «Wschód»[67] (видавався в 1900 - 1914 роках під редакцією Д.Малця).

Після розпаду Австро-Угорської імперії і анексії Галичини Польщею, яка добилася незалежності, польсько-єврейська преса Галичини отримала додатковий поштовх до розвитку на відміну від німецько-єврейської преси, яка повністю зникла в Галичині, але продовжувала існувати у Буковині, що виявилася під владою Румунії.

_________________________

На закінчення необхідно відмітити, що спроба джерелознавчей презентації історії єврейської преси Королівства Галичини та Володомирії, що була зроблена автором в цій статті, не може претендувати на повноту. Не кажучи вже про те, що в ній були згадані далеко не усі єврейські періодичні видання, що виходили у світ в Галичині у даний період, вона практично не доторковалася до питання про наявність галицьких єврейських періодичних видань XIX - початку ХХ століття в наукових бібліотеках за межами Ізраїлю. Це питання повинне стати предметом подальших досліджень, причому авторові представляється доцільним звернути увагу в першу чергу на бібліотеки Відня, а також на бібліотеку Інституту YIVO в Нью-Йорку.

Список скорочень

Національна бібліотека Ізраїлю (Єрусалим) - НБІ

Бібліотека інституту Шокен (Тель-Авів) - БІШ

Бібліотека Ягелонського Університету (Краків) – БЯУ

Бібліотека Хайфського Університету - БХУ

Бібліотека Тель-Авівського Університету – БТАУ

Бібліотека інституту Яд Іцхак Бен-Цві (Єрусалим) - БІБЦ

Бібліотека єшіви мосад га-рав Кук (Єрусалим) - БМРК

Бібліотека Університету Бар-Ілан (Рамат-Ґан) - БУБІ

Бібліотека єшіви Гар-Еціон (Алон-Швут) - БГЕ

Бібліотека інституту Габермана (Лод) - БІГ

Бібліотека Університету Бен-Ґуріон (Беер-Шева) - БУБҐ

Бібліотека Маймоніда (Тель-Авів) - БМ

Бібліотека коледжу Левінські (Тель-Авів) - БКЛ

Бібліотека коледжу Бейт-Берл - БББ

Бібліотека коледжу Ліфшіц - БКЛ