www.ji-magazine.lviv.ua

Аналітика групи ІС

Сьогодні це одне з головних питань в обговоренні поточної ситуації в Україні.

Причому на всіх рівнях, у всіх колах і всіх аудиторіях.

Ми вивчили багато різних версій розвитку ситуації і пропонуємо свій варіант можливого формування подій в цьому регіоні.

Забігаючи наперед, скажемо, що загроза відновлення збройного конфлікту була і залишається.

Спробуємо в цьому розібратися.

Допінг для економіки Росії

Війна – це масштабне капіталовкладення, яке потім принесе величезну вигоду тому, хто її затіяв. Ми спробуємо побачити цю вигоду, провівши невеликий економічний аналіз ситуації в Росії.

Зараз РФ переживає кризу, пов’язану з різким виникненням конкуренції у світовому нафтогазодобуванні.

Протягом минулого року світовий ринок вуглеводнів прийняв нові правила гри: країни, що володіють передовими технологіями видобутку нафти, почали «розчищати» собі ринок від слабких конкурентів методом демпінгу на видобуту нафту.

Росія, як відомо, повністю прив’язана до ціни на вуглеводні, бо їх експорт – це головна стаття доходів її державного бюджету. Донедавна її вважали монополістом в Европі, проте політична та економічна ситуація на континенті і в світі змусили гравців різко міняти традиційні підходи.

З відомих причин, ЕС диверсифікував вуглеводневі поставки і категорично виключив з цієї схеми Росію.

У газовому сегменті зупинені всі російські газові проекти «Газпрому» – Південний потік, Турецький потік, Північний потік-ІІ, Сила Сибіру.

Паралельно сильно підірваний нафтовий ринок Росії. На передній план вийшли способи видобутку сланцевої нафти (США і Китай) і новітні технології видобутку традиційним способом (Саудівська Аравія, Кувейт). Потрібно відзначити, що з російських нафтових проектів кінця 2014 р. пішли іноземні компанії, які займалися обслуговуванням устаткування та інженерними роботами – ExxonMobil, Shell і Total. Крім того, вихід на нафтовий ринок Ірану боляче вдарив по позиції Росії в рейтингу нафтовидобувних країн світу.

Компанія Ernst & Young зробила прогноз, згідно з яким до 2020 р. пріоритет в нафтовидобутку матимуть США, Саудівська Аравія, Кувейт і Китай. Вони поділять три чверті світового ринку нафти. Інші учасники ринку будуть задовольнятися тим, що залишилося, а Росія, Венесуела, Нігерія, Алжир і Мексика взагалі повинні піти з цього ринку.

Війна Росії в Сирії і спроби поширення свого впливу на весь Близький Схід якраз пов’язані з боротьбою Кремля за ринок нафти. У цьому сенсі показовим є той факт, що російські бомбардувальники не наближаються до нафтових свердловин, що, впринципі, могло б вмить припинити «фінансування» ІДІЛ.

Путін жене у провалля весь постсовєтський простір

Лiлiя Шевцова

Реальною метою війни в Сирії є переломлення тренду падіння ціни на сиру нафту, а також подальше посилення впливу на цей ціновий показник. Варто зауважити, що в перші тижні бомбардувань Путіну це абияк вдавалося. Однак військовий тиск на ринок нафти виявився неефективним, і подальша участь Росії в надуманій «війні» з ісламським радикалізмом втрачає будь-який інтерес як для самої Росії, так і для світової спільноти.

Це чудово видно по інтенсивності інформаційного супроводу в ЗМІ Росії військової кампанії, яка до сьогодні вдвічі знизилась. Новини про участь РФ в сирійській війні перестали бути контрастними в інформаційному потоці і перейшли в розряд звичайного інформування.

Одним словом, економіка Росії впевнено втрачає пріоритети в нафтогазовому ринку і змушена буде шукати вихід у формуванні власного економічного простору. Тільки так РФ зможе зберегти своє неконкурентне, але життєво необхідне нафтогазодобування.

У 2015 році Росія створила свій новий економічний проект – Евразійський економічний союз (ЕАЕС), (Росія, Казахстан, Білорусь, Вірменія і Киргизстан). На думку аналітиків, у найближчі роки РФ не зможе злізти з «нафтової голки». Тому її пріоритетом стане розширення власного економічного простору, де будуть затребувані власні видобувні і переробні потужності. За аналогією з колишнім СССР, такий простір повинен складатися з країн-сателітів з приблизною чисельністю населення 250-300 млн. чол. (сьогодні людський потенціал ЕАЕС – 184 млн. чол.).

У зв’язку з цим виникає думка, що Росія вкрай зацікавлена ​​у включенні в зону своїх економічних інтересів України та Молдови. Причому, з урахуванням останніх подій, для досягнення цих цілей Путін не піде на проведення мирних переговорів. По-перше, це не в його стилі, а по-друге, надто мало часу. Інструменти «публічної дипломатії» або «м’якої сили» простіше замінити розгорнутими бойовими діями. Одним словом, для реанімації російської економіки потрібно захопити Україну і, очевидно, Молдову. Йдеться про розгорнуту військову операцію зі збереженням виробничого потенціалу цих країн.

Тим більше, що Україна і Молдова не є членами НАТО.

Тому найбільш ймовірний сценарій вирішення донецького конфлікту – вторгнення російських військ на територію України, що, на думку американських аналітиків, відповідає їхнім прогнозам.

Політичні передумови

2016 рік для Росії – рік виборів до Державної Думи РФ. Це означає, що правляча партія «Єдіная Росія» і політичні сили, які її підтримують, повинні створити собі високий політичний рейтинг.

У зв’язку з цим Україна, яка входить в зону політичних інтересів Росії, повинна стати козирем у передвиборчій кампанії.

Мабуть, з цією метою Путін і призначив повноважним представником РФ в Контактній групі в Мінську Бориса Гризлова – главу Вищої ради партії «Єдіная Росія». Включення в переговорний процес Гризлова – прихильника силового вирішення конфліктів, ймовірно, направлене на посилення конфронтації між Україною і Росією.

А причиною для продовження ворожнечі можуть стати наміри керівництв окупаційних режимів на Донбасі провести вибори в односторонньому порядку, не зважаючи на думку України. Згідно з наявною інформацією, Кремль планує проведення плебісцитів 21 лютого в «ЛНР» і 20 квітня 2016 р. в «ДНР».

При цьому керівництво Росії розуміє, що, підштовхнувши окуповані режими до такого кроку, позбавляє подальший діалог по Мінському процесу актуальності. Фактично, знімаються всякі обмеження для створення тиску на Україну в рамках поточної гібридної війни.

Скажемо більше, в оновленій Стратегії національної безпеки РФ (31. 12. 2015 р.) прямо зазначено, що «Україна – довгострокове вогнище нестабільності безпосередньо біля кордонів Росії». А тліючий на сході України конфлікт цілком підпадає під перелік «основних загроз державної і суспільної безпеки», зазначених у Стратегії.

Инший керівний документ – Військова доктрина РФ (25. 12. 2014 р.) дозволяє використовувати російську армію за межами країни у випадках «підтримки і відновлення міжнародного миру», «боротьби з тероризмом» або за инших обставин. Суть одна – російське керівництво передбачило можливі варіанти зовнішньої агресії на території України і нещодавно зафіксувало це у своїх керівних документах.

Прямий контроль

Андерс Аслунд

І ще один deadline в російській політиці: вибори президента Росії, призначені на березень 2018 р. На нашу думку, це можна розглядати, як етап завершення створення квазі-СССР – нового проросійського економічного простору. У цьому випадку мається на увазі створення політичного (військово-політичного) об’єднання країн, основою якого стануть учасники Евразійського економічного союзу.

Ідеологічні маркери ситуації

У цьому аспекті слід звернути увагу на кілька моментів:

По-перше, Росія розгорнула масштабну інформаційну акцію «примирення народів», головною метою якої є створення штучної атмосфери миру між державами і приховування під маскою «дружби народів» істинних фактів злочинів керівництва Росії і російських терористичних військ.

По-друге, концепція Кремля «рускій мір» успішно поширилася на аудиторії «ДНР» і «ЛНР», окупованого Криму і Придністров’я. Потрібно відзначити, що в цих регіонах поширюється теза про «геноцид росіян» в Україні, що фактично повторює інформаційну ситуацію перед другою Чеченською кампанією. Сюди ж можна віднести кампанію щодо масштабного переписування російської історії. Причому, дискусії стосовно цього активно точаться на побутовому рівні, в експертних і наукових колах, а також у соціальних мережах. Це дозволяє Кремлю формувати необхідні смисли, а офіційні ЗМІ Росії нібито перебувають поза обговоренням проблеми.

По-третє, Кремль штучно нагнітає ситуацію, в якій окупаційні режими збираються проводити вибори без участі України. Тим самим, формуються передумови стосовно нівелювання всього комплексу Мінських угод. Така схема дозволяє російському керівництву нав’язувати нові «мирні плани врегулювання конфлікту».

По-четверте, практично у всіх областях України в останні місяці відзначається посилення діяльності проросійськи налаштованих соціальних груп – партій, громадських організацій, віртуальних груп у соцмережах. Їх очевидною метою є згуртування проросійської аудиторії в Україні для створення ідеологічної платформи Кремля, як це було реалізовано при окупації Криму.

По-п’яте, надзвичайно активно почали проявлятися суперечності сакрального характеру. Практично щодня в російській пресі зустрічаються матеріали про «утиски» українською церквою прихожан Московського патріархату, спалювання храмів і вигнання священиків. При цьому, штучно моделюється думка про плани українського керівництва стосовно силового захоплення київських церковних святинь. Цим нескладним методом залучають віруючих людей на сторону проросійських ідеологів.

***

Таким чином, є всі передумови для відновлення бойових дій в Україні.

З цією метою Росія проявляє високу зацікавленість у створенні підконтрольного їй економічного простору в найкоротші терміни.

В якості політичного приводу можуть використати фактор проведення виборів в окупованих регіонах з метою демонстрації «фіктивності» Мінських угод.

На сьогодні в інформаційному просторі України відзначені заходи, покликані формувати розкол в українському суспільстві, і спрямовані на створення в ньому елементів проросійської аудиторії.

http://sprotyv.info/ru/news/kiev/voyna-na-donbasse-20-vozmozhna-li-novaya-faza-konflikta-analitika-gruppy