www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Виноградов, колумніст аналітичного інтернет-видання Politeka

З інформації, що надходить із Верховної Ради, де як на видноті, так і за закритими дверима відбувається процес формування нової більшості, можна робити висновок, що змагання зі зміщення Арсенія Яценюка і заміною одних міністрів на инших наближається до фіналу. У ньому, згідно з усіма правилами, зіграють дві команди – «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт». Про переможця – опісля, коли він визначиться. А зараз можна точно назвати тих, хто програв – це ті, хто зробили все можливе для позачергових парламентських виборів: «Батьківщина», Радикальна партія і «Самопоміч»,  а отже, їх очільники, які марили про дострокові вибори президента – Юлія Тимошенко, Олег Ляшко і Андрій Садовий.

Дійсно, фракції, які розглядав Петро Порошенко як ситуативних союзників в його боротьбі за зміну місця роботи Володимира Гройсмана та звільнення з роботи Арсенія Яценюка, або вже перейшли в стан супротивників, або зараз на дорозі до цього.

Якщо на початку тижня загальну паніку викликали вимоги «Батьківщини», при дотриманні яких фракція готова була увійти до складу парламентської більшості, то ближче до вихідних панічний стан можна було спостерігатися у Юлії Тимошенко. Вона опинилася біля розбитого корита – ні місця в коаліції, ні міністерських портфелів, ні прийняття вигідних для неї популістських законів, ні перспективи швидких виборів.

І справді, рішення БПП і «Народного фронту» поповнити свої лави за рахунок позафракційних депутатів і не вестись на маніпуляції дрібних фракцій має підстави для довгострокової та ефективної роботи. Нагадаємо, другий кабінет Юлії Тимошенко формувала коаліція з 228 депутатів, що не завадило їй очолювати уряд з 18 грудня 2007 по 3 березня 2010 року.

Відомо, що першим перестали розглядати в ролі молодшого партнера мегафракцій Олега Ляшка, який сам заявив про вихід Радикальної партії з більшості ще у вересні 2015 року та став останнім з тих, хто документально підтвердив факт неучасті в коаліції – в березні 2016-го. Його депутати якраз і стали першими, хто відчув на собі відсутність вибіркового підходу у Генеральній прокуратурі – Ігоря Мосійчука позбавили недоторканності і взяли під варту прямо в сесійній залі Верховної Ради. Але, схоже, що Ляшко переоцінив свій потенціал в переговорах з БПП і «Народним фронтом» і тепер все, що йому залишається, – виступати інформаційним паразитом на тлі новин зі створення нового уряду. Кожну чутку про майбутні призначення він коментує з користю для себе, але незабаром на зміну чуткам прийдуть сухі інформаційні повідомлення і Ляшко знову повернеться в телевізор, якому він зобов’язаний високим місцем на виборах і власною парламентською фракцією. Не надто надійне місце, варто визнати. У 2009 році рейтинг Арсенія Яценюка, який регулярно з’являвся в ефірі телеканалу «Інтер», ріс всім на заздрість. Але після зміни редакційної політики лідер партії «Фронт змін» (пам’ятаєте, була така?) поступився своїм місцем иншому фавориту – Сергію Тігіпку (пам’ятаєте такого?).

Серед тих, хто наполегливо веде свою публічну політичну діяльність за принципом «візьми і зроби гірше», – партія «Самопоміч» та її фракція у Верховній Раді. Весь час перебування «Самопомочі» в правлячій більшості її лідер Андрій Садовий діяв по перевірених шаблонах Юлії Тимошенко, яка навіть на посаді прем’єр-міністра говорила про владу в третій особі і заявляла на кожному кроці про свою опозиційність. Це правда: опозиція в Україні традиційно має більшу довіру, ніж влада. І це підходяще місце для старту у велику політику. Але виграти парламентські вибори з першого заходу, увійшовши в число засновників коаліції, і протягом півтора років зображати з себе опозиційну фракцію, ніби не було ніяких виборів і завтра знову відбудеться всенародне голосування, – така політика не дає чіткого уявлення про партію. За що боролися? Здавалося б, – за владу. Ось вона, влада, – місце в складі правлячої більшості. Але і місце якесь не таке і влада не зовсім така, як хотілося б.

При цьому дані соціологічних опитувань, що так подобаються Садовому, ще більше повинні подобатися «Опозиційному блоку». Але нарцисизм лідера «Самопомочі», що ним він заражає инших членів партії, не дає йому розгледіти загрозу, яку таїть для країни зростаюча популярність політичних опонентів.

Рейтинг Гройсмана. Чому Порошенко сам йде в пастку

Віталій Портніков

Втім, на зниження рейтингу «Самопомочі» вплинуть не тільки вибори мера в Кривому Розі, які ця політична сила свідомо програла і про що суперники Садового не втомляться йому нагадувати. Свій негативний вплив на імідж охайної партії, яка уникає буденної роботи і непопулярних рішень, створює факт поповнення фракції БПП за рахунок перебіжчиків з «Самопомочі».

До речі, виходить, що всі гравці, які ставили на розвал – хто уряду, а хто – коаліції, вийдуть з цієї історії з іміджевими втратами, і Порошенко в тому числі. І Гройсман, який зовсім не обов’язково стане прем’єр-міністром. Найменше втрачає Яценюк – нічого, крім прем’єрського крісла – і то не факт, що він його втратить.

http://politeka.net/194756-komu-v-verhovnoj-rade-luchshe-ottogo-chto-huzhe/