|
Ярослав ВішталюкДивлюсь на Ізраїль, та й думку гадаю ..."Країна,
проголошена "країною для євреїв". Я можу собі тільки уявити тонни лайна, які викине український народ на політика, який
запропонує проголосити Україну "державою для українців"." Маленька країна
створена з нічого на порожньому місці, на скельно-піщаному
ґрунті, без промисловості, без сільського господарства, без державних атрибутів
та бюрократичного апарату - з нуля. Створена фактично "волонтерами" з
числа єврейської діаспори по всьому світу, з громадян інших країн. При цьому від самого
початку - в оточенні ворогів, які не заявляють про "єдіний
народ", а виключно про те, щоб винищити її населення до ноги. Безперервно
від дня проголошення незалежності і до сьогодні - в фактичному стані війни.
Обстріли лінії фронту ракетами та снарядами, про які 95% України читає в
новинах, для більшої частини території Ізраїлю є щоденною буденністю. Країна, в
якій кожен громадянин дізнається про розташування бомбосховища раніше, ніж
вчиться говорити. Де є загальний військовий обов'язок і легалізована зброя. Де
живе чверть населення арабів і тому теоретично кожен четвертий на вулиці щомиті
може вихопити ножа і розрізати ізраїльтянину горлянку. Вочевидь це таки
мотивує. Країна, проголошена "країною для євреїв". Я можу собі тільки
уявити тонни лайна, які викине український народ на
політика, який запропонує проголосити Україну "державою для
українців". Країна, де державною мовою є мертвий майже дві тисячі років і відроджений з
прадавніх релігійних текстів іврит. Не жива українська, як би її не псували
росіяни останні кількасот років, а мертва "літургійна" мова, яку
довелось примусово вивчити всьому населенню країни в обов'язковому порядку. Країна, яка розташована практично в пустелі і при цьому є одним з найбільших
експортерів сільськогосподарської продукції. Країна, де, попри фактичний стан війни ось вже більше півстоліття, жоден
прем'єр-міністр (Ізраїль є парламентською республікою, президент там виключно
декоративна посада) не досидів до кінця визначеного законом терміну. За 68
років існування держави Ізраїль там змінилось 20 парламентів і 34 уряди - тобто
ледь не кожних два роки в країні, яка безперервно воює, проводились дострокові
вибори або змінювався прем'єр-міністр. Політичне життя кипіло і жодна падлюка
навіть не насмілилась гавкнути щось про "нерозгойдування
човна" і "не чіпайте моїх корупціонерів, бо інакше араби
нападуть". Країна, де зі своїх посад достроково злітали дійсні лідери нації, улюбленці
народу, герої війни, а президенти сідали до в'язниці. Країна, де не тільки
прем'єр і уряд, а й парламент та головна партія змінились в період однієї з
війн - так званої "Інтіфади Аль-Акса", яка забрала більше 6000 життів, що, в принципі,
співмірно з нашою АТО. І нічого - ніхто не верещав
про "які ще вибори під час війни" і ніхто не обзивав нікого
"агентами Арафата". До речі, з 6000 ізраїльтян було тільки 1200 - бо
без жодних вагань вони відкривали вогонь там, де на них намагались напасти, а
світ з його глибокою стурбованістю посилали подалі. І так - у них були тоді
кризи, і навіть інфляція крутіше нашої (зі 111% річних в 1979 році до 500% в
1985), але за це регулярно летіли голови міністрів фінансів і навіть прем'єрів,
поки вони не спромоглися владнати ситуацію. При цьому
влада йшла на жорсткі економічні міри, але всі вони приймались при широкому
обговоренні з народом, інакше би влада полетіла зі своїх крісел раніше, ніж
сказала б слово "ой". Трохи про ізраїльських прем'єрів: Бен-Гуріон, з польської Мазовії
- засновник країни і перший прем'єр. Попри неймовірну популярність у народі
завдяки створенню країни, пішов у відставку з усіх посад через невдоволення
громадян сварками всередині своєї партії і відправився у віддалений кібуц жити
без жодних комунальних зручностей в бараці і розкидати гній на полі. Повернувся
через кілька років внаслідок наполегливих прохань партійців в розпал Суецької
кризи, виграв війну за Синайський півострів і пішов на піку слави у відставку
через скандал з ізраїльськими ракетами, створенню яких, як виявилось,
допомагало кілька німецьких вчених, що обурило ізраїльтян (от ідіоти, правда ж
- не знали, що це "ВИГІДНО!". От наша влада і її боти знають, що
вигода перш за все, питання тільки, хто ж тоді насправді євреї - ізраїльтяни чи
українські чиновники). Вся вища верхівка країни, від армії до уряду, просили
залишитись, але він розвернувся і пішов з політичного життя країни, повернувся
до кібуца, написав мемуари і коли помирав, наказав не
надавати йому жодних почестей на похороні. Моше Шарет - з
українського Херсона, єдиний схожий на нашу владу. Відмовився від налагодження
стосунків із Заходом щоб "не втратити підтримку Радянського Союзу",
категорично не сприймав політики Бен-Гуріона по
превентивним атакам на терористів. Довів ситуацію до того, що армія та
спецслужби почали планувати і проводити операції не повідомляючи прем'єра,
тільки доповідаючи про результати вже по факту виконання (уявляєте таку армію в
Україні?). В результаті пішов у відставку через два роки урядування, коли
з'ясувалося, що він навіть не знав про проведені в Єгипті спецоперації
ізраїльської розвідки. Леві Ешкол -
народився у Вінницької області (Гройсмане, чуєш?),
під його керівництвом Ізраїль виграв Шестиденну війну, після чого Ешкол помер на своїй посаді від інфаркту. Голда Мейр,
народилась в Києві. Відома виграною "Війною Судного дня" та операцією
"Гнів божий", під час якої спецслужбами Ізраїлю терористи
винищувались по всьому світу, без озирання на юрисдикцію та громадянство. Пішла
у відставку через партійну "гризню". Іцхак Рабин, перший "корінний" ізраїльтянин, батьки з Києва.
Учасник війни за незалежність, успішний міністр оборони, під час першого
прем'єрства прибічник "жорсткої лінії" (відомий наказом "ламати
кістки арабським демонстрантам"). Пішов у відставку, бо журналісти
відкопали у його дружини закордонний банківський рахунок, що було заборонено
законом. До другого прем'єрства через п'ятнадцять років різко змінив думку,
став "ізраїльським Порошенко" і підписав досить ганебну мирну угоду в
Осло, якою створювалась "ізраїльська Лугандонія"
під назвою "Палестинська автономія". Вбитий на посаді прем'єра
студентом, якого обурила ця угода (хтось щось подібне в Україні може уявити?). Два прем'єри-"терористи" Менахем Бегін,
народився в білоруському Бресті, "ізраїльський Бандера". Очолював
терористичну організацію "Іргун", підривав
британців (за що потрапив під оголошення про нагороду за свою голову в розмірі
чималенької суми), після отримання незалежності - лідер партії
"Свобода". На посаді прем'єра відзначився мирною угодою з Єгиптом та
вторгненням в Ліван, великі втрати під час якого і призвели до його дострокової
відставки. Іцхак Шамір, копія Бегіна
- теж терорист, теж родом з Білорусі, тільки крутіший, відзначився замахами на
британських лордів, через що все ще вважався Великобританією терористом навіть
коли став прем'єром. Витягнув країну з економічної ями, будучи палким
противником мирних угод, за якими випускали тисячі терористів, домігся
зменшення термінів ув'язнення єврейським терористам, які підпільно воювали
проти арабів (типу нашого "Правого сектора"). Був затиснутий Бушем в
глухий кут (США погодились дати кредити тільки в обмін на участь в мирній
конференції з арабами - це до слова про вічну відмазку наших
"оптимістів" про те, що Ізраїль так круто існує, бо йому США
допомагає - і це при тому, що США визнали Ізраїль значно пізніше за СРСР, бо
там було і є головним нафтово-арабське лобі, а не
єврейське), після повернення з конференції пішов у відставку через масові
протести обуреного нею народу. Що спільного у них всіх? Їм давав копняка народ. Щойно йому щось не подобалось - хай навіть
найдрібніша дрібниця. Ніякого "не розгойдуйте човна", ніякого
"бо Путін нападе" - копняк під зад, давайте нам наступного. Чому так? Бо кожен ізраїльтянин знає три речі: 1. Довкола нього вороги, які хочуть його вбити. З ними можна вести перемовини,
торгувати чи підписувати мирні угоди, але головна суть та, яку озвучила Голда Мейр: "коли вам
кажуть, що хочуть вас вбити - просто повірте".
Ізраїльтяни вірять - Голокост навчив. І ще він знає, що втікати йому нема куди,
у нього тільки одна проголошена для всього світу єврейська країна - Ізраїль, в
усіх інших він буде гостем, і якщо потрібно буде - ніяка влада жодної країни
його не захистить. 2. Витікає з першого - кожен ізраїльтянин знає, що коли ворог прийде -
брати автомата до рук і захищатись буде саме він. Не прем'єр, не його партія,
не чиновник і не президент - а конкретно він, рядовий ізраїльтянин. І зробить
це разом з мільйонами інших рядових ізраїльтян - не озираючись на те, є в
країні прем'єр, хто він і з якої партії, чи його взагалі в даний момент нема.
Тобто для кожного громадянина його власний вибір і воля стоїть вище за
найвищого чиновника в країні. Звідси високий ступінь автономності кожного
громадянина в прийнятті рішень (чого тільки варті дії армії при Шареті). 3. Витікає з
перших двох і йде з ними в зв'язці - єдина система цінностей, яка об'єднується
під одним словом "Ізраїль". В це входить все - культура, релігія,
мова, валюта, пам'ятки, система армії, загальний військовий обов'язок і багато
чого іншого. Воно, це інше, може змінюватись, закони можуть редагуватись, але є
одна спільна база, дорога для всіх і кожного рядових громадян - країна.
Абсолютна більшість ізраїльтян - нащадки репатріантів, там від покоління до
покоління в сім'ях нагадують про дві тисячі років розсіяння по світу без
власної держави і про те, чим це закінчилось - "в гостях добре, але вдома
і стіни допомагають". Чомусь українців в Голодомор виморили значно більше,
ніж євреїв в Голокост, але у нас такого нема - у нас досі частина народу ладна перегризти горлянку сусіду за те, щоб була вулиця Леніна
(висновок - голод значно ефективніший за газову камеру, принаймні в історичній
перспективі). Отак дивишся на це все
і думаєш - що ж має статися, щоб українці набули хоча б мізер
від того, що є в головах у ізраїльтян... Завидки беруть, якщо чесно... 13 04 2016 |