www.ji-magazine.lviv.ua

Начальник Головного управління персоналу Генштабу України генерал-лейтенант Ігор Воронченко один з тих, хто бачив анексію Криму зсередини. У 2014 році, коли на півострів вторглися російські війська, він був заступником командувача ВМС берегової і територіальної оборони. Росіяни намагалися переманити Воронченка на свою сторону, а коли їм це не вдалося, взяли його в полон. В інтерв’ю QirimInfo Воронченко каже, що анексія не була спонтанним проектом Кремля – до неї готувалися роками. Він розповідає, як почалася анексія, і згадує: був момент, коли в українські військові мали шанс змінити хід російської операції.

- У серпні минулого року, напередодні Дня незалежності, ми готувалися до затримання групи Ямалу. Вони готували теракт, за нашою інформацією, в Сєвєродонецьку. Пізніше ми проводили зачистку тих, хто виводив і супроводжував цю групу і в ході операції вийшли на село Окніно – кілометрів за 20 від Сєвєродонецька. Один з окнінців мав зустріти групу біля Сіверського Дінця і провести її для здійснення диверсії. Цією людиною виявився колишній прапорщик Тихоокеанського флоту 50-ти років. У 2005 р. він звільнився, в 2006 р. оселився в Окніно. Поки инші жителі пиячили, він займався спортом і чекав. А тепер подумайте про масштаб: скільки може жити таких самих колишніх прапорщиків, які чекають, в селах Луганська, Харкова, Києва.

До чого це я? Захоплення Криму не було випадковою операцією. На мою особисту думку, захоплення Криму почалося з Тузли.

- Тобто з 2003 року, коли Росія почала споруджувати дамбу до острівця Тузла?

- Це була пристрілка. Я пам’ятаю, як росіяни насипали косу – по 700-800 машин в день. Але мало хто знає, що відбувалося на тій стороні. А там, в Новоросійську проводили тактичні навчання 7-ї парашутно-десантної дивізії ВДВ. Ми були готові відбивати агресію, тому що там проводили командно-штабні навчання, практичні заходи щодо підвищення боєздатності дивізії. Був напоготові і Темрюкский батальйон морської піхоти, російські прикордонники нахабно кидали якір в наших водах, а коли до них підходила наша прикордонна служба, пояснювали, що машина зламалася і т.д.

Прикро, що в тому ж 2003 році почали скорочувати керченський окремий механізований полк, а він знаходився за кілометр від переправи. Там були «Гради», танки, піхотні підрозділи. Після тузлинського конфлікту забрали полк, дивізіон, забрали танки – залишилася лише одна танкова рота.

Все це розвалили штучно. Це була цілеспрямована політика Кремля.

Так що, коли Путін каже, що все починали з нуля – це нісенітниці. Ви розумієте, в чому суть?

- Мабуть, так.

- Розвал системи управління відбувся на всіх рівнів. Існувало Об’єднане оперативне командування (ООК), яке створили за аналогом НАТО і воно успішно функціонувало. Скільки навчань було проведено... У 2010 році його розвалили, скоротили. Хто за це відповідає? Колишнє керівництво (міністром оборони України в 2010-2012 рр. був Михайло Єжель). Якби існувала та система управління, події розвилися б за иншим сценарієм.

Тірольський рецепт: як Україні повернути Крим

Максим Колос

Військово-морські сили складаються з морського, сухопутного та авіаційного компонентів. Морський: в Севастополі був центр морських операцій. Сухопутний: був центр військ берегової оборони, його різко почали скорочувати в 2012 році. Хоча в 2010 році РНБО прийняла рішення про збільшення сухопутної групи в Криму.

- Що ще, на ваш погляд, могло свідчити про плани анексії?

- У мене був час скласти схему воєдино. За моїми розрахунками, безпосередня підготовка до дій в Криму почалася, коли Росія подала заявку на Олімпіаду в Сочі.

Отже, в 2008 подали заявку. У 2010 р. створили 4 нові бригади, оснащені новою технікою. У жовтні 2013 р., під парасольку Олімпіади в Сочі, Росія передає ці 4 бригади в оперативне підпорядкування Південному оперативному округу.

У жовтні 2013 року замість 12 цистерн з паливом на російську авіаційну базу в смт. Гвардійське під Сімферополем приходить 45. Для чого? Для заправки Ілів, які приземляться пізніше.

Ось ще факт. 29 січня відбувся телеміст, на якому виступали Аксьонов і Мєшков (колишній президент Криму). На ньому, я думаю, ці питання і обговорювали.

- А якщо говорити про персоналії?..

- Крим здав Володимир Константинов (голова Верховної Ради АРК), він займав одну з ключових посад.

Бізнес Константинова прогорів, і в Україні його чекала б в’язниця. Що він робив? Закладав будівлі, а потім перепродував їх, як в Ялті.

Константинова можна всюди простежити. Незадовго до всіх цих подій я говорив коменданту: дай дані, хто куди літав. Він мені відповів, що Константинов був у Москві.

Володимир Константинов в грудні 2013 р. сидів у Москві, отримував інструкції.

Вирішальний рік. Три сценарії закінчення війни Кремля проти України

Петро Шуклінов

22 лютого, після приїзду з Києва, тодішній прем’єр АРК Анатолій Могильов зібрав в Радміні силовиків на нараду. Тема розмови – ситуація в країні і в Криму. Константинов відразу висловився, що треба їхати в Москву і просити про допомогу. На що Могильов його різко приструнив. Робіть висновки!

- Офіційною датою анексії вважають 20 лютого 2014 року. Ця ж дата на російських медалях «За визволення Криму». А б яку дату назвали ви?

- Зосередження сил почалося раніше. У січні в  смт. Гвардійське, що в Криму прилетіло два літаки Іл, набиті російськими десантниками. Максимум завантаження в кожному Ілі – 225 людей. Ось, фактично, і батальйон.

Операція була спланована якісно і чітко. Повторюся, що, на мою думку, її готували ще з двохтисячних.

- Під час анексії ви встигли побувати в полоні у росіян. Як вони вас взяли?

- Мене викликали на переговори на КПП. Сказали, що зараз має приїхати російський генерал, заступник командувача Південним округом. Потім кажуть: він затримується на 15 хвилин, водій переплутав поворот. А потім влаштували «маски-шоу» і взяли. Сухі губи, наручники, мішок на голові.

На перше питання «В якому статусі мене утримуєте, я що, військовополонений?» заступник командувача Чорноморського флоту РФ мені відповів: «Можете вважати себе військовополоненим».

Цікаво, що коли мене взяли, то одне з перших звинувачень звучало так: ви нецензурно висловлювалися про наше вище військово-політичне керівництво. А як про нього ще висловлюватися? А ще я впливав на військові частини та на їхніх командирів.

- Але до цього вони намагалися з вами домовитись, перетягнути на свій бік?

- Мені особисто пропонували генеральську посаду в Ростові і 3-кімнатну квартиру. Приїжджали і від Аксьонова товариші бандитської зовнішності.

- Цивільні?

- Так, цивільні. Кажуть: «Пропонуємо пост міністра оборони Криму. Ми вас знаємо». У них було завдання, як можна швидше перетягнути мене на свою сторону. У них було досьє на мене, знали про мене все.

Я цим цивільним кажу: «А якщо ні?» – «Якщо ви не здасте зброю, то ми не відповідаємо за вашу безпеку і безпеку вашої родини». Тобто вирішили мене шантажувати. Я уточнюю: «А скільки часу в мене є?» Вони: «Три години, щоб скласти зброю».

У мене дружина працювала у військовому госпіталі. Я відправився в частину, схопив першого-ліпшого бійця, і з його телефону подзвонив своєму другові.

Кажу: «Я нічого тобі не говорив, не знаю куди ти її забереш, але ти повинен відвезти мою дружину». Він її відразу ж відвіз, 10 днів вона прожила в будиночку в горах, потім її відправили в Київ, і можна було спокійно зітхнути.

Нібито, так само шантажували Березовського (Денис Березовський – 1 березня 2014 р. його призначили командувачем ВМС України, на наступний день він зрадив присязі), забрали його дружину. Захотів би, зробив би як я.

А знаєте, хто дзвонив останнім мене вмовляти?

- Невже Шойгу?

- Перший заступник Шойгу, Ніколай Панков. Телефонує і запитує: «Як ви дивитеся на наші пропозиції?» – «Я ж уже відповів. Скільки разів вам ще говорити?» – «Ну добре».

І через 15 хвилин мене взяло ФСБ.

- На вашу думку, чому це все вдалось провернути?

- Найголовніша причина того, що відбувається в Криму – ним ніхто не займався. У жовтні 2013 року в Криму почали готувати «самооборону». Можна сказати стовідсотково, що доповідь зовнішньої розвідки про ситуацію на півострові відправили президенту Януковичу. Після того, як я дізнався, що в Гвардійському сидять десантники, я замовив паспорт об’єкта, але це проігнорували.

Гвардійське, Севастополь і навчальний полігон Опук – це три точки, звідки почалася військова фаза операції.

Пам’ятаю, за півроку до цього приїжджали верифікатори з Литви і сказали, що хочуть перевіряти Опук (орендували ЧФ РФ). Інспекційна група досліджувала все на вертольоті і виявила там невраховану техніку. Росіяни на це ніяк не відреагували.

А через півроку пішли колони...

Було таке враження, що якщо всі ці машини були забиті особовим складом, то ми були б просто піщинкою.

- Скільки взагалі, за вашими даними, російських військ вторглося в Крим? Борис Нємцов в своїй доповіді писав про 35-тисячний контингент.

- Не можу сказати точно. Як я говорив, приземлилося два літаки Іл з десантниками. На Опуку ми не контролювали, скільки прийшло суден. Прийшов батальйон з Темрюка – чорт його знає, скільки в ньому людей було. Тоді передислокували 4 бригади десь по 2500 чоловік кожна, плюс частини спецназу. Ймовірно, цифра вказана правильно.

- А скільки на півострові було українських військовослужбовців?

- Ось кажуть, що було угруповання на 20 тисяч. Брехня це все. У нас за штатом так всіх поскорочували, що у мене залишилося 2190 людей, з них 180 – жінок. 400 бійців морської піхоти. Бригада в Перевальному приблизно на тисячу чоловік. Близько 250 в Керчі і стільки ж в Сімферополі. Практично в центрі Сімферополя стояла бригадна група. Боєздатне ядро ​​– батальйон морської піхоти в Феодосії, гірничо-піхотний батальйон і рота в Керчі.

І це все військо Криму. І то, наприклад, на танковий батальйон було 6 груп акумуляторів. Тобто з 40 танків могли завести тільки 6!

- У процентному плані скільки українських військовослужбовців в Криму були місцевими?

- Приблизно половина. За останні роки нам врізали план на контракт і ми почали приймати на контрактній основі місцевих. Біля мене стояли матері, плакали: відпустіть своїх бійців. Тобто, йшов тиск через сім’ю.

До цього відсоток був нижчий, були солдати строкової служби. Десь за рік до всіх подій строковиків прибрали. Тепер проблема була в тому, що я не знав, хто вистрілить в спину. Могли вранці рішуче доповідати про свою вірність, а в обід повідомляють: «Я підняв прапор». Я не можу зрозуміти: «Який прапор?» – «Російський».

23 лютого корпусні офіцери, яких я поважав, приходили, вітали мене зі святом. А через десять днів вони ж стояли проти мене зі зброєю. Деякі колишні військовослужбовці-відставники спливли біля КПП частин. Сто відсотків, що у Росії була база всіх звільнених. І ось, той, кого ти знав, з ким ти дружив – стоїть навпроти тебе, зрадивши за мить.

Хто справді допоміг, то це кримські татари. Я поважаю і ціную цей народ!

Раніше всі командно-штабні навчання в Криму у нас були проти незаконних збройних формувань, створених на базі – увага! – національних меншин. Це про кого взагалі мова?

Коли я залишився останнім в Криму, мій знайомий кримський татарин сказав: «Ми станемо живим ланцюгом, я можу виставити 150 чоловік». Я відповів, що не хочу в цю справу замішувати національне питання.

- Чи був момент, коли можна було зупинити анексію?

- Спочатку у нас було 6-8 годин, щоб вдарити по захопленому приміщенні Верховної Ради. 6-8 годин, щоб прийняти рішення і почати діяти. Якби ми тоді діяли, то змогли б хоч якось поламати задум Кремля.

Що найцікавіше: в жовтні 2013 року проводили навчання зі звільнення заручників у Верховній Раді. Свисток – і ми б все зробили.

Після цього часу вже не було. Народ з ніг став на голову. Хтось із місцевих постраждав би при відсічі і Росія мала б причину для введення військ.

А через три години після захоплення ВР Криму з Гвардійського вивели БТРи. Цього ніхто ніде не вказував. Звідки вони взялися? Ніхто не знає. Мені Могильов дзвонить: «Твої БТРи?» – «У мене БТРів там ніяких нема».

- Иншими словами, як би можливість з кримським парламентом не проґавили, наслідки від опору агресору були б инші?

- Народ змінився – і це найгірше. Найбільше діяло, що люди, з якими ти нормально спілкувався кілька днів тому, сьогодні вже стоять проти тебе.

Був момент, коли можна було зупинити підрозділ російських військових, які увійшли в Красноперекопськ. Обступити з усіх боків і показати, що перед нами російські військові.

Задум був такий: батальйоном морської піхоти прорватися до перешийка. А наступного ранку його обклали подвійним кільцем, поставили три установки «Град», 4 укриття для снайперів. Я послав перевірити цю інформацію і її підтвердили. Я зрозумів, що вже все.

Ніхто не знає, що ми три доби тримали кіровський аеродром і чекали підмоги. Потім була перша сутичка і контакт з підрозділами 7-ї дивізії ВДВ Росії. А потім з’явилися козаки. Що найцікавіше, козаки випливли з колишніх військовослужбовців. Розумієте масштаб?

- Ви цікавилися долею колишніх колег, які зрадили присязі?

- За винятком комбрига в селі Перевальне, всіх звільнили. Комбриг якось тримається. Розумієте, навіть росіянам зрадники не потрібні.

Рустем Халілов, Семен Кабакаєв

http://krymsos.com/ru/news/generalleitenant-igor-voronchenko-zakhvat-kryma-nachalsya-v-2003-godu-s-konflikta-na-tuzle/

http://krymsos.com/ru/news/generalleitenant-igor-voronchenko-u-nas-bylo-6-chasov-chtoby-pomeshat-anneksii/