www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Возняк, інтерв'ю

Погіршення українсько-польських стосунків – чи справді воно відбувається, хто є основним промоутером цих явищ, як можуть вплинути на ситуацію, скажімо, фільм «Волинь» і продовження розслідування «Смоленської трагедії»? Зрештою, як вибудовувати українсько-польський діалог на перспективу – розповів політолог, культуролог Тарас ВОЗНЯК (Львів).

59-річний Возняк – засновник і головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львіської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, виконавчий директор Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, член Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (ІКОМОС).
Відзначений зокрема Золотим хрестом заслуги Республіки Польща (2014), Відзнакою польсько-української фундації імені Ігнація Яна Падеревського (2014).

“Не можна під час війни так
безвідповідально ставитися до партнера”

·         Які чинники спричинили погіршення українсько-польських стосунків найбільше?

– Я думаю, що найгірший вплив здійснили акції, які є знаковими для українсько-польских стосунків. Маю на увазі розкручування теми Волинської трагедії (обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською армією та польською Армією крайовою у 1943 році – Авт.) на рівні наших обох парламентів. Плюс, цей художній фільм, «Волинь» (польський фільм 2016 року режисури Войцеха Смажовського про Волинську трагедію).

Найгірше це впливає на молоду і некритичну публіку, яка в принципі не має житейського досвіду, якоїсь реальної прив’язки до реальної історії. Переважно, це люди, котрим максимум до 30 років. Тобто вони про всі ці події знають уже навіть не з уст своїх батьків, а дай Бог, щоб щось чули від дідів-бабусь.

Це сильно міфологізує ці всі події. В результаті, людям можна «продати» будь-яку некритичну інформацію. Тим більше, що події 70-річної давнини для них вже є древньою історією.

Але це не могло виникнути спонтанно.

Як на мене, то головною причиною розкрутки цієї теми є рівень протистояння, що склався на сьогодні між двома основними політичними угрупованнями в Польщі. Між “Громадянською платформою” (правоцентристська, ліберальна партія – Авт.) і партією “Право і справедливість” (консервативна, клерикальна партія). Рівень їхнього взаємного несприйняття вже настільки став високим, що, очевидно, треба було б якось збити цю «хвилю».

Можливо, що нагнітання довкола «волинської теми» має ще й цю причину. Крім тієї, про котру всі знають – начебто партія «Право і справедливість» мусить виконувати якісь свої передвиборчі зобов’язання перед тими середовищами поляків, які після ІІ Світової війни були переселені з території сучасної України.

·         Можна говорити, що якійсь частині польських еліт вигідне нинішнє польсько-українське напруження?

– Для Польщі, за великим рахунком, це стратегічно крайньо безглузда політика. Це абсолютно не означає, що кривавих подій, в тих чи інших формах, в нашій історії не було. Були події на Волині, Лемківщині, Надсянні, в Галичині. Території, які охоплювало це українсько-польське чи польсько-українське протистояння, набагато більші, ніж власне Волинь. І в часі вони зводяться не тільки до 43-го року, але починаються значно раніше. Напевно, з 30-х років ХХ сторіччя, із часів пацифікації. І закінчуючи десь у 50-х роках, коли відбулося насильницьке розсепарування цих двох народів і угруповання, які брали активну участь у боротьбі, припинили свою активність.

З огляду на геополітичні інтереси, ця політика є самовбивчою. Юзеф Лободовський, відомий польський есеїст і мислитель, посилаючись на Тараса Григоровича Шевченка, нагадав один рядок: «Польща впала — та й нас задавила». Цю фразу із Шевченкового «І мертвим, і живим…» можна розвернути в інший бік — впаде Україна, та й Польщу завалить.

Не можна в часі війни так безвідповідально ставитися до свого партнера. Тому що це запамя’тається. Тому що оці всі нинішні напруження розкручуються, як на мене, в першу чергу з огляду на внутрішню польську боротьбу між двома політичними угрупуваннями.

“Російський чинник не є основним”

·         Російський фактор теж присутній?

– Безсумнівно. Але не було б нашої дурості, то той фактор не міг би спрацювати. Свого часу Росія пробувала і з України зробити союзника. Навіть не Росія, а режим Путіна пробував шукати своїх прихильників в Україні. Так само він пробував формувати прихильників і в Польщі. Але не вдалося, тому що політичні традиції наших країн цьому не відповідають.

Ну, тоді росіяни вирішили допомогти нашим недалекоглядним політикам з обох сторін зіштовхнутися лобами. Що успішно й роблять.

Але російський фактор не є основним. Основною є наша недалекоглядність.

В даному випадку, оскільки мова йде більше про польську сторону, ніж про українську, мені здається, більшу недалекоглядність – на диво! – демонструє Польща.

Тому що українська Верховна Рада, попри всю іронію, яку ми маємо до наших владоможців, все ж таки в цьому питанні поводиться досить виважено. Мені здається, це найуспішніша тактика, яка може бути застосована в даній ситуації. Коли хтось б’ється в істериці, треба спокійно, холодно і виважено застановитися. А не входити в резонанс із ними.

·         Мости взаєморозуміння між нашими двома народами з польського боку будували такі відомі люди, як Папа Іван Павло ІІ, Єжі Гедройц, Адам Міхнік, Яцек Куронь. А хто тепер все це руйнує?

– Я би не хотів називати прізвищ, тим більше, поряд із названими достойними людьми. Якщо ми поруч із ними поставимо промоутерів кампанії однобокого розуміння «історичної справедливості», то, насправді, дамо їм пас.

“Режисер Смажовський пішов на поводу в кон’юнктури. Такий підхід був у Ленні Ріфеншталь”

·         Гаразд. Фільм «Волинь» – це що? Просто факт польської культури, антиукраїнська агітка чи «втрачений шанс по-справжньому порозумітися з українцями», як зазначає дехто з польських інтелектуалів?

– Нічого не втрачено. Скільки було фільмів в Україні ще в радянські і вже в післярадянські часи, де поляків показували теж у достатньо печальному вигляді. Але це не змінило стосунків між людьми. Як казав Екклезіаст, мине і це. Все це перейде.

Войцех Смажовський, режисер «Волині» – він ловить птаху удачі. Він, на жаль, пішов на поводу в кон’юнктури. Будучи обдарованою людиною, не знайшов іншого застосування своєму таланту, крім як розсварювати два народи. Що, насправді, є просто аморально. Для великого митця це не шлях.

Подібний підхід був у Ленні Ріфеншталь, відомого кінорежисера, оператора, котра обслуговувала Гітлера. Геніальна абсолютно дама, але абсолютно аморальна теж. Таке порівняння, як на мене, достатньо близьке.

Так само, як той же Ейзенштейн, радянський режисер, котрий обслуговував товаріща Сталіна. Так, обдарований, але сказати, що він людина достойна і порядна – важко.

“Правда про Смоленську трагедію може стати катастрофою”

·         Поляки, наскільки відомо, хочуть поновити розслідування «Смоленської трагедії» (авіакатастрофа польського президентського літака в Смоленську 10 квітня 2010 року). Це може суттєво змінити щось у зовнішній політиці Польщі?

– Відкритття правди про “Смоленську трагедію”  може призвести до того, що цієї правди настрашаться самі поляки. І, мені здається, що попередній польський уряд таки настрашився. І не зміг проговорити вголос того, що насправді відбулося.

Якщо це відбулося так, як це підозрює теперішній уряд, то яка може бути реакція у Польщі? Оголосити війну Російській Федерації? За те, що Росія, можливо, вбила більшу частину їхнього правлячого політичного класу? Ну, яка реакція може бути?

Ця правда може виявитися настільки страшною, що наслідки її можуть бути катастрофічними. А до Росії поляки, безсумнівно, змінюють відношення.

“Інколи треба ставитися поблажливо до слабкості польських братів”

·         Як вибудовувати україно-польський діалог у майбутньому? І чи буде Польща й надалі «адвокатом України в Європі»?

– Ну, слово «адвокат» – досить таке… Дуже сильно сказано. Я думаю, що Польща повинна усвідомити свій національний інтерес. А її національний інтерес автоматично продиктує їй добрі стосунки з Україною. В даному випадку, навіть виходячи не з любові до України.

Прагматичний, спокійний підхід до ситуації змушує поляків підтримувати нас. Так само і ми маємо абсолютно чітке, спокійне розуміння того, що виважена, спокійна й демократична Польща є нашим стопроцентним партнером, абсолютно необхідним для того, аби існувала незалежна Україна. І треба, напевно, допомогти їм. Або інколи поблажливо так, спокійно поставитися до слабкості братів наших.

Pозмовляв: Павло Вольвач