www.ji-magazine.lviv.ua

Анатолій Якименко

Прихильність українців до підпорядкування іноземцям і не бажання підкорюватися братам по крові була описана одним з українських вояк, який вважав це однією з причин хаосу та військової поразки у московсько-українській війні 1918-1922 років.

Події 1932 року виявили, що серед українців завжди знайдеться критична маса покидьків, які не лише прийдуть виконувати наказ по хлібозаготівлі, а ще й відберуть все їстівне, щоб отримати грамоту від іноземного начальника.

Ситуація в країні загалом та нарада в Миколаївській ОДА зокрема, підверджують, що станом на 2016 рік у нас все без змін. Проте це не зовсім так. Щось таки змінюється –армію примітивних моральних уродів та ущербних самодурів-анархістів поповнили корисні ідіоти – національні інтелектуали, неймовірна кількість яких вивільнилася в процесі деіндустріалізації. Нині вони є головними дійовими особами в реформуванні та трансформації українського суспільства.

Квести

Вперше слово «квест» мені довелося почути кілька років тому від представників київського офісного планктону. Квест – це таке інтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями. Кажуть, що на сьогодні квест входить до індустрії розваг та є поширеним бізнесом в мегаполісах. В основі цього бізнесу лежить експлуатація людської потреби в інтелектуальній діяльності. Ну, ось хоче людина зайнятися справами інтелектуальними, а не може знайти собі щось таке, щоб мозок почав працювати. І тоді на допомогу приходять такі спеціальні люди, які за гроші готують якісь завдання і пропонують їх до вирішення.

Для тих, хто підзабувся або загубився в часі варто нагадати, що ми живемо в постіндустріальну епоху. Епоху, яку розглядають як етап переходу до інформаційної цивілізації та у якій все менше і менше залишається місця важкій фізичній, а головне, виснажливій розумовій праці, спрямованій на випуск капронових кришок, тазиків, залізобетонних блоків, велосипедів, бензопил, метало-пластикових вікон та пральних машин.

І тут також головне зрозуміти одну важливу річ. Якщо мешканці мегаполісів прагнуть квестів, то треба розуміти, що робота в офісах, осередках інформаційної цивілізації, немає нічого спільного з інтелектуальною діяльністю. А мозку ж хочеться не лише думати, а й мислити! Ось і доводиться зачинятися в кімнаті та занурюватися у віртуальну реальність, у світ вигаданих проблем, помилково вважаючи, що уже не думаєш, а мислиш. Ось така вона, інформаційна цивілізація.

Неорганічна модернізація та наслідки національної деіндустріалізації

Зародження індустріальної епохи стартувало з низки буржуазних революцій, які відбулися на Заході: у Нідерландах (1566—1609), Англії (1640—1660), Північній Америці (1775—1783), Франції (1789—1794), а її закінчення, на думку теоретиків постіндустріалізму, почалося в другій половині ХХ століття і оформилося в завершену концепцію в 70-х роках.

Уява про деіндустріалізацію як глобальний процес є зручним образом для тих, хто пояснює трансформацію радянських заводів з виробництва радіоелектроніки у численні торговельно-розважальні центри. Мовляв, що вже казати про нас, коли в Америці таке саме. Але природа деіндустріалізації країн Заходу принципово інша, аніж в Україні, і це не єдиний глобальний процес.

Відкрите обговорення плану деолігархізації України. Цілі та правила

Вадим Єремейчук

Їх деіндустріалізація – це свідома дія, яку необхідно розглядати в рамках загального континууму людського розвитку. І те що капітал перетворився в електронний сигнал, а Детройт на вольєр для дезорієнтованих чорношкірих (і не лише) бродяг, то це є побічними продуктами смислових пошуків тих, хто створив Західну цивілізацію та капіталізм. В глобальному сенсі дезорієнтовані бродяги є величиною якою можна нехтувати. А ось на кого слід було б звернути увагу, так це на тих, хто прийняв рішення про деіндустріалізацію і вивільнив свій мозок для інноваційної діяльності. Так, у пошуках нових сенсів життя діти творців цивілізації помиляються і навіть кажуть, що всі, хто порушив закони класичного капіталізму будуть покарані, і це печально, але, при цьому, важливо розуміти, що усі їх дії є свідомими. А раз так, то з великою ймовірністю ми можемо стверджувати, що і помилки будуть помічені та виправлені.

Натомість українська деіндустріалізація – це принципово інше явище. Це несвідомий і хаотичний процес безвольної здачі позицій внаслідок декласування конкурентами. Українська деіндустріалізація – це структурне відображення гнилої сутності та безсенсовості людського існування. І навіть, якщо все працездатне населення України стане повноправними членами інформаційного суспільства та інтегрується в світову економіку під виглядом ІТ-спеціалістів, ми припинимо своє існування і як нація, і як держава. І нашими могильщиками стане не Росія і не Володимир Путін, ними стануть наші «інтелектуали» — інфантильні особи, які не знайшли кращого застосовування своїм розумовим здібностям, як використати їх для розв’язанні задач сформованих організаторами різного роду квестів. Тільки квестів не в ігрових кімнатах, а в системі організації суспільного життя цілої країни. Мабуть потяг до інтелектуальної роботи у цих людей є настільки великим, що мозок не може розібрати, що вони вирішують завдання сформоване місцевими олігархами за підтримки іноземних партнерів-донорів.

Все показує на те, що нам не пощастило формуватися як нація і держава в епоху становлення інформаційної цивілізації. Не пощастило з двох причин:

·         в цю епоху чомусь люди не бачать справжніх проблем, а саме вони, справжні виклики, є початком мислення та інтелектуальної діяльності людини;

·         в цю епоху вивільнилися армія західних «інтелектуалів», яка у пошуках інтелектуальної діяльності пропонує себе у якості організаторів квестів для тих, хто удає з себе інтелектуалів, пропонуючи порядок денний з неіснуючих проблем.

І факт протилежних принципів оплати цієї глобальної гри (організатори завдань платять учасникам) нікого не повинен дезорієнтовувати. Платить той, хто заплатить останнє. Щось підказує, що останнє заплатять українці.

Що стосується України загалом, то пострадянський варіант деіндустріалізації став для нас національною катастрофою, оскільки ми маємо справу з фрагментацією неорганічної індустріалізації, яка вивільнила не лише натовп дезорієнтованих слюсарів та радіомонтажників, а армію освічених ідіотів, не здатних бачити власних реальних проблем, а лише готових виконувати будь-які завдання, аби отримати сатисфакцію від розумової діяльності за будь-які гроші. Нині вони називаються експертами.

Замість висновків

В заключні хочеться звернутися до сьогоднішніх інтелектуалів, які займаються реформаторством. Велике прохання враховувати наслідки своїх дій. Пам’ятайте, що ми разом знаходимося у поїзді, який везе нас зовсім не у тому напрямку, куди ви рухаєтесь по компасу своїх західних консультантів.

Ніякої децентралізації в країні не існує в принципі. Можна вести мову про децентралізацію централізації – передачу певних, часто незручних та ризикових функцій на місця для забезпечення зручного централізованого управління, що робиться з метою уникнення політичної та кримінальної відповідальності.

Не треба намагатися допомагати владі реформовувати медицину. Треба розуміти, що всі перетворення в цій сфері є антигуманним і є спрямовано проти людини. Ми маємо справу із заключним етапом реформаторства у якому вирішується доля лікарів – неформальні платежі мають бути експропрійовані і залучені до фінансування охорони здоров’я, тоді як асигнування з консолідованого бюджету країни з року в рік будуть зменшуватися. За планами держави пацієнти мають стати донорами бюджету: створення так званих некомерційних комунальних підприємств, яким відтермінована сплата податку на прибуток до 2020 року та дотиснення питання з ставкою ПДВ на ліки (підняття до 20%).

Не треба забувати, що медична сфера функціонує в умовах ринку, нехай і нелегального. В ринку є конкуренція. В ринок не можна влазити з адміністративними ініціативами, тому що всі вони будь використані сильною стороною для монополізації. Обласні лікарні повністю зацікавлені в деградації районних лікарень для того щоб відібрати до себе платоспроможних пацієнтів.

Не переоцінюйте інтелектуальні здібності іноземців. Пам’ятайте, що на периферії працює армія ущербних посіпак і просто моральних уродів, яка дісталась нашій країні у спадок і яка пройшла «удосконалення» за часи становлення олігархічно-люмпенівської моделі побудови держави. Вони повністю спотворять всі ваші ідеї.

Якщо ви страждаєте на інтелектуальний свербіж, то краще відвідуйте квести. Пам’ятайте, реформування країни передбачає вирішення реальних, а не комфортних проблем. Критерієм реальності проблеми є миттєве формування групи спротиву, яка вам погрожуватиме. Якщо ви вирішуєте проблеми і вам при цьому ніхто не заважає і не погрожує, то ви займаєтеся дурницями.

18 04 2016

http://trigger.in.ua/analitika/kvesti-i-traditsiyni-natsionalni-problemi.html