Вадим Єремейчук

Велике таїнство української політики

Під час листування з Олегом Покальчуком, він сформулював дуже важливий для розуміння суті українських політичних процесів термін – амортизаційні можливості влади, за що йому окреме спасибі. Важливо проаналізувати і зрозуміти етимологію цього терміну, який залишається практично непоміченим в громадських дискурсах.

З нашої розмови випливає, що це і є саме та змінна, яку чимало українських аналітиків і експертів не враховують, яка робить прогнози провідних українських інтелектуалів іррелевантними в розумінні влади, мало того, ця амортизаційна здатність настільки вагома, що дозволяє ігнорувати навіть такий фактор, як загальнонаціональний консенсус, навіть під час гібридної війни з Росією.

Так що ж це за міфічна амортизація? По суті, це віра в безумовну можливість маневру, відскік і камбек. Це може здатися примітивним, але тільки на перший погляд. Адже насправді, це і є те саме велике таїнство української політики, в яке свято вірять всі люди системи, яке передається виключно при безпосередньому спілкуванні з представниками влади. Причастившись цим таїнством, будь-який українець з будь-яким IQ стає не тільки посвяченим експертом української політики, а й переміщається в новий вимір, доповнену реальність з якої все видно набагато краще. Космос.

Виходить, що всі сценарії, прогнози, проекти, аналітичні огляди, емоційні заклики і навіть проекти Конституції не мають сенсу, тому що девуалюються однією єдиною невідомою.

Ви не враховуєте амортизаційні можливості влади

Та ж правда, без неї просто ніяк:

- Продавлювання змін до Конституції руйнує загальнонаціональний консенсус і веде країну до колапсу;

- Ви не враховуєте амортизаційні можливості влади;

- Відсутність ефективної роботи ген. прокуратури ставить хрест на проведенні реформ;

- Ви не враховуєте амортизаційні можливості влади;

- Підтримка системи олігархічного консенсусу призведе до колапсу в тому числі і олігархів;

- Ви не враховуєте амортизаційні можливості влади;

«Якщо влада знову обдурить народ, то ми знову зберемося на Майдан!», – не одноразово кричав мільйон «кремлівських провокаторів» на площах, піднявши п’яті руки вгору, але і вони недооцінюють амортизаційні можливості влади.

Історичні вила української карми, яскраво представлені ще з часів гетьмана Скоропадського, який так само «амортизував» на громадських настроях, догоджаючи буржуазії і західним союзникам, звичайно ж, не змінять рефлекси українських еліт, тому розуміння припущень, на яких влада базує свої рішення надзвичайно важливе для розробки ефективних методів впливу з боку громадянського суспільства.

Але ще важливіше зрозуміти, звідки ж береться ця безумовна віра в амортизацію? Адже вона не могла прийти з нізвідки, правда? Справа в тому, що вся новітня українська політика – це і є суцільна історія амортизації. А оскільки, на самому верху владної піраміди, методом природного відбору залишилися виключно системні люди, то вони будують свої припущення і плани виходячи з прецедентів, майже так само, як англосаксонське право.

Прецедентний підхід і нічого особистого

Українська «еліта» твердо переконана, що майдани не відбуваються через:

· маніпуляцій з Конституцією;

· маніпуляцій з виборчим законодавством;

· високий рівень корупції;

· невиконання передвиборчих обіцянок;

· відсутність покарання винних у попередній кризі.

Люди, звичайно, обурюються, але влада розраховує на свої амортизаційні можливості і виявляється права.

Однак, вона вже розуміє, що Майдани трапляються при відсутності олігархічного консенсусу, при чітких маніпуляціях на президентських виборах і при різкому розвороті зовнішньополітичного курсу в бік Москви.

Тобто, в картину світу українських еліт Майдани додали кілька рядків «жах-жах», яких варто уникати, а для всього иншого є амортизація і Мастеркард.

Якщо подивитися на список прецедентів, то ми отримаємо кристально чітку картинку сьогодення. Все, що не приводить до Майданів, відбувається. Все, що доводило до Майданів, не відбувається.

Мало того, постмайданна амортизація сформувала прецедент відсутності покарання, що спонукає українські еліти розглядати варіант дестабілізації, як цілком робочий в певних ситуаціях.

Три цивілізаційні проекти і майбутнє України

Алєксандр Петрачков

Соціальний аспект таких відносин суспільства і влади аналізується в окремому тексті «Майданізм, терпець вривається», а в даному контексті важливо зазначити, що в той час, як розвинені демократії всіма способами намагаються уникнути суспільного запиту на тотальний протест, щоб для нього навіть не було підґрунтя, формуючи великий набір громадських інструментів впливу на владу, в Україні майдани стають нормою політичного процесу, звичайним методом політичної боротьби, незважаючи на величезні втрати, з якими пов’язане використання і навіть обговорення такого інструменту.

В рамках прецедентного аналізу, західні еліти прийшли до висновку, що навіть сам ризик тотального протесту, який може статися при високому рівні недовіри до політики держави – це суцільний жах, і він набагато страшніший, за зміну політики чи політиків. Цілком ймовірно, що гільйотини, війни троянд та инші історичні події, дуже посприяли формуванню такого прецеденту, який в картині світу українських еліт просто відсутній.

Замість цього, формування ґрунту для тотального протесту в Україні розглядається, як поле для амортизації, і саме тому такі екзистенційні питання як зміни до Конституції стають предметом міжнародного торгу. Розумієте, торги Конституцією! = Майдан, немає такого прецеденту, тому можна. Тобто, якби Президент і його соратники були впевнені, що розмін Конституції = Майдан і втрата влади, то вони б на це ніколи не погодились.

Однак, в умовах протистояння з Росією, це питання набуло того емоційного імпульсу, який якраз і доводить Україну до Майданів, тому громадянському суспільству доводиться доносити цю формулу влади, щоб уникнути і змін до Конституції, і Майдану.

Також, для нашого Президента стало дивним, як Прем’єр-міністр може продовжувати працювати з нульовим рейтингом, як це не турбує ні його особисто, ні його політичну силу. А от не турбує і все, тому що високий рейтинг не просто так розгубився, а монетизувався. А що дозволяють фінанси при невисокій ціні людино-голосу? Правильно, амортизацію.

Звичайно, при незалежному і ефективному Інституті генеральної Прокуратури, такий маневр був би просто неможливий, і у А. Яценюка не було б инших варіантів, окрім як проведення успішних економічних реформ, але тоді і П. Порошенко мав би йти на більш радикальний конфлікт зі старими елітами, чого не сталося.

Тому, незважаючи на поточну багатоходову операцію «жертовний кролик», номінацію «Стоп-кран Реформ», безумовно, виграє Президент, залишаючи українські еліти без ключового прецеденту – покарання, на базі чого, вони і продовжуватимуть будувати свої припущення.

Основні висновки

1. Постійно мінливі значення амортизаційних можливостей основних представників української влади є її головним таїнством;

2. Влада і еліти прецедентні, але прецеденту, який би вселяв в еліти страх перед тотальним протестом немає, зважаючи на віру в силу амортизації;

3. Полем для амортизації є все, крім пунктів, які раніше доводили до Майданів, що формує нестабільну майданістичну політику.

Прецедент покарання, про який багато говорили відомі американські політики, є ключовим у виході із замкнутого кола. Ключовий інститут для реалізації цього прецеденту, незважаючи на НАБУ – це генеральна прокуратура, яка безпосередньо підпорядкована Президенту, тому саме він повинен докласти найбільше зусиль.

http://hvylya.net/analytics/politics/velikoe-tainstvo-ukrainskoy-politiki.html