www.ji-magazine.lviv.ua

Це унікальне і майже невідоме інтерв’ю Карла Густава Юнга, знаменитого психіатра і засновника аналітичної психології, було опубліковане 11 травня 1945 року в швейцарській газеті «Die Weltwoch», через чотири дні після капітуляції німецької армії в Реймсі.

«Чи знайдуть душі мир?» – так називалась стаття, в якій Юнг розмірковував про причини масового психозу німецької нації в 30-40-і рр., про демонів, які тільки й чекають, щоб виповзти на поверхню нашої психіки, і про те, що після Німеччини зло буде шукати инші народи, які зможе легко використати для свого втілення.

Журналіст «Die Weltwoche»: Як ви вважаєте, чи викличе закінчення війни величезні зміни в душах европейців, особливо німців, які тепер немов прокидаються від довгого і жахливого сну?

Карл Густав Юнг: Так, звичайно. Що стосується німців, то перед нами постає психічна проблема, важливість якої поки важко уявити, але обриси її можна розрізнити на прикладі хворих, яких я лікую. Для психолога зрозуміло одне – те, що він не повинен дотримуватись поширеного сентиментального поділу на нацистів і противників режиму. Я лікую двох хворих, явних антинацистів, і тим не менше їхні сни показують, що за всією їхньою благопристойністю досі жива різко виражена нацистська психологія з властивим їй насильством і жорстокістю. Коли швейцарський журналіст запитав фельдмаршала фон Кюхлера (Георг фон Кюхлер (1881-1967) керував вторгненням в Західну Польщу у вересні 1939 р.; Нюрнберзький трибунал засудив його до тюремного ув’язнення за військові злочини) про звірства німців в Польщі, той обурено вигукнув: «Вибачте, це не вермахт, це партія!» – прекрасний приклад того, що поділ на порядних і непорядних німців вкрай наївний. Всі вони, свідомо чи несвідомо, активно чи пасивно, причетні до жахіть; вони нічого не знали про те, що відбувалося, і водночас все знали.

Питання колективної провини, яке так непокоїть і буде непокоїти політиків, для психолога є фактом, що не викликає сумнівів, і одне з найважливіших завдань лікування полягає в тому, щоб змусити німців визнати свою провину. Вже зараз багато хто з них звертаються до мене з проханням лікувати їх. Якщо просять ті «порядні німці», які не проти звалити провину на кількох людей з гестапо, я вважаю випадок безнадійним. Мені нічого не залишається, як запропонувати їм анкети з недвозначними питаннями типу: «Що ви думаєте про Бухенвальд?». Тільки коли пацієнт розуміє і визнає свою провину, можна починати індивідуальне лікування.

Журналіст: Але як стало можливим, що німці, весь народ, потрапили в цю безнадійну психічну ситуацію? Чи могло статися щось подібне з иншою нацією?

К. Г. Юнг: Дозвольте зробити тут невеличкий відступ і намітити в загальних рисах мою теорію про загальне психологічне минуле, що передувало націонал-соціалістичній війні. Візьмемо за приклад невеликий епізод з моєї практики. Одного разу до мене прийшла жінка і вибухнула шаленими звинуваченнями на адресу свого чоловіка: він сущий диявол, він мучить і переслідує її, і так далі і тому подібне. Насправді ця людина виявилася цілком добропорядним громадянином, невинним в жодних демонічних намірах. Звідки до цієї жінки прийшла її божевільна ідея? Та просто в її власній душі живе той диявол, якого вона проектує назовні, переносячи свої власні бажання і шаленства на свого чоловіка. Я роз’яснив їй все це, і вона погодилася, уподібнилась розкаяній овечці. Здавалося, все гаразд. Проте саме це і стурбувало мене, тому що я не знаю, куди пропав диявол, який раніше проектувався на образ чоловіка. Абсолютно те ж саме, але в більших масштабах, відбулося в історії Европи. Для примітивної людини у світі повно демонів і таємничих сил, яких вона боїться; для неї вся природа одухотворена цими силами, які насправді є нічим иншим, як її власними внутрішніми силами, що спроектовані у зовнішній світ. Християнство і сучасна наука дедемонізували природу і це означає, що европейці послідовно вбирають демонічні сили зі світу в самих себе, постійно завантажуючи ними своє несвідоме. У самій людині ці демонічні сили повстають проти уявної духовної несвободи християнства. Демони прориваються в мистецтво бароко: хребти згинаються, з’являються копита сатира. Людина поступово перетворюється на уробороса, що знищує самого себе, на образ, який з давніх часів був символом людини, одержимої демоном. Першим закінченим прикладом цього типу є Наполеон.

Німці проявляють особливу слабкість перед лицем цих демонів внаслідок своєї неймовірної сугестивності. Це виявляється в їхній любові до підпорядкування, в їхній безвольній покірності наказам, які теж є навіюванням, тільки в иншій формі. Це відповідає загальній психічній неповноцінності німців, наслідком їхнього невизначеного становища між Сходом і Заходом. Вони єдині на Заході, хто при загальному виході зі східної утроби націй найдовше залишилися зі своєю матір’ю. Врешті-решт вони відійшли, але прибули надто пізно, тоді як мужик (the mujik) взагалі не думав звільнитися. Тому німців глибоко мучить комплекс неповноцінності, який вони намагаються компенсувати манією величі: «Am deutschen Wesen soil die Welt genesen» («Німецький дух врятує світ» – це нацистське гасло, запозичене з поеми Емануеля Гейбеля (1815-1884) «Визнання Німеччини»; рядки з Гейбеля стали відомими тоді, як їх процитував Вільгельм II у своїй промові в Мюнстері в 1907 році), – хоча вони і не відчувають себе комфортно у власній шкурі! Це типова юнацька психологія, яка проявляється не тільки в надзвичайному поширенні гомосексуальності, а й у відсутності образу anima в німецькій літературі (великим винятком можна вважати Гете). Це виявляється також у німецькій сентиментальності і «Gemiitlichkeit» («Затишок, приємність»), що по суті ніщо инше, як жорстокість і бездушність. Всі звинувачення в бездушності і звірствах, з якими німецька пропаганда нападала на росіян, стосуються самих німців; промови Геббельса не що инше, як німецька психологія, спроектована на ворога. Незрілість особистості жахливо проявилася в безхарактерності німецького генерального штабу, м’якотілість якого нагадує молюска в раковині.

Німеччина завжди була країною психічних катастроф: Реформація, селянські та релігійні війни. При націонал-соціалізмі тиск демонів настільки зріс, що людські істоти, підпавши під їх владу, перетворилися на сомнамбулічних надлюдей, першим серед яких був Гітлер, що заразив цим всіх инших. Всі нацистські лідери одержимі в буквальному сенсі слова, і, без сумніву, не випадково, що їхній міністр пропаганди був відзначений міткою демонізованої людини – кульгавістю. Десять відсотків німецького населення сьогодні безнадійні психопати.

Журналіст: Ви говорите про психічну неповноцінність і демонічну сугестивність німців, але, як ви думаєте, чи стосується це також нас, швейцарців німецького походженням?

К. Г. Юнг: Ми огороджені від цієї сугестивності своєю малою кількістю. Якби населення Швейцарії було вісімдесят мільйонів, то з нами могло б статися те ж саме, оскільки демонів притягують переважно маси. У колективі людина втрачає коріння, і тоді демони можуть заволодіти нею. Тому на практиці нацисти займалися тільки формуванням величезних мас і ніколи – формуванням особистості. Тому і обличчя демонізованих людей сьогодні мляві, застиглі, порожні. Нас, швейцарців, захищають від цих небезпек наш федералізм і наш індивідуалізм. У нас неможлива така масова акумуляція, як в Німеччині, і, можливо, в подібній відособленості полягає спосіб лікування, завдяки якому можна приборкати демонів.

Журналіст: Але чим може обернутися лікування, якщо його провести бомбами і кулеметами? Чи не повинно військове підпорядкування демонізованої нації тільки підвищити відчуття неповноцінності і посилити хворобу?

К. Г. Юнг: Сьогодні німці схожі на п’яного чоловіка, який прокидається вранці з похмілля. Вони не знають, що вони робили, і не хочуть знати. Існує лише почуття безмежного нещастя. Вони гарячково намагаються виправдати себе під потоком звинувачень і ненависті навколишнього світу, але це буде невірний шлях. Спокута, як я вже вказував, лежить тільки в повному визнанні своєї провини. «Меа culpa, mea maxima culpa!» («Моя вина, моя найбільша вина» (лат.)).

У щирому каятті знаходять божественне милосердя. Це не тільки релігійна, це також психологічна істина. Американський курс лікування полягає в тому, щоб провести цивільне населення через концентраційні табори, показати всі жахи, вчинені там, і це є абсолютно правильно. Однак неможливо досягти мети тільки моральним повчанням, каяття має народитися всередині самих німців. Можливо, катастрофа виявить позитивні сили, може з цієї заглибленості в себе народяться пророки, такі характерні для цих дивних людей, як і демони. Хто впав так низько, має глибину. Цілком ймовірно, католицька церква збере багатий улов душ, оскільки протестантська церква переживає сьогодні розкол. Є відомості, що загальне нещастя пробудило релігійне життя в Німеччині; цілі громади схиляють вечорами коліна, благаючи Господа врятувати від антихриста.

Журналіст: Тоді можна сподіватися, що демони зникнуть і новий, кращий світ підніметься на руїнах?

К. Г. Юнг: Ні, демонів нам поки не позбутися. Це важке завдання, вирішення якого в далекому майбутньому. Тепер, коли ангел історії покинув німців, демони будуть шукати нову жертву. І це буде неважко. Кожна людина, яка втрачає свою тінь, кожна нація, яка повірить у свою непогрішність, стане здобиччю. Ми відчуваємо любов до злочинця і проявляємо до нього жагучу цікавість, тому що диявол змушує забути нас про колоду в своєму оці, коли ми помічаємо смітинку в оці брата, і це спосіб обдурити нас. Німці знайдуть себе, коли приймуть і визнають свою провину, але инші стануть жертвою одержимості, якщо в своїй відразі до німецької вини забудуть про власні хиби. Ми не повинні забувати, що фатальна схильність німців до колективності не менше властива й иншим переможним націям, так що вони також несподівано можуть стати жертвами демонічних сил. «Загальна сугестивність» грає величезну роль сьогодні в Америці, а наскільки росіяни вже зачаровані демоном влади, легко зрозуміти з останніх подій, що повинні трохи вгамувати нашу мирну радість. Найбільш стримані в цьому сенсі англійці: індивідуалізм позбавляє їх потягу до гасел, і швейцарці поділяють їх здивування перед колективним божевіллям.

Журналіст: Тоді ми повинні занепокоєно чекати, як покажуть себе демони далі?

К. Г. Юнг: Я вже говорив, що порятунок полягає лише в мирній праці над вихованням особистості. Це не так безнадійно, як може здатися. Влада демонів величезна, і сучасні засоби масового навіювання – преса, радіо, кіно etc. – до їхніх послуг. Проте християнству було під силу відстояти свої позиції перед обличчям непереборного противника, і не пропагандою та масовим зверненням – це сталося пізніше і виявилося не таким вагомим, – а через переконання від людини до людини. І це шлях, яким ми також повинні піти, якщо хочемо приборкати демонів.

Важко позаздрити вашому завданню написати про цих істот. Я сподіваюся, що вам вдасться викласти мої погляди так, щоб люди не вважали їх надто дивними. На жаль, це моя доля, що люди, особливо ті, хто одержимий, вважають мене божевільним, тому що я вірю в демонів. Але це їхнє право – так думати; я знаю, що демони існують. І їх не стає менше, це так само правда, як те, що існує Бухенвальд.

http://www.cluber.com.ua/lifestyle/psihologiya-lifestyle/2015/11/karl-gustav-yung-demonov-privlekayut-massyi/