www.ji-magazine.lviv.ua

Євген Жеребецький

Колапс російських вантажних перевезень на європейському напрямку блискуче демонструє політичний, геополітичний та військово-стратегічний потенціалу Міжмор'я, регіону між Балтійським і Чорним морями, який в політології традиційно називають Балто-Чорноморської дугою.

***

Якщо не надто заглиблюватися в деталі польсько-російсько-українського транспортного конфлікту, то справа виглядає так: поляки і росіяни не домовилися про дозволи для своїх вантажних перевізників, і з 1 лютого російські та польські вантажівки припинили рух у Польщі та Росії відповідно.

Через заборону російського транзиту по території Польщі, фури з російською реєстрацією рушили до Європи через карпатські перевали в Угорщину і Словаччину. 11 лютого «Правий сектор» і ветерани війни на Донбасі на власну руку заблокували рух російських фур на Закарпатті, а через день до блокади приєдналися 10 областей Західної, Центральної і Північної України. Учасники акції заявили, що блокуватимуть російські вантажівки аж до повної заборони російського транзиту територією України. Після цього спочатку Москва, потім Київ уже на державному рівні зупинили транзит українських і російських вантажівок через свої території. І транспортний скандал перетворився в повноцінний міжнародний спір.

Треба сказати, що прямий двосторонній російсько-український товарообмін з початком російської окупації Криму і частини Донбасу скоротився у декілька разів: так імпорт з Росії до України у 2015 р. впав утричі порівняно з 2011 р. (з $30.5 млрд. - до $9.295 млрд.), а український експорт в Росію — у 3.5 рази (відповідно, з $20.1 млрд. - до $5.671 млрд.) Весь цей об'єм вантажів, перевозився з України до РФ і навпаки по суші, воді і повітрю. Слід врахувати, що питома вага автомобільних перевезень в загальному російському вантажному потоці становить лише 1.2 відсотка (2012 р.) від усіх експортних і 16-18 відсотків від імпортних перевезень. Решта експорту та імпорту доставляються залізницею, річковими і морськими судами і літаками. Таким чином, через війну на Донбасі, анексію Криму та взаємні торгові санкції українські логістичні компанії в Росії і російські - в Україні працювали мало. Однак, транзитні перевезення до 1 січня 2016 року зберігалися: українці возили свої вантажі транзитом територією Росії в Туркменістан, Киргизстан, Казахстан, Азербайджан, Монголію і Грузію, а російські перевізники - по українських дорогах - товари з Європи і назад. Однак, після того, як з 1 січня 2016 року остаточно набула чинності Угода Про зону вільної торгівлі України з ЄС, уряд РФ під різними приводами почав створювати перешкоди для українських перевізників.

Оскільки, за українською традицією, Київ на фактичну блокаду нашого транзиту реагувати не поспішав (Мінтранс два тижні не міг відважитись на застосування контрзаходів проти РФ), 11 лютого до справи взялись українські громадські активісти і ветерани війни на Донбасі. І рух російських фур в Україні зупинився.

14 лютого Д.Медведєв рішенням уряду РФ заблокував транзит українських фур в Росії, і лише тоді безстрашний Кабінет міністрів України прийняв постанову про заборону пересування російських вантажівок по територію України.

Рис.1. Основні сухопутні транзитні шляхи російських вантажів до Європи.

Особливість української акції полягала в тому, що декілька десятків активних українських громадян (а не Уряд) на власну руку влаштували дзеркальну відповідь РФ: гібридну, по своїй суті, швидку і мирну. Великий спеціаліст гібридних воєн отримав адекватну відповідь.

В результаті блокади за кілька днів по обидва боки українсько-російського кордону накопичилося кілька тисяч російських і українських фур, істерика в російських ЗМІ і мережі сягла піку, а переговори Києва з Москвою проходили без результатів. Через тиждень Київ і Москва домовилися про безперешкодне повернення заблокованих російських та, відповідно, українських фур додому, а до того часу сторони на державному рівні мали домовитися про те, як жити далі. Таким чином, в рамках угоди "Повертаюся додому" в Росію повернулося понад 1200 російських фур, заблокованих в Україні, і майже 1500 українських фур - з Росії в Україну. Однак лише 24 лютого Кабінет міністрів України дозволив транзит російського вантажного транспорту по своїй території і доручив Міністерству внутрішніх справ і Національної гвардії України забезпечити безпеку транзитних перевезень. Нарешті, коротка фабула цієї, не надто драматичної (у порівнянні з війною на Донбасі) блокадної історії була б неповною без заяви, зробленої одним з організаторів блокади у Львівській області, який сказав, що російському бізнесу не місце на території України, і, починаючи з 25 лютого, блокада російських фур буде поновлена. З огляду на те, що ось уже два роки українська влада жодного разу ні за яких обставин не використовувала силу проти своїх протестуючих громадян, загроза львівського активіста мала під собою серйозні підстави: починаючи з 28 лютого, та незважаючи на всі запевнення глави Міністерства інфраструктури О.Пивоварського в протилежному, представники партії Свобода таки почали гальмувати російські фури в Західній Україні. Не звертаючи при цьому уваги на присутність поліції, яка супроводжувала російські вантажівки і яка (поліція) за гроші (!) зобов'язалась забезпечити росіянам безперешкодний проїзд. У країні війна, при цьому влада вважає за краще відсиджуватися в холодку, замість того, щоб діяти, а усю роботу милостиво дозволяє зробити за себе громадянам. Ну, так само, як на війні на Донбасі. Таке собі українське виконання відомого французького прислів'я - A la guerre comme a la guerre.

Таким чином, Російська федерація виявилася відрізана від Європи, і перевозити вантажі на захід стало можливим лише морем: через Білорусь добиратися в литовську Клайпеду і далі - поромами в німецькі порти. На білорусько-литовському кордоні раптово утворились величезні черги.

Але литовський напрямок не панацея, бо це довго і дорого. Ще є варіант морського транзиту з Фінляндії. Російські експерти пропонують також організувати регулярне поромне вантажне сполучення з Санкт-Петербурга, але вартість такого трафіка буде набагато більшою, ніж з Литви: за рік такого транзиту витрати російських перевізників виростуть на десятки мільйонів доларів.

Крім того, морський варіант зручний лише для транзиту в Німеччину, Францію і країни Північної Європи. Однак, Росія торгує ще й з середземноморськими країнами - Італією, Іспанією, Грецією, а також із країнами Центральної Європи - Угорщиною, Румунією і Словаччиною. Країною транзитером у цьому випадку є Україна. У разі блокади російського транзиту через Україну, доставка вантажів з південної Європи можлива поромом через Чорне море. Але, знову ж таки, це дорого.

Нарешті є найгірший варіант: можна віддати південні перевезення іноземним логістичним компаніям.

Як ми вже говорили вище, основні транзитні перевезення вантажів в Росію здійснюються залізницею і морським шляхом. Обсяг імпортованих товарів в Росії становить понад 60% внутрішнього ринку країни, левова частка яких походить з ЄС і Норвегії. Зрозуміло, що наслідки повної транспортної блокади РФ на всьому західному напрямку будуть для РФ катастрофічними. Ще одна особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що, у відповідь на західні санкції за окупацію Криму і частини Донбасу, РФ ввела контрсанкції проти ЄС і США. Сьогодні важко сказати, від чого більше страждає Москва — чи від їхніх санкцій, чи від власних контрсанкцій. Однак, тут є одна цікава деталь: видання «Комерсант» зазначає, що російські контрсанкціі розподілені нерівномірно, і основний їх тягар лягає на Фінляндію, Литву, Латвію, Естонію та Польщу. Натомість імпорт з країн Західної і Північної Європи постраждав менше.

Зрозуміло, що у випадку повної сухопутної ізоляція Росії на західному напрямку, режим Путіна отримає великі економічні проблеми, які здатні привести до колапсу російську господарку.

Однак, незрівнянно більші проблеми чекають на Москву в разі повної транспортної блокади на європейському напрямку з боку Польщі та України, і країн, так званого «малого півмісяця» - балтійських країн, Фінляндії, Румунії та Туреччини. А крім вантажних перевезень, є ще пасажирські і, найважливіше, транзитні нафтові і газові магістралі та лінії електропередач. І все це при тому, що для організації такої блокади достатньо домовитися трьом - чотирьом країнам і одночасно перекрити весь російський транзит на суші, на морі, в повітрі і трубі. Наприклад, у відповідь на масовану атаку на позиції української армії в Донбасі, чи на спробу анексії однієї з прибалтійських країн. Чим не гібридна війна проти її винахідника?

І тут варто поговорити про згадане на початку цього тексту Міжмор'я.

Геополітика

У 1904 році британський географ сер Хелфорд Джон Маккіндер опублікував статтю «Географічна вісь історії», в якій була відображена геополітична стратегія англосаксонського світу. Він говорив наступне: існують два види цивілізацій - морська і сухопутна, які перебувають в постійному протистоянні. Британія, США, Австралія, Канада - представники морської цивілізації, Німеччина, Росія, Китай - сухопутної. Одна з найбільш цікавих для нас тез Маккіндера полягає в тому, що головною загрозою для англосаксів є створення німецько-російського союзу: поєднання німецьких технологій, грошей і кваліфікованої робочої сили з російським ресурсним і географічним потенціалом, дозволять цьому союзу контролювати «Вісь історії» або Хартленд, Серцевинну землю. Хартленд - це величезна територія площею більше 15 млн кв. км. у північно-східній частині Євразії, яка приблизно збігалася з територією Російської імперії і Радянського Союзу. Контроль над Хартлендом є ключовим для перемоги однієї з цивілізацій - морський або сухопутної. «Хто править Хартлендом - править Світовим островом, Євразією, а хто править Євразією - той править світом» - говорив Маккіндер. Тому зовнішня політика Британії (пізніше - США) повинна бути націлена на запобігання об᾽єднанню Німеччини і Росії. Крім цього, стверджував Маккіндер, потрібно максимально послабити і відірвати від Німеччини і Росії держави на узбережжі Середземного, Балтійського, Чорного і Каспійського морів, ізолювавши тим самим Росію від теплих незамерзаючих морів.

Після розпаду Австро-Угорщини і поразки Німеччини в I світовій війні британці разом зі своїми союзниками з Антанти всіляко сприяли появі нових незалежних держав Центральної Європи. І цей план (на жаль, без України) їм вдався. Але остаточно і повною мірою реалізувати заповіти Маккіндера Вашингтону вдалося лише після розпаду СРСР: у 1991 році Радянський Союз розпався, біполярна світова система стала монополярною, США опинилися на вершині глобального політичного світоустрою, а між Німеччиною і Росією був нарешті створений пояс з нових незалежних держав - Балто-Чорноморська дуга, або Міжмор'я

Рис.2. Країни Міжмор`я

А тепер – найважливіше:

Після розпаду СРСР, втрати третини території, половини населення і половини валового продукту, Росія поступово занепадала, а США стали світовим лідером. Спочатку американці серйозно сприймали потенційну загрозу з боку пострадянської Росії, але напередодні 2000-х Пентагон і аналітики численних розвідувальних співтовариств прийшли до висновку, що слабка Росія не становить загрози для американського домінування в світі: так чи інакше вона розпадеться, територія за Уралом стане легкою здобиччю Китаю, Японії і США, і вони махнули рукою на Росію, а за одне - і на Європу. Виходячи з цього, Білий дім вирішив, що немає сенсу витрачати гроші і час на будівництво Балто-Чорноморської спільноти між Старою Європою і Росією, яка мала б стати бар᾽єром між ЄС і Росією. Адже, якщо Росія слабка і деморалізована, а Німеччина всі свої зусилля зосередила на розвитку власної економіки і експансії на нові ринки, то навіщо викидати гроші і інтелектуальні ресурси на цей геополітичний вітер? Навіть якщо утвориться євразійський німецько-російський союз, все одно він не становитиме загрози для американського військового та економічного домінування в світі з огляду на явну слабкість Росії і стратегію Німеччини на мирній, виключно економічній, експансії, - вирішили американські радники президента Б.Обами. Ну і, по-друге, «з'явився» Китай.

На початку 21 століття в Білому домі раптом усвідомили, що Захід власними руками і грошима створив китайське економічне диво і що Піднебесна, а не Росія є реальною загрозою світовій гегемонії США. У 2010 році американці оголосили, що центр світового інноваційного, економічного і цивілізаційного розвитку змістився з Атлантичного океану в Тихий, і тому США залишають Європу і «перебираються» в Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР). Про що і повідомила Держсекретар США Гіларі Клінтон у своїй програмній статті «Тихоокеанське століття Америки» (America's Pacific Century), опублікованій в «Foreign Policy» в листопаді 2011 року.

Минуло 5 років, і ми ясно усвідомлюємо, що стратегічна "міграція" Америки в АТР виявилася великою помилкою, в результаті якої регіон, в якому народилися дві найкривавіші в історії людства війни, залишився на периферії інтересів Вашингтона. Результати такої безпечності та непрофесіоналізму Б.Обами і його радників позначилися в Грузії і особливо яскраво — в Україні. Слід також пам'ятати, що Німеччина і Росія ніколи не планували відмовлятися від плану створення Євразійського союзу в будь-якій іпостасі: протягом останніх десятиліть Москва і Берлін наполегливо плели мережу господарських, культурних, військових і політичних зв'язків, плануючи нанизати весь євразійський континент на вісь Москва-Берлін- Париж. Мрія німецьких бізнесменів і російських ґеополітиків полягає у створенні гігантської за своїми масштабами вільної економічної зони від Лісабона до Владивостока, південні кордони якої межують з Китаєм. Зрозуміло, що приєднання Піднебесної до цієї ЗВТ буде лише питанням часу. Американське світове лідерство - спочатку економічне, а потім і політичне чекає серйозне випробування, в результаті якого статус світового гегемона Вашингтон втратить надовго, а однополярний світ реально перетвориться в багатополярний. Чого, незважаючи на постійні запевнення в протилежному, Вашингтон зовсім не прагне. Тому США і згадали про Балто-Чорноморську дугу.

Крапку над «і» остаточно поставив Київ: блакитна мрія Путіна і його європейських друзів про «мирну інтеграцію» України в «Русскій мір» синім вогнем згоріла на Майдані. Далі був Крим і окупація частини території незалежної «братнього» народу. І це спрацювало: Білий дім раптом зрозумів, що затія з «еміграцією» в Південно-Східну Азію була передчасною, і вирішив «повернутися» до Європи: падіння України могло перетворити Бабцю у величезне континентальне згарище і, як в 1945-му, повністю деінсталювати вже існуючу геополітичну конструкції між Чорним і Балтійським морями. До сказаного слід додати, що у літом 2015 року сталися дві знакові події: польський президент А.Дуда зробив заяву про реанімацію проекту Міжмор'я, а три країни - Литва, Польща та Україна сформували окрему бригаду, призначену для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях, в тому числі, в операціях, що проводяться під егідою ООН, ЄС і НАТО. Що, безумовно, свідчить про початок практичної реалізації цього далекого не нового геостратегічного проекту, який називається Балто-Чорноморська спільнота (БЧС).

Геополітичний чорт із транспортної табакерки

Основною формою зовнішньоекономічних зв'язків Росії з Європейськими країнами є зовнішня торгівля. Для Росії ЄС є головним торговим партнером, Росія для ЄС - третім. У 2014 р ЄС експортував до Росії товарів на суму 103,48 млрд. євро, а імпортував з РФ - 182,3 млрд. євро. Росія імпортує з ЄС машини і транспортне обладнання (45% від загального обсягу експорту ЄС), хімічні товари (18% від заг. обсягу експорту), ліки і сільськогосподарську продукцію, продовольчі товари, текстильні вироби, продукти харчування, алкоголь і тютюн. З Росії в ЄС вивозиться сировина, зокрема, нафту і газ (87% від загального обсягу російського імпорту в ЄС у 2014 р).

Всі ці товари потрібно якимось чином доставити до Росії і до Європи. Нескладно уявити собі, яким холодним душем виявилася для Москви блокада торгових шляхів в ЄС: в Кремлі раптово усвідомили, що Росію якось непомітно, майже "гібридно", ізолювали від Європи і європейського, головним чином критично важливого для неї - німецького, імпорту. І зробили це не найпотужніша в світі американська армія, і навіть не найжахливіші в світі брюссельські чиновники, а польські перевізники, кілька десятків українських ветеранів війни на Донбасі і активісти «Правого сектора». Транспортна блокада ясно показала, що крім чисто економічних складових, в ній присутній ще один, вельми важливий, побічний компонент, про який всі учасники цього дійства вважають за краще промовчати: це величезний геостратегічний потенціал Міжмор'я.

Російський уряд, систематично порушуючи міжнародні угоди і правила СОТ, був твердо впевнений у власній безкарності і ніяк не очікував отримати негайну і дуже ефектну відповідь від України. Оскільки РФ блокували також поляки, результат виявся дуже переконливим. Потрібно додати, що українські активісти виявились цивілізованішими від російського уряду: вони навіть не намагалися блокувати залізничні колії і повертати російські вагони додому у відповідь на аналогічні дії росіян (на початку лютого російська ЖД без всяких правових і дипломатичних церемоній завернула в Україну 150 залізничних вагонів). Але ж могли б.

Чи усвідомлює російське керівництво загрозу своїм інтересам з боку гіпотетичного, ще не сформованого Міжмор'я? Безумовно. Про це свідчить бурхлива реакція прем'єра Д.Медведєва на блокаду російських вантажів. Для порівняння можна згадати слабеньку увагу російських ЗМІ на блокаду Криму і практично нульова реакція російського уряду і підручних ЗМІ на заборону російським авіакомпаніям літати в Україну. А тут, через зупинку транзиту якихось фур з вином і французьким сиром - такий шум, гори публікацій і недипломатична істерика самого прем'єра. Де тут собака зарита?

Все дуже просто:

Перша особливість цієї блокадної акції полягає в тому, що для її організації потрібні мінімальні людські та фінансові ресурси.

Друге - вона дає негайний ефект і здатна завдати істотних економічних збитків ворогу;

Третє — заблокувати транзит для РФ можуть стосовно невеликі центрально- і східноєвропейські держави без «дозволу» і допомоги США і ЄС. Грандам світової політики достатньо буде висловити “глибоку стурбованість”.

Четверте - реалізація такої блокади можлива тільки консолідованими зусиллями держав регіону і за наявності спільного ворога. Все це - спільний ворог і великі стратегічні можливості Міжмор'я, рано чи пізно змусять ці країни діяти спільно;

П'яте-такі ефективні акції можливі тільки в цьому географічному просторі - між Балтійським і Чорним морями.

І, нарешті, шосте - геостратегічний потенціал, російська агресія і німецька пасивність неминуче призведуть до утворення між Балтійським і Чорним морями союзу нових держав Європи - Балто-Чорноморської спільноти.

Транспортна блокада російського транзиту практично закінчилася: поляки поки що не домовились з росіянами, і перевізники працюють за тимчасовими дозволами. Українці і росіяни запевняють, що вони домовилися, і вантажівки пішли українськими дорогами, хоча їх гальмують активісти. Але набагато важливішим результатом цього конфлікту є те, що всі учасники цієї міжнародної акції ясно усвідомили, якою потужною зброєю є географічне положення і солідарність країн, розташованих у цій частині Європи. І уряд РФ, створюючи своїм сусідам проблеми, має бути готовим до того, що будь-яка гібридна атака неминуче отримає свою швидку гібридну відповідь. Нам здається, що ВВП все дуже добре зрозумів і тепер двічі подумає, чи варто відкривати цю чортову табакерку. Є також слабка надія, що колись і наші «рішали» з Банкової і Грушевського теж побачать колосальний потенціал геополітичної конструкції, яка називається БЧС і відважаться його застосувати для боротьби із ворогом.