www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Ар'єв, політик та журналіст

Процес пошуку ворогів став для України популярним. Не дивно, що Росія була першою, хто значився в списку після того, як Кремль відмовився від слов’янського братстві і вдерся в країну, пише Пітер Дікінсон (Peter Dickinson) у виданні Atlantic Council.

Наступна – корупція. У той час як Росія була ворогом біля воріт, корупція була ворогом всередині домівки. З часом в список увійшла ціла колекція менших за значенням ворогів, включаючи все – від обтяжливої бюрократії, еміграції та низької народжуваності до поганих доріг, кумівства та міжнародної байдужості до тутешніх проблем.

Проте один всюдисущий і підступний ворог досі ховався. Це – невтомний негатив, який заважає українцю сприймати свою країну. Більшість українських експатів дуже добре знають цього ворога після нескінченних сумних розмов з українськими друзями і колегами, які вбачають у проявах оптимізму чарівну, але дитячу ваду. Це – виснажлива практика: завжди очікувати найгірше і вміти знайти шип на кожній троянді.

Реакція громадськості на прагнення України до «безвізу» з ЄС є прикладом. Спочатку ідея безвізового доступу в країни Євросоюзу зустріла публічне глузування. На кожній стадії процесу насмішки тривали. Всі, від ТБ-аналітиків до балакунів з пивбару були впевнені, що вся концепція була помилковою. Українці просто травили самі себе: їх ніхто не хоче! Нарешті «безвіз» стався…  Слова пісні змінилися, але музика – та ж. Той же самий натовп тепер співає, що не «безвізом» треба було перейматись в першу чергу. Цим людям не подобається нічого!

Майже кожна позитивна зміна в Україні стає предметом одного й того ж циклу:  цинізм і негатив. Система державних закупівель ProZorro отримала міжнародні нагороди, заощадила мільйони доларів і була розтиражована іншими країнами. Вона, здавалося б, заслуговує на повагу як приклад українських інновацій. Але більшість людей в Україні зіткнулися з ProZorro виключно через теорію онлайн-змови. І затаврували її як ще одну схему особистого збагачення.

Недавнє «Євробачення» в Україні – це ще одна історія успіху, але й вона не змогла зняти горезвісний морок негативу серед більшості українських коментаторів. Захід був тріумфальним за будь-якими еталонами: європейські гості захоплювались красою Києва, гостинністю українських господарів і професіоналізмом самого шоу. Яке кинуло виклик негативним стереотипам, позиціонуючи українців саме як європейську націю.

Однак цей позитив був ледь помітним в українському інформаційному просторі. Замість нього увага була зосереджена на ймовірній корупції, дрібних негараздах й кількасекундній появі напівоголеного стрікера на сцені під час фіналу. Ще одна можливість, аби тільки українці сказали щось добре про свою країну, була втрачена.

Треба визнати, що негатив цей не позбавлений підстав. Багато в чому він – логічний механізм захисту, заснований на гірких уроки історії. З 1991 року український досвід незалежності глибоко розчаровував. Маючи сильну стартову базу, країна поступово сповзала на дно пострадянщини на тлі корупції біблійних масштабів і серійних економічних негараздів, які створили величезне багатство для крихітної меншини, залишаючи при цьому більшість українців в злиднях.

Історія країни до незалежності була ще більш руйнівною. Невільна сотні років, Україна була епіцентром тоталітарного апокаліпсису в першій половині ХХ століття, страждаючи більше ніж будь-яка інша нація від злочинів Гітлера і Сталіна. У період між 1917 і 1953 роками було вбито від десяти до двадцяти мільйонів українців, але ці приголомшливі трагедії здебільшого залишаються невідомими за межами країни. Такої історичної травми для України було достатньо, аби народ схилився переважно до негативних очікувань. У поєднанні з легендарним фаталізмом слов’ян це ще більше пояснює підтекст негативу в сучасній Україні.

Але важливо зрозуміти, як це заважає функції самореалізації. Постійно говориться про те, що немає шансів для втілення ідей Майдану. Що реформаторам важко підтримувати необхідний імпульс для подолання десятилітньої інерції. А це – масовий розворот для міжнародних інвесторів. Я зустрічався з численними делегаціями потенційних інвесторів, яких бентежив той похмурий тон, з яким вони зіткнулися під час візитів в Україну. У той час як нечисленні представники уряду і ділових кіл представляли їм «баланс» як поступу, так і проблем, більшість малювала картини невблаганного песимізму. Як і очікувалося, такий підхід не вселяв довіри інвесторів.

Засоби масової інформації також зіграли свою роль. Позитив на українському телебаченні рідший гість, аніж посмішки в радянському фотоальбомі. Глядачів щоденно годують раціоном бідності, несправедливості і злиднів. Зображена у вечірніх новинах практично кожного телеканалу Україна – це похмуре і непривабливе місце, яке невпинно викликає негативні стереотипи. Західні кореспонденти, які відвідують Україну, неминуче підживлюють цю картину, допомагаючи вкрай негативному і похмурому висвітленню України в міжнародних ЗМІ.

Як переламати цю гнітючу парадигму? На відміну від інших своїх ворогів, Україні не потрібно вести безпосередню війну проти негативу. Так, рожеві окуляри навряд чи будуть корисними в нинішньому кліматі, а відверта оцінка недоліків країни має важливе значення для досягнення змін, за які стояв Майдан. Просто дозрів більш дотепний підхід.

Україна, безумовно, не найдосконаліше місце на землі. Вона пережила одну з найбільш бурхливих історій в світі й мусить залишатися поруч з, можливо, найгіршим сусідом на планеті. Корупція носить ендемічний характер. Люди бідні. Але ж це також чудо, коли активісти творять процвітаюче громадянське суспільство. Це країна, де полум’я свободи пережило найпохмуріші глави людської історії, це країна, де традиції гостинності та інтеграції не знищило вікове насильство!

Ігнорування проблем України було б дурною і контрпродуктивною справою, але не варто ігнорувати і гідність та досягнення. В українців є набагато більше чим пишатися і вони повинні відчути: вже сама по собі ця гордість може стати кроком до успіху.

17 05 2017

http://ariev.info/?p=4040