www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Баняс

Насмілюся припустити, що та частина українців, яка свідома свого етнічного походження, вболіває за долю держави, переймається національною культурою, часто замислюється над запитанням, яке, вочевидь, не може мати всеохоплюючої відповіді: «За що нам усе це?» За які гріхи, провини Господь наділив нас настільки складною долею, котра, ймовірно, не має аналогів у світовій історії (навіть тримаючи в пам’яті євреїв чи китайців)? Сам перелік струсів, що стались із нами впродовж одного ХХ ст., множить кількість сивих волосин: три Голодомори; дві світові війни й одна громадянська; кривава більшовицька революція та подальші смертоносні комуністичні експерименти; кілька хвиль масової еміграції за океан; злочинно-примусова зміна етнічного коду; агресивна русифікація вкупі зі зросійщенням; Чорнобиль; економічний колапс 1990-х; урешті, як «контрольний постріл», — катастрофічного розмаху демографічна криза, що супроводжує нас усі роки довгожданої державної Незалежності. Й у новому столітті біди прибувають: прихід до влади бандитської кліки з Донбасу; муки Євромайдану; Небесна сотня; анексія Криму; російсько-українська війна… Отже, за що нам усе це?

АНАБАЗИС

Видатний (і майже цілком забутий сьогодні…) вітчизняний культуролог Павло Штепа писав, що складність історичної долі української нації зумовив географічний чинник. Перефразовуючи його і вдаючись до сучасної термінології, наважуся сказати, що саме геополітичне становище лежить у основі наших бід.

Україна-бо розташована на перетині двох гігантських тектонічних плит, радикально різних настільки, що їхнє об’єднання неможливе за визначенням: мова про Європу та Азію. Тут, зрозуміло, не йдеться суто про континенти, тут треба розглядати фактор, умовно кажучи, культурно-ментально-світоглядний.

Схід і Захід існують нарізно, а будь-які інтеграційні процеси поміж ними мають поверхневий характер. Ба більше: між двома цивілізаціями наявне колосальне протистояння, котре за останні дві сотні років (зі стартом ХІХ ст., коли Європа глобально відкрила для себе «орієнтальну мудрість» разом із усіма наслідками — новим типом язичництва, політеїзмом, релігійним синкретизмом, правовим нігілізмом, лукавством у бізнесі та жорстокістю в політиці, а також важкими наркотиками) постійно й неухильно посилюється.

У чому ж ключові відмінності поміж світами?

Західна цивілізація, сиріч — Європа, сформувалась у лоні Давньої Греції (з одного боку) й Давнього Ізраїлю (з другого). Елліни дали нам правову культуру, громадсько-суспільний фундамент, мисленнєвий раціоналізм і потужне естетичне начало. Юдеї ж подарували християнство, а відтак унікально чисту гуманістичну систему, монотеїстичну, не забруднену язичництвом релігію, Єдиного Бога і те, що німецький психіатр Карл Ясперс іменував «незборимою тягою до пошуку істини».

(NB! Ота «незборима тяга шукання» проявляється в усьому! Наприклад, у мистецтві: ви ніколи не замислювалися, чому в Західній Європі різні напрями, жанри та стилі постійно змінювалися, варіювалися, замість старих регулярно виникали нові, а, припустімо, культури Китаю, Індії, Персії чи Японії дивовижно статичні, там до останнього сторіччя не існувало поняття еволюції? Це тому, що в основі будь-якої культури лежить релігія, відтак маємо: у підґрунті духовного тіла індійців, китайців та японців — індуїзм, буддизм плюс різні їхні модифікації, де основна ідея — ілюзорність життя, сприйняття його як чогось несправжнього, тобто людині на підсвідомому рівні пропонують «не паритися», бо все ж марно; натомість магістральним постулатом християнства є пошук істини, ширше — Бога, що формує зовсім інший людський психотип — постійного шукача, того, хто невпинно розвивається. Те ж саме в економіці: як ви вважаєте, чому левова частка наукових відкриттів пішла із Заходу? Причина ідентична…)

Східна цивілізація, сливе — Азія, ділиться на дві великі частини, кожна з яких є для нас, радше, ворожою, навіть смертельною. У базисі першої — аравійський іслам із його нездоровим містицизмом, крайньою агресією щодо іншовірних, загарбницькою пасіонарністю, світоглядним фундаменталізмом, відсутністю понять толерантності, терпимості й гуманізму. В основі другої половини — язичництво, попри різні «костюми», за якими воно ховається (ті ж індуїзм та буддизм, а також конфуціанство, даосизм, синтоїзм, бахаїзм тощо): воно містить у собі згубний релятивізм («Усе відносно, хтозна, де добро, а де зло?»; у ламаїстському Непалі Адольф Гітлер зарахований до пантеону святих, позаяк був вегетаріанцем і дуже любив тварин), ігнорування інтересів індивідуума на користь інтересів держави (це у християнстві проголошується, що кожен із нас — цілий усесвіт, усяк «зліплений» по образу та подобі Месії), бачення мізерної вартості людського життя.

(NB! Чому я називаю язичництво облудним? І взагалі: у чому його шкідливість як явища? Релігія-бо виконує функцію бази не тільки конкретної культури чи суспільства, вона також визначає долю окремої людини. А тепер осягніть різницю: ось християнство з його чистою системою моральних цінностей, де навіть зачаття непорочне, а ось, наприклад, язичницькі релігії Єгипту в їхньому класичному вигляді, де світ виник тоді, коли «творець усього сущого бог Шу» помастурбував, «закінчив», а коли його сперма падала на землю, не дав їй опуститись, проковтнув і самозапліднився, відтак народив собі супутницю — «богиню» Тефнут! А ще варто згадати, що в Будди, за переказами, було понад 80000 дружин. Уявіть, як формується людська психіка, коли з дитинства пояснюють, що Бог учив підставляти другу щоку й любити ближнього, і як та ж психіка деформується, коли тобі змалку розповідають, що «володар Усесвіту», даруйте мені, онанує або має велетенський гарем! Це ж нагромаджується на хромосомному рівні, тож людина все життя неусвідомлено керується тим, що в неї свого часу було закладено і що було закладено в сотнях поколінь її предків…)

ЯК БУЛО

Наголошую: Україна перебуває якраз на перехресті поміж оцими взаємозаперечними цивілізаціями — географічно, геополітично, культурно, ментально, релігійно. Й не просто перебуває: на нас лежить архівідповідальна функція — бути останнім форпостом Заходу, тією стіною, котра захищає його, стримує від невпинної агресії Сходу.

Якщо не брати до уваги порівняно незначні з історичної точки зору епізоди, виходить, що за півтора тисячоліття існування Української держави (під різними назвами) сталися три долетворчі випадки, коли вона стримувала саранчоподібну навалу Сходу, тим самим, без перебільшення, рятуючи Захід, продовжуючи його існування.

Вперше таке трапилося ХІІІ ст., коли Київська Русь хоч і загинула сама, проте стримала подальше просування імперії монголів — найбільшого державного утворення в історії людства (за часів розквіту його сумарний розмір вимірювався показником 33 мільйони кілометрів квадратних). Так, вояки ханів Чингіза та Батия перейшли Карпати й навіть дійшли до Адріатики, одначе то вже були ніби залишкові поштовхи землетрусу — епіцентр його затух, адже азійські кочівники витратили стільки сил, аби завоювати Русь і по тому втримувати її під контролем, що на новий наступальний рух їх не вистачило.

(NB! Цим, до слова, пояснюється наше культурне відставання: аякже, поки на відносно благополучній західній частині континенту існували передумови для розвитку мистецтв і всяких ренесансів, ми страждали від монгольського тиску…)

Другий випадок датовано першою половиною ХХ ст., коли весь цивілізований світ ризикував бути поглинутий іншою навалою, набагато страшнішою, — мова про більшовизм. Страшнішою, адже якщо монголи були примітивними язичниками, то комуністи — несвідомими (деякі свідомими) сатаністами. Вони не збиралися зупинятись на східній частині Європи: будь-який історик скаже вам, що ще до середини 1930-х у радянських газетах і підручниках майже не використовувався термін «Велика Жовтнева революція» щодо подій 1917 року, — ні, тоді писали «Початок Світової революції». І, знову-таки, лише колосальні втрати впродовж завоювання УНР, помножені на складність утримання бунтівної республіки, змусили більшовиків зупинитися.

(NB! Останнім часом усе міцніше вкорінююсь у такій думці: мільйони наших співвітчизників, замордованих протягом трьох національних геноцидів 1921 — 1923, 1932 — 1933 та 1946 — 1947 років, стали ритуальною жертвою, аби не загинуло ще більше європейців, що могло трапитись у випадку дальшого просування на Захід «імперії зла»…)

А невдовзі трапився випадок №3, коли 8,5 мільйона українців (чотири на фронтах, решта в тилу) полягли на жертовному олтарі, аби виснажити нацизм. Ви запитаєте, чому в «суто німецькому продукті» я бачу східне походження? А тому, що біснуватий керманич Третього Рейху чітко та недвозначно проголошував повернення своєї Батьківщини до язичницьких праначал, уся німецька трагедія — то трагедія народу, котрий одкинув християнство на догоду міфологічному «геройському минулому» з його численними германськими божками. Також нагадаю, що Гітлер був дуже непогано ознайомлений із індуїзмом — ви лишень згадайте, який символ він зробив собі державним гербом!

Сумно, що цивілізоване співтовариство ніколи не усвідомлювало значення української нації для свого добробуту і (власне кажучи) існування. Либонь, інакше й не може бути: по-перше, рівень гуманітарної освіти на Заході падає невпинно, історію ніхто не вчить, по-друге, ще румунський культуролог Мирча Еліаде розпачливо писав про пихату самодостатність європейців, про їхнє патологічне небажання озиратися, про їхню впевненість, що всі найважливіші події трапляються тільки з ними, а довколишнє — жалюгідна периферія.

ЯК Є

Одразу після кримського «референдуму», даючи інтерв’ю російському сайту «Кольта» (одному з небагатьох тамтешніх, хто й досі не прогнувся під Кремль), українська письменниця Оксана Забужко запевнила співрозмовника в тому, що Євромайдан має світове значення. І що саме події в Києві, котрі стались у проміжку між 21 листопада 2013-го та 21 лютого 2014-го, є ключовим моментом історії нового тисячоліття.

Тоді в мене виникло враження, що все ж маємо справу з перебільшенням. Красивою, захопливою, яскравою гіперболою. Одначе подальші події показали: знана літераторка поцілила в яблучко!

Сьогодні вже очевидно, що саме політична криза в Україні, котра з часом переросла у війну на Донбасі, унікально точно показала одну з основних болячок сучасного світу, надто Європи: йдеться про неймовірну корупцію, зумовлену колосальним потоком на Захід халявних грошей зі Сходу, конкретно — з РФ. Якраз Майдан, а по тому — анексія Криму та наводнення двох наших східних областей бойовиками-терористами чеченсько-рязанського походження продемонстрували вражаючу імпотенцію міжнародної цивілізованої громади, її нездатність швидко, адекватно, паритетно реагувати на виклики. Бо хіба може жорстко реагувати на дії загарбників, приміром, Німеччина, коли в неї 70-мільярдний товарообіг із «російським партнером»? Або загалом Євросоюз із його грошовими стосунками з Кремлем, що вимірюються цифрою 400 мільярдів? Чи, наприклад, екс-соціалістичні країни, майже всуціль скуплені московсько-пітерськими олігархами, котрі підім’яли не тільки цілі сектори тамтешніх економік, утримують готелі, курорти, пресу і ТБ, а й контролюють ледь не третину кожного парламенту плюс служби внутрішньої та зовнішньої розвідок?

Лише тепер до європейців почало доходити, в який капкан вони добровільно встряли! Й хіба варто сумніватися: без Євромайдану отой східний рак, що так обширно поглинув західний світ, уже незабаром, можливо, розрісся би до розмірів метастаз, за якими прозирав летальний наслідок?

ЯК БУДЕ

Найстрашніше те, що найстрашніше (даруйте за тавтологію) — попереду.

Поза всяким сумнівом, нинішня РФ рано чи пізно припинить існування. Тобто Україна знову виконає благородно-страдницьку місію — стримає навалу язичницької орди зі Сходу, виморить її до такого стану, що нібито велет, показавши істинну сутність — глиняні ноги, розсиплеться. Можливо навіть, без істотного сліду в історії.

Біда в тому, що Росія насправді — щось несерйозне порівняно з тим, що йде за нею й неодмінно прийде.

А прийде Китай: півторамільярдний; комуністичний; переважно язичницький (хоча вже сьогодні там, за неофіційними даними, 300 мільйонів християн, здебільшого протестантських общин); із іншим психотипом людей, де домінує фашистська дисципліна, рабська покора владі (так проявляються вигідні комуністам учення Конфуція і Лао Цзи) й безжальність до ворогів усіх ґатунків.

Ось де гіпернебезпека! Співіснувати з «дітьми Мао» буде стократ проблематичніше, ніж із гебешно-олігархічними росіянами: вони купуватимуть усе, що можна купити, не переймаючись сентиментами; з ними вкрай складно буде домовлятися, позаяк їхня політична культура вчить, що іновірця та інородця обманювати можна, навіть треба; вони активно розселяють по планеті десятки мільйонів земляків, які згодом стануть фатально небезпечною для кожної держави п’ятою колоною; китайці вже сьогодні потихеньку інфільтрують західні суспільства агентурою, проникаючи в органи державної влади, силові структури, ЗМІ.

Вихід є, однак діяти треба оперативно. Причому діяти варто, спираючись на досвід нинішніх подій: Україна, підкреслюю, стала ніби скальпелем, який по живому розрізав заражене російським раком тіло західного світу, показавши стадію хвороби, відтак варто зробити висновки, аби вже нині зупинити просування іншого раку — китайського.

Бо якщо висновки не будуть зроблені… Маю побоювання, що тоді український народ уже не здатен буде заново виконати покладене на нього історичне завдання — зупиняти Схід. Надто багато випробувань перенесено за останнє сторіччя, надто виснажені ми після них. І цього разу супроти нас буде надмірно потужна сила, стримати яку нам не до снаги.

2014