www.ji-magazine.lviv.ua

Євгеній Білоножко, Ігор Конопенко

Московська пропаганда намагається показати сучасну Україну як «псевдодержаву» та штучне територіальне утворення 

        Урочистості, пов'язані з 70-ю річницею операції «Вісла» завершились, однак дана річниця не була використана як привід для  зустрічей українських і польських політиків, до розмови не тільки про історію, скільки про поточні справи.

       В Україні цьогорічні заходи з вшанування жертв операції «Вісла» перш за все послужили нагадуванню, що це був злочин, скоєний тоталітарним, комуністичним режимом, пов'язаним з Москвою. Роки минають, а Москва і надалі не перестає докладати зусиль для того щоб посварити поляків і українців.

Інциденти та річниці

Московські пропагандисти прагнуть показати сучасну Україну як псевдодержаву, штучне територіальне творіння, якою управляються «групи по інтересах», а центральна влада не здатна утримати контроль над територією країни. Як доказ Кремль активізує свою діяльність в середовищі національних меншин на Україні. На жаль, польська громадська думка інформується виключно про знищення польських пам'ятників. Хоч впродовж трьох останніх років на територію України було здійснено акти наруги та знищено велику кількість єврейських, болгарських, українських, угорських місць мучеництва і національної пам'яті.

З числа майже 60 таких випадків відмітимо лише найбільш відомі:

в грудні 2016 року в Умані невідомі злочинці збезчестили могилу цадика Нахмана,

 У лютому 2017 року було сплюндровано єдиний на Україні пам'ятник болгарам, що воювали по стороні Російської Імперії в російсько-турецькій війні (1877-1878 років).

фото trassae95.com

      За дивним збігом обставин збезчещення пам'ятника болгарам на території України трапилось саме за три дні перед запланованими урочистостями з нагоди визволення Болгарії з-під панування Османської Імперії.

     Також 13 квітня цього року в Одесі Служба Безпеки України (СБУ) звела нанівець акцію, під час якої платили кошти (в еквіваленті на польську валюту -  близько 30 злотих або на американську – 10 доларів США) за те, щоб особи вдавали із себе «місцевих болгар», що мешкають в Одеській області. Демонстранти мали пройти ходою до консульства Болгарії в Одесі. Більше того московські куратори, які в   подальшому були затримані СБУ,  планували здійснити напад начебто українських праворадикалів на учасників ходи. Жодного етнічного болгарина серед учасників акції не було.

       «Цього всього не відбулося. Організаторів акції вчасно затримали... Усього на цю акцію російська сторона виділила 75 тисяч гривень та 510 доларів. Частину готівки вилучили в організатора під час затримання», - повідомили в СБУ.

     Те, що плакати були написані українською, а псевдо болгари «гаваріли па русскі», було малоістотним фактом для російської пропаганди. Важливим був лише медіа розголос і поширення цього фейку в російському інформаційному просторі.

       Це до болю нагадує попередню блокаду траси між Львовом і прикордонним переходом з Польщею у Раві-Руській, коли близько 150 псевдополяків ходили по пішохідному переходу із плакатами: «Руки геть від пам'ятників», «То є також наша земля», «Волинь в серцях», «Зупинимо геноцид поляків».

Перекрита дорога поблизу с. Гряда. Жовківського району Львівської області. Фото: Варта1/Facebook

І знову за «збігом обставин» блокування траси «випадково» збігається у часі з обстрілом польського консульства в Луцьку.

Результати обстрілу Генерального консульства РП у місті Луцьк. Фото volyn24.com

       А весь цей гармидер відбувається на фоні процесу прийняття рішень щодо проведення заходів з нагоди річниці акції «Вісла».

       На території України знаходиться близько 350 місць національної пам’яті, які пов’язані з історією Польщі та поляками. Вартість постійної охорони або моніторинг цих об’єктів вимагає велетенських видатків, які важко профінансувати навіть державі, яка не змушена протидіяти зовнішньому агресорові, як на даний момент Україна.

        Для розуміння ситуації варто водночас нагадати маловідомий факт: 23 квітня 2017 року вандали викрали бронзові елементи із могили Лесі Українки на Байковому кладовищі у Києві. А три тижні перед цим – червоною фарбою було облито пам’ятник Олені Телізі, українській поетесі та публіцистці пов’язаної із національним рухом.

Сплюндрований памятник О.Телізі, фото Юрія Онищенка

      Дуже дивним чином всі «витвори» невідомих злочинців негайно потрапляють до мережі Інтернет, стають джерелом натхнення для виразників претензій та упереджень до однієї зі сторін конфлікту. Українські служби відкрито інформують, що провокації та напад на польське консульство у Луцьку організували особи пов’язані із Росією.  Дипломати, в тому числі посол РП Ян Пєкло нагадують про «третю сторону», яка зацікавлена у тому що посіяти розбрат між Україною та Польщею.

           Однак частина польських журналістів вже не вірить у провокації та вимагає доказів.

Прямі та непрямі докази

Після серії плюндрувань українських пам'ятників на території Польщі публіцисти і журналісти вигадали дивну назву «війна пам’ятників». Це саме визначення застосовує Російська Федерація по відношенню до легального демонтажу радянських пам'ятників в Польщі. Також активісти української групи CyberHunta, Український CyberAlliance і InformNapalm перехопили кореспонденцію одного з координаторів «руського міра» у Центрально-Східній Європі, громадянина Білорусі Олександра Усовського, з якої слідує, що це саме він оплачував знищення та плюндрування українських пам'ятників на території Польщі з грошей, отриманих від Константина Малофєєва, а всю брудну роботу здійснили члени польського крайнього правого угрупування за цілком непогану грошову винагороду.

   Ексклюзивне відео із листування О.Усовського із польськими радикалами

       Але пропонуємо повернутись до 1990 року, коли в рідному селі Степана Бандери, Старий Угринів, мешканці вирішили спорудити пам’ятник своєму відомому земляку. В цьому самому році мешканці села Зашків прийняли рішення про спорудження пам’ятника Євгену Коновальцю. Обидва пам’ятники були знищені невідомими в цьому ж році, фактично через місяць після їх встановлення.

         Із рапорту Комітету державної безпеки Української РСР від 25 липня 1990 року, який було підписано Головою цієї організації в Україні Миколаєм Голушко  випливає, що знищення двох пам’ятників було справою рук одним і тих самих осіб, а головним мотивом була дестабілізація регіону. Рапорт було засекречено до 2008 року, а адресований він був тодішньому голові комітету з питань зовнішньої та внутрішньої безпеки Верховної ради УРСР Василю Дурдинцю, який до призначення на цю посаду був першим заступником міністра внутрішніх справ УРСР.

Копія розсекреченого рапорту КДБ УРСР 1990 року

      Викладений вище рапорт також було направлено до 7-го відділу Управління «З» КДБ УРСР, тобто колишнього 5-го управління КДБ, який займався боротьбою із ідеологічною боротьбою та боротьбою із дисидентами. Натомість 7-ий відділ управління «З» займався пошуком авторів доносів.

      Із розмови з одним із колишніх співробітників КДБ, а також на підставі тексту рапорту від 1990 року можна однозначно стверджувати, що для українського КДБ було абсолютною несподіванкою знищення пам’ятників, неофіційно говорилось про те, що за цим стояла безпосередньо Лубянка та спецназ СРСР.

      В підтвердження цього припущення інші джерела  вказують, що «У своєму листі №223-МО 13 грудня 1990 року, про який йде мова в рапорті,  тодішній міністр оборони СРСР Д. Язов наказав своїм підлеглим «... рішуче протидіяти спорудженню пам’ятників та інших форм прославлення фашистів і їхніх наймитів, ліквідувати ті, що вже є символами такого роду». На виконання цього наказу було двічі підірвано пам’ятник С.Бандері в його рідному селі Старому Угринові, а також пам’ятник Є. Коновальцю у селі Зашкові. Співробітники СБУ в Івано-Франківській області в результаті напружених пошуків підривників пам’ятників з’ясували, що ними був військовий підрозділ, який перебував у безпосередньому підпорядкуванні Генеральному штабу міністерства оборони СРСР..»

Співрозмовник в званні полковника КДБ – підкреслив, що знищення пам’ятників або їх встановлення є дешевим і швидким способам створення теми для обговорення та суспільних заворушень.

        «Ви думаєте, що пам’ятник Катерині в Одесі, або жертв УПА в Луганську і Сімферополі це випадковість? Або пам’ятник Сталіну у Запоріжжі? Чи всі вже забули про авантюру із Бронзовим Солдатом у Таллінні у 2007 році?» - дає тему для розсудів колишній співробітник 5-го управління КДБ.

          Пам’ятники в Одесі, Сімферополі та Запоріжжі через місяць після відкриття були облиті фарбою. Мало вже хто пам’ятає, що в 2007 року  «Євразійська спілка молоді» Олександра Дугіна вчинила акт вандалізму на горі Говерла, що полягав у знищенні тризубу та гранітного пам'ятного знаку, присвяченого Конституції України. 18 жовтня 2007 р. російська організація ЄСМ поширила на своєму сайті заяву в якій взяла відповідальність за знищення тризубу та гранітного пам'ятного знаку, присвяченого Конституції України. Замість цих українських символів активісти ЄСМ за власним визнанням встановили на Говерлі чорний прапор організації та «перейменували» гору в «пік Сталіна». Документальним підтвердженням цієї акції став знятий мобільним телефоном відеокліп, що був розміщений на сайті організації.

Знищення пам’ятника на Говерлі , 2007 рік

          При цьому, слід нагадати, що злочинці не були покарані – незважаючи на всі проведені слідчі дії.

        Знаковим  2007 рік став ще й тому, що саме в цей рік відбувся «розпад» між українськими та російськими націоналістами. Українські націоналісти пишуть звернення, в якому закликають росіян до шанування існуючих кордонів України, невикористання чорно-жовто-білого імперського прапору, а також нерозповсюдження своїх структур на території України. Та пройде лише неповних сім років, і навесні 2014 року українські групи «дугінської молоді», молоді Баркашова та інші російські націоналісти розпочнуть збройну боротьбу проти України.

Чи описані випадки з 1990 i 2007 року не є доказами, які свідчать про те, що зараз Кремль також в подібний спосіб намагається викликати конфлікт між Україною та Польщею?

Очевидно, що в умовах гібридної війни, яка вже четвертий рік забирає життя українських солдатів на Сході України та інфікує громадську думку не лише України, а насамперед європейських держав, слід дуже і дуже виважено підходити до такого «цікавого» як виявилось питання, як використання пам’ятників для створення майбутнього негативного резонансу у суспільстві.

При всій повазі, до героїв та видатних постатей всіх національностей та віросповідань, все ж таки  прагнення до вшанування їх пам’яті не повинно ставати тими нитками, якими кремлівські ляльководи оплутують націоналістичні організації в Україні, Польщі, Угорщині, Румунії, Чехії та інших країнах.

Політикам, які ймовірно переслідують благі цілі в інтересах своїх держав, слід водночас розуміти, що популістське внесення історичного чи націоналістичного тренду у міждержавні та міжнаціональні відносини, є тим привабливим місцем куди «оси-паразити російської пропаганди» неодмінно намагатимуться відкласти свої личинки, які в подальшому вже із середини знищуватимуть всі позитивні починання.

Використано інформацію з:
www.polityka.pl, ynetnews.com, trassae95.com, pravda.com.ua, gazeta.ua, twitter.com/ServiceSsu, polityka.pl,
cun.org.ua

20 06 2017

https://zahidfront.com.ua/news/Stari-metodi-Lubyanki-Vijna-pamyatnikiv.html