www.ji-magazine.lviv.ua

Василь Богдан, генерал-лейтенант, член національної спілки
журналістів України, ветеран зовнішньої розвідки України

 Драматичні події в Києві, Дніпрі та інших містах України 9 Травня 2017 року, пов"язані із так званим маршем " Безсмертного полку", виявили суттєві прорахунки у діяльності державних інституцій, покликаних забезпечувати суспільно- політичну стабільність та громадську безпеку. Рішуча реакція очільників держави по "гарячим слідам" дає підстави сподіватися, що владою буде здійснено всебічний аналіз причин протистояння, а за результатами службових розслідувань і кримінальних впроваджень ухвалено справедливі управлінські, кадрові та судові рішення.

Проте вже тепер очевидною є недооцінка вищими інстанціями країни в умовах війни загрози, яку потенційно несла в собі апріорі деструктивна для України, спланована у Кремлі акція так званого " Безсмертного полку". Адже обставини її розкручування в Україні прокремлівськими силами і медіаресурсами (особливо "Інтером") засвідчували, що цей захід не що інше, як політична спекуляція і провокація, спрямовані на чергове збурення українського суспільства та створення інформаційно пропагандистських привидів до реваншу апологетів "русского мира".

У цьому зв"язку до компетентних державних органів виникає закономірне запитання. Чи допустимо, щоб російському агресору Україна легально дозволяла проводити подібні підривні операції на своїй території!  Як вбачається, відповідь може лише негативною,  так як в аналогічному випадку у Другій світовій війні перемога була б на стороні гітлерівського нацизму. Усвідомлення можливості такого ж сценарію розвитку подій спонукало у свій час уряд Великобританії заборонити нацистський рух" Освольда Мослі", а  його самого кинути до в"язниці. Таке рішення продемонструвало світу і власному народу здатність влади діяти ефективно проти колаборантів та не в останню чергу сприяли тому, що країна вистояла і перемогла.

Політична еліта і державний істеблішмент України в інтересах національної безпеки зобов"язані враховувати як оптимістичні, так і трагічні уроки світової та вітчизняної історії. Інакше є ризик заблудитися у " трьох соснах" і завести націю у глухий кут бездержавності та краху сприятливих шансів на відродження української ідентичності.  А така можливість не виключається. Оскільки у нещодавно оприлюдненому щорічному аналізі загроз миру і стабільності директора національної розвідки США Дена Коутса зазначається, що " Стратегічною метою Москви у 2017 році залишається зрив спроб України стати частиною європейського співтовариства шляхом озброєння так званих сепаратистів на Сході, підриву крихкої економічної стабільності і політичного розщеплення країни". При цьому наголошується, що " українська опозиція схильна до політичних поступок Кремлю". Сподіватимемося, що СБУ і розвідувальні органи України систематично і на випередження інформують вище військово-політичне керівництво країни стосовно подібних загроз. І що це сприяє своєчасному корегуванню віськово-дипломатичної кампанії для гідної відсічі російському агресору.

Тому, аплодуючи наміру Уряду принципово покарати "бройлерів-тітушок", винних у побитті ветеранів АТО, владі варто, перш за все, зосередити зусилля правоохоронних і спеціальних органів та законодавців на нищівній руйнації політичного, ідеологічного і фінансового інкубатора їх розмноження. Хоча тяганина із притягненням до кримінальної відповідальності таких персонажів колишнього режиму  Януковича, частина яких дотепер комфортно почуває себе у законодавчому органі країні або хизується своєю безкарністю на " вільних бізнесових хлібах", оптимістичних надій не викликає. Звіриний оскал, нацькованої  ватним "опозиційним блоком" тітушні, в чергове нагадав, що нація та держава не повинні втрачати пильності і діяти рішуче, щоб унеможливити " чорносотенний шабаш" антиукраїнських елементів.

В таких умовах владі не варто оглядатися і " дути на холодну воду", побоюючись, що подібні заходи можуть загрожувати євроатлантичним перспективам України. Публічно належним чином обгрунтовані кроки у руслі вітчизняного і міжнародного права будуть із розумінням і підтримкою сприйняті як світом, так і власним народом. Про таке свідчить і досвід колиски та взірця світової демократії- Французької республіки, у якій в інтересах національної безпеки вже більше року функціонує підтриманий суспільством режим надзвичайного стану із властивими йому обмеженнями прав і свобод громадян. Більше того, провідні країни світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія) неодноразово заявляли про підтримку права України із забезпечення власної соборності, суверенітету і територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах. Яскравим свідченням підтримки України є також історичне рішення 11.05.2917р.  Ради ЄС про надання  нашій країні безвізового режиму.

Не підлягає сумніву право громадян на достойне вшанування пам"яті полеглих із загарбниками. Але Україна у такій святій справі повинна унеможливлювати брутальну вседозволеність і започатковувати вітчизняні традиції, позбавлені мілітаристських нашарувань російського імперіалізму. Особливо важливо, щоб такі традиції були спрямовані на формування патріотичного і державницього суспільства, об"єднаного і консолідованого навколо ідеї побудови модерної, соціальної і європейської України. Постільки , як застерігав гетьман Іван Мазепа, " золота вольність" , якою так похвалялися поляки, перетворюється у них у" залізне свавілля". Така трансформація у ХУІІІ ст. коштувала  Речі Посполитій державності. Із цього приводу не менш видатний провідник українскьої визвольної революції Симон Петлюра, аналізуючи причини поразок УНР , у статті " Про патріотизм" зазначав " Оглядаючись в минуле, мусимо сказати, що не сміємо ми тепер похвалятися патріотичними вчинками. З нас або кождий бажав усе зробити, а ні, то працював в області своїх вузьких інтересів на шкоду загальному добру. Ми по черзі любимо Вітчизну, але ще ніколи не любили її разом, не горіли могучим спільним чуттям любові до неї." Як влучно і актуально лягають слова Головного Отамана на політичний грунт сучасної України та спонукають окремі радикальні ура-патріотичні сили до переосмислення власної ролі і поведінки для торжества української справи.

Схоже на те, що владі, політикуму , новітній вітчизняній буржуазії та оборонно-безпекової і правоохоронній системі настав час усвідомити небезпеку існуючих внутрішніх і  зовнішніх загроз  для країни та нарешті припинити ризиковані гойдалки, брудні договорняки і сумнівні компроміси із очевидним, прихованим ворогом.

Суспільство і нація із нетерпінням на це сподіваються....