www.ji-magazine.lviv.ua

В'ячеслав Бутко

Виповнилося 60 років одній цікавій події - 14 червня 1957 року ЦК КПСС оголосив громадський заклик до молоді їхати на роботу в Донбас. Необхідність в цьому виникла в першу чергу тому, що там почали падати обсяги видобутку вугілля. Трудовий ентузіазм совєтського народу, підстьобнутий заходами «добровільно-примусового» характеру, дозволив тимчасово вирішити проблему. Зараз подібне неможливо в принципі.

Але це і не потрібно, адже економіка Донбасу нежиттєздатна в сучасному промисловому укладі. І не треба обманюватися, якщо хтось за інерцією (або виходячи з прокремлівських агіток) наполягає на чомусь іншому. Слід бути реалістами і перестати тішити себе мріями про те, що, якщо окупований Донбас повернеться під контроль України, то буде практичний сенс у відновленні тамтешньої економіки в звичному для неї вигляді. Тому розмови про доцільність вкладення коштів у відновлення економіки Донбасу можуть вести три категорії осіб. Перша - ті, хто не цікавиться актуальними трендами світової промисловості. Друга - ті, хто зацікавлений в тому, щоб пиляти бюджети. Третя - ті, хто має намір вичавити всі соки з промисловї спадщини, що дісталася від СССР.

Економіка Донбасу, яка, образно кажучи, тримається на трьох китах – вугільній промисловості, металургії та машинобудуванні, наглухо застрягла в другому технологічному укладі (з якого світова економіка вийшла ще в 1980-х). Тому вона представляє дуже невеликий інтерес для інвесторів. Наведу один приклад: різке падіння продажів персональних комп'ютерів спонукало компанію Intel зосередитися на хмарних сервісах і "Інтернеті речей" (не виключено, що скоро комп'ютери взагалі стануть артефактами застарілої технологічної парадигми). Скажіть, хто з промисловців або інвесторів при здоровому глузді захоче вкладати гроші в який-небудь завод гірничо-шахтного устаткування або в метзавод, що спеціалізується на виробництві чавунних чушок?

Щодо донбаського вугілля. Низька якість (насиченість оксидами заліза і лужноземельних елементів, засміченість сіркою, висока зольність) обумовлюють економічну неефективність його використання. Нагадувати про несприятливі умови видобутку не варто. І той факт, що Україна як і раніше залежить від нього, свідчить в першу чергу про те, що вітчизняна теплова енергогенерація знаходиться в глибокій системній кризі. Макропричини якого дві - бажання власників підприємств експлуатувати наявні потужності до їх повного фізичного зносу і систематичне потурання цьому бажанню з боку можновладців.

Так, в 2014-2015 роках промислове виробництво і експорт нашої країни досить істотно постраждали від захоплення Росією частини Донбасу. Однак ті втрати вже не повернути. Наявність в Донбасі ще не розпиляних на металобрухт промислових підприємств старої індустріальної епохи, що минає - не привід для того, щоб убаватися з огляду на їх втрату, так само як і не привід для оптимізму в гіпотетичному випадку повернення ОРДЛО під контроль України. Третя промислова революція вже зробила ці підприємства безповоротно морально застарілими. А матеріально вони застаріли давно. І це при тому, що світ стоїть на порозі четвертої революції ...

У той час як Daimler починає виробництво важкої електровантажівки вантажопідйомністю 26 тонн, заряду акумулятора якого вистачає на відстань 200 км, мало кому цікаві виробники феросиліцію. В умовах третьої і четвертої промислових революцій примітивні вироби з чорних металів і продукція хімпрому, домінуючі в промисловості Донбасу, є банальним сировиною, яка мало чим відрізняється від кубинського цукру або замбійській міді. Втім, попит на останні навіть вищий, ніж на мартенівську сталь Макіївського меткомбінату або карбамід горлівського "Стиролу".

Економіка Донбасу безнадійно застрягла в третьому технологічному укладі (вугілля і сталь), в той час як сучасний світ вступив в шостий (біотехнології, штучний інтелект, економіка знання). Тому в умовах, що склалися після окупації частини Донбасу, Києву варто проявити здоровий цинізм - нехай нежиттєздатне саме відімре, і не треба навіть думати про спроби гальванізації економічного трупа ОРДЛО.

До речі, порушені проблеми актуальні і для економіки України в цілому, просто у випадку з економікою Донбасу вони проявилися раніше і яскравіше. Час грає проти країн з примітивно сировинною економікою, таких як наша, які, захопившись продажем мільйонів тонн сталі, схоже, безнадійно відстали від держав з технологічно і індустріально розвиненою економікою.