|
Валентин ГладкихПро деградацію держави та війну всіх проти всіхЯк мала б поводитися влада у ситуації з Міхеїлом Саакашвілі
та як уникнути соціального хаосу, розповів гість Politeka
Online політичний експерт ГО «Слово і діло» Валентин
Гладких Про
соціальний хаос Ситуація з Міхеїлом Саакашвілі – це
ще одне свідчення катастрофічної деградації правової системи в Україні та
подальшої делегітимації української держави в особі
її інститутів, правоохоронних органів. Зараз правоохоронні органи неспроможні й
не готові використовувати насилля, а легітимне і легальне використання насилля
у випадках і межах, визначених чинним законодавством, є монополією держави. Це
ще одне свідчення подальшої деградації правової та політичної культури в
Україні. Свідчення того, що ми рухаємося до соціального хаосу, що в Україні
дедалі більшою є вірогідність, що люди зі зброєю почнуть нав’язувати свої
правила. Свідчення того, що простір для раціональної дискусії в Україні
скорочується. Не хочу
визначати, хто в цій ситуації мав рацію, хто ні. Можу лише говорити про те, яку
реакцію викликала ця ситуація. У таких випадках згадую притчу Соломона про двох
жінок, які не могли поділити дитину. Коли Соломон сказав розірвати цю дитину і
віддати кожній по половині, поступилася справжня матір дитини, бо іншій було
байдуже. Коли дивлюся на поведінку українських політиків, готових
вчепитися один одному в горлянку за владу, розумію, що їм начхати на Україну,
на український народ. Єдине, що їх хвилює – особистий матеріальний і соціальний
статус. Хотілося б, щоб хтось, зрештою, продемонстрував себе як
відповідального політика. Як мала поводитися влада у цій
ситуації? Тут дуже простий принцип. Коли не знаєш, як вчинити – чини відповідно
до закону. Під час Революції гідності ми висували одне з основних гасел: побудова
в Україні правової держави. Що таке правова держава? Це держава, яка функціонує
винятково в межах і на підставах чинного законодавства. Ніхто не говорить, що
правова держава – це держава, яка керується доцільністю, яка існує, щоб
задовольняти забаганки високопосадовців. Є закон, є вимоги закону. Будь ласка,
виконуйте їх. Якщо маєте
претензії до громадянина, або негромадянина, як у випадку Саакашвілі, що
заважає вам діяти відповідно до закону? Наступне питання: мені
хотілося б, щоб і Саакашвілі вимкнув режим «політик» і ввімкнув режим «юрист».
Почав повертатися із революційного запалу, який, за його словами, кращий за
секс. Хай краще сексом займеться і вгамує свій
революційний запал. Нехай також повернеться у правове поле. Він, ще коли
перетинав кордон, робив гучні заяви, що буде оскаржувати позбавлення себе
громадянства в суді, але жодних кроків у напрямку оскарження того рішення
Саакашвілі не зробив. Це свідчить про те, що бажання оскаржувати рішення в суді
у нього немає, є лише бажання спекулювати на цьому, грати на настроях
суспільства, на настроях недовіри українських громадян до посадовців, держави. Не хочу
сказати, що в Україні нема протестного електорату. Є
грандіозні протестні настрої. Так, очікування від
Революції гідності не виправдалися, але це не означає, що давайте все ламати і
крушити. Якщо хочеш щось поміняти, треба бодай змінити модель поведінки. Практично
всі політичні гравці сприяють подальшій деградації державних інститутів,
соціальних та правових відносин. Саакашвілі в Україні вважали людиною,
яка провела реформи, модернізувала Грузію, яка балансувала на межі існування,
привчила грузинів жити за законом. В Україні сподівалися, що він і тут
сповідуватиме ті ж принципи. Але насправді Саакашвілі поводиться не краще за
найгірших українських політичних клоунів, ексцентриків. Про війну
всіх проти всіх Влада в Україні давно вже не має
монопольного права на насильство. Якщо ми не хочемо скотитися до гоббсівської «війни всіх проти всіх», то лише влада повинна
мати таке право. Воно має бути визначене законом. Влада мусить
мати достатній рівень легітимності, щоб в очах суспільства використання владою
насилля сприймалося як належне і необхідне, як мінімально необхідне зло, з яким
доводиться миритися задля досягнення загальнонаціональних завдань, збереження
цілісності спільноти. На жаль, в Україні цього зараз нема, або
поступово не стає. Дедалі більше соціальних груп вважають, що вони мають право
використовувати насилля, щоб захищати і відстоювати те, що вони вважають
правильним. Але коли вони говорять, що суспільство підтримує Саакашвілі – це
лицемірство і брехня. Правильно говорити так: якась частина суспільства
підтримує Саакашвілі, це водночас означає, що якась частина суспільства не
підтримує його. Усі говорять від імені всього суспільства, хоча мусили б
говорити винятково від імені своїх прихильників. Я нікому не делегував права
вирішувати за себе. Маю власну думку. У нас досить високий рівень свободи
слова, можна артикулювати будь-які думки. Можливо, ми це переростемо, навчимося
відділяти, що правильно, що неправильно, про що можна говорити, про що не варто,
не тому, що це заборонено, а тому, що може мати погані наслідки. На жаль,
сьогодні значна кількість соціальних груп вважають, що вони мають монополію на
істину. Вони переконані у своїй правоті, а всі інші ідіоти. Якщо ми не
підтримуємо певну партію чи політичного лідера, то ми запроданці, негідники.
Наступний крок: якщо ворог не здається, то його знищують. Ми заглиблюємося в
ситуацію, де наші опоненти дегуманізуються, опонент
перетворюється на ворога. З ворогами не ведуть дискусій, особливо в умовах нашої
нинішньої політичної культури. Якщо далі
будемо рухатися цим шляхом, дуже погано закінчимо. Рано чи пізно
зануримося в хаос. Коли хтось надивився серіалів і каже: «Хаос – це драбина»,
то хочу нагадати, що герой серіалу, який так вважав, закінчив життя з
перерізаною горлянкою. Якщо хтось думає, що в результаті соціальних
заворушень і використання насилля зможе нав’язати на вулиці свою волю іншим,
він глибоко помиляється. Будь-яке питання не може вирішуватися за принципом –
хто сильніший, той правий. Бачу здебільшого безвідповідальні дії та заяви
багатьох українських політиків. Нам треба, по-перше, категорично відмовитися
від використання насилля для досягнення політичної мети. По-друге, повернутися
в межі представницької демократії. 11 12 2017 |