www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Ісаєв, головний редактор
Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl

Восьмого листопада в польський Сейм повертається проект "про заборону пропагування бандеризму". Це буде кульмінація останнього загострення польсько-українських відносин. У середу у Варшаві пролунає чимало гострих слів в бік України, хоча нового нічого не почуємо. Усі головні тези вже озвучено, а причини процесу – у внутрішній політиці Польщі.

Перше листопада в Польщі – державне свято і вихідний день, День всіх святих, коли згадуються померлі. Щось на кшталт українських Проводів, тільки восени і в більшому мінорі. Саме в цей час польські високопосадовці заявили: Україна – це держава, що заборонила ексгумації поляків, жертв тоталітарних режимів, на своїй території. "Ну просто варвари!" – подумав, певно, пересічний Ковальський, згадуючи на цвинтарі бабцю Зосю, заслану до Казахстану комуністами. Саме цієї реакції в поминальні дні очікували польські політики, і схоже, ціль досягнуто.

Бартер минулого в пакеті з сьогоденням

Заборона ексгумацій поляків в Україні – насправді не заборона, тільки мораторій. Це крок, що його ініціював Український інститут національної пам’яті наприкінці квітня, у відповідь на демонтаж пам’ятника УПА у селі Грушовичі на сході Польщі. До цього в Польщі сплюндровано кільканадцять українських пам’ятників, частково це робили відверто проросійські середовища. Однак Варшава, на відміну від Києва, не застосувала жорстких кроків щодо вандалів.

Водночас питання польських пам’ятників і поховань, зокрема за кордонами Польщі, – це важливий елемент політики партії "Право і справедливість", що править у країні. Брак можливості проводити ексгумації став причиною низки візитів польських високопосадовців у Києві.

Так, 23 жовтня столицю України відвідав віце-прем’єр-міністр і міністр культури Польщі і Пйотр Ґлінський, котрий зустрівся зі своїм українським колегою Євгеном Нищуком. Після зустрічі, котра тривала три години, польська сторона випустила заяву, у якій озвучено позицію Варшави: питання ексгумацій треба відокремити від питання пам’ятників, а переговори перенести з рівня Інститутів національної пам’яті на рівень міністерств культури. "Повинна відновити роботу Міжурядова комісія з питань охорони і повернення культурних цінностей під головуванням віце-прем’єр-міністра і міністрів, відповідальних за культуру і національну спадщину обох країн", – заявили у Варшаві, наголошуючи, що комісія існує, проте не працює з 2015 року.

– Українська сторона після довгого обговорення погодилися, що відновити роботу цієї комісії потрібно якомога швидше, щоб на серйозному політичному рівні продовжити її діяльність, – переможно оголосив після переговорів у Києві Пйотр Ґлінський.

Ця заява здивувала українську сторону, адже жодних домовленостей не було. Слова польського віце-прем’єра не відповідають дійсності – спростував її голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який також брав участь у переговорах. Український мінкульт випустив заяву, у якій наголосив: "Українська сторона вважає невичерпаним потенціал переговорів між уповноваженими на сьогодні для цього структурами. [...] Крім того, творення нових структур вимагатиме внесення змін до чинного законодавства України і забере багато часу".

Чому Польща захотіла перенести переговори на рівень урядів, а Україна вважає за потрібне залишити їх на рівні Інститутів національної пам’яті? Варшава переконана, що на урядовому рівні питання ексгумацій можна буде проштовхнути "пакетом" з економічними чи інвестиційними проектами, як це було в часи Кучми чи Януковича. Українські учасники дискусії побоюються такого "бартеру", оскільки вважають, що Україна щойно почала будувати незалежну історичну політику, і краще її не приносити в жертву.

Як МЗС Польщі відмовилося від дипломатичності

Варшаву спантеличила неможливість легкої угоди з Україною в історичних питаннях. Заяви польських високопосадовців, що прозвучали після візиту Ґлінського, підтверджують нервовість і лють: міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський пригрозив створити список нев’їзних українців з "антипольською позицією", і додав, що до нього потраплять також чиновники, "які використовують проти Польщі адміністративні інструменти" (читай: В’ятрович). До слова, відсутність цього списку досі не перешкоджала Варшаві розвертати на кордоні ідеологічно "неправильних" громадян України: так було в липні минулого року з українським колективом "ОтВінта", який побачили на фото з червоно-чорним прапором і звинуватили в пропагуванні "бандерівської ідеології", чи раніше – з учасниками велорейду пам’яті Степана Бандери у серпні 2009 року.

Ще менш дипломатичним від Ващиковського був його заступник Ян Дзєдзічак, держсекретар польського МЗС. Він прямо сказав, що В’ятрович – це націоналіст "у найгіршому, найбільш вульгарному значенні цього слова". Подібних публічних висловлювань у сучасній польській дипломатії не зафіксовано – настільки різких слів не вживали ані проти російських, ані проти північнокорейських чиновників. А от проти українського вжили.

Польська естафета під лозунгом "хто сильніше загамселить в Україну" виявилася успішним кроком з точки зору політичних користей. Українська сторона вустами МЗС відповіла стримано й закликала пам’ятати про принцип "прощаємо і просимо пробачення", менш дипломатичний був лише В’ятрович, який порівняв Варшаву із Росією, але йому можна: він же націоналіст. Тим часом естафета гострих заяв триває. Мета – показати Україну як нестабільного і в додатку безсердечного партнера (не дає поставити хрест на могилі, а це ж святе). Не менш важлива мета – утвердити власну позицію на політичній сцені. У "Праві і справедливості" тривають тектонічні зсуви, а гра українською картою може принести певні зиски.

Завоювати місця пам’яті

Минулого року у Польщі розпустили орган з довгою назвою – Раду охорони пам’яті боротьби і мучеництва. Саме вона досі займалася питаннями польських місць пам’яті, зокрема за кордонами Польщі. Її компетенції (і, що важливо, бюджет) перейшли відразу до двох органів – Міністерства культури і Інституту національної пам’яті Польщі. Хто і що отримав – чітко не розписали, проте віднедавна між цими двома органами триває боротьба за повноваження.

У червні Інститут національної пам’яті Польщі підписав з МЗС країни угоду, що передбачає популяризацію польської історії. Таким чином ІНП вирішив з допомогою польських дипломатів поборотися за опіку над місцями пам’яті за межами Польщі. Саме в Києві опинився ключ до перемоги в цій війні – той, кому вдасться вирішити питання польських ексгумацій на території України, займатиметься всіма польськими місцями пам’яті за кордонами країни. А це і престиж, і кошти, і політична вага.

Саме тому в Україну в останні тижні поїхали делегати Інституту національної пам’яті, міністр культури і міністр закордонних справ. І саме тому їхні заяви щораз радикальніші – високопосадовці підвищують собі ціну. У Польщі зараз говорять про можливу реконструкцію уряду і Вітольд Ващиковський є одним з перших кандидатів на відставку. Перемога на українському напрямку забезпечить йому продовження міністерської кар’єри. Перемога може не бути фактичною, а ідеологічною: якщо не вдається домовитися з українською стороною, то можна навпаки – розірвати будь-яку співпрацю, щоб потім її знову налагодити. Польсько-український діалог істориків відновлено після Майдану, за попередньої польської влади: нинішня ймовірно мріє припинити дотеперішній формат і передомовитися на нових умовах.

Минуле – важливий стовп політики правлячої в Польщі партії. Боротьба за історію іде не лише всередині "Права і справедливості". Законопроект про заборону "бандеризму", від якого я почав цей текст і який передбачає не тільки штрафи, але й ув’язнення, представив рух "Кукіз’15". Він на політичній сцені розташований правіше від "Права і справедливості", котра не любить, коли її обходять з правого боку. "Право і справедливість" у таких випадках зазвичай переймала частину стилістики супротивника, таким чином залишаючи його позаду. Отже, не зовсім приязні Україні висловлювання в Польщі ще звучатимуть, це не тільки минуле, але й сьогодення: у країні поширюється переконання, що масова українська міграція в останні роки якщо й не забирає в поляків роботу, то є причиною заниження заробітних плат у державі.

Український фронт і перемога на ньому важлива для "Права і справедливості" також тому, що наступного року в Польщі муніципальні вибори. Саме в самоврядуваннях знаходяться реальні гроші, а в місцевих органах влади на сході Польщі антиукраїнська карта може виявитися козирною. Антиукраїнськими настроями, зокрема, граються на Підкарпатті, базовому регіоні "Права і справедливості". Поганий результат у цьому регіоні означатиме фіаско правлячої партії, тим часом на Підкарпатті існують сильні структури кількох польських націоналістичних рухів. Для них тверда позиція Варшави у відносинах з Україною – це один з найважливіших постулатів. Щоб виграти тут, "Праву і справедливості" доведеться показати рішучість. Війна за Україну проти України триває. 

6 11 2017

http://www.theinsider.ua/politics/5a0074c1ee705/