www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Хара, експерт фонду "Майдан закордонних справ"

Дипломат, експерт-міжнародник фонду "Майдан закордонних справ" Олександр Хара  в ефірі Politeka Online  розповів про те, яких помилок припускається президент Франції щодо Росії і Путіна, чому Захід не помічає анексії Криму та за яких умов закінчиться війна на Донбасі.

– Еммануель Макрон, говорячи про майбутню зустріч з Володимиром Путіним, наголошував на доволі жорсткі перемовини. Чи вдалося це йому?

– Рівень достатньо жорстких перемовин було дотримано. Проте треба зважати, чи буде результат. Наприклад, є позитивні речі, як те, що пан Макрон згадував і Україну, і Сирію, а російські ЗМІ назвав засобом пропаганди, які поширюють оманливі відомості.

З іншого боку, це виплило лише тоді, коли російський журналіст поставив питання, чи обговорювалося втручання Росії у виборчу систему Франції. Виявилося, що ні. На що Путін завважив, що, вочевидь, це питання його не цікавить, адже Росія начебто не втручалася.

Також, думаю, по-перше, Макрон вирішив встановити перші особисті взаємини. А по-друге, сконцентруватися на тому, що може зробити. Зазираючи в історію і згадуючи оцінку подій, одразу виникають розбіжності. А якщо дивитися в майбутнє, то можна знайти точки дотику.

Я виокремив би три хиби мислення Еммануеля Макрона. Перше – бажання мати діалог. Це притаманно Заходу. Вони вважають діалог цінністю, з допомогою якого можна наблизити позиції, якщо щось не складається. Хибність у тім, що РФ – паралельний світ, путінська Росія далека від європейської цивілізації. Наблизити ці світи неможливо. Навіть з протилежних точок зору щодо війни на Донбасі та анексії Криму.

Зокрема, питання Сирії, яке дуже болюче для Франції. Путін підтримує кривавий режим Асада. Захід вважає, що перетнуто межу – використання бомб проти мирного населення, застосування хімічної зброї тощо. Президент Росії не бачить у цьому злочину.

– Чи вдався цей діалог?

– Для Путіна він вдався. Макрон, зі свого боку, нічого з цього не виграє. Кремль і надалі гнутиме свою лінію.

Друге – це культурне тло. Лунали тези, що Францію і Росію поєднує велика кількість подій, людей, культурні зв’язки тощо. Згадували і Петра I, який відвідував Францію та навчався там. Але, напевно, Макрон погано знає історію, особливо після революції 1917 року, коли зібрали всю інтелектуально мислячу інтелігенцію і відрядили на Захід, здебільшого до Парижа.

І саме цивілізаційна прірва, яка існує між РФ і Заходом, створилася тоді. Коли було знищено гуманітарну частину, освіченість, те, що нам імпонує у класичній російській літературі та культурі. Далі було деформовано російську свідомість, яка продовжується в новітньому російському сприйнятті, сконструйованому Путіним.

Тому зв’язків, про які згадував Макрон, насправді не існує. Вочевидь, якби Лєв Толстой жив у наші часи і писав свої твори, то був би запроторений у Бутирці або виїхав до Києва чи того ж самого Парижа.

– Чому для зустрічі було обрано саме Версальський палац. Напевно, не лише через культурно-просвітницькі заходи, які там відбуваються, зокрема пов’язані з Петром I? До цього ж часу президенти зустрічалися в Єлисейському палаці. Можливо у такий спосіб хотів новообраний президент показати силу?

– Щодо сили, то це навряд чи. Це частина історії. Так би мовити, культурний елемент в дипломатії. Намагалися створити умови, такі собі рефрейми в історії. Коли Версаль був резиденцією, Франція з Росією перебували у нормальних взаєминах. Це був спосіб показати свої культурні переваги.

Третя хиба, про яку я хотів сказати, – це боротьба з тероризмом. Путін створює проблеми, а потім продає себе як того, хто вирішує ці питання. Якби Путіна не було, то ми б, вочевидь, уже не мали конфлікту в Сирії. Біженці, які сколихнули європейську спільноту, не призвели б до майже приходу до влади ультраправих. Та й Брексіту, можливо, не було б.

Отже, зроблено три хиби – культурна, політична і нерозуміння, що Путін є частиною проблеми, а не її вирішенням.

– Президент Франції пригрозив російському державцю санкціями в разі ескалації конфлікту на Донбасі, зокрема сказавши, що Росія вдерлася до України. Зі свого боку, Путін наголосив, що санкцій не боїться і що вони геть не вирішать конфлікту на Сході України. Що він мав на увазі?

– Це певна бравада, бо санкції доволі болюче б’ють по Росії, тим паче – по Криму. Тому Путін лукавить.

Найголовніше – є заморожені соціальні виплати. Травневі накази очільника Кремля не виконуються. Жодних нових проектів у найголовнішій, пріоритетно дохідній енергетичній сфері немає. Бо немає технологій, ресурсів інвестування. Ба більше, до санкцій приблизно третину коштів обігу для нафтогазового сектору РФ запозичувала на європейському ринку. Значить, навіть щоб підтримувати те, що є (не говорячи про те, щоб щось створювати), вони потребують європейських та американських коштів.

Сподівання на фінансову підтримку Китаю марні. У китайців свої інтереси, вони зовсім не мають намір ставати на бік слабшого. Китай отримає значно більше, якщо РФ послабне.

– Чому світові лідери забувають про анексований Крим і наполягають на дотриманні Мінських угод, в яких нічого не написано про півострів? Навіть Макрон про нього не згадав, лише про Донбас.

– Я б про це запитував не західних лідерів, а нашого президента – чому нічого не кажемо про Крим? Чуємо згадки лише під дату окупації.

Щодо Криму у нас є визначений статус – тимчасово окупована територія. Щодо Сходу України такого нема. Чому Міністерство окупації, яке займається Донбасом, не займається Кримом? Є лише елементи державної політики, які адекватно реагують на ситуацію на Півдні, – Міністерство інфраструктури (припинило вчасно транспортне сполучення) і Прокуратура Автономної Республіки Крим у Києві (адже є купа питань до тих, хто зрадив державу).

Решта – немає стратегії повернення Криму, немає жодної сформованої політики щодо цього – закону, низки наказів, відповідальних міністерств та відомств. Цього нема. Є провал.

Проголосовані депутатами кримські ініціативи не реалізуються. Чому хтось має щось казати про Крим, якщо наші можновладці це питання замовчують?

На жаль, зокрема, усі увірували в мантру президента, що Мінським угодам немає альтернативи. Проте вони є нікчемними, не мають жодної юридичної ваги, складені у порушення Міжнародного закону про договори. Ба більше, Верховна Рада не проголосувала за їхню ратифікацію.

Прокол української дипломатії в радощах, що Путін щось підписав. Насправді ж він нічого не підписував. А Радбез узяв цей план за основу. Залишається тримати прозахідний фронт проти Кремля.

– До візиту Путіна до Франції відбулася активізація обстрілу Красногорівки. Можливо, він хотів підсилити свої позиції? Свідчення про те, що «Мінськ» не працює?

– Провокації перед зустріччю «нормандської четвірки» – традиційна «многоходовочка», як висловлюються прихильники Кремля. У такий спосіб він посилює свої позиції в перемовинах.

Проте саме в цьому разі тут зважати треба на військові дії як нашого боку, так і того. З точки зору цивільної влади, якщо дострілюються люди, то треба посунути фронт  або евакуювати наших співгромадян. На жаль, цього не відбувається в населених пунктах.

А найголовніша проблема – невизначений правовий стан цього конфлікту. Бо це фактично стан громадянської війни, чого в Україні нема. Маємо справжню збройну агресію, є елементи громадянського протистояння. Але «ЛДНР» називав би не сепаратистами чи повстанцями, а вони на кшталт підрозділів СС під час Другої світової війни. Фактично в кожній республіці СРСР німці створювали такі підрозділи «місцевого м’яса», які не слугували національній владі, а працювали на нацистів.

– Еммануель Макрон наголошує на «нормандському форматі», що його, до речі, відрізняє від Франсуа Олланда. Чи може цей формат бути дієвим і коли його можуть втілити?

– Є дві умови припинення війни. Перша – програш України. Але ця ситуація неможлива. Люди довели, що вони не допустять тих змін до Конституції, які намагалися в рамках Мінських угод провести. Також добробати, волонтери, громадянське суспільство цього не допустять. Україна не здасться, вона буде незалежною суверенною державою з можливістю обирати союзників, тип демократія, шлях подальшого життя тощо.

Друга – Путін не матиме ресурсів вести агресивну війну (на жаль, вони поки що є). Санкції його можливості підривають. Та аспект того, що він побачить – ціна, яку він сплачує, занадто велика, ніж те, що він хоче отримати. Зараз йому ще здається що у тривалій перспективі він ще може здобути перемогу і повернути Україну під свій вплив. Об’єктивно це не так.

Зокрема, його візит був спрямований на те, щоб вклинитися між Німеччиною і Францією, США. І він невеличку перемогу в цьому отримав – попри жорстку умову, Франція співпрацюватиме з Росією в боротьбі з тероризмом. Фактично – Путін продовжуватиме почате, а Захід сподіватиметься, що він змінить свою поведінку у протилежному напрямку.

– Якщо зважити на мову жестів, було враження, що кожний говорить про своє і між ними стіна.

– Безумовно. Це два абсолютно протилежні світи.

Емануаль Макрон – представник сучасної влади, згадаймо хоча б того самого Джастіна Трюдо. Це не такі сухарі, як Меркель. Хоча вона імпозантна жінка, але представник минулого покоління – прагматична, неемоційна, стримана тощо.

Отже, якби порозуміння було б – про це б ми почули.

– Також здається, що Макрон тримається впевненіше за Путіна.

–  Він останні п’ять-десять років загублений. Він – специфічна людина з деформованою психікою. Недаремно ще за часів Греції вирішили змінювати правителів час від часу, бо вони звикають, помиляються, допускають помилки. Ключове завдання демократії – змінювати владу. Якщо не змінюєшся впродовж 17 років, то це впливає на свідомість.

Дональд Трамп і нова "стара" стратегія на Близькому Сході

Олександр Хара, експерт фонду "Майдан закордонних справ"

Росіяни називають себе великою країною. За територією – безумовно. За розмірами ракетно-ядерного потенціалу – нема питань, у них найбільші можливості знищити світ. З точки зору економіки – на кшталт Голландії. Дивлячись на політичні та економічні свободи – навряд чи відрізняються від Саудівської Аравії. Росія є карликом. Єдине, чим вона може хизуватися, – ядерна зброя. Власне, що активно Путін і робить.

Наприклад, «рускій мір» – сурогат не поєднаних ідей. Не боже комуніст, який не вірить у Бога, бути православним, йому не може подобатись імперія чи навпаки. Сучасних ідей у них нема. Вони намагаються повернути своє суспільство в минуле, до того ж різне – кожному своє. Якщо ти православний – тобі, будь ласка, Третій Рим. Імперець – тобі славна імперія. Якщо до вподоби комуністичні ідеї або ностальгуєш за молодими роками – Радянський Союз.

– Можливо, вибори президента Росії у 2018 році щось змінять?

– Нічого не змінять. Це некреативний клас. Демократія ефективніша за автократію, бо люди збираються і реалізують свої природні таланти й інтереси, досягаючи компромісів, виходить нормальна країна. Якщо є людина з обмеженим світобаченням – Путін – він його нав’язує всім. Пропаганда може триматися певний час, проте інтелігенція тікає звідти на Захід, зокрема до України. Немає політичної свободи – не може бути економічної. Без економіки не може бути добробуту, до якого прагне будь-яка нормальна людина.

 6 01 2017

https://www.mfaua.org/uk/publications/karlykova-rosiia-ta-deformatsiia-psykhiky-putina1