www.ji-magazine.lviv.ua

Далеко не кожному діячу культури судилося стати виразником настроїв свого часу, його «візитною карткою». Поряд із Дмитром Бортнянським і Артемієм Веделем, Максим Созонтович Березовський (1745—1777) увійшов в історію української музики як яскравий представник бурхливої, переломної для всієї світової культури епохи, що знаменувала собою перехід від бароко до класицизму. 
У масштабах української культури фігура Березовського цілком співставна із феноменом Моцарта у західноєвропейському мистецтві. Біографія Максима Березовського, якщо порівнювати її з життєписами інших українських композиторів ХVIII століття, містить чи не найбільшу кількість неясних та заплутаних відомостей. Створенню покритого флером романтики образу композитора багато в чому сприяла повість відомого російського письменника ХIХ століття Нестора Кукольника «Максим Созонтович Березовський». Багато пізніших біографів композитора у своїх роботах спиралися саме на це наполовину белетристичне джерело, що розповідає про національну та соціальну трагедію не визнаного на батьківщині геніального самородка. 

Стосовно Березовського навіть звичні біографічні відомості потребують пояснень, обмовок, уточнень. Щодо його походження можна лише робити припущення. Вважається, що Березовський народився 16 жовтня 1745 року. Місцем народження називають Глухів. Скоріше за все, початкову музичну освіту майбутній композитор отримав у Глухівській музичній школі, що була заснована 1730 року й готувала професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співочої капели. За характером музично-педагогічної діяльності це була школа мистецтв — перша та єдина на той час у Російській імперії. В отроцтві майбутній композитор нібито навчався у Київській духовній семінарії. На цей факт уперше вказав у своїй повісті Н. Кукольник, отже до цієї інформації слід ставитися дуже обережно. Як бачимо, жодних більш-менш визначених даних про дитинство та юність Березовського немає. Однак безперечним є те, що він отримав дуже пристойну музичну освіту, бо його подальша доля пов’язана із Санкт-Петербургом та Придворною співочою капелою.

Тодi у Капелі працювало кілька видатних українських музикантів, у першу чергу, М. Полторацький, співак-баритон, диригент Капели, друг і вчитель Березовського; співак і гусляр В. Прутовський, один із перших українських етнографів. Членом капели був і граф Олексій Розумовський, майбутній фаворит і чоловік імператриці Єлизавети Петрівни. Брат Олексія, Кирило Розумовський (у недалекому майбутньому — гетьман України), був великим шанувальником музики, меценатом і, за свідченням сучасників, усіляко підтримував своїх земляків при дворі. Існує версія, що Березовського привіз до Санкт-Петербурга саме Кирило Розумовський. Хоч як би там було, але з 50-х років XVIII ст. ім’я Максима Березовського фігурує у списку «музикантів Його високості Петра Федоровича».

Великий князь Петро Федорович, який став імператором у 1762 році (Петро III), отримав у подарунок від своєї тітки, імператриці Єлизавети, колишній меншиковський маєток Оранієнбаум. Крім загальновідомої любові до всього прусського, Петро Федорович палко любив музику і непогано грав на скрипці. Біля свого палацу в Оранієнбаумі він повелів збудувати «Оперний дім», куди для постановок наймодніших тоді італійських опер запрошувалися відомі співаки з Італії. Репертуар театру підбирався відповідно до смаків єлизаветинського двору, музичним фаворитом якого у той час був італійський композитор Ф. Арайя. Саме в його опері «Олександр в Індії» вперше блиснув як оперний співак (тенор) 14-річний Максим Березовський. Нам відомі дві оперні постановки за його участю: згадана опера Арайї та вистава ще одного «італійця в Росії», В. Манфредіні — «Упізнана Семіраміда». В обох постановках Березовський був не лише єдиним представником сильної статі, але й єдиним вітчизняним співаком.

Із 1762 року почався час випробувань для М. Березовського. Померла імператриця Єлизавета, котра досить прихильно ставилася до музикантів. Ненабагато пережив її Петро III — після державного перевороту та вбивства чоловіка до влади прийшла Катерина II; було скасовано гетьманат в Україні. Настала епоха екс-принцеси із крихітного Ангальт-Цербстського князівства, яка, м’яко кажучи, прохолодно ставилася до музики, не упускаючи, проте можливості «поласувати» відомими на всю Європу музикантами. Імператриця не просто не любила музику, а й часто відверто з неї знущалася. Є відомості, що Катерина, змушуючи одну із своїх фрейлін грати на клавесині, зображала «спів», немилосердно при цьому фальшивлячи.

Усі ці обставини позначилися на виконавській кар’єрі Березовського. А вже із середини 60-х він — визнаний майстер композиції, твори якого із захопленням сприймають знавці та двір. Перше авторитетне свідчення про творчість Березовського знаходимо у книзі академіка Якоба фон Штеліна «Вісті про музику в Росії». Він пише, що, крім успіхів опер італійця Галуппі, в Росії популярні хорові твори «малоросійських композиторів», серед яких «выдвинулся ныне состоящий придворным камерным музыкантом Максим Березовский, обладающий большим дарованием, вкусом и искусством в композициях церковных произведений изящного стиля». У той період було написано хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости» — твір, що асоціюється з ім’ям композитора. Незабаром Березовський стає придворним капельмейстером, однак його становище було дуже хитким. Він розумів, що існує єдиний шлях — завоювати визнання в Європі.

1765 року Березовський виїхав до Італії та направився у Болонью, де на той час процвітала Філармонічна академія та її ідейний наставник — падре Джованні Баттіста Мартіні. Заснована 1666 року, Академія була не стільки навчальним, скільки атестаційним закладом. Пізніше вона перетворилася на один із найбільших європейських центрів музичної освіти. Титул члена Болонської академії був дуже почесним як для італійців, так і для іноземних композиторів. Найвище звання Академії — «академік композиції» — давало право на посаду капельмейстера без додаткових іспитів і відкривало шлях до широкого визнання у Старому Світі. Гордістю, обличчям та символом Академії був падре Мартіні, францисканський чернець, який присвятив своє життя історії та теорії музики. Він був у курсі світового музичного життя, особисто знав багатьох композиторів та виконавців, сам писав музику, активно листувався, займався педагогічною діяльністю: майже всі члени Академії — його учні. Найвідоміший iз них — геніальний австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт, який став членом Болонської академії у 14 років!

Приїхавши до Болоньї, Березовський одразу звернувся до падре Мартіні та невдовзi став його учнем. Результатом навчання стало прийняття Березовського до Академії 15 травня 1771 року. Н. Кукольник пише, що Березовський складав іспит разом із В.-А. Моцартом. Проте це не так. «Колегою» Березовського був найвідоміший свого часу, а нині незаслужено забутий чеський оперний композитор Йозеф Мисливечек. Думається, саме спілкування з Мисливечеком спонукало Березовського взятися згодом за створення опери. Екзаменаційні роботи Березовського — «чернетка» й «чистовик» — збереглися в архіві Академії. Це єдині написані власною рукою ноти Березовського, що дійшли до нас.

 

Після складення іспиту композитор залишив Болонью і вирушив у подорож Італією. На рукописах різних його творів знаходимо дату та місце їхнього створення. Так, віднайдена лише у ХХ столітті Соната для скрипки і чембало датована 1772 р. із вказівкою місця написання — Піза, а єдину відому нам оперу «Демофонт» композитор створив 1773 року у Ліворно, спеціально для карнавалу. Чотири відомі нам номери з цієї опери свідчать про неабиякий композиторський талант Березовського.

У цей час Березовський знайомиться із графом Олексієм Орловим, братом фаворита Катерини II Григорія Орлова. О. Орлов звернув увагу на обдарованого співвітчизника і частенько замовляв йому музику. Грошi, якi Березовський отримував вiд Орлова, були для нього, по сутi, єдиним засобом iснування. 1775 року він виїхав на батьківщину на одному з кораблів ескадри Орлова.

Діяльність композитора в останні два роки його життя практично не відображено. Є відомості, що після повернення з Італії Березовського зарахували до Придворної співочої капели «без визначеного заняття». Можна припустити, що, як і до Італії, він працював із хором Придворної капели, писав хорові твори.

22 березня 1777 року композитор за власним рiшенням пішов із життя. Березовський — найталановитіший український композитор ХVIII століття — помер у розквіті життя у повній самітності та бідності. Його передчасна смерть не викликала жодного відгуку в музичному середовищі, яке неодноразово використовувало його талант, виконавську майстерність і творчість.

Обставини життєвого шляху Максима Березовського викликають безліч запитань. Коли і де він народився? У повісті Кукольника зазначено тільки рік народження; пізніше, скоріше за все, до нього штучно приєднали місяць, а потім i число. Чому композитор, який спочатку викликав фурор і пізніше підтвердив своє право на місце серед великих музикантів XVIII ст., покінчив із собою? Чому Березовський помер у повній самотності? Зовсім недавно було знайдено партитуру Одинадцятої (!) симфонії Березовського, і є вказівка на існування Тринадцятої. Чи знайдемо ми колись інші його твори? Трагічна доля композитора, який прожив небагато більше тридцяти років, спіткала і його творчість. Велика частина його творів, скоріше за все, безповоротно загубилася, ті, що збереглися, — розсіяні по бібліотеках різних міст і навіть країн світу. Не збереглися його автентичні зображення. Ряд творів композитора, відомих його сучасникам, неможливо відновити. 1995 року в Україні широко відзначалося 250-річчя вiд дня народження Максима Березовського. Відбулися численні концерти, присвячені його творчості, у Глухові встановлено пам’ятник композитору.

Діяти на зламі часів — нелегка праця, особливо для діяльної та творчої особистості, яка вічно шукає, вічно жадає творити й не задовольняється створеним. Саме таким назавжди залишиться для нас Максим Созонтович Березовський — великий український композитор, котрий так і не сказав свого останнього слова.

Катерина Зоркіна
12 06 2017

http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/06/blog-post_18.html