Олексій Нікітін

Етнічний націоналізм та триваюча революція в Україні

Сота річниця жовтневого перевороту в колишній Російській імперії, що припала на 7 листопада цього року, викликала аномальну кількість реакцій з боку української пишучої братії. Важливість події, що запустила процес горезвісного соціального експерименту в якому Україна приймала безпосередню участь, важко переоцінити. Крім цього, прихід більшовиків до влади безпосередньо вплинув на результат та розвиток Української революції 1917-1921 років.

Проводячи паралелі між визвольними змаганнями українського народу сторічної давнини та сьогоденням, фіксується лякаюча незмінність глобальних процесів в суспільстві. Процесів, що сторіччя тому призвели Україну до краху у вигляді приєднання до радянського соціального монстру.

Сто років минуло, світ змінився до невпізнання. Рядовий українець з 1917 року, опинившись на разі в центрі Києва – напевно б втратив свідомість або збожеволів. Та є глобальні установки які ні яким чином не змінилися та були заморожені в суспільстві на час існування СРСР та більшу частину періоду незалежності України.

Головною з них є соціальна нерівність та клановість суспільства. Як і сто чи двісті років тому, Україна залишається переважно кланово-феодальною державою. Населення розшаровується по классам та династіям, що формуються за критеріями наближеності до владних структур, грошей та адміністративного ресурсу. Український соціальний ліфт обслуговує тільки два-три найвищі поверхи, а до низу не спускається взагалі. Існують абсолютно паралельні соціальні реалії в яких люди можливо і бачать одне одного, але живуть у різних життях та умовах.

Вказане положення речей створює тотальний стан зневіри в суспільстві де люди з різних соціальних реалій практично не мають шансу на взаємозаміну та щиро зневажають і ненавидять одне одного. При такому положенні речей вся державна система включаючи економічне та політичне життя функціонує по принципу соціального канібалізму та на основі установки «після нас хоч потоп», що призводить до абсурду, деструктивну та хаосу.

Не дивлячись на всі спроби свідомої частини суспільства змінити пануючий сотні років стан речей, результатом Помаранчевої та Революція Гідності стали виключно локальні кланові перевороти, які ні яким чином не зачепили системний стан речей.

Як і сто років тому, окремі представники українського народу покладають необґрунтовані надії на націоналізм, який в Україні, як правило, зводиться до банальної етнічної «шароварщини», вишиванок та славнозвісного мовного питання. Підміна поняття націоналізм стала однією з головних причин поразки українських визвольних змагань сторічної давнини, адже в помилковій інтерпретації воно не змогло об’єднати та консолідувати народ у націю, а отже себе не виправдало.

Націоналізм і справді може врятувати та звеличити Україну, але не у вигляді ідей культурно-етнічної ідентичності або розподілу людей за мовними ознаками. Головною заповіддю справжнього націоналіста є єдність нації та її побудова на об’єднуючих факторах для боротьби за національні інтереси. Власне поняття «нація» закріпилося за часів французької революції. Цікаво те, що умовні французькі націоналісти, в сучасних українських реаліях, в першу чергу б жорстко покарали радикальних «мовних патріотів» за спроби розколу нації за мовною ознакою.

Схрещення понять «етнос» та «нація» породив сутність сучасного українського націоналізму та зростив етно-мовних радикалів, які не розуміють шкалу пріоритетів справжнього націоналізму. Де на першому місці знаходяться спільні інтереси нації, побудовані саме на консолідуючих факторах. На другому – держава, як інструмент захисту спільних інтересів. А вже на третьому – етнічні аспекти, в тому числі система передачі інформації у вигляді спільної мови.

Введення мови та інших етнічно-культурних чинників в категорії сакрального та спроби позиціювання їх з першого місця в шкалі національних пріоритетів створює саме «шароварщину» з сумнівними висловами типу «без мови немає нації» та ототожненню понять мови та патріотизму. Чи є україномовний заробітчанин в Росії більш патріотичним аніж російськомовний у Польщі – питання риторичне.

Справжній націоналізм, коли національні інтереси понад усе – обов’язкова умова успішної держави. Створення та консолідація української нації на основі об’єднуючих факторів без наголосу на етнічних чинниках та з урахуванням багатополярності українського суспільства, допоможе Україні не повторити помилки сторічної давності.

Є надія, що революція в соціумі та свідомості українців триває та все ж таки призведе до позитивних зрушень у вже незалежній Україні.

15 11 2017

http://hvylya.net/analytics/society/etnichniy-natsionalizm-ta-trivayucha-revolyutsiya-v-ukrayini.html