www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Пасхавер

Хто і чому є головним ворогом розвитку України? Чому люди в Україні бідні? Чи є альтернатива чинній владі? Які базові виклики мусить подолати Україна? Що вселяє оптимізм? Про це в інтерв’ю Радіо Свобода з аналітиком, президентом Центру економічного розвитку Олександром Пасхавером.

– Як Ви характеризуєте те, що зараз відбувається з Україною?

– Україна напружується з усіх сил і хоче вирватися з тисків імперії, не тільки політично, але й ідеологічно та ментально. Це колосальне напруження, і ми усі, часто навіть не усвідомлюючи цього, відчуваємо цю напругу.

Економіка теж у великому напруженні. І тут є кілька головних факторів. По-перше, кожна реальна революція тягне за собою економічну кризу. Революція ­– це виклик, зокрема і економічний. Але ми маємо це пройти.

По-друге, у нас є внутрішні вороги – це консерватори, яких доволі багато і які хочуть залишати все, як було. Нам доводиться боротися також і з ними, а усяка боротьба – це теж не те, що стимулює розвиток економіки.

По-третє, наш головний ворог – це корупція, яка складає основу соціальної матерії нашого життя. Ми всі вплетені в корупцію, хочемо того чи ні, і саме корупція не дає нам стати багатими.

Є конкретні персони, які нам заважають. Тобто не абстрактне поняття, а конкретні люди, які хочуть, щоб усе збереглося, як є.

Зокрема, коли ми говоримо про боротьбу з олігархатом, то ми до кінця не уявляємо собі ту страшну шкоду, яку вони завдають Україні. Не те щоб вони це зробили зі зла, ніхто цього зловмисне не придумав. Це об’єктивний процес, бо Україна, помінявши у 1991 році господарську систему, не мала драйверів, не мала того прошарку людей, який би правильно ввів нас у демократію.

Так чи інакше, але олігархат, який сформувався в тих умовах, має багато гріхів перед Україною, і розкрадання – ще далеко не найгірший гріх. Якщо говорити про економіку, то головна шкода полягає у тому, що олігархат створив штучну монополію.

Олігархат у союзі з бюрократією створив штучну монополію, яка дозволяє їм отримувати корупційну ренту. І головне завдання кожної людини з цієї системи – від директора будинку для інвалідів до міністра чи депутата – це робити все, щоб ця монополія збереглася. Вони категоричні супротивники будь-якого розвитку, бо розвиток знищує монополії, а отже, позбавляє їх надприбутків.

Таким чином, в Україні є сотні тисяч людей, бо олігархат – це не 10 найбагатших, це цілий прошарок людей, зацікавлених у тому, щоб країна не розвивалася.

– Чи є це причиною бідності в Україні?

– Так. Олігархічна монополія робить Україну бідною, саме вона є основою нашої бідності. Це головний фактор, але не єдиний. Ще один фактор – це атмосфера недовіри.

Український народ, пройшовши століття бездержавності, пройшовши кривавий XX вік і винятково безладні й неефективні перші десятиліття Незалежності, упевнився, що тільки стратегія виживання дозволяє зберегтися в умовах слабкої державності. А стратегія виживання базується на недовірі. Є багато досліджень, які показують, що чим вищий рівень довіри, тим багатшою є країна. Є прямий зв’язок між рівнем довіри в країні і рівнем багатства. Це не вина українського народу – це його біда.

– Як Ви оцінюєте зусилля президента Порошенка та його команди?

– Відповідаючи на це запитання, спочатку слід зауважити, що ще одним фактором, який стримує розвиток України, є те, що революційний клас, який переміг на Майдані, виявився політично інфантильним, бо не зумів створити свої політичні структури й висунути своїх лідерів.

Майдан фактично передав владу ліберально налаштованим політикам зі старого політикуму, які рано, і дуже небезпечно для своїх капіталів та життів, стали на бік революції.

Це посилює напруження, але це об’єктивний процес. Ну, немає у нас поки революційної політичної партії, немає у нас революційних лідерів. І альтернативи чинній політичній команді теж немає, бо всі інші «старі» політичні сили лише ведуть війну проти влади, не представляють позитивних і конструктивних програм, а лише висловлюються нелегально й радикально.

Я навіть не знаю, що зараз у наших умовах є більшою загрозою для України – зовнішня загроза чи повернення старих політичних опонентів Майдану до влади.

На мій погляд, ці старі політичні сили являють собою колосальну небезпеку для України, бо якщо вони прийдуть до влади, то ці повільні реформи, які є, просто зупиняться.

– Що ж робити у ситуації, коли нова політична еліта ще не сформувалася, а «стара» є небезпечною для країни?

– Треба зважати на об’єктивні обмеження і рухатися вперед.

Ми не можемо швидко змінити стратегію виживання для пасивної більшості. Ми не можемо швидко зробити політично зрілим революційний прошарок. Тому саме чинна владна команда, яка дуже повільно й непослідовно, але все ж робить реформи, є єдино можливою зараз для України.

Ця команда, звісно, не представляє нову революційну еліту, вона все робить, використовуючи свій старий досвід, через свої старі зв’язки, з урахуванням своїх інтересів. Але вона є кращим з того, що довелося використати Революції гідності.

При цьому виник такий цікавий симбіоз, коли команда зі «старих» політиків контролюється зсередини і знизу революційним класом. Так, революційні сили не змогли взяти владу, але вони здійснюють сильний внутрішній контроль, який доповнюється тиском ззовні – від міжнародних організацій.

Це дивна комбінація, але працездатна, і з урахуванням об’єктивних обмежень – їй немає альтернативи.

Чи може так званий третій Майдан щось змінити? Чи може щось змінити на краще прихід до влади політичних супротивників Майдану зі старого політикуму? Виходить, що ні!

Новорічне звернення до президента України

Ярослав Грицак - iсторик, публіцист

Це і є моя точка зору на команду Порошенка. Вона працює по-старому, реформи йдуть дуже повільно, але у нас поки немає нічого кращого.

– Які тенденції є оптимістичними для України?

– По-перше, показники зростання економіки сприятливі. Зростання гранично мале, але воно є. І це незвичайна річ, адже ми мали революцію, а тепер живемо в умовах війни.

І що мене дуже дивує і вселяє оптимізм – це розвиток будівельної галузі і ріст гуртової торгівлі, а також збільшення кількості вакансій.

Будівельна галузь – 13% зростання, гуртова торгівля – 6%, і величезне збільшення кількості вакансій. Це вказує на те, що підприємці позитивно налаштовані на розвиток.

Дуже важливе завдання для влади – не заважати бізнесу. А головне завдання – стримувати воєнний конфлікт хоча б на тому рівні, як зараз, а ще краще – його завершити.

Це програма-мінімум.

Програма-максимум полягає у продовженні реформ, і головне, щоб вони не погіршували, а покращували підприємницький та інвестиційний клімат.

Розмову вела Ірина Штогрін

4 01 2017

http://www.radiosvoboda.org/a/28213990.html