www.ji-magazine.lviv.ua

Вiктор Покуса

Загальна стратегічна ситуація в ході українсько - російської війни характеризується головним чином відсутністю розв'язки, яку б визнали та зафіксували як конечну всі сторони конфлікту. Недосягнення своїх стратегічних цілей всіма учасниками конфлікту та відсутність вичерпання сил і можливостей в жодного з них робить неминучим продовження збройної боротьби та прагнення до її розв'язки з бажаним для кожного з учасників результатом.

Російське військово-політичне керівництво, після поразки своєї стратегії «гібридної» війни, яка передбачала організацію краху України переважно через провокування розвалу держави зсередини, а потім - через її смертельне виснаження в ході тривалого, що само підтримується, збройного конфлікту, прийшло до висновку, що досягнення своїх стратегічних цілей по знищенню або критичному ослабленню України вже неможливе ніяким іншим шляхом, крім суто військового. Організація широкомасштабного військового вторгнення Росії проти України стала питанням часу та зручної нагоди, яка теж має стати проектною.

Прагнення Росії до досягнення рішучих військових цілей в ході розв'язаного нею збройного конфлікту з Україною підштовхують наступні стратегічні фактори:

· збройний конфлікт занадто затягнувся, виснажуючи сили і ресурси самої Росії;

· зовнішньополітична ситуація для Росії характеризується серією болісних поразок її зусиль щодо порушення політичної і ціннісної єдності умовного Заходу; ці зусилля спричинили наростання напруженості з США та ЕС, яке змушує її піднімати ставки в протистоянні, продовжуючи шукати успіху на полі експлуатації західної нерішучості та грандіозної неповороткості їх бюрократичного апарату;

· внутрішньополітична ситуація в Росії, що характеризується економічною та політичною стагнацією і деградацією, потребує чергового етапу пропагандистського посилення легітимізації режиму та обґрунтування «закручування гайок», ідеальним приводом для чого вбачається чергова «маленька переможна війна»;

· дуже сприятливий внутрішньополітичний розклад в Україні, що дає надію провести переможну збройну агресію проти неї порівняно «малою кров'ю», який просто провокує Росію скористатися ним ще до його завершення.

Дуже сприятливий для організації широкої російської агресії внутрішньополітичний розклад в Україні, який носить яскраво виражений тимчасовий ситуативний характер, щоб поспішати ним скористатися, характеризується:

· унікальним ситуативним поєднанням ключових кадрів в українському керівництві, які максимально хибним чином реалізовують стратегію й практику її оборонної діяльності, що вже привело до негативних наслідків стратегічного значення, та продовжує критично знижувати оборонний потенціал країни;

· консервацією бойового потенціалу сил оборони України на рівні, що лише забезпечує локалізацію тліючого збройного конфлікту на Донбасі, але категорично недостатній для відбиття широкомасштабної агресії з бору РФ;

· розмиванням кадрового складу бойового ядра ЗСУ зразка 2014 - 2015 рр значною кількістю немотивованих «заробітчан», високою текучістю кадрів в армії, що спричинена морально - етичними конфліктами при поверненні старих методів військового управління часів УПА («української паперової армії») мирного часу;

· незадовільною оперативною мобільністю існуючих об'єднань, з'єднань і частин ЗСУ, що спричинена як організаційними, так і технічними чинниками, яка робить малоймовірним їх вчасне та організоване перекидання на загрозливі напрямки, можливим їх розгром по частинам, на марші;

· законсервованою слабкістю українських ППО та ВПС, що робить для ВКС РФ можливим швидко завоювати панування в повітрі;

· відсутністю в України НАДІЙНОЇ системи ШВИДКОЇ мобілізації сил і засобів для відбиття широкомасштабної агресії РФ, а головне - її РЕАЛЬНОЇ, а не паперової, людської та матеріальної бази;

· відсутністю в України системи оперативного обладнання території на найбільш небезпечних напрямках вторгнення, на яку могли б обпертися в обороні війська.

Меми про «українську армію, що відновилася», «найсильнішу армію в Європі» та «6000 одиниць техніки для ЗСУ» давно стали для посвячених смішними пропагандистськими штампами, якими намагаються прикрити її реальну бойову неміч. Провокуюча агресію ворога неприглядна ситуація в оборонному секторі української держави була запрограмована й спроектована першим фактором, тобто унікальним поєднанням непрофесійних і бездарних кадрів, що займають ключові посади, й їх трирічною бездіяльністю або бурхливою імітацією діяльності.

Президент, він же по сумісництву Верховний Головнокомандувач ЗСУ, Порошенко П. О. повністю усунувся від головнокомандування та прийняття стратегічних рішень, скинувши вирішення ключових проблем оборонного сектору держави на некомпетентних виконавців. Продукт олігархічної змови зразка 2014 року, які спробували вирішити внутрішньо олігархічний конфлікт шляхом призначення на найвищу посаду в державі найслабшу та найбільш компромісну фігуру в своєму колі, органічна частина старорежимної клептократичної «еліти» часів Кучми - Ющенка - Януковича, психологічний та світоглядний продукт ледачого «мажорного» дитинства й юності. В епоху історичних перемін для України займає жорстко консервативну позицію на збереження старого олігархічного ладу й старих державних інститутів, прикритих фіговими листками косметичних реформ. Має масу вад, що лежать як в світоглядній, так і психологічній площині, які суб'єктивно не дозволяють йому стати особистістю того масштабу, якого вимагає історичний момент:

· особисті лінощі, які стимулюють його займатися тільки тим, що йому знайомо й цікаво (дипломатією);

· низька культура стратегічного мислення та ідейна бідність;

· конформістський принцип підбору ключових керівних кадрів, за критеріями особистої комфортності, а не професіоналізму.

· хвороблива гонористість, що не дозволяє вчасно визнавати допущені помилки.

Секретар РНБО Турчинов О. В. традиційно демонструє кризу вольових якостей, які в значній мірі стали причиною територіальних втрат української держави (Крим, Донбас) в часи виконанням ним обов'язків Президента. А в нинішній час, в умовах самоусунення діючого Верховного, вони не дозволяють йому перетворити РНБО в центр формування ключових стратегічних рішень в сфері державної безпеки, задовольняючись декоративними функціями.

Підлеглий Турчинова, він же радник Президента, директор Національного інституту стратегічних досліджень Горбулін В. П. несе безпосередню відповідальність за відсутність в українській державі осмисленої й послідовної стратегії протиборства з Росією. За те, що прикриваючись його ім'ям, розпливчастими й туманними документами стратегічного планування, що продукуються його інститутом, кожний державний силовий, економічний і гуманітарний орган займається своєю поточною шкурною діяльністю, практично неузгодженою з іншими за метою, цілями й завданнями. Особисте стратегічне мислення В. П. Горбуліна демонструє ідейну бідність, оперує давно застарілими уявленнями «стратегічної гри», які відповідають рівню древньої й стародавньої стратегічної думки Сунь Цзи та Ніколо Макіавеллі. Очевидно, що навіть фундаментальний рівень стратегічних ідей індустріальної доядерної епохи зразка Карла фон Клаузевіца, Олександра Андрійовича Свечина і Безіл Генрі Ліддел Ґарта підпорядкованим йому інститутом не опановано. А це ідейний фундамент, без якого вся сучасна «українська стратегія» - смішне дилетантське «бекання».

Міністр оборони України Полторак С. Т. - карикатурна фігура, яскравий представник старої «ординсько - прусько - радянської» армійської системи, який безпосередньо й натурально втілює в життя тезу, що стійка система сама себе реформувати не може. Він примудрився на протязі трьох років реальної війни низької інтенсивності імітувати бурхливу діяльність, звівши назріле змістовне реформування Збройних Сил і оборонного комплексу держави до безкінечної послідовності моделювання нових армійських берців, камуфляжу, парадної (!) форми та армійського продуктового пайка. В критичний час воєнного протиборства, коли навіть іноземним державам військова техніка й майно дається в довгостроковий борг, по «ленд - лізу», в рамках рідної держави оборонний промисловий комплекс і структури МОУ ще більше комерціоналізувалися, утворивши стійкий прошарок функціонерів, що живуть по принципу «кому війна, а кому мати рідна». За ідейну базу гіпотетичного реформування ЗСУ взято не практичну й конкретну мету нарощування боєздатності відносно реального противника - РФ, а теоретичну й абстрактну ціль «досягнення стандартів НАТО». Під його «вмілим» керівництвом оборонний комплекс держави і ЗСУ демонструють ознаки стагнації, а подекуди й деградації, хоча умови вимагають їх бурхливого розвитку. В умовах ідейної імпотенції й бездіяльності Верховного Головнокомандувача та РНБО, очолюване ним МОУ не стало ідейним локомотивом системного й послідовного нарощування обороноздатності України, відіграючи суто апаратну роль.

Начальник Генерального штабу ЗСУ Муженко В. М. - найбільш відразлива фігура в вітчизняному військово - політичному керівництві. Теж відвертий закостенілий продукт старої армійської системи в її найбільш «паперово-парадній» українській версії, в якій він виріс і відбувся. Щиро не розуміє, як може бути по іншому і навіщо це все прекрасно йому знайоме міняти. Нікому не довіряє, погано придатний до командної роботи. Адепт кабінетного стилю управління, «паперового» війська (що гарно виглядає в паперових доповідях, презентаціях), всілякого замовчування і приховування існуючих проблем, доповіді «гарних новин» начальству. Вперто й наполегливо досягає повернення в армію порядків довоєнної УПА (паперової армії), своїми руками підриваючи її моральне здоров'я й боєздатність. Вкрай невдачливий і безталанний воєначальник, який програв всі бойові дії оперативно - стратегічного, оперативного й навіть тактичного рівня, за які він брався особисто. В той же час дуже ревниво відноситься до чужих військових успіхів, чужої популярності в військах. Є історичною реінкарнацією генерала російської імператорської армії Куропаткіна О. М., який користуючись крайньою прихильністю свого імператора, програв для нього все що можливо в двох війнах підряд. У Муженко В. М. наступне загострення цієї війни ще попереду, і це не надає жодного оптимізму. Крім невисоких професійних якостей, в моральному відношенні Муженко В. М. надзвичайно огидна фігура як для військового, викликає щиру відразу в військах, від яких отримав стійке прозвище «Вітя Катафалк». Ось тільки головні й найбільш відомі віхи його морального падіння:

· реалізував «договірняк» з своїми приятелями з російського Генштабу, безкарно випустивши колонну Стрелкова - Гіркина з Словянська;

· бездарно організував і провів влітку 2014 року військову операцію з перекриття державного кордону, що спричинило тяжкі втрати і фактичний розгром військ сектору «Д», винуватими звично зробив інших;

· ганебно підставив під суд свого підлеглого й приятеля за реалізацію свого власного рішення рішення про перекидання десантників 25 опдбр літаками в Луганський аеропорт;

· своїми новими «договірняками» з російським Генштабом кинув оточені під Іловайськом війська в «коридор смерті», чим навіки покрив себе ганьбою зрадника; достойні військові, що мають честь, після такої тяжкої особистої провини пускають собі кулю в лоб, менш сильні духом - ідуть у відставку і під суд, цей же «видатний військовий діяч» спритно зробив всіх навколо винними, від Хомчака до Корбана, крім самого себе;

· в часи оборони Дебальцівського виступу знову розважався переговорами з російським Генштабом, б'ючись з ними об заклад «є оточення чи немає», органічно завершивши свій образ нікчемного воєначальника, який не організовує дії своїх військ, а щоразу ганебно спішить домовлятися з противником.

Так довго продовжуватися не може, рано чи пізно тотальне панування бездарності, непрофесіоналізму й безчестя на вершині українського державного апарату може змінитися на протилежність, яка почне реально змінювати співвідношення сил не на користь РФ. Тому російське військово-політичне керівництво змушене поспішати, проектуючи чергову кризу українсько-російської війни, яка могла б стати вагомим приводом до широкомасштабної агресії.

Важливо розуміти, як противник думає. Характер стратегічного мислення російського військово - політичного й військового командування в значній мірі базується на результатах переосмислення об'єктивних результатів поразки СРСР в «холодній війні» кінця ХХ ст., реалій воєнно-стратегічного положення РФ, пошуку шляхів досягнення військового результату за умов відсутності тотальної переваги над противником. Сучасна стратегічна думка в РФ в значній мірі керується теоретичними напрацюваннями соціолога С. Г. Кара-Мурзи (праця «Маніпуляція свідомістю») та радянського/російського генерала Лобова В. М (серія наукових праць про теорію й практику воєнної хитрості).

По великому рахунку, вся сучасна російська армія є реалізацією ідей і задумок Лобова. Генерал Лобов В. М. основні зусилля зосереджував на розробці проблематики воєнної хитрості. В гіпертрофовано перебільшеному вигляді ідеї Лобова та Кара-Мурзи С. Г. досягли рівня стратегічної думки, породивши хибну теорію й практику «гібридної війни», яка зазнала свого неминучого краху в Україні вже в 2014 році. Але напрацювання Генерала Лобова прекрасно працюють на оперативному й тактичному рівні. Висновки з праць Лобова про військову хитрість широко вивчаються в російських військових навчальних закладах, і вже стали важливою складовою практики застосування російських військ.

Ставкою в майбутній широкомасштабній війні з Україною має стати знамените тріо генерала Лобова «введення в оману, прихованість, раптовість», а також фірмова фішка сучасної російської армії - висока стратегічна мобільність на своїй території. За задумом російського командування, це дозволить у обмеженій за масштабом і часом війні з Україною обійтися тільки вже наявними регулярними силами, без періоду часткової мобілізації, який приховати дуже складно. За таких умов на велику війну з окупацією всієї території України в РФ сил явно не вистачить, але на відкушування її чергового шматка з переважно російськомовним населенням - цілком.

Метою майбутньої російської широкомасштабної збройної агресії буде досягнення триєдиної цілі:

1. Нанесення потужної поразки українській державі й її збройним силам, підрив їх моральних, людських і матеріальних сил для продовження опору, фіксування результатів вигідними для себе умовами миру, що включатимуть визнання анексії Криму та утворення на її окупованій території життєздатного проросійського режиму.

2. Розширення окупованої частини України до розмірів, які б дозволили існування ресурсно більш самодостатнього проросійського утворення «Малоросії», або «альтернативної України», яка б продовжила перманентний процес в'яло текучої, ніби то «міжусобної» війни; проектування чергового історичного періоду української Руїни.

3. Недопущення затягування часу проведення наступальної операції й надмірного розширення її масштабу, втягування російських сил в кровопролитну боротьбу за великі промислові центри й населені пункти, контроль за значною територією, що може знову призвести до розгортання широкого українського національного руху опору російській агресії.

Завданнями наступної російської наступальної операції стануть:

· найближче - захоплення ХАРКІВ, захоплення МАРІУПОЛЬ;

· подальше - вихід на адміністративні кордони Донецької й Харківської областей, за сприятливих умов - оточення угруповання сил АТО ЗСУ в районі СЕВЕРОДОНЕЦЬК, КРАМАТОРСЬК, ІЗЮМ, СВАТОВЕ.

Харків - чергове сакральне місце «руського міру», центр Слобідської України, що була в складі російської держави ще за часів Московського царства, альтернативна столиця України в новітній історії. Без Харкова ідея «альтернативної України - Малоросії» нездійсненна. Проектуванням військової наступальної операції з метою його захоплення російське керівництво займається вже більше двох років.

Замислом російської широкомасштабної агресії передбачається:

· спроектувати «залізобетонний» привід, який би легітимізував широкомасштабну російську збройну агресію проти України в очах широких верств російського суспільства, й в значній мірі обеззброїв позицію й аргументацію західних союзників України;

· скувати основні сили ЗСУ на другорядних Донецькому й Луганському напрямках;

· використовуючи новостворені фонди 3 мсд (ВАЛУЙКИ, СОЛОТА) і 150 мсд (полігон Кузьминський) в якості бази прихованого розгортання, завчасно й приховано сконцентрувати в безпосередній близькості до державного кордону на Харківському й Маріупольському напрямках перші ешелони ударних угруповань 20 Армії й 8 Армії (необхідно проаналізувати ємності їх казарменого й паркового фондів при ущільненому розміщенні); таке рішення російським керівництвом прийнято на основі досвіду 2014 - 2015 років, коли їх сконцентровані в польових таборах біля кордону угруповання легко викривалися засобами космічної розвідки союзників України;

· використовуючи високу стратегічну мобільність своїх військ, цілеспрямовано натреновану на чисельних стратегічних навчаннях серії «Захід», швидко наростити свої ударні угруповання на обраних напрямках безпосередньо перед початком та в ході операції, випередивши в темпах оперативного розгортання малорухомі, а часто й паперово - міфічні резерви ЗСУ; навчання «Захід - 2017» - це дійсно будуть тільки навчання, але вони стануть останнім тренуванням з оперативного та стратегічного перекидання угруповань військ до кордонів України, їх показова частина на території Білорусі - всього лише прикриття основного змісту;

· використовуючи перевагу в повітрі, придушити систему ППО ЗСУ й ізолювати райони бойових дій від резервів ЗСУ, що підходять на загрозливі напрямки, нанести їм ураження ще під час перевезення та на марші;

· нанесенням стрімких глибоких ударів з широким застосуванням повітряних, аеромобільних і морських десантів швидко оточити ХАРКІВ і МАРІУПОЛЬ, намагатися захопити їх з ходу, для сприяння цьому з середини міста ввести в дію законсервовані ДРГ;

· розвинути наступ в напрямку ХАРКІВ, ІЗЮМ, створюючи умови для оточення частини угруповання сил АТО, або їх панічної евакуації за межі адміністративних кордонів Луганської й Донецької областей.

Головний (на ХАРКІВ) та другорядний (на МАРІУПОЛЬ) удари противника можуть бути доповнені допоміжними ударами з території Криму в напрямку на БЕРДЯНСЬК, з метою сприяння утворення славнозвісного сухопутного коридору в Крим. Крім того, високо ймовірні його демонстративні дії на Київському напрямку, з метою скувати чисельний Київський гарнізон і засоби його посилення, паралізувати роботу київського транспортного вузла.

Критично важливим в цьому задумі є своєчасне проектування важкої кризової ситуації, яка б стала вагомим приводом і обґрунтуванням для розгортання широкомасштабної агресії РФ проти України. Чи не єдиним достойним сценарієм цього є провокування України на односторонній розрив псевдо мирного «мінського» процесу, прийняття нею рішення про «хорватський» сценарій повернення окупованих РФ територій Донбасу. Проектування кризи має базуватися на експлуатації честолюбства Президента України Порошенко П. О. та НГШ ЗСУ Муженка В. М.

Ключове завдання - тонко зіграти в піддавки з президентом Порошенко П. О. З залученням різноманітних агентів і каналів впливу необхідно переконати Порошенка в тому, що силове визволення Донбасу й ореол переможця конче необхідні йому для гарантованого переобрання на другий президентський строк. Та й місце в історії вже давно пора застовпити… І що така силова операція дійсно можлива та має практично гарантовані шанси на успіх. Муженка ні в чому переконувати не потрібно, він і так не скаже жодного слова супроти, мовчки клацне каблуками й радісно побіжить в мишоловку в погоні за своїми міфічними лаврами переможця.

В рамках такого сценарію росіяни можуть піти на демонстрацію хибного виведення основної частини своїх військ 1 АК та 2 АК 8 Армії з окупованих територій Донбасу, залишення там лише бутафорського заслону з «місцевих». Головне, переконати, що росіяни самі зацікавлені в здачі Донбасу за «хорватським» сценарієм, для збереження внутрішньополітичного обличчя. І що для цього не потрібно залучати західних посередників та фіксувати умови російського відступу з Донбасу в міжнародних договірних документах. Ці ж питання можливо вирішити «під килимом», полюбовно між собою…

Після прийняття принципового рішення про проведення наступальної операції в «хорватському» стилі Муженко гарантовано стягне на Донбас всі боєздатні сили ЗСУ й НГУ, максимально оголивши всі інші оперативно - стратегічні напрямки. З початком операції його зусиллями неготові до проведення стрімких наступальних дій, а особливо до штурмових дій в містах, угруповання ЗСУ майже гарантовано спробують реалізувати передбачуваний, заїжджений план розсічення й оточення міських агломерацій Донецька, Горлівки, Кадіївки й Луганська, відсічення їх від російського кордону. Вони в «муженківському» стилі розійдуться і розпорошаться по чисельних обхідних і блокуючих групах, втягнуться всією масою в наростаючі за інтенсивністю бої з прихованими і раптом з'явившимися силами росіян, які будуть збивати темпи наступу, вигравати час та провокувати введення в операцію все більших резервів ЗСУ.

Підковерні домовленості російським керівництвом тут же будуть спущені в нужник. На внутрішньополітичній і зовнішньополітичній аренах наступ України на Донбасі Росія розіграє як явне і очевидне одностороннє порушення мирних домовленостей, «геноцид мирного населення Донбасу» і т. д., і використає як залізобетонний привід для «силового приборкання української агресії». І головне - крити буде нічим. Для росіян і всього світу односторонні агресивні дії України - на лице. Так спрацює спусковий гачок нового етапу російської агресії проти України.

Росія конає, і для пролонгування своїх днів потребує свіжої крові, якої вона сподівається напитися в Україні. Вона цілеспрямовано й наполегливо готується до агресії. Рано чи пізно, під тим чи іншим приводом, вона її зчинить. Якщо тільки смерть її не зупинить.

Що робити Україні й українцям? Готуватися. Для зриву найбільш небезпечного сценарію, необхідно завчасно підготувати й укріпити оборону Харкова й Маріуполя, не допустити їх швидкого захоплення з ходу. Створити дієві плани оборони, системи інженерних рубежів і позицій, запаси зброї, боєприпасів, продовольства, приховано їх розосередити. І створити постійні БОЄЗДАТНІ натреновані гарнізони. Провести цілеспрямовану підготовку міст до кругової оборони, як це зробив ІДІЛ в Мосулі, який витримав в оточенні 9 місяців штурму.

Якісно підготовлені до оборони Харків і Маріуполь, які противнику не вдасться захопити з ходу, напевне будуть оточені. Але продовжуючи боротьбу в оточенні, вони будуть відтягувати значні сили ворога, сковувати його просування в глибину. Тим самим виграючи час, дні й тижні, даючи шанс розкачатись та вийти з шоку українській системі оборони, новій добровольчій хвилі народного спротиву, системі підготовки військових резервів, дипломатичній і матеріальній військовій допомозі союзників. В таких умовах не чисельна кадрова армія РФ має всі шанси на поразку. Або Росія змушена буде оголошувати мобілізацію і втягуватися в кровопролитну й смертельну для себе «велику» війну «по повному», або змушена буде прибиратись геть.

Але є ще одна погана новина - всі ці міркування будуть сучасним українським керівництвом завідомо відкинуті. Або в фірмовому стилі проігноровані, замовчані, або просто заговорені. Муженко В. М. знову вдавано посидить з олівцем над черговою моєю статтею, щось там попідкреслює, на тому все й закінчиться. В кращому випадку по всіх розвідувальних інстанціях клерки вгадають, що хоче почути начальство, і зроблять чіткі доповіді, що це все «брєд» непоінформованого полковника - відставника, а по їхнім «данним», все саме так «райдужно», як начальству хочеться почути.

Можливо, я надмірний оптиміст, але покладаю надію на українські недержавні добровольчі мілітарні організації. Можливо, тільки вони володіють необхідною гнучкістю думки й дій. Головна увага має бути приділена Харкову, де має бути сформована основна база спротиву, людська й матеріальна. Крім бази спротиву, своїми силами на основних імовірних маршрутах висування російських колон необхідно завчасно старанно підготувати серію засідок та ключові опорні пункти на входах в місто. Для недопущення раптового захоплення міста противником необхідно виграти перші два - три дні, коли вляжеться паніка, проясниться загальна обстановка і почнуть розкачуватися офіційні державні збройні формування.

Цим ставлю фінальну точку в цьому оперативно - стратегічному етюді. Кожен має право його сприймати як завгодно, в міру своєї обізнаності та компетентності. Вважаю свої висновки вірними, а їх публікацію - своєчасною. Слава Україні!

27 08 2017

https://censor.net.ua/blogs/6886/transformatsya_vonnih_zagroz_ukranioperativno...