незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Павло ПравийТІ, ХТО ЖЕРЕ САМ СЕБЕ або де наш РіддікЯ в люті.
Усвідомлюю, що таких людей в будь-якій країні повно, під будь-якими прапорами і
в будь-яких географічних широтах. Але серце не хоче миритися з тим, що вони є
поруч. Не десь там в Магадані чи Каракасі, а – тут, ходять поруч з тобою,
дихають, жеруть, спаровуються, аби призвести на світ собі подібних… Іду сьогодні
вулицею, а біля мене переходять дорогу дві жінки років під тридцять. Одна десь
на сьомому місяці. І чую уривки розмови: - …там так
гарно… Євпраторія… ідеш і вибираєш, хочеш компот, а
хочеш – кисіль… А та, що
вагітна перепитує: - Євпаторія
– це ж Крим, да? - Да…
і ти вибираєш… хочеш кисіль, а хочеш – компот… Це вони –
про відпочинок у Криму. «Хочеш
компот, а хочеш – кисіль»… Довбані,
тупі курки. Україномовні. Молоді. З міста, де три військові частини, що воюють
в АТО. З міста, де лише місцевих солдат на меморіальному кладовищі лежить, якщо
не помиляюся, 54 душі. Один з тисячі мешканців. Без врахування ТМН. Вона не хоче
навіть подумати, що везе свої гроші Путіну. Гроші, на які той годуватиме і
одягатиме орків. На які він купуватиме оркам набої. Кулі з яких прилетять у груди друзям,
знайомим, однокласникам цих тупих курок. Чоловікам… Утім ні.
Чомусь у мене упевненість, що їхні чоловіки нізащо не підуть воювати. Ні за
яких обставин. Це – потенційні родини поліцаїв. Такі у 1942 році
генерал-лейтенанта Власова здали німцям. За корову, 10 пачок махорки, 2 пляшки
тминного шнапсу і… почесну грамоту. Ні – той
мужик із села Туховежі Ленінградської області - він
не був ідейним противником Власова, просто… Просто з Власова нічого було взяти
тоді, а тут – дві пляшки горілки. Мов склянка отого кисіля. Якби їй
зробити зауваження; якби їй дорікнути, тій молодиці: як же вам не соромно, вона
зробить великі очі: ашотакоє? Вона живе, мов той
Путін – в іншій реальності, де головне – можливість вибору в їдальні дешевого
санаторію між компотом і кисілем. Таких пікапери ловлять на вулиці і вони абсолютно спокійно ідуть
у лісочок за 200 доларів, не відчуваючи жодного дискомфорту: я ж ці долари не
проп’ю, я ж для дому, для сім’ї, дитям морозиво, чоловіку – квіти. Не зітруся,
аби був през під рукою… Вони і на
вибори так ходять. Навіть не за гречку – за обіцянки. Вони коштують навіть
менше, ніж дешеві шльондри, що мандрують поміж блокпостами нашими і сепарів. Через них у виборчих штабах політтехнологи
відверто підраховують у що обійдеться 1 голос, враховуючи «гречку» та проплату обіцянок з телевізора. Знаєте, яка
середня ціна одного голосу для партій, які щасливо проходять у Раду? Один долар.
Один грьобаний долар! Пишу розумні
(сподіваюся) книжки. Вигадую статті. Намагаюся сіяти добре і вічне дітлахам на
дитячій сторінці газети. А потім
зустрічаю оцих… «… і ти
вибираєш… хочеш кисіль, а хочеш – компот…» І наївне
уточнення: а Євпаторія це Крим? Я не знаю,
як їх обізвати. Це не люди. Бо головна ознака людини – уміння мислити. На рівні
вищому за шимпанзе. Тут навіть троглодит образився б порівнянням з ним. Бо
троглодит таки хоча б інстинкт самозбереження має. І думає, мислить, як самого
себе зберегти. У подібних цій дамі організмів цього немає. Я не
перебільшую. У 2015 році – ті з вояків, хто бачив той жах підтвердить – під час
боїв за Дебальцеве російські казачкі та чечени били з арти та мінометів
по Чорнухінській птахофермі. Просто так. Подобалося
їм дивитися, як після чергового влучання міни над курятниками здіймалися хмари
пір’я і в усі боки розліталися кури – живі і мертві. І от в цьому
пеклі, коли іде бій і коли гатять з усіх стволів, полем, де валялися кури,
поміж розривами повзли… тіпа люди. Збирали в мішки
тушки. А чечени з навколишніх пагорбів розстрілювали
їх із СВД. Тренувалися. І міни рвали їх на шматки. Разом з мішками. Я демократ.
Майже. Я згоден з сером Вінстоном, що демократія –
дуже поганий спосіб керування країною, але кращого ще не придумали. Але іноді
мені так хочеться НЕ ДЕМОКРАТІЇ. Щоб тітці,
яка поїхала відпочивати у Крим, вливали статтю за співробітництво з ворогами;
щоб «журналістам», спійманим біля військового об’єкту з квадрокоптером,
шили «зраду». Щоб за поширення «новин» типу «страшні втрати ЗСУ» давали каторгу
за статтею «панікерство». Щоб Юлі Володимирівні, яка горлає з телевізора про
«диктатуру» показали що то є насправді – диктатура. Щоб декому з «антикорупціонерів» били по пиці кованим черевиком. Організми,
подібні до тієї дами, для якої є щастям можливість обирати між кисілем і
компотом, іншої мови не розуміють. Довго думав,
але не вигадав, як би назвати цей вид, виведений комуністичними селекціонерами,
гомінідів кисельно-компотових.
Якось
згадався фільм часів постперебудови. І фраза: «Ой, да
в них же три інстинкти (передаю мовою оригіналу – українською так не вийде): дыхательный, жевательный, пихательный. Шлунки.
Реально ходячі шлунки. Як та потвора, що зжерла власні нутрощі - пригадуєте
фільм з Дізелем? От тільки Ріддіка поки що на потвор
немає... І це –
реально страшно… 31
07 2017 http://pavlopraviy.blogspot.com/2017/07/blog-post_89.html |
