www.ji-magazine.lviv.ua

Як представник Міжнародного фонду «Відродження» і громадянського суспільства я щасливий, що доля звела нас з Марілуїзе Бек, з Ральфом Фюксом, які заснували Центр ліберальної сучасності, сучасного лібералізму, я би сказав. Це - надзвичайно важлива інституція, з якою Фонд почав працювати, і думаю, ми продовжимо цю співпрацю. Дискусія, яка відбувається нині - один із перших кроків такої співпраці.

Під час слухань у Бундестазі в травні на тему історичної відповідальності, було порушено питання, над яким хотілося б подумати разом з вами сьогодні. Коли говорили про історичну відповідальність Німеччини, то завдяки промовам Марілуїзі Бек та Тімоті Снайдера, прояснилася одна проста річ. І мова не лише про той історичний факт, що всі сили нацизму були кинуті на завоювання саме України й ще близько 10% території Радянського Союзу. Справа не тільки в тому, що на цій території були втрати українців, було безліч жертв серед мирного населення, які загинули як жертви війни, були втрати військових, але й інсургентів - тих, хто боровся в кінці війни проти двох армій: і проти радянської, і проти німецької. Це був той супротив, в якому кількість загиблих, як нам говорить Тімоті Снайдер, була більшою, ніж кількість усіх загиблих у супротивах по Європі.

Але я хотів би звернути увагу не лише на ці факти. Я хотів би звернути увагу на те, що вперше в Бундестазі я і мої колеги відчули, що Німеччина і німецькі політики стали виділяти Україну як політичну і культурну самість, як політичну і культурну ідентичність. Потрібно було 25 років і 3 роки після Майдану, щоб нарешті Україна стала виділятися з такої сірої зони або загальної зони колишнього Радянського Союзу як самостійна політична одиниця. Як «суб'єкт міжнародної політики» - так люблять говорити в Україні.

Це долання інерції, в чому ми мусимо завдячити нашим німецьким колегам, надзвичайно важливий рух. Все більше і більше приходить усвідомлення того, чим є Україна. І, очевидно, виникає просте питання – а яка може бути власна відповідальність України? Якщо перед нею є відповідальність і за неї є відповідальність, то якою є наша власна відповідальність? Чи можемо ми бути відповідальними? Ми економічно слабкіші за Німеччину, Захід. Військово ми також не такі сильні. У чому може виражатись наша відповідальність [за Німечччину, за Європейський Союз]?

Я думаю, що історики тут можуть допомогти, але не до кінця. Я як філософ, думаю, зможу це сформулювати. Тут потрібно думати в термінах не стільки минулого, можливо, скільки майбутнього і теперішнього. І якщо ми будемо говорити про відповідальність, спочатку маємо запитати: а що таке відповідальність? Я не буду перераховувати всі - від Карла Ясперса до Ганни Арендт - теорії колективної й індивідуальної відповідальності. Одне ясно – людина завжди відповідальна перед собою і перед суспільством, навіть якщо вона цього не відчуває. Вона відповідальна за себе, тому що треба прожити власне життя. І людина відчуває, якщо в неї є совість, що вона робить щось не те, і мусить робити щось те.

Зараз колективна відповідальність, і ми це відчуваємо, за збереження України. Але для того, щоб точніше про це сказати, нам треба повернутися до Майдану, всього на 3 роки назад. Я відчув дві духовні інтенції протягом 7 місяців Майдану. Перша – це повтор того, що було вже викарбувано «Розстріляним відродженням», зокрема Миколою Хвильовим, який закликав «йти до Європи, подалі від Москви». Друга інтенція - Україна мусить зберегти власну ідентичність, зміцнити її. Україна має стати українською - стати політичною і культурною ідентичністю. 

І якщо ми зрозуміємо ці дві інтенції, які є двома сторонами тієї самої медалі, то ми зрозуміємо тепер, за що ми відповідаємо. Нам підказав час. Після того, як наш північний сусід відреагував на події Майдану, Україна опинилася на кордоні, на фронті відстоювання тих уявлених (але не уявних) європейських цінностей, про які ми мріяли на Майдані: верховенство права, універсальні права людини, демократія. Україна мусила стати українською саме для того, щоб стати європейською.

І от коли почалася агресія, всім стало ясно, за що відповідальна Україна. Вона відповідальна за європейські цінності перед Європою, перед Заходом. І з цим треба рахуватися. Вона відповідає за це життями солдат, десятками тисяч смертей. Це – наша відповідальність. Але я на цьому би не закінчив. Тому що наша відповідальність простягнулася далі. Ви бачите, що відбувається під парламентом в день нашої дискусії. А що відбувається? Певна частина населення не задоволена, як працює парламент. Парламент втратив величезну долю своєї легітимності. А легітимність іншими словами – це народна довіра. Як же може існувати і чесно працювати парламент у цих умовах? Що відбувається? Яким чином й за що ми тут з вами як українці несемо і персональну, і колективну відповідальність? 

Якщо у двої словах, то відповідь: «достатньо просто». Як представник громадянського суспільства я ясно це розумію. Ми відповідальні за реформи, за швидкість реформ. Ми відповідальні, виявляється, не тільки перед собою. Щоб бути відповідальним для Європи і за Європу, Захід, ми мусимо робити ці реформи. Щоби той фронтир, який ми захищаємо, став зрозумілим і непорушним. І щоб в кінці кінців примусити тих, хто цього не бажає, бути демократичними. От це наша відповідальність.

І ще наша відповідальність – в умовах двох орієнтирів Майдану, про які я казав - зрозуміти як поєднати традиційні цінності, національну і політичну ідентичність, яка будується на універсальних нормах, на універсальних правах людини, на свободі і гідності людини. Про це, я думаю, будуть також говорити в Центрі сучасного лібералізму. 

Ми відповідальні за те, щоб поєднати національні традиції, національний дух, національну ідентичність, патріотизм і націоналізм (у правильному розумінні) із ліберальними цінностями. В Україні зараз між ними іде боротьба, і є маса прикладів цієї боротьби як у громадянському суспільстві, так і в політикумі. Це - наша відповідальність. І я дуже вдячний нашим німецьким колегам, що вони порушили це питання [про історичну відповідальність націй]. Лише разом ми вирішимо цю проблему. І станемо не просто в думках і в намірах відповідальними, а на практиці - новою демократичною Україною.

21 07 2017

http://www.irf.ua/allevents/news/bystrytsky_speech_historical_responsibility_13072017/