www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Райхель, журналіст

Розвиток ситуації в Сирії привертає значно більше уваги, ніж події в Лівії. Хоча обидві країни, поряд із бойкотом і ультиматумом, висунутим Катару, а також майбутнім виникненням незалежної курдської держави, істотно змінюють конфігурацію сил передовсім в арабському, а потім і в мусульманському світі

У Сирії Дамаск і Тегеран приступили до планомірного підриву впливу Росії, скорочення її можливостей як у військовій, так і в дипломатичній сфері. Додамо до цього повітряні атаки ізраїльської авіації по військах сирійської урядової армії.

 Це була відповідь на розриви шалених артилерійських снарядів на ізраїльській частині Голанських висот. У Тель-Авіві не стали розбиратися, хто в цьому винен, а скинули всю відповідальність на Дамаск.

Характерно, що сили асадівського ППО, керовані російськими екіпажами, навіть не спробували якось перешкодити або відповісти на наліт ізраїльської авіації. Навіть єдиний постріл по ізраїльських літаках приведе в дію всю військову машину ЦАХАЛ, і тоді асадівському воїнству точно не поздоровиться. Цього Москва допустити не може, тому і воліє ізраїльські нальоти не помічати.

Втручання Ізраїлю, навіть обмежене, принципово змінить військову ситуацію не лише в Сирії, а також у Лівані, де проіранська Хезболла входить до уряду. До того ж Ізраїль заявив, що не визнає будь-які обмеження у вигляді зон деескалації і завдаватиме ударів по урядовій армії, Хезболлі чи загонах шиїтської міліції там, де вважатиме за необхідне.

Ця сирійська ситуація вкрай неприємна для Росії. По-перше, вона демонструє відносну слабкість Москви щодо свавільного Дамаска і Тегерана, що стоїть за ним. По-друге, очевидна обмеженість військових можливостей Москви в Сирії.Одними ударами з повітря війну не виграєш, а направити регулярні російські війська наразі Кремль не може з внутрішньополітичних і фінансових міркувань. При цьому потрібно враховувати й те, що розширення російської військової присутності стане причиною нових санкцій, що випливає з останніх дій американського Конгресу.

У Лівії відбуваються події, які вплинуть на весь мусульманський світ

Якби ж лише Сирія, якщо говорити про басейн Середземного моря. Останнім часом починає змінюватися і ситуація в Лівії. Раніше багато говорили, що Москва намагається закріпитися в цій країні, спираючись на фельдмаршала Халіфа Хафтара. Йому навіть влаштовували екскурсію на російських військових кораблях, а міністр оборони Сергій Шойгу спілкувався з ним у режимі відеоконференції.

Але закріпитися в Лівії для Москви так само проблематично, як і в Сирії.

Хафтар наступає

Лівія ніколи не була єдиною країною. Навіть за роки диктатури Каддафі не вдалося подолати не лише трайболізм, а навіть поділ країни на три великі частини: Тріполітанію на заході, тут столиця Тріполі, Кіренаїку на сході та Феццан (Феззан) на півдні. Цей поділ, який прагнув знищити Каддафі, має зараз військово-політичне значення.

 У Тріполі діє уряд національної єдності (УНЄ) Фаїза Сараджа, влада якого поширюється на столицю і прилеглу до неї територію. У Кіренаїці влада належить так званому парламенту — Палаті представників — у Тобруці. Її реальність забезпечує Лівійська національна армія (ЛНА) під командуванням Халіфа Хафтара. Схоже, що саме він має реальну владу, а не парламент. Проте останній працює і навіть ухвалює закони.

Між територією, контрольованою ЛНА, і Тріполітанією діють польові командири на чолі «бригад», «легіонів» тощо. Вони мають реальну силу на обмеженій території і схильні входити до тактичних союзів із тією чи іншою стороною.

Надра Лівії дуже багаті нафтою і газом. При цьому родовища вуглеводнів та інших корисних копалин розвідали відносно слабко. Цим міжнародні компанії почали займатися наприкінці правління Каддафі, тому встигли не так багато. Проте всім очевидно, що лівійські нафта і газ можуть серйозно вплинути на світовий ринок. Контроль над ними обіцяє дуже багато не лише в економічній, а й у політичній сфері. Додамо до цього важливе стратегічне розташування лівійського узбережжя, за яке тривала запекла боротьба в 1940-1943 рр. між італо-німецькими військами і англо-американськими союзниками.

Нафту в Лівії переважно видобувають на півдні та в центрі країни, а експортують через кілька портів на сході з так званого нафтового півмісяця і на заході. Хто контролює територію, де нафту видобувають і звідки її експортують, отримує мільярди доларів з усіма наслідками, що звідси випливають.

Ось чому ЛНА з кінця минулого року докладала зусиль до захоплення портів нафтового півмісяця і в березні завершила цей процес. Однак ситуація залишається досить нестійкою.

Портрет Халіфа Хафтара

У тому ж березні зведений загін бойовиків із Бригади захисту Бенгазі (БЗБ) та інших ісламістських угруповань несподівано напав на нафтові термінали в портах Рас-Лануф і Ес-Сидр. Підрозділи ЛНА були змушені відступити, щоб не ризикувати безпекою нафтових терміналів. Через кілька днів війська Хафтара витіснили бойовиків із зазначених портів і почали наступ як на захід, так і на південь. Зав’язалися бої за авіабазу Тамніхінт біля Барак аш-Шати. Згодом її захопили сили ЛНА.

Хафтар перерізав комунікації, що зв’язують адміністративний центр території Феццан місто Себха з середземноморським узбережжям. Тепер він отримав оперативну можливість наступати на південний захід, щоб встановити контроль над родовищами нафти і перекрити у разі необхідності нафтопроводи, що зв’язують їх із терміналами на західному узбережжі в Тріполітанії. Інакше кажучи, Хафтар отримав можливість повністю позбавити уряд у Тріполі джерел надходження валюти за експорт нафти.

І це не все. Як заявив офіційний представник ЛНА Ахмед Місмарі, підрозділи 12 бригади почали рух у бік міста Бені Валіда, яке вважають «воротами Тріполі».

Проте на цьому етапі схоже, що це межа територіальних успіхів армії Хафтара.

Чим далі на захід, тим сильнішим буде опір. Різні польові командири, що зазвичай воюють між собою, схильні об’єднатися в протистоянні Хафтару. Дає знати про племінні відмінності й історично обумовлене відчуження західних і східних. У цьому випадку сили Хафтара та його супротивників будуть приблизно однаковими, і бойові дії втратять всякий сенс, оскільки жодна із сторін не зможе досягти військової переваги. Така війна може тривати роками до останнього лівійця.

Зовнішнє тло

До подій у Лівії залучені Туреччина та практично всі арабські держави, втягнуті в сирійську воронку.

 До останнього часу відкрито на боці Хафтара виступав лише Єгипет. Каїр надавав фельдмаршалу не лише допомогу постачанням зброї, а єгипетські літаки неодноразово бомбардували позиції ісламістів та інших противників ЛНА, що багато в чому сприяло успішному просуванню військ Хафтара.

Росія від самого початку дипломатично, а можливо, й іншими способами, також підтримувала східних ісламістів проти західних. Але захват Москви від лівійського фельдмаршала дещо ослаб після того, як він наприкінці минулого року попрямував до Вашингтона. Свого часу він утік від Каддафі до США і прожив там 20 років. Як тоді писали, він був на зв’язку в ЦРУ. Так це чи ні, але вояж за океан відразу після відвідин Москви мав неминуче позначитися на поглядах Кремля. До того ж там повинні враховувати, що інтерес до Хафтара виказують не лише Єгипет і Росія.

Поряд із єгипетською, підтримку ЛНА з повітря забезпечує й авіація Об’єднаних Арабських Еміратів. Вона активно діяла в період боїв за середземноморські порти. Літаками ОАЕ управляли американські пілоти. Як писало видання Intelligence Online, з приватної охоронної фірми Blackwater, відомої з війни в Іраку.

За даними арабських ЗМІ, Хафтару надає підтримку британський, французький і йорданський спецназ.

Тоді як Вашингтон іще не має певної позиції щодо Хафтара, Париж і Рим дедалі більше схиляються на його бік. Припускають, що Франція за президентства Макрона буде активнішою. Зокрема і в спробах знайти певний modus vivendi між ним і Фаїзом Сараджем.

Після обрання Макрона активність Франції в арабському світі може зрости

До цього схиляється й Рим, що єдиний із західних країн має посольство в Тріполі. До того ж Італія має найбільший вплив у Лівії, що зумовлено історично. Міністр закордонних справ Італії Анджеліно Альфано в інтерв’ю газеті Stampa чітко зазначив, що «Для всіх Лівія має стратегічне значення — з погляду імміграції та безпеки». При цьому він вказав на важливу роль Вашингтона: «Для того щоб ситуація в Лівії стабілізувалася, потрібна участь США».

Глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні на прес-конференції виступила із заявою про готовність сприяти досягненню компромісу між армією Хафтара й урядом Сараджа.

Зрушилася й позиція Великобританії. Глава британського МЗС Борис Джонсон заявив про необхідність залучити Халіфа Хафтара до роботи уряду національної згоди в Тріполі.

Ці зміни в позиції західних країн невипадкові. Зокрема за часом. Ісламістські угруповання, передовсім «братів-мусульман», підтримують Туреччина і Катар. Їхні загони фактично ведуть у країні громадянську війну. Вона може поширитися не лише на Туніс і Марокко, а й на країни на південь від Сахари. Передовсім Малі та Гамбію.

Захід побачив у ЛНА реальну силу, яка в змозі боротися з ісламістськими угрупованнями, тому схильний посилювати свою підтримку Хафтара. Не останню роль у такому бажанні відіграє необхідність мінімізувати залученість Росії і унеможливити більш тісну взаємодію Москви та Каїра.

Витіснення Москви з Лівії, зниження її впливу на Хафтара неминуче відгукнеться в Сирії. Зростання співпраці Хафтара з західними країнами підриває загальний вплив Кремля в арабських країнах. Якось вщухли розмови про можливу російську базу в Бенгазі або в якомусь іншому порту на сході на території під контролем Хафтара. Чи то сам фельдмаршал обрав Захід, чи то Москва засумнівалася у своїх можливостях втягуватися в Лівію, коли в Сирії проблем стає дедалі більше.

Схоже, що лівійська авантюра Москви закінчилася, не розпочавшись.

30 06 2017

https://politeka.net/ua/reading/analytics/453235-afrikanskie-strasti-kremlya-kak-zapad-i-vostok-soshlis-v-livii/