www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Райхель, журналіст

Втеча колишнього президента Придністров'я Євгена Шевчука та відмова Молдови видати його сепаратистській владі з лівого берега Дністра свідчать про те, що конфлікт навколо невизнаної республіки став масштабнішим

У його основі внутрішні проблеми придністровської влади, посилення протистояння різних олігархічних і провладних груп. У Молдові теж не все спокійно. Там свої проблеми, які виражаються в спробах президента Ігоря Додона вести політику, відмінну від політики уряду.

Третій компонент — міжнародний. Україна посилює контроль над придністровською ділянкою кордону з Молдовою спільно з прикордонниками та митниками наших сусідів.

У міру того, як Росія посилює тиск на Молдову, поки лише економічний і фінансовий, по Україні, у вигляді розширення обстрілів і спроб диверсійних груп вдертися на нашу територію, Київ спільно з Кишиневом завдають ударів. Там, де Москві відповісти особливо важко — в Придністров’ї.

Розкол і його наслідки

Перемогу на останніх президентських виборах у Придністров’ї здобув Вадим Красносельський. Вважали, що це покладе край протистоянню еліт, а внутрішньополітичне становище в сепаратистському регіоні хоча б на певний час стабілізується. На це сподівалися, на цьому навіть наполягали в Москві, закликаючи забути старе і зосередитися на очікуваних проблемах економічного та фінансового характеру.

Здавалося б, політики в Тирасполі повинні неухильно виконувати розпорядження з Москви. Вони орієнтовані на Білокам’яну, інших там просто немає і не може бути за визначенням.

Проте очікуваного замирення не сталося. Дивно взагалі, що на це хтось міг сподіватися. Причин невиконання московських вказівок дві — внутрішня і зовнішня.

По-перше. Можливо, за інших, більш ситих, часів переможці й залишили б своїх супротивників у спокої. Якби грошова допомога з Москви надходила в достатній кількості, щоб її вистачало на розпил і на дещо для населення регіону. Однак часи зараз дієтичні. З різних причин річка допомоги з півночі перетворилася на маленький і дрібний струмочок, ділитися з кимось – означає просто залазити до власної кишені. Як у англійському прислів’ї: self loves itself best — кожен любить себе найбільше. Додамо, що й свої гроші.

Ось чому групи впливу ніяк не могли примиритися. До того ж населенню потрібно було терміново пояснити, чому все так погано. На думку нинішніх лідерів у Тирасполі, дуже зручно повісити всіх собак на попередників. До того ж у них у запасі нічого іншого й немає.

По-друге. Москва сама певною мірою спровокувала своїх придністровських маріонеток на подібні дії, коли затіяла не дуже для них зрозумілу гру з молдовським президентом Додоном. Коли молдовський лідер заявив про якийсь план мирного врегулювання і поїхав до Путіна на святкування 9 травня, в Тирасполі почали панікувати. Це, а також зменшення російської допомоги робило прогнози досить похмурими.

От і вирішили на лівому березі Дністра діяти, щоб показати всім, що не варто їх просто так змахувати зі столу, немов відпрацьований матеріал. Адже вони ще щось можуть.

До цього часу Москва дещо розчарувалася в Додоні. Його обіцянки почати рух Молдови в бік Євразійського союзу і сприяти врегулюванню конфлікту далі слів не пішли. Як заявила офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова, «потенціал позитиву, створений двома зустрічами президента Молдови Ігоря Додона та лідера Придністров’я Вадима Красносельського у січні та березні поточного року, по суті, розтрачують даремно».

Нічого дивного. Усі подібні спроби блокував уряд, і Додону нічого не залишається, як сподіватися на сприятливий для нього результат парламентських виборів. Однак до них іще близько півтора року, з Дністра багато води утече. До того ж результат абсолютно непередбачуваний, а начебто сприятливі прогнози можуть і не виправдатися. Такі випадки в тій же Молдові бували і раніше.

Розкол придністровських еліт — дуже негативна ознака для Москви. Зайняті внутрішньою боротьбою, вони, в запалі протистояння, можуть пропустити важливі моменти і створити для Кремля скрутну ситуацію.

Ось чому в Москві багаторазово подавали сигнали про необхідність припинення переслідування колишнього придністровського президента Шевчука. Тепер кремлівська рать терміново розробляє нові підходи до управління своїми свавільними маріонетками в Тирасполі.

Кишинів і Київ відповідають

Директор Центру запобігання конфліктам Юліан Кіфу повідомив, що Молдова перестає пропускати через кишинівський аеропорт російських військових, які прямують до Придністров’я для ротації у складі Оперативної групи російських військ (ОГРВ) і російських миротворців.

Таке вже було певний час тому, ОГРВ опинилася в дуже скрутному становищі. Тоді Москва зважилася на розблокування молдовського експорту до Росії, а у відповідь Кишинів дозволив ротацію.

Коли стало очевидним втручання Росії в політичну ситуацію в Молдові та відверте під’юджування президента Додона, уряд та парламент вирішили відповісти. Зокрема й за допомогою заборони на ротацію російських військових.

Як заявив співголова Об’єднаної контрольної комісії (ОКК), що контролює зону безпеки на Дністрі, Олег Бєляков, російські миротворці сьогодні в облозі. Їхнє забезпечення в повітрі та на землі з 2014 року Україна блокує, а тепер до неї долучилася і Молдова. Раніше через аеропорт у Кишиневі все ж таки пропускали російських військових під час ротації миротворчих сил (МС).

«Тепер, якщо і цей шлях закриють, ми вийдемо з ситуації, використовуючи внутрішні резерви: продовольства в Придністров’ї вистачить, обмундирування у миротворців теж у є, ротація батальйону МС відбуватиметься завдяки придністровцям, які є громадянами Росії, – сказав Бєляков. – Утім, не секрет, що це вже відбувається. Ми робимо все можливе, щоб наші тили було надійно прикрито».

Цікаво, що свого часу ембарго, оголошене за політичними мотивами на молдовський експорт до Росії, не дало необхідних Москві результатів. Із певними труднощами, але молдовський бізнес пристосувався. Незважаючи на те, що на федеральних каналах постійно повторювали мантру, що молдовські фрукти й овочі в Європі нікому не потрібні, оскільки свої нікуди дівати, а молдовські вина не витримають конкуренції з італійськими, французькими чи грецькими. Виявилося, що і фрукти з овочами, і вина з Молдови збувають у вибагливій Європі.

Коли Москва скасувала ембарго, ніхто не кинувся везти товар до Росії. Орієнтуватися на експорт до країни, яка з політичних мотивів раптом знаходить отруту у винах або фруктах, – собі дорожче.

Отже, знову впливати на Молдову економічно, а тим паче фінансово Росія не може. Відновлять заборону – ніхто особливо не шкодуватиме. Схоже, що саме цей факт визначив незвично стриману реакцію Москви. Висловили жаль, Державна дума вибухнула грізною заявою. Звичайно, з вимогами покласти край і негайно дозволити.

«Стратегічне партнерство між Молдовою й Україною є найважливішим із чинників, і Кишинів повинен скористатися тим шансом, який надає йому Київ у створенні спільних контрольно-пропускних пунктів на кордоні», – зазначив Юліан Кіфу в ефірі телеканалу TVR Moldova.

Звісно, Москва будь-якими засобами тиснутиме на Кишинів, щоб дозволити ротацію. Це в теорії вистачить продовольства та амуніції. Проблема ж не в них. Місцеві кадри не завжди відповідають рівню розв’язуваних завдань. Без російських військових боєздатність ОГРВ і миротворців неухильно знижуватиметься з усіма наслідками, що звідси випливають.

Наразі для вирішення ситуації Москва нічого не може зробити, крім заяв. Україна за жодних умов не дозволить транзит російських військ і літаків через свої території та в повітряному просторі. На прорив Москва не зважиться, оскільки це може їй занадто дорого обійтися – як у прямому, так і в переносному сенсі.

Міністерство закордонних справ України заявило про безпідставність так званої блокади Придністров’я і зазначило, що «повне неприйняття викликає «занепокоєння» Держдуми через запровадження спільного контролю в пункті пропуску «Кучурган».

Ба більше – Україна і Молдова планують відкрити нові пункти пропуску на придністровській ділянці молдовського кордону, а це повністю спростовує голослівні заяви російських депутатів.

Найбільше хвилюються в Тирасполі. Тамтешній президент Вадим Красносельський заявив, що «фактично все вище керівництво Республіки Молдова спільно й абсолютно свідомо робить кроки з блокування Придністров’я за допомогою встановлення молдовсько-українського митно-прикордонного контролю, що веде до обмеження свободи економічної діяльності підприємств і фізичних осіб, до порушення прав і зниження рівня життя всього нашого багатонаціонального народу».

Президент невизнаного Придністров’я Вадим Красносельський, президент Молдови Ігор Додон

Як і слід було очікувати, далі звучали заклинання в бік Москви.

«Принципово важливо, що позицію Придністров’я цілком поділяє гарант у процесі врегулювання конфлікту і посередник у переговорах — Російська Федерація», – сказав Красносельський.

Затягування  врегулювання на Донбасі  дедалі більше оголює больову точку Росії — Придністров’я. Москва не може відступити зі східної частини України і так само не може кинути Придністров’ї. Хоча вже очевидно, що підтримка останнього і, найголовніше, забезпечення безпеки сепаратистського регіону дається їй із великими труднощами.

Імовірно, що Придністров’я повністю перейде на фінансове утримання Москви, але з цим Кремль хоч якось впорається. Що ж робити, якщо через якийсь недогляд конфлікт розморозиться? Тоді, це вже зараз очевидно, ОГРВ доведеться просто здатися в полон у Молдові або інтернуватися в Україні.

Поки такого розвитку подій у Москві навіть не припускають. Дарма. Все може статися під Місяцем.

18 07 2017

https://politeka.net/ua/reading/464293-pridnestrovskij-treugolnik-kak-rossijskie-mirotvortsy-okazalis-v-kapkane/