Оксана Щур

Для чого купують книжки?

У мене було кілька ситуацій, коли панічно оглядала всі свої пожитки і думала, що хапати, якщо раптом щось. Останнього разу я вже мала серед майна дві етажерки, забиті книжками, але домашня бібліотека не була тим майном, яке підлягає евакуації, попри те, що я виросла на неймовірній кількості історій про збережені у холод та голод приватні зібрання, томик поезії на серці у мандрах і злиднях і тому подібному, ви теж знаєте цей канонічний список сюжетів. Зрештою, з’ясувалося, що крім золотого ланцюжка й документів, і рятувати-то нічого, ну може ще флешку з фрагментами дисертації. (На новий зимовий одяг я вже могла собі заробити, а отже, вивозити його не було сенсу). Це дуже заспокоїло: коли маєш план дій, то майбутнє лякає менше.

В одному з пост-книжково-арсенальних інтерв’ю прозвучала думка від видавця про те, що зростання продажів означає стабільність якщо не в суспільстві, то у свідомості населення. Купують більше, купують не лише ті книжки, які хочеться прочитати чимшвидше, під час найближчої відпустки чи тижня поїздок у метро. Купують ще й «на потім», щоби прочитати при нагоді, спокійно, коли нарешті буде час. Купують книжки для домашніх бібліотек, а отже, це свідчить, мовляв, про плани на майбутнє: у цьому ж місті, можливо, у цьому ж таки домі.

Зізнаюся, я теж маю книжки «на потім», які роками пилюжаться непрочитані. Найчастіше вони куплені зовсім не для того, щоби прикрасити мою не концептуальну приватну колекцію, а тому, що потім більше не буде: тиражі в Україні не аж такі великі, додруки не аж такі стабільні, і потім по друзях, піратських ресурсах та публічних бібліотеках видання можна і не знайти. Це коли йдеться про книжки для роботи; я ще купувала би у букіністів зібрання творів (вони за визначенням не для того, щоб читати у повному обсязі), але для цього потрібен великий дім. До того ж, я бачила достатньо любовно зібраних приватних бібліотек, які у підсумку виявилися нікому не потрібними. Букіністи і міські книгозбірні не все приймають, нащадки не хочуть із тим возитися, і часто навіть роздати ці книжки нікому. Моя вчителька зарубіжної літератури перестала докуповувати й приймати в подарунок книжки про Булгакова і срібну добу, коли усвідомила, що забита дефіцитними виданнями квартира взагалі тепер нічого не означає; другим ударом стало звиродніння учнів, які теж мало цікавилися альбомами Ермітажу та найновішими поглядами на літературу модернізму.

Чи означає усе це заперечення тези про стабільність і домашні бібліотеки? Стабільність тут хіба у тому, що люди в умовах економічної кризи готові витрачати кошти на культурний, зокрема книжковий, продукт. З огляду на постійні дискусії про ціни на книжки: одні кажуть, що задорого, інші відповідають, що в усьому світі ще дорожче і що треба позбуватися радянської практики продавати книжки на вагу і знижувати їхню вартість за рахунок дотацій та грантів – постійне кількісне зростання продажів, розширення каналів збуту від гіпермаркетів і заправок до ресторанів і кав’ярень, готовність не лише витрачати гроші на саму книжку, але на квиток для входу на Книжковий Арсенал чи поетичні читання свідчать про те, що ми потроху привчаємося платити за культуру та освіту. Принаймні, можемо стверджувати про наявність такого сформованого прошарку людей у великих містах (чи доречне тут слово «середовище», треба ще розмірковувати).

У нас немає статистики продажів альбомних видань і coffee table books протягом окремо взятого київського Книжкового Арсеналу. Їхні наклади за визначенням нижчі, ніж у романістів із каталогів книжкових клубів та інтернет-магазинів, проте під час закупів, котрі асоціюються з Культурною Подією, саме привабливі красиві книжки мали би добре продаватися. Принаймні, якщо й справді багато хто починає формувати Домашні Бібліотеки.

Відомий жарт про книжки у югославській мебельній стінці, дбайливо дібрані під колір шпалер та висоту полиць, уже трохи призабувся, а точніше, перейшов до жанру ретро-байок у популярних програмах про радянську повсякденність. Підросло покоління, яке не дуже розуміє іронічні висловлювання про югославську стінку та сервіз Мадонна. Тут нові тренди: фоткати книжки для інстаграму, бажано поставивши поряд чашку. Тому обкладинка має бути яскравою. А от формат відповідно до висоти полиць вже не такий важливий.

Що ж до шпалер, то вони, здається, теж потроху виходять з моди, поступаючись пофарбованим у білий стінам; а білий личить до всього. Також модно прикрашати книжками кабінет – я рекомендувала би «Європейський словник філософій» та «Музей покинутих секретів». Кажуть, ті, хто готовий інвестувати кошти в наповнення стелажа і потім на цьому фоні фотографуватися для медіа, запрошують експертів, що спеціалізуються на формуванні приватних книжкових колекцій. Це добре, коли наші друзі можуть заробити на своїй багаторічній любові до читання й гуманітарній освіті.

Чи справді зростає рівень та кількість читачів? Радше йдеться про купівлю книжок і володіння ними – щось таке, як із дисками та відеокасетами. Це уже не фанатична настанова мерзнути усією родиною, але не грітися вогнем від томиків поезії; а лише прикмета інтелігентного дому. Зрештою, окрім хіпстерів та олігархів, є ще люди, котрі не переставали поповнювати свої книгозбірні ще від доби дефіциту; тепер вони їздять на регіональні ярмарки і скуповують вже трохи інші книжки.

Якщо десь тут мене запідозрять у зверхності, то ні, це не снобізм, це лише заздрість: я з книжками переважно працюю, читання для розваги чи насолоди перетворюється на окрему розкіш, а на Книжковому Арсеналі та Форумі видавців дуже складно виділити час і пробігтися стендами; натомість багато новинок прочитую ще до презентацій – і це все з часом втрачає ексклюзивність, перетворюється на рутину, місця на двох етажерках більше не стає, а лайки за фотки книжкових наборів поряд із колінами, чашками та коржиками видаються надто минущими, щоби їх колекціонувати. З цього погляду, справжні читачі отримують значно більше щастя від книжкових подій та ярмаркового шопінгу.

Добре це все чи погано? Зростання попиту на книжку – однозначно позитивна тенденція. Те, що кількість читацької інтелігенції залишається, умовно кажучи, на тому ж рівні, теж досить нормально, це люди, які привчені купувати і читати розумну книжку, навіть якщо вона видана на поганому папері, і їхня частка у кожному цивілізованому суспільстві залишається приблизно сталою. У короткостроковій перспективі видавцям і книгарям все одно, хто саме забезпечує їм прибуток, і це може становити небезпеку у перспективі довготривалій. Треба поважати кожного свого читача, і забезпечувати відповідним контентом і модних, і розумних, і просунутих, і ботанів. Бо якщо видавець планує існування свого бізнесу довше, ніж зміна поколінь, то мусить також промотувати читання, працювати зі школами та бібліотеками, стимулювати свого покупця зробити наступний крок: сфоткавши щойно придбану новинку, також і прочитати її та осмислити. Стабільність у суспільстві та формування приватних бібліотек не означають, що діти власників цих персональних книжкових колекцій неодмінно захочуть наповнити власний дім набором запилюжених паперових цеглинок.

5 06 2017

http://www.korydor.in.ua/ua/opinions/dlya-chogo-kupuyut-knyzhky.html