Андрій Смолій, громадський активіст

Україна в новій геополітичній реальності: 2017

Підходить 2017-й. Рік сподівань, надій, розчарувань та тривоги. Дехто вважає що наступний рік має стати переламним в побудові «успішної України», інші кажуть про подальшу стагнацію та загнивання. Та яка насправді може бути перспектива у воюючої держави, яка розділена на полярні соціокультурні прошарки?

Відповіді на поставлені питання варто шукати не сьогодні, а хоча б починаючи з 2014 року. Саме тоді в країни був шанс отримати нову сутність, змінити себе, переосмислити концепції державотворення та головне націотворення. Ця ж аксіома стосується і кожного індивіда, чи то громадянина, українця. Переглянувши провідні соціологічні опитування останніх років, приходить усвідомлення – українці досі не вийшли з системи впливів держав-гегемонів, не перестали оглядатися «на когось», не стали мислити категоріями побудови власної національної держави. Країна досі поділена за напрямками «ЄС-Росія-нейтралітет», проте лише невелика частина суспільства дала іншу відповідь: ми зобов’язані будувати свою державу, без огляду на США, ЄС, Росію, Польщу чи інших міжнародних акторів.

Повертаючись до перспектив України у 2017 році, нам, перш за все, варто розглянути міжнародний аспект. Україна, як частина світового геополітичного надбання ,не може знаходитися осторонь процесів, що відбуваються на ключових континентах світу.

Наступний рік (роки) стануть переломними в понятті сучасного світового устрою. Криза інституційного механізму у Європейському Союзі, вибори у США, перебудова моделі відносин між ключовими світовими гравцями стануть головними рушіями тектонічних змін, в тому числі й місця нашої держави серед міжнародної спільноти. Європа змінюється, трансформується і поступово вивільняється від ліберально-соціалістичних комплексів минулих 30 років, які принесли Євросоюзу не лише фінансову стабільність, а й негаразди, з якими європейці все менше можуть миритися. З 2014 року з’явилася чітка тенденція перемоги націоналістичних політичних сил в європейських державах, які відіграють ключову роль у функціонування ЄС. До таких держав відносяться Франція, Польща, ФРН, Велика Британія. Варто звернути увагу саме на Францію та Німеччину, вибори в яких відбудуться уже у 2017. Є й інші, менш потужні держави, в яких націонал-консервативні сили набрали або ще набирають ваги – це Угорщина, Австрія, Італія. Іншим найбільш потужним гравцем на світовій мапі є США, у якого з 20 січня зміниться влада.

В першу чергу, це свідчить про нову політичну та суспільну реальність в Європі, яка покликана відновити поняття «національної держави», закрити кордони та самостійно вирішувати усі аспекти життя. Міжнародні відносини також, скоріше за все, зазнають змін в частині їх ведення виключно з точки зору національних інтересів.

В цьому контексті Україна залишається один на один з новою геополітичною реальністю. Звісно, сьогодні наша держава також не має тієї необхідної підтримки, яку ми б хотіли мати, проте усі вище перелічені факти вказують на переорієнтацію держав світу в бік ще більшої непотрібності та неважливості питання України серед їх пріоритетів. Чому так відбувається? Відповідь ми шукатимемо лише в собі. Від проголошення Незалежності, Україна будувала свою внутрішню і зовнішню політику з точки зору залежної та денаціоналізованої держави. Уся державна система жила виключно за «допомогою» чи то РФ, чи то США та ЄС.

Повертаючись до внутрішнього аспекту, поки європейські держави відходять від ідей зовнішнього управління, наша держава опиняється перед загрозою зіштовхнутися з подальшою агресією Росії та інших держав, які на відміну від України стають могутнішими та консолідованими.

Якою 2017 рік зустрічає Україна? Відсутність ідеології побудови нормальної держави, дійсно української України зі своєю власною гідністю, традиціями, економікою, правилами всередині держави, зрештою, зі своєю власною мовою та культурою, наштовхує нашу державу на ризики подальшої маргіналізації.

Те що для нових європейських та американських лідерів Україна не цікава, як самостійний суб’єкт, є фактом. Проте є держави, яким цікава Україна з точки зору задоволення своїх імперських амбіцій, серед яких є Росія, можливо Угорщина та Польща. Хоча готовність останніх є сумнівною.

Така розстановка сил стає каталізатором можливих домовленостей між ключовими гравцями щодо розподілу сфер впливу в світі, і чи не першою територією, на яку буде претендувати держава-агресор, стане Україна. Є великі сумніви чи потрібна буде Україна «новій» Європі, і чи потрібна вона Європі зараз. Існує великий ризик, що у світлі таких домовленостей наша земля відійде саме східному ворогові.

За нової світової реальності у 2017 році ми можемо залишитися зі своїми проблемами, а головне з перманентним агресором. Задля уникнення негативного розвитку подій українцям, Україні та владі варто подивитися на розвиток держави зовсім під іншим кутом зору. Будувати національну незалежну державу з потужним озброєнням, проте не лише воєнним, а й ідеологічним, інформаційним, політичним.

Ласкаво просимо у світ Дональда Трампа

Френсіс Фукуяма, aмериканський філософ, політичний економіст

Наростання агресії та незадоволення, зубожіння, безперспективність – реалії сьогодення. Працездатне населення держави намагається покинути її територію в пошуках соціальної справедливості, залишаючи за собою «розумовий голод» в самій державі. Аналогічно з держави виводиться іще один капітал – молоде покоління, яке не бачить своїх перспектив у державі, яка постійно розривається між корупцією, криміналом, зовнішніми та внутрішніми потрясіннями. Проте в країні залишається маргіналізоване населення, без волі до змін та побудови держави на засадах консерватизму.

Зрештою, якщо маховик негативних перетворень, що був запущений з два десятки років назад, не зупинити, держава поступово зсуватиметься до зовнішнього та внутрішнього розколів, які з втіхою підтримають ті, хто намагатиметься укріпитися в новій світовій системі координат.

27 12 2016

http://vgolos.com.ua/blogs/ukraina_v_noviy_geopolitychniy_realnosti_2017_242886.html