www.ji-magazine.lviv.ua

Джордж Сорос

Задовго до того, як Дональд Трамп переміг на виборах президента Сполучених Штатів, я послав листівку моїм друзям, в якій написав: "Ці часи не звичайні. Бажаю вам всього найкращого в цьому тривожному світі." Тепер я відчуваю потребу поділитися цим посланням з усім світом. Але до того, як я зроблю це, я повинен розповісти вам, хто я є, і які мої переконання.

Я - вісімдесяти шестирічний угорський єврей, який отримав громадянство США після Другої Світової війни. Я вивчив в дитячому віці, як важливе те, який політичний режим панує в країні. Я набув повчального досвіду, коли в 1944 році Угорщина була окупована Гітлером. Ймовірно, мені не вдалося б вижити, якби не мій батько, яка усвідомила на той момент серйозність ситуації. Він зумів виготовити фальшиві посвідчення особи для членів сім'ї і для інших євреїв, і з його допомогою більшість з нас вижили.

У 1947 році з Угорщини, яка в той момент вже була під комуністами, я втік до Англії. Будучи студентом Лондонської Школи Економіки, я потрапив під вплив філософа Карла Поппера, і я розвинув свою власну філософію, яка будувалася на двох поняттях. І ці поняття - схильність до помилок і схильність до рефлексії. Я розмежував два види політичних режимів: ті, в яких люди вибирають собі лідерів, після чого ці лідери відстоюють інтереси електорату, і ті, в яких правителі схильні до маніпуляцій, щоб служити власним інтересам. Будучи під впливом Поппера, я назвав перший вид режимів відкритим суспільством, другий вид - закритим.

Ця класифікація дуже спрощена. По ходу історії існувало безліч проміжних варіацій, від прекрасно функціонують моделей до тих, що не відбулися. Я став активним прихильником першого виду держав і опонентом другого виду.

Я вважаю, що теперішній момент в історії дуже болючий. Відкриті суспільства перебувають у кризі, натомість сьогодні ми маємо безліч закритих товариств - від фашистських диктатур до мафіозних держав – причому їх різноманіття зростає. Як таке могло статися? Єдине пояснення, яке я знаходжу для себе, полягає в тому, що обрані лідери не змогли задовольнити легітимні очікування громадян і не змогли відповідати їхнім прагненням. В результаті цього електорат розчарувався в наявних на сьогодні версіях демократії і капіталізму. Якщо простіше, то багато людей відчули, що еліти вкрали у них демократію.

Після колапсу Совєтського союзу Сполучені Штати, будучи єдиною суперсилою, дотримувалися принципу демократії та принципу вільного ринку. Головною відмінною рисою цього періоду стала глобалізація фінансових ринків, очолювана людьми, які доводили, що глобалізація збільшує багатство. Зрештою, якщо переможці винагородять тих, хто програв, у них все одно дещо залишиться.

Ці аргументи були брехливими, тому що вони не врахували той факт, що переможці дуже рідко, якщо взагалі коли-небудь, винагороджують тих, хто програв. Це була перемога тих, хто вірить в безперешкодну свободу ринків. Цих людей я називаю "ринковими фундаменталістами." Оскільки капітал - це незамінний інгредієнт економічного розвитку, і оскільки лише кілька країн в світі здатні самостійно генерувати капітал, то глобалізація почала поширюватися як пожежа. Фінансовий капітал отримав можливість вільно рухатися світом, уникаючи оподаткування і будь яких регуляцій.

Глобалізація мала значні економічні і політичні наслідки. Вона забезпечила якесь зближення між бідними і багатими країнами, але вона збільшила майнове розшарування і в бідних, і в багатих країнах. У розвиненому світі вигоди дісталися головним чином великим власникам фінансового капіталу, які складають 1% всього населення. Відсутність політики, яка змогла б забезпечити редистрибуцію вигод, стало причиною незадоволеності в суспільстві, чим скористалися опоненти демократії. Але були  й інші чинники цієї незадоволеності, особливо, в Європі.

Я гаряче підтримував ідею Європейського Союзу з моменту його утворення. Я розглядав його, як втілення відкритого суспільства: асоціація демократичних держав, які жертвують частиною свого суверенітету для загального блага. Він стартував, як сміливий експеримент у формі "поетапної соціальної інженерії", говорячи мовою Поппера. Лідери поставили досяжні цілі і задали фіксовані терміни, після чого, усвідомлюючи, що за кожним кроком вперед піде наступний крок, вони мобілізували політичну волю, яка потрібна була для втілення запланованого. Саме так з європейських вуглевидобувних і сталеливарних громад і виник ЄС.

Але потім, все пішло зовсім не так. Після краху 2008 добровільна асоціація рівноправних держав трансформувалася в союз кредиторів і боржників, в якому боржники зіткнулися з складнощами виконання своїх зобов'язань, в результаті чого кредитори наклали на них умови, які повинні були дотримуватися останніми. Цей союз ніколи не був ні добровільним, ні рівноправним.

Німеччина стала гегемоном в Європі, але вона не впоралася з зобов'язаннями, які виконує успішний гегемон, а саме, вона з огляду на свою короткозорість не змогла кинути погляд далі власного інтересу, забувши про людей, які від неї залежали. Порівняйте поведінку США після Другої Світової війни і поведінку Німеччини після краху 2008 року: США почали реалізацію плану Маршалла, який привів до виникнення ЄС; Німеччина ж наполягла на прийнятті програми жорсткої економії, виходячи виключно з свого інтересу.

До свого возз'єднання Німеччина була головним двигуном європейської інтеграції: вона завжди хотіла зробити внесок і навіть більше, щоб задовольнити тих, хто ставав перепоною на цьому шляху. Пам'ятаєте, як Німеччина погодилася з вимогами Маргарет Тетчер, щодо бюджету ЄС?

Але возз'єднання Німеччини виявилося дуже дорогим. Коли впав Lehman Brothers, Німеччина вирішила, що вона недостатньо багата, щоб брати на себе додаткові зобов'язання. Коли європейські міністри фінансів заявили, що тепер жодному системно важливому фінансовому інституту не буде дозволено впасти, Канцлер Німеччини Ангела Меркель, коректно прочитавши бажання електорату, оголосила, що кожна держава ЄС має відповідати за власні інститути. Це і був старт процесу дезінтеграції.

Битва за Європу. Референдум в Італії

Ілія Куса, pедактор міжнародних новин "5 каналу"

Після краху 2008 року ЄС і єврозона стають все більш і більш дисфункціональними. Попри те, що основні умови існування ЄС стали все ж нагадувати те, що було записано в Маастрихтському договорі, зміна самої угоди стало вкрай складною справою, а потім і взагалі неможливою, внаслідок неможливості ратифікації цих змін. Єврозона стала жертвою застарілих законів. Такі необхідні реформи могли б розпочатися тільки після знайдення лазівок в цих старих законах. Таким чином, європейські інститути все більше і більше ускладнювалися, і це стало причиною роздратування електорату.

Зростання антиєвропейських рухів ще більше ускладнило функціонування інститутів ЄС. І ці дезінтеграційні сили отримали потужний поштовх в 2016 році, спочатку після Brexit, потім після перемоги Трампа в США, а потім і на італійському референдумі 4 грудня, коли громадяни цієї країни більшістю сказали "ні" конституційній реформі.

Демократія переживає кризу. Навіть США, які є світовим лідером демократії, обрали шахрая, який згодом може захоти стати диктатором. Хоча Трамп пом'якшив свою риторику після того, як переміг на виборах, він не змінив ні своєї поведінки, ні своїх радників. Його кабінет складається з некомпетентних екстремістів і генералів у відставці.

Що нас чекає попереду?

Я впевнений, що демократія покаже свою стійкість в США. Конституція та інститути цієї країни, включаючи четверту владу, досить сильні, щоб протистояти надмірної прудкості виконавчої гілки влади. Таким чином, тому, хто хотів би стати диктатором, не судилося виконання його бажань.

Але США будуть зайняті внутрішніми проблемами в найближчому майбутньому, тому вони не зможуть захистити і просунути демократію в іншій частині світу. Навпаки, Трамп більше нагадуватиме диктатора. Це допоможе одним диктаторам світу налагодити відносини з США, а іншим уникнути втручання Америки. Трамп йтиме шляхом домовленостей, а не шляхом захисту принципів. На жаль, це подобається його електорату.

Я дуже стурбований долею ЄС, який може потрапити під вплив російського президента Владіміра Путіна, чия концепція не вкладається в принципи відкритого суспільства. Путін – не пасивний спостерігач недавніх подій, він багато працював, щоб все відбулося саме таким чином і щоб сааме він отримав з цього свього свою вигоду. Він усвідомив слабкість свого режиму: цей режим може експлуатувати природні ресурси, але він не може генерувати економічне зростання. Він відчув загрозу "кольорових революцій", які трапилися в Грузії, Україні та в інших країнах. Спочатку він спробував контролювати соціальні медіа. Потім, він зробив блискучий хід, коли почав експлуатувати бізнес-модель соціальних медіа, поширюючи дезінформацію і фейковий новини, і тим самим дезорієнтувати електорат і дестабілізуючи демократії. Саме так він допоміг обранню Трампа.

Подібне, ймовірно, трапиться під час європейських виборів 2017 року Нідерландах, Німеччині та Італії. У Франції два провідних претендента близькі до Путіна, і вони прагнуть його задобрити. Якщо будь-хто з них виграє, то домінування Путіна в Європі с тане доконаним фактом.

Я сподіваюся, що європейські лідери і громадяни зрозуміють небезпеку, яка загрожує їх звичному життю і цінностям, на яких був заснований Європейський Союз. Проблема в тому, що метод, який використовував Путін для дестабілізації демократії, не може бути використаний для відновлення поваги до фактів і збалансованого погляду на дійсність.

На тлі низького економічного зростання і міграційної кризи, що вийшла з-під контролю, ЄС знаходиться на межі розвалу, подібного до того, що стався з Совєтським Союзом на початку 1990-х. Для тих, хто ще вірить, що ЄС потрібно рятувати, щоб втілити в ньому початковий задум, той повинен робити все, що можливе, щоб досягнути кращого результату.

1 12 2016