www.ji-magazine.lviv.ua

Олег Стасик

Олег Стасик – про ефективність української науки, конкуренцію з німецькими дослідниками, а також про те, яку науку не можуть собі дозволити фінансувати США.

«Дім інновацій» зустрівся з Олегом Стасиком – завідувачем відділу сигнальних механізмів клітини та заступником директора з наукової роботи Інституту біології клітини НАН України. Цього року він серед 24 інших науковців увійшов до першого складу Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій. Цей орган, створений відповідно до закону «Про наукову та науково-технічну діяльність», сьогодні фактично має реформувати наукову сферу.

Саме про реформи в науці, але не лише про них, ми й поспілкувалися із паном Олегом.

Про стан науки

Як науковець і як член Наукового комітету вважаю, що наша наука не є достатньо ефективною. Є хороші колективи, є хороші інститути навіть, але цього не можна сказати про всю структуру в цілому, яка залишилася нам у спадок від Союзу і яка є громіздкою. На превеликий жаль, свого часу не були впроваджені реформи, які би поступово і планомірно запровадили конкурентні засади роботи наукових колективів. Тобто, хто працює творчо, хто працює більш ефективно, хто продукує більше наукового продукту високого міжнародного рівня (статей, патентів тощо), той повинен отримувати більше коштів на свою роботу – як у бізнесі. А в нас, очевидно, поки не ті правила, які стимулювали б якісну науку, а натомість – архаїчна зрівнялівка. І практично відсутні незалежні агенції для грантового фінансування досліджень.

Якщо подивитися міжнародну статистику імпактованих публікацій у Web of Science (є такий міжнародний класифікатор, який відмежовує хороші журнали від низькоякісних), то виявиться, що питома частка України падає як у світовому вимірі, так і в європейському. До речі, російська частка навіть демонструє невелике зростання. Можливо, це вплив перших реформ, які вони роблять у своїй академії наук. Але набагато швидше росте частка в таких країнах, як Польща, у якій реформи розпочалися 15 років тому.

Про наукові ступені

В Україні сьогодні налічується понад 100 000 докторів і кандидатів наук. Якщо порахувати продуктивність їхньої праці у вигляді кількості публікацій на одну особу, то виявиться, що ми на останньому місці серед усіх європейських країн. Пояснення таке, що більша частина цих людей не працює в науці як такій. Вони не займаються відкриттями, не займаються пошуком нового. Зате багато з них незрозуміло навіщо отримують грошові надбавки за свої звання.

Крім того, щороку в країні захищається декілька сотень докторів і в кілька разів більше кандидатів економічних наук! Далі в цьому переліку йдуть юридичні, педагогічні та медичні науки. Це звучить саркастично, якщо порівняти стан нашої економіки й медицини із кількістю кандидатів та докторів у відповідних галузях.

Такий вал захистів у цих чотирьох галузях свідчить про те, що це неякісні роботи. Більше того, основна маса цих дисертацій – не побоюся цього слова – липова. Там є фальсифікат, компіляція відомих фактів і плагіат. У нас існують «фабрики дисертацій», де за гроші пишуть роботи різного рівня, і за ці речі ніхто не несе відповідальності. Держава втратила контроль. Це вже помічають за кордоном і цікавляться, що в нас тут коїться. Ці питання слід адресувати в першу чергу ДАК і МОН, які, здається, намагаються цих явищ не помічати.

Про журнали-смітники

Під липові захисти існують так звані журнали-смітники, які приймають до публікації все підряд, але при цьому примудряються входити до списків акредитованих чи фахових видань, які визнають ДАК і МОН. Є ряд ознак, за якими можна впізнати ці журнали: вони одночасно приймають публікації із усіх галузей наук, беруть гроші за публікацію статей, вони не практикують peer review (форма незалежного анонімного наукового рецензування. – Ред.).

Не хочеться зайвий раз згадувати «проффесора» Януковича, який своєї дисертації ніколи не писав. Але й серед чинних політиків також є відомі прізвища, у чиїх дисертаціях є ознаки плагіату і фальсифікату. Це в першу чергу люди зі ступенями в галузі економічних та юридичних наук. Вони ж переносять досвід свій та своїх колег, наприклад, на природничі й точні науки, бо вважають, що в усіх галузях науки процвітає імітація. А це не так.

У Науковому комітеті ми спільно з МОН розробляємо нові правила захисту і сподіваємося, що вони будуть якнайшвидше впроваджені. Бо це питання не тільки престижу науки, а ще й питання фінансове, оскільки існують надбавки за вчений ступінь. Держава не завжди доцільно витрачає на них величезні кошти, співставні із фінансуванням цілих академій.

Про плагіат

За кожним із тих кількох гучних випадків плагіату в наукових працях, про які ми знаємо із преси, стоять тисячі інших, про які ми не знаємо. Тому я особисто виступаю за тотальну перевірку дисертацій на плагіат. Більше того, я також – за розробку механізму реального позбавлення наукових ступенів. У деяких країнах позбавляють наукових ступенів за плагіат, якщо його виявили упродовж десяти років після захисту, а далі не чіпають. Я б, напевне, пропонував поставити в нас цю межу в 1991 р., коли Україна здобула незалежність. Тоді, можливо, у нас велика частка із тих понад 100 000 кандидатів та докторів наук відпала би. Потрібен механізм перевірки дисертацій, і це треба профінансувати, інакше ми будемо витягувати з копиці сіна лише поодинокі голки.

Про Науковий комітет

У нас було кілька зустрічей повного складу Наукового комітету, і моє враження загалом дуже позитивне. Я думав, що буде гірше, але міжнародний Ідентифікаційний комітет зробив хорошу роботу (за що їм спасибі). Науковці, які прийшли в Науковий комітет, хоч і з різними поглядами – інколи кардинально різними, – це небайдужі люди, які намагаються змінити ситуацію на краще.

В уряду немає продуманої наукової політики. Справа Наукового комітету – запропонувати уряду цю політику. Бо там бракує відповідних спеціалістів – і в уряді, і у Верховній Раді, на превеликий жаль. Науковців там одиниці або це економісти чи політологи, які не розуміють специфіки експериментальних наук. Бракує серйозної експертної комунікації між урядом з одного боку та академією наук і вищою школою – з іншого. Можливо, з МОН ситуація трохи краща, але й там, на мій погляд, бракує спеціалістів, зокрема в галузі інноваційного процесу.

Про фінансування науки

Американський професор Джеймс Крегг (James M. Cregg), у якого я стажувався упродовж кількох років, якось сказав, що США є достатньо багатою державою, щоб фінансувати добру науку, але недостатньо багатою, щоб фінансувати погану науку неміжнародного рівня. І це США – найпотужніша наукова система у світі.

Ми ж в Україні ті невеличкі фінанси розмазуємо «по площині», не дуже цікавлячись, наскільки ефективно вони витрачаються. Бо у нас немає системи оцінювання роботи окремих науковців, колективів, інститутів, хоча це доволі просто оцінити і таке вже працює за кордоном. Насамперед, це якість та кількість міжнародних публікацій та їх цитувань, це кількість патентів та ліцензій, виступи на міжнародних конференціях. Для різних дисциплін потрібно запроваджувати різну систему оцінювання. Наприклад, для культуролога чи філолога є більш важливими монографії. А для біолога монографія інколи застаріває через півроку після того, як вона написана. Для нас важливі публікації у міжнародних професійних журналах, рейтинг яких очолюють Nature, Science, Cell, та інших. На жаль, стикаємось із нерозумінням або відвертим неприйняттям нововведень серед науковців старшого покоління, які сформувалися за радянської системи координат.

В західних країнах науковців стимулює грантова система фінансування досліджень. Це означає, що наукова група може подати заявку на свою ідею і якщо вона виграє – отримати кошти. Як правило, гранти виграють від 7% до 15% аплікацій. Переможці отримують кошти, за які дійсно можна виконати наукову роботу.

У нас такі грантові системи існували та існують у якомусь зачатковому вигляді, однак розподіл коштів є непрозорим, а іноді, переконаний, він є корупційним. Часто існує конфлікт інтересів між тими, хто такі програми створює, і тими, хто потім отримує фінансування, – й інколи це ті ж самі люди. А наукова конкуренція так працювати не може. Цю систему потрібно змінювати, і тут Науковий комітет має запропонувати нові правила розподілу грантових коштів, які будуть передбачати відкриту, чесну конкуренцію та обов’язково відсутність конфлікту інтересів. Обов’язково потрібні індивідуальні гранти для молодих науковців на різних етапах їхньої наукової кар’єри.

Також нам не обійтися без залучення міжнародної експертизи, тому що в Україні обмежене коло науковців у певних галузях. Це означає, що рецензенти і учасники конкурсу будуть один одного знати. Тому ми будемо ставити питання таким чином, щоб гранти, більші за певну суму, розподіляли тільки після анонімної міжнародної експертизи. Усе це прописні істини для конкурентної науки у розвинутих країнах, необхідність яких в Україні загалом недооцінено.

Потрібно усвідомлювати, що бюджет НАН України, якщо перевести у євро, становить близько ста мільйонів – це бюджет середнього німецького університету. І, до речі, Україна виділяє на науку один із найменших відсотків ВВП, і це шлях до закономірного занепаду. Хочемо ми чи не хочемо – нам треба робити систему оцінювання і залишати тільки якісну науку, але цю якісну науку, яка залишиться, треба якісно фінансувати. Намагатися поступово збільшувати фінансування, але й питати науковців про результати і оцінювати за участю незалежних експертів якість виконання грантів та створеного наукового продукту.

Про Національний фонд досліджень

Одне із перших завдань Наукового комітету – це створення Національного фонду досліджень. Це грантодавча структура, яка буде займатися конкурсними грантами в різних галузях науки. У нас вже були подібні структури, але, як правило, вони були маленькими і недофінансованими. Зараз існує Державний фонд фундаментальних досліджень, на основі якого і буде створено Національний фонд досліджень, який в ідеалі мав би запрацювати вже у 2018 р.

Його ключовою відмінністю від попередника насамперед будуть (я на це сподіваюся) новий принцип діяльності й більше фінансування. Гранти будуть отримувати вчені незалежно від віку та незалежно від їх підпорядкованості – як ті, що працюють у Національній або галузевих академіях наук, так і ті, що працюють у системі вищої школи. Причому, створюючи Національний фонд досліджень, ми беремо за зразок досвід європейських грантодавчих систем.

Про роль і ставлення держави

Зробити публікацію міжнародного рівня в експериментальних дисциплінах дуже важко. Це пов’язано із доволі дорогими витратними матеріалами, імпортними реактивами, устаткуванням, яке треба завозити з-за кордону.

Український науковець для розвитку фундаментальної науки за якийсь імпортний фермент чи антитіло повинен доплачувати великі митні збори, і це нонсенс. Не може біолог в Україні конкурувати з біологом у Німеччині, якщо в нього витратні матеріали удвічі дорожчі. Тоді вже краще робити таку роботу в Німеччині. Тому потрібні законодавчі зміни, які розв’яжуть це і низку інших питань. Сподіваюся, Науковий комітет ініціюватиме такі зміни.

Про інновації

Найважливіше – це відрізнити справжній винахід – корисний і, можливо, привабливий з комерційної точки зору – від «пустишки», від чергового perpetuum mobile. У нас відсутня необхідна для цього функціональна система. Потрібні незалежні структури, які будуть оцінювати винаходи, інноваційні пропозиції, нові технології та будуть здатні відділити все найкраще, яке може мати реальний прикладний інтерес, від псевдонауки – такої також є достатньо. Такі ідеї повинні залишатися в Україні, а не втікати за кордон. І такі структури, що працюють з інноваційними ідеями й технологіями, повинні підтримуватися державою, але бути водночас незалежними й відділеними від будь-яких впливів «згори».

Нам потрібне законодавство максимально відкрите, максимально привабливе для того, щоб інноваційні ідеї реалізовувалися в Україні. Це означає, що по максимуму українське законодавство у цій сфері має використати досвід Сінгапуру, Фінляндії, Ізраїлю, країн Балтії. Не має бути жодних державних перепон. Може, я скажу крамольну для когось річ, але держава не повинна займатися інноваціями як менеджер. Тому що у цьому випадку починається корупція. Натомість держава повинна по максимуму підтримувати фінансово розвиток стартапів на ранньому етапі їхнього зростання, коли їм необхідно стати на ноги.

Замість напуття

Україна переживає такий історичний етап, коли для того, щоб залишатись розвинутим суспільством і не відставати від сусідів чи рухатись уперед, потрібно, як Алісі в Країні чудес, рухатись і розвиватись дуже швидко. У нас же доводиться витрачати дорогоцінний час на дискусії з питань, давно вирішених у розвинутих країнах. Однак ми не можемо чекати на фізичну зміну поколінь для старту реформ наукової та інноваційної сфери. Потрібно діяти вже зараз.

Дмитро Сімонов

22 12 2017

https://innovationhouse.org.ua/statti/oleg-stasyk-ya-vystupayu-za-totalnuyu-proverku-dyssertatsyj-na-plagyat/