|
Богдан Яременко, Майдан закороднних справПольща не вірить в майбутнє УкраїниОдна близька людина помітила, що я не
відзвітувався у ФБ за підсумками форуму в Ряшеві (Жешуві). І це правда. Не хотів писати поганого. Мій
висновок такий — ми переживаємо першу справді глибоку кризу у відносинах з
Польщею. І сказати, що вся справа лише в проблемах «історичної пам»яті» — це хворіти на традиційну українську болячку
короткозорості. Так, пан Качинський є представником однієї з найбільш шовіністичних
груп в польській політиці та в нинішній польській владі. Таким ми його знаємо
давно — слава біжить попереду кожного з нас. Але
сповідуючи достатньо категоричні підходи щодо України і українців пан Качинський лише зараз настільки впевнено поставив перед
нами ультиматум: або Бандера, або Європа. Насправді, і
форум в Ряшеві мене в цьому переконав, перш за все
цей ультиматум слід сприймати «або Бандера, або Польща.» Нам не обов»язково приставати на польське запрошення говорити в
таких тональностях і на такій основі. В Польщі, зрештою, далеко не всі
поставлять практичні інтереси та інтереси політики нижче за емоції з приводу
історичних подій. Але Качинський є людиною впливовою,
і зробити вигляд або навіть думати, що його заяви можна не помітити, і що
ситуація розсмокчеться якось сама, — це було б дуже
великою помилкою. Але зараз про
інше. Чому поляки, у особі Качинського, поставили
ультиматум саме зараз? Я не вірю у
підготовку Польщею причин чи підстав для подальшого загострення аж до хитрих
планів анексії західноукраїнських територій. Боятися слід анексії наших
громадян — моя поїздка переконала мене, що Польща хоче, прагне і може прийняти
більше українців. Навіть з приводу мови ніяких комплексів — велика частина
зовнішньої реклами в східній Польщі виконана українською мовою. Українців вже
багато в Польщі. А буде ще більше, бо їх там чекають, і створюють для цього
умови. Але навіть не це лякає мене найбільше. Якщо українці замінили в Польщі
поляків, які масово виїхали на захід, то хто замінить в Україні українців, які
масово мігрують в тому ж напрямку? Ми взагалі про це думаємо? Проте поки
облишимо і цю тему.
Відсутність
на форумі у Ряшеві традиційного чисельного десанту
урядових представників та, зокрема, МЗС Польщі (навіть після врегулювання на
догоду польській стороні «перемишльського інциденту»), на мою думку, свідчить,
що переосмислення підходів до співробітництва з Україною в Польщі вже
відбулось. Форум
«Україна-Європа» був одним з інструментів ведення польської політики щодо
України (адвокат, помічник, союзник України в ЄС). І просто так відмовитися від
цього інструменту польська дипломатія не могла. І заява Качинського не є загрозою. Це ілюстрація, підтвердження
того, що зміни вже відбулись. Якщо проблеми
ОУН-УПА і були якимось чином причетні до цього перегляду польської політики
щодо України, то, швидше як каталізатор, а не як причина. Справжня ж
причина, як на мене, дуже сумна, і має спонукати нас, українців, серйозно
задуматися. Польща не вірить
в майбутнє України. Не вірить, що ми зможемо подолати корупцію, реформувати і
зробити ефективною систему держуправління. Поляки не вірять і не розуміють
навіть того, наскільки можуть покластися на нас у протистоянні Росії. Саме так,
— поляки не вірять, що те, що відбувається між Україною і Росією є «всерйоз і
надовго» з точки зору політики України. Польща не
бачить з ким їй можна працювати всередині нашої країни. Хто її партнери?
Категорично відмовляється вірити в щирість, чесність і договороспроможність
і президента, і уряду, і парламенту України, та всієї політичної тусовки, яку у
нас чомусь іноді називають елітою. Звичайно,
різких істеричних кроків поляки не робитимуть. Вони розуміють значення того
факту, що ми все ж таки насьогодні стримуємо Росію. Один
з промовців на форумі заявив, що «перший розподіл Польщі стався вже за двадцять
років після поразки Мазепи під Полтавою, і ми знаємо, хто буде наступною
жертвою Москви, якщо Україна програє і цього разу.» Таке
усвідомлення ролі України сидить в польській політиці дуже глибоко. І цим
будуть зумовлені намагання та спроби Польщі в найближчій перспективі
підтримувати в силу можливостей та ресурсів усе і усіх в Україні, хто може
чинити Росії спротив.
Так, назагал
і в принципі поляки могли би і хотіли би глибшої та більшої співпраці. Вони
лише не можуть дозволити собі жити зі сприйняттям, що спільний бізнес — це
спільно красти. І, серед іншого, їм не зрозуміло, чому з такою наполегливістю
ми забираємо з Польщі в Україну тих діячів, репутація котрих далеко не бездоганна
у цьому питанні (але це вже якраз дрібниці). Розчарування
і зневіра Україною. Ось основа нового погляду на нашу державу з польського
боку. Я не буду аналізувати, наскільки поляки праві, а в чому помиляються.
Скажу лише, що виправити нинішню ситуацію буде нелегко. Якщо хтось у нас
взагалі ставитиме таке завдання… |