Богдан Яременко

Про загострення відносин України з Сербією

Багато хто просить прокоментувати "скандал з нашим послом".

Я добре знаю пана Александровича. Людина він з характером йоршистим, але професіонал і патріот, який усе життя провів на дипломатичній роботі. Це важливо розуміти для того, щоб дати правильні дефініції ситуації.

Адже мова може йти зовсім не про "скандал з нашим послом", а про значно складнішу матерію - серйозне загострення відносин України з Сербією.

Скандал з нашим послом - це коли посол на власний розсуд щось заявляв чи робив і оскандалився. І хоча робота в Белграді з точки зору ставлення місцевих еліт до України, а ще більше - до Росії, далеко не найприємніша, мені важко повірити, що в посла Александровича здали нерви і він від свого імені і за власною ініціативою наговорив дійсно гострих звинувачень на адресу Сербії.

Швидше за все, все ж таки мова йде про ситуацію значно складнішу. Україна і Сербія мають дещо різне ставлення до подій на Сході нашої країни, до війни і ролі РФ. Позірно Сербія засуджує російську агресію і окупацію Криму. На практиці відмовляється будь що робити для демонстрації відданості цим принципам. Ну, ми це часами спостерігаємо з Туреччиною.

Очевидно, проблема сербських найманців\добровольців (їх правильний правовий статус - це питання важливе лише для суду, а для нас, громадян України, важливо лише те, що якісь сербські виродки з виродками російськими і за масовки виродків українських намагаються вбивати українців) гостра і важлива. Але з якихось причин офіційна Сербія намагається не реагувати на неї або реагує в спосіб, що видається Україні недостатнім.

У цих обставинах Україна змушена думати над способом, як привернути увагу сербської сторони до того, що є важливим для нас. Звичайно, загострення публічної риторики як перший крок на шляху до порозуміння з кимось крок ідіотичний. Але якщо звертались спокійно і розважливо і раз, і другий. Якщо говорили, писали, читали масові повідомлення в ЗМІ, а реакції немає? Природно, що на якомусь етапі ситуація підказує доцільність екстраординарних кроків.

Це логіка. А далі починається мистецтво. Адже вигадуючи ці екстраординарні кроки Україна мала би чітко розуміти бажаний для неї результат, реакцію тієї сторони, до якої звертається, можливі наслідки і тд.

Серби зреагували ще більш гостро, ніж говорив наш посол. Зрозуміло, що серби останні десятиліття пройшли через багато чого, що ними сприймається як національне приниження. Плюс необхідність постійно бути в позиції меншого у діалозі з ЄС та НАТО... І якщо європейцям серби готові поки все пробачити, то, судячи з усього, коли фразу європейського політика про сидіння Сербії на двох стільцях публічно повторить український дипломат - це вже за межами того, що вони готові витерпіти.

Чи розуміли українські дипломати межу допустимого? Чи вважали конфлікт з погіршенням відносин допустимим і бажаним? Я не знаю. Теоретично може бути - якщо раптом в МЗС України було прийнято рішення, що сербські найманці на Донбасі настільки серйозна проблема, що варта погіршення відносин з усією Сербією. Але на нас такий спосіб мислення не схожий. Допускаю, що не прорахували. Бо конфлікт з Сербією нічого нам не дає, включно з можливістю якось приборкати потік сербських мішеней для українських снайперів.

Але це вже не скандал з нашим послом. Це вже зовсім інша політична ситуація.

Як говорив один знаменитий дипломат: є речі гірші за злочин - помилки.