www.ji-magazine.lviv.ua

Орест Зог

Споживання електроенергії не рівномірне. Протягом доби існує два піки. Перший близько 9-ї години ранку, другий — о 6-й вечора. Основа української енергетики — атомні електростанції — не можуть збільшувати і зменшувати виробництво, вони виробляють одну й ту саму кількість енергії і вдень, і вночі. Аби перекрити пікові навантаження, включаються ТЕС, тобто станції, які спалюють вугілля і виробляють електроенергію. І тут у нас проблеми. Більшість теплоелектростанцій працюють на вугіллі марки А, котре видобувається на окупованих територіях.

Приблизно рік тому на 6-му поверсі Мінпаливенерго працювала група американських радників. Вони прораховували, як забезпечити енергетичну незалежність України в умовах війни.

Їхня робота не афішувалася, а коли вони поїхали, з’явилася формула ціни на вугілля, відома як Роттердам+. Згідно з нею, ціна на вугілля марки А зараз становить 1300 грн за тонну при доставці на ТЕС. (Фахівці стверджують, що на даний момент це дешевше, ніж Роттердам+, але все одно дорожче, ніж можна було би купувати без цієї формули.)

Ідея Роттердама+ полягала в тому, що ціна на електроенергію від українських теплоелектростанцій розраховується так, начебто вони купують вугілля не на окупованих територіях, а на міжнародних біржах, у тому ж таки Роттердамі. Розраховувалося, що певний час продовжуються закупівлі на окупованих територіях, а коли сформується фінансова подушка, починаються закупівлі на світових біржах.

На біржі є різні види контрактів: наприклад, у вересні ви можете купити наступне постачання, скажімо, у січні за ціною вересня. Щоб була така можливість, і вводився Роттердам+. Теоретично все придумали правильно.

«Заживемо!», — подумали власники й управляючі ТЕС, коли почули про Роттердам+.

Гравців на ринку небагато – лише три. Основний — це ДТЕК Ахметова, який володіє сімома ТЕС на підконтрольній території України (як Ахметов став енергетичним монополістом дивіться на графіці тут), державне Центренерго (дві ТЕС) і Енергохолдинг-інвест (одна ТЕС) — цю компанію пов’язують із сім’єю Януковича.

Навіщо Рінату Ахметову купувати вугілля в ПАР, якщо за пару десятків чи сотень кілометрів є його шахти?

Правильно, сенсу немає. Тим більше, що ціна на окупованих територіях взагалі сміхотворна. Говорять про якісь 600—700 грн за тонну, у ПАР ціна $60—80 за тонну. Ціни вказані без доставки.

Центренерго завжди вважався годівницею тих, хто при владі. Зараз не виняток — ним, за чутками, керують уже міфічні «люди Кононенка». Центренерго отримує вугілля від постачальників, які зареєстровані, наприклад, у Слов’янську, а ті, у свою чергу, якось із окупованих територій.

Ті акції Центренерго, які торгуються на біржі, різко подорожчали, бо компанія стала прибутковою. Куди інвестуватимуть і чи інвестуватимуть прибуток — це інше питання.

Гроші потекли і в ДТЕК.

Про істинне призначення Роттердаму+ усі гравці одночасно і дружно забули. Аж тут почалася блокада. І нехай би худли грошові мішки, якби від постачання вугілля не залежала організація життя і бізнесу по всій Україні.

Чим зараз можна замінити вугілля з окупованих територій?

Газом, але ціна на вироблену електрику виросте приблизно удвічі. Гроші за куплений газ підуть у бюджет РФ (навіть якщо через якусь країну ЄС, де ми купуємо газ), справжнього спонсора війни на Донбасі. Швидко купити і привезти великі партії вугілля з ПАР чи Австралії неможливо.

Де вигідніше купувати — на міжнародній біржі чи на окупованих територіях?

Однозначно на окупованих територіях, бо масова купівля долара власниками ТЕС для розрахунків із іноземними постачальниками може знецінювати гривню. З окупованими територіями ми розраховуємося гривнею. При нинішній схемі більшість грошей залишаються в українській економіці, при купівлі вугілля за кордоном ми б віддавали гроші туди. Але, щоб щось купити за кордоном треба туди щось продати. З цим у нас традиційно проблеми, бо наш експорт це, як правило дешева сировина, і в нас постійно не вистачає валюти.

Чи фінансуємо ми терористів, купуючи вугілля?

Ні, війну фінансує Російська Федерація, і чи має відкат за вугілля Захарченко і Плотніцький, і чи отримують зарплати місцеві шахтарі, глобально на витрати РФ у цій війні не впливає. І рішення про те, продовжувати обстріли чи дотримуватися перемир'я, приймають не місцеві донецькі клоуни, а в Кремлі.

У чому зло від вугілля з окупованих територій?

У залежності. Росія отримує декілька важелів: 1. Може у будь-який час перекрити постачання; 2. Через корупцію в постачанні вугілля може шантажувати українських чиновників. (Щоправда, і Україна може шантажувати вугільною корупцією очільників «Л/ДНР»); 3. Може використовувати емоційно забарвлену тему торгівлі з окупованими територіями, щоб сіяти сварки і розбрат всередині України. На це вони роблять найбільшу ставку після того, як зрозуміли, що малою кров'ю війну не виграють.

Вугілля з ОРДЛО породжує корупцію, купівля палива на міжнародних біржах і створення прозорого ринку вугілля із внутрішньої біржі у нас автоматично зменшує корупцію.

То потрібно чи ні купувати вугілля на окупованих територіях?

Залежить від стратегії, від того, що ми вирішимо робити з Донбасом. Якщо ми вирішуємо, що не повертаємо його, то варто влаштовувати блокади по повній і нічого там не купувати і туди не продавати.

Якщо ми сподіваємося рано чи пізно повернути ці території, то чим більше різних зв’язків, тим краще. Бо воюємо ми не з Донбасом, а з Росією, яка захопила наші підприємства, а якщо вони наші, то чому ми не можемо з ними торгувати?

На нашій інфографіці дивіться важливі факти про постачання вугілля, які ми зібрали ще рік тому і які актуальні і сьогодні.

15 02 2017

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/74534/Chy_potribne_vugilla_z_okupovanyh_terytorij_Infografika?a_offset