www.ji-magazine.lviv.ua

Марія Зубрицька

Високодостойні члени Капітули Незалежного культурологічного часопису "Ї"!

Вельмишановний номінанте!

Шановні Пані та Панове!

         Я маю особливу честь і приємність виголосити лаудацію чи слово похвали Євгенові Бистрицькому, докторові філософських наук, засновнику і першому президентові Українського філософського фонду, відомому громадському діячеві, виконавчому директору Міжнародного фонду «Відродження».

         Життєвий світ (Lebenswelt) Євгена Бистрицького як інтелектуала, філософа, громадянина і просто самодостатньої особистості – це ілюстрація інтелектуальної відваги бути, а не мати: бути собою, усвідомлювати свою відповідальність за власні слова і вчинки, тонко відчувати пульсування суспільства (Zeitgeist), пройматися його турботами та проблемами, і що, на мою думку, найважливіше -- вміти тихо і наполегливо служити суспільству в умовах, коли за словами одного з найбільших моральних авторитетів незаленої України Блаженнішого Любомира, народ і влада ще не знайшли дороги одне до одного: “Ця віддаль між народом і владою обумовлена тим, що влада не намагається служити народові. Хоча багато говориться про це. Але слова є слова, а вчинки є вчинки”.

Це справжня інтелектуальна відвага -- служити суспільству в складні і важкі часи його розвитку, коли ті, хто волею народу покликані йому служити, через різні причини йому не служать. У часи особливого історичного випробування нашого суспільства на його громадянську притомність це особлива відвага служити йому не на словах, а діяльно.

Євген Бистрицький, як виконавчий директор Міжнародного фонду Відродження, має свої успішні уроки та історії діяльного, а не словесного патріотизму. Це, передусім, урок успішної розбудови інституційних механізмів розвитку громадянського суспільства в Україні, яке розвивалося, на жаль, не за сприяння держави, а всупереч їй. Держава сильна, коли сильні її інституції і міцною є довіра до них. Суспільство зріле тоді, коли є надійні інституційні механізми забезпечення всіх аспектів його розвитку. Я виокремлю кілька ініціатив, у повноцінній реалізації яких був зацікавлений Євген Бистрицький, як виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження. Це, передусім, підтримка експертної діяльності мережі аналітичних центрів, без яких немислимий ні розвиток держави, ні розвиток суспільства, це розвиток європейських програмних ініціатив, підтримка сотень громадських ініціатив, які змінювали картографію суспільної свідомості українців та впливали на конфігурацію їхнього бачення свого майбутнього в модерній, розвиненій успішній країні. Гасло Євгена Бистрицького як виконавчого директора фонду було просте і незмінне: "Міжнародний фонд «Відродження» підтримує ініціативи, а не їх імітації". І це є найкращим свідченням успішного утвердження та розбудови нашої незалежності, і водночас ілюстрацією зведення мостів довіри у суспільстві через культивування громадянських цінностей і громадянських чеснот.

Коли Євген Бистрицький очолив Міжнародний фонд Відродження, він у першому своєму інтерв’ю газеті "День" чітко окреслив реперні точки суспільних потреб: освіта, права людини, правова освіта та культура, громадянська освіта, культура. Я думаю, що не буде перебільшенням моя наступна теза: всі успішні реформи в нашій країні за 26 років її незалежності, - а їх можна перелічити на пальцях, - народжувалися саме як пілотні проекти Міжнародного фонду Відродження. Для прикладу, Зовнішнє незалежне оцінювання, інклюзивна освіта, ідея університетської автономії - ці проекти стали основою системних реформ в українській освіті. Євген Бистрицький, як інтелектуал і вчений добре усвідомлював, що без докорінної реформи освіти не буде успішної трансформації українського суспільства.

І це одна цінна та унікальна в історії незалежної України ініціатива - підтримка видань українською мовою вершин світової філософської, правової, політично та культурологічної думки. На такі широкоформатні гуманістичні проекти, на жаль, і досі не спромоглася наша держава. Що більше, з цією ініціативою Міжнародного фонду "Відродження" не може конкурувати жодна інша ініціатива, -- ні державна, ні приватних фондів Ріната Ахметова чи Віктора Пінчука, або фондів, які створювали і надалі створюють скоробагатьки та олігархи не так для загального добра, як радше для досягнення своїх вузьких прагматичних цілей. І тут знову аж проситься цитата-сентенція Блаженнішого  Любомира: “Венеція була країною олігархів. Олігархи — багаті люди, але які люблять, шанують свою державу, свій нарід і працюють на його користь, на користь його освіти і культури. Те, що ми маємо, навіть негарно називати їх олігархами”.

Ініціативи, далеко не всі, які я назвала вище, дають мені право порівняти Євгена Бистрицького та його фісофію-в-дії і філософію чину з образом Господаря і Мужа в українській публічній уяві та публічному дискурсі.

Господарі, Мужі -- ті, у кого Україна вписана в геном, на рівні ДНК, у кого вона загніздилася в думках, ідеях та почуттях, і втілюється в благородному чині розбудови. Найкращий рецепт від системної кризи віри та довіри в українському суспільстві – це філософія чину, фазовий перехід від слова до дії, а саме вміння бути господарем і Будівничим на своїй землі, бо про майбутнє дбають саме будівничі, справжні господарі, в яких є візія, стратегічне бачення завтрашнього дня та почуття відповідальності за нього. Саме Господарі і Мужі своїми тихими, в не галасливими, послідовними і невтомними жестами шляхетного ЧИНУ, вимощую дорогу українського суспільства в його цивілізований і вимріяний завтрашній день наші

І насамкінець два слова про Слово Євгена Бистрицького, яке звучало тоді, коли вже треба було говорити. Його слово звучало в турбулентні часи, у межовій ситуації, де питання "бути чи не бути" ставало вирішальним для долі нашого суспільства і нашої країни. Я маю на увазі блог нашого номінанта на вебсайті Української правди. 4 лютого 2014 року Євген Бистрицький опублікував свій перший блог "Солідарність і взаємодопомога" з поширення інформації про започаткування благодійної програми адресної допомоги на лікування та реабілітацію постраждалих під час масових протестних акцій "Гуманітарна солідарність". Його останній блог від 11 листопада 2017 року має символічний заклик-спонуку "Громадянська мужність бути розважливими!" Блоги Євгена Бистрицького яскраво засвідчують про єдність слова і дії в його життєвому світі, між ними, ніколи не було розриву. І це також інтелектуальна відвага бути цілісним, чи як казав великий українець Іван Франко, бути "цілим чоловіком".

 Ящо Ви дозволите, я завершу свою лаудацію блогом Євгена Бистрицького від 22 квітня цього року "Відчуття негромадянської війни":

"Негромадянська війна – це війна всіх проти всіх – громадян проти власної громадянської спільності.

Це така війна, коли політики не сперечаються, а знищують у ненависті один одного.

Це війна, у якій задля часткової, партійної, власної перемоги жертвують інтересами цілої країни.

Це війна без чеснот і честі, без права і правил, без патріотизму і любові до ближнього.

Це війна засобами компрометації – всіма видами медіа, прокуратурою і судочинством, і... сміттям.

Це війна між собою і проти інших – війна політиків, патріотів, космополітів, активістів і обивателів.

Це війна, яка не завершується затриманнями, чесними судами і справедливими покараннями.

Це війна, на гаслі якої написано лише два однакових слова – "зрада" та "перемога".

Чи хочемо ми такої війни? – Але вона, неоголошена, йде.

Негромадянська війна йде у парламенті, переростаючи у антигромадянську.

Негромадянську війну ведуть урядовці.

В негромадянську війну насправді грають прокурори, судді, адвокати та ті, народні, котрі беруть на поруки.

Негромадянська війна втягує у себе громадські організації.

Негромадянську війну маніпулюють залежні ЗМІ.

Негромадянську війну ми ведемо у Фейсбуці.

Це війна, що створює негромадянське суспільство: немовби спільноту роз'єднаних людей і чужу, ситуативну, владу.

Це війна, що живить текуче суспільство, унеможливлює сталу ідентичність, зупиняє реформи.

Негромадянська, поки що холодна, війна, що є зрадницькою в умовах справжньої війні з ворогом.

Це війна, у якій головною жертвою є громадянське суспільство.

Хто здатний її зупинити? – Хіба не всі ми жадаємо цього?

Її не зупинить новий Майдан: революція звільнює – свободи будуються. Реформами.

Її не зупинити немовби відкритими уроками посадки двох-трьох-десяти корупціонерів-високопосадовців.

Її зупинить сьогоднішній лідер і політична сила, які припинять власну негромадянську війну, що вони її ведуть

Той лідер, хто перший публічно визнає позитиви у діях політичного супротивника.

Її зупинить нова політична сила, яка здатна або змінитись, або заснуватись та існувати.

Та політична сила, яка здатна зібрати до купи дійсних реформаторів і існуючи успіхи реформ

Та єдність політиків і громадянського суспільства, що подолає ціпку національну схему олігархату, великої корупції.

Тобто всі ті, хто розуміє тотальну поразку країни у негромадянській війні.

Всі ми разом."

Дякуємо Євгенові Бистрицькому за уроки віри в успішну Україну!