www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Дацюк

Ось яке питання виникає після читання доповіді Римського клубу «Давайте: капіталізм, короткозорість, населення та руйнування планети» (реферат російською).

6-7-го квітня 2018 року виповнюється 50 років існуванню Римського клубу. Відтак нинішня його доповідь є ювілейною.

На початку 70-их років ХХ століття бачення Римського клубу було справді важливим, хоча і не проривним, як дуже часто вважають.

В 1972 році вийшла найбільш відома доповідь клубу «Межі зростання», яка звернула на себе увагу всього світу. Вперше так масштабно велося дослідження глобальності і вперше були зроблені глобальні висновки для всього людства. Римський клуб звернув увагу на дуже важливу обставину — глобальне зростання планети (людської популяції, людської цивілізації) обмежене багатьма природніми та гуманітарними факторами.

Друга важлива книга — «Людські якості» (1980) Ауреліо Печчеї, де він формулює шість, як він називає «стартових» цілей, які пов’язані з «зовнішніми межами» планети; «внутрішніми межами» самої людини; культурною спадщиною народів; формуванням світової спільноти; охороною навколишнього середовища і реорганізацією виробничої системи.

Третя важлива книга — «За межами зростання» (1987) Едуарда Пестеля, де формулюються декілька важливих тез: «органічне зростання», яке включає досягнення науки і техніки в глобальному контексті; необхідність спільної позиції в цьому контексті, перш за все, у багатих та сильних країн, які називаються управляючими світовою системою, що передають свою позицію партнерам на підсистемному рівні (іншим — більш слабким та бідним країнам).

Все це зумовило широке поширення ідей Римського клубу по всьому світу.

Нинішня ювілейна доповідь є фактично розвитком всіх цих ідей в їх детальній розробці різними представниками світової еліти за ці 50 років. Ця ювілейна доповідь показує відсутність принципово нових сингулярних чи навіть постсингулярних уявлень, тобто уявлень про інакше (а не інше), відсутність принципово нового дискурсу.

Водночас саме в нинішній доповіді проявився весь негатив, який не давав мені спокою останні 30 років, коли я дізнався про існування Римського клубу та його ідей.

5 жовтня 2017 року на Київському міжнародному економічному форумі я мав змогу особисто запитати співпрезидента Римського клубу Андерса Війкмана про реакційні та обмежувальні установки Римського клубу і пересвідчитися, що він не має ані найменших рефлексій з приводу помилковості своїх мислительних установок.

Установки Римського клубу

Я спробую реконструювати мислительні установки Римського клубу за 50-літню історію їх роботи.

Цю реконструкцію я буду проводити на основі власної конструктивістської філософії, яка викладена у роботі «Новий складний світ», де викладено філософію передсингулярного та післясингулярного світу, та в роботі «Мання справи з інакшим», що є одним із перших узагальнень спільної роботи «Інституту людства» (Бебешко, Нікітін, Чудновський, Дацюк).

1. Найбільш помилковим є онтологічний підхід Римського клубу — в їх розумінні світ досі являє собою світ-систему, тобто там досі домінує підхід Валерстайна. Це установка на системність. Справа навіть не в тому, що в світі є декілька конкуруючих систем, бо з точки зору традиційного системного підходу Валерстайна чи СМД-методологічного підходу — решта систем поглинаються домінуючою системою. Справа в тому, що світ є системою, всередині якої пророщена мережа чи навіть декілька мереж, які з системою взагалі не конкурують — ні за ресурси, ні за центри управління, ні за комунікацію. Світ майбутнього — це світ цих мереж, а система, яка ними прошнурована, змушена буде стати субстратом чи низовим рівнем (в залежності від того, з якої онтології дивитися).

2. Установка на реакційність та обмежувальність. Тобто змісти Римського клубу були реакцією на глобальні виклики, які формулювалися і доводилися науково, а іноді і квазінауково, і щодо цих викликів формулювалися установки на ті чи інші обмеження. Цю реакційність та обмежувальність відрізняло те, що вона була глобального рівня. Але її глобальний характер нічого не змінював у її негативній суті.

3. Установка на фіналізм з анксіогенним (націленими на страх) контекстом. Тобто це уявлення про те, що якщо ми далі будемо продовжувати робити все так само, то нас чекає сумний фінал. Страшилки добре працюють епізодично чи як приклади. Але вони геть погано працюють на глобальному рівні.

4. Установка на генерування підсвідомого сингулярного страху (Сингулярності не буде, як говориться в ювілейній доповіді). З одного боку, — все іде до якогось неясного поганого фіналу, з іншого боку, Сингулярності не буде, бо цей фінал чомусь не є не Сингулярність. Тобто страх перед Сингулярністю виступає як розуміння безлічі змін, яке водночас означає нездатність їх узагальнити як Сингулярність, бо це страшно і незрозуміло. Це невідрефлексований «сингулярний шок».

5. Установка на рівновагу, баланс, цілісність, яка непоєднувана з фіналізмом. Рівноважний розвиток (sustainable development) можливий лише поза ситуацією фундаментальних змін. Така установка може існувати в періоди відносно мирного і неекспоненціального зростання. Але така установка є принципово помилковою в ситуаціях експоненціального зростання і наближення до фундаментальних змін, які члени Римського клубу не заперечують. Коли ціле міняється, має бути установка на розрив чи перетворення, а не на інтеграцію. Коли все міняється, ніякої рівноваги бути не може, навпаки, лише нерівновага супроводжує будь-які зміни. І взагалі деякі речі непоєднувані і неможливі для встановлення між ними балансу.

6. Установка на традиційний дискурс, небажання змінювати дискурс, яка зрештою і не дає позбавитися синглярного шоку та синулярного страху. Модифікація дискурсу відбувається лише завдяки посиланням на нові дослідження та книги, але установка на інодискурс відсутня. Тобто критичне ставлення Римського клубу до капіталізму, короткозорості світової еліти, стихійних демографічних змін та руйнування планети не приводить до інодискурсу. Про нову філософію говориться, але сама вона не просувається.

Зверніть увагу, що деякі установки попарно суперечать одна одній — 2 і 3; 2 і 4. Якщо є фіналізм, то є і сингулярність, але сингулярність не є фіналом, бо існує і постсингулярний світ. Якщо є фіналізм, то немає рівноваги і немає цілого, водночас ціле можливе після фіналу.

Деякі установки спричинені одна одною — 3 і 4; 3, 4 і 5. Страх перед Сингулярністю породжує бажання зберегти рівновагу та ціле якомога довше. Водночас страх перед Сингулярністю і бажання зберегти рівновагу якомога довше зумовлюють вживання офіційного дискурсу або його незначної модифікації..

Водночас модифікація дискурсу ніколи не приводить до зміни уявлень про дискурсивну реальність. Лише інодискурс, що породжує контрдискурсії з наявним офіційним дискурсом, здатен змінити уявлення про реальність.

Нехай заклики до Нової філософії та Нового Просвітництва в ювілейній Доповіді не дезорієнтують вас. Нова філософія піддає сумніву не просто всі основні мислительні установки концепцій Римського клубу, але і повністю руйнує його дискурс.

В цьому сенсі виникає дискурсивний парадокс Сингулярності: дискурс Передсингулярного світу може породити дискурс Післясингулярного світу, але дискурс Післясингулярного світу не може бути адекватно і без смислових втрат пояснений всередині дискурсу Передсингулярного світу. Дискурси різних світів непоєднувані без втрат розуміння.

Щоб адекватно сприйняти майбутнє Нового Світу, потрібні не заклики до Нової філософії та Нового Просвітництва, а власне сам малозрозумілий філософський дискурс цього Нового Світу та малозрозумілі гуманітарні інновації.

Інакше кажучи, ми не можемо покладатися на бачення Нового Світу Римським клубом (і світовою елітою в цілому) не тому, що вони не очікують чи не бачать змін, а тому шо вони не здатні бачити їх дискурсивно та інноваційно як нову реальність. Спроба освоювати нову реальність по правилах старої реальності є лише спосіб подовжити існування старої реальності.

Зараз, як ніколи раніше, стало дуже просто розрізняти людей Старого та Нового Світу. Люди Нового Світу говорять іншими словами, тобто у них інший дискурс.

Отже основні тези ювілейної доповіді Римського клубу потрібно коротко розглянути в новому дискурсі і через ряд гуманітарних інновацій.

Перегляд тез ювілейної Доповіді Римського клубу

Ми спробуємо не просто коментувати основні тези ювілейної Доповіді Римського клубу, а переглядати їх в інакшому баченні.

Ніякої деградації планети Земля немає, є деградація світового правлячого класу. Авторитаризм, фундаменталізм та націоналізм, що поширюються світом, означає не просто повернення та зростання цих політичних та релігійних практик, а відсутність генерування нових релігійних та політичних практик. Архаїзація не є позитивним процесом, вона є сповільненим чи заблокованим процесом інноватизації, і це суб’єктивний, штучний і примусовий процес, який неодмінно призведе до руйнування нинішніх правлячих класів.

Проблема не в кризі капіталізму як такого. Проблема в кризі тих установок та мотивацій, які традиційно супроводжували капіталізм — прибуток, конкуренція з установкою на монополізм, державний (чи навіть наддержавний) контроль ринку, прив’язка виробництва до матеріалістичного змісту, матеріалізовані фінанси і т.д. Варто змінити ці установки та мотивації, і капіталізм знову стане працювати — економіка даріння, розподілене виробництво, недержавний контроль мережі громад над ринком, віртуальне виробництво, функціоналізовані криптовалюти. Тобто віртуальний капіталізм, криптокапіталізм, мережевий капіталізм є можливими і більш справедливими формами капіталізму.

Ми живемо в період Передсингулярного Світу, коли Антропоцен (домінуюча людська активність) вступає в масштабний перехід до трансгуманітарної активності (роботизація, адроїдизація, інтернетизація з прямим доступом в мозок, соціальні мережі як топологія гуманітарної комунікації та діяльності).

Віртуальна, цифрова, кібернетична, мережева за різними пов’язаними змістами загроза є набагато потужнішою, ніж ядерна загроза.

Надмірне споживання людства буде подолано не через примусове обмеження з боку правлячого класу, який, до речі, сам став авангардом споживчого світу, а через масову втрату споживанням смислу та позитивної перспективи. Більше того, якраз повсюдна недовіра до правлячих класів і призведе до радикального руйнування споживацького суспільства.

Скорочення народжуваності як теза Римського клубу є така ж сама дурня, як скорочення чого-небудь чи будь-які інші обмеження — обмеження споживання, екологічні обмеження, обмеження політичних чи релігійних архаїзацій тощо. В контексті колонізації навколозенмої орбіти, Місяця та Марсу, в контексті випадіння частини людства у віртуальні світи (процес чого штучно гальмується, бо для цього є всі технології) людству потрібно народжуваність не скорочувати, а нарощувати.

Голод у світі є прямим наслідком монополізованого суспільства споживання, де монополії споживання сконцентровані у найбільш багатих державах. Нерівномірність подолати неможливо, можливо лише змінити мотивації. Отже лише демонополізація і відтак деконцетрація споживання в світі може подолати голод.

Майбутнє людства дійсно пов’язане с містами. Але до цього потрібно додати виникнення віртуальних міст, цифрових анклавів (з мережевою топологію), пустотних міст (не тільки в навколоземній орбіті, але і у пустоті Сонячної Системи подалі від Землі).

Є лише один беззаперечно темний бік у цифрових технологій — знищення всевладдя нинішнього світового правлячого класу. Всі решта темних боків цифрових технологій долаються поширенням інакших мотивацій, які стануть доступні завдяки цим цифровим технологіям.

Експоненціальні технології (технології, що демонструють експоненціальне зростання можливостей-якостей та їх експоненціальне здешевлення) насправді не є вартісними самі по собі. Вони стають вартісними всередині процесу поєднання декількох технологій у вигляді технологічного прориву і появою гуманітарних технологій, які дозволяють цьому прориву соціалізуватися.

Приведемо приклад. Саме по собі експоненціальне зростання електромобілів нічого не означає, хоча і підриває монополізм нафто-газової основи світового правлячого класу. Але зв’язка електромобіль, безпілотне керування, транспорт-як-сервіс призводить до прориву в транспорті, коли зникає масовий характер особистого транспорту і виникає справжній суспільний транспорт на особисте замовлення з доступною вартістю для масового використання.

«Сингулярності не очікується» — це найбільш ганебна та ідіотична теза з ювілейної Доповіді Римського клубу. Її потрібно сформулювати інакше — «правлячий клас не хоче Сингулярності» чи «правлячий клас боїться і гальмує настання Сингулярності». Соррі, чуваки, Сингулярність буде. Дивіться вже згадувану вище роботу «Новий складний світ».

ВВП не показник — каже Римський клуб. Насправді, цей показник існує тільки в хворобливих розрахунках світового правлячого класу. Громада все більше орієнтується на показники вільного доступу до багатства та влади, порівняння зростання олігархічного бізнесу та зростання бізнесу середнього класу, ступінь монополізації державами та муніципіями інфраструктур життєзабезпечення і, щонайбільше, рівень народжуваності.

Пафосні назви Римського клубу типу «Нова філософія» та «Нове Просвітництво» це пустопорожні назви. Немає сенсу говорити про нову філософію, якщо жива філософія повсюдно мертва в Західному світі, а для виявлення живої філософії у Римського клубу немає критеріїв.

Поставлю просте, але дуже складне і проблемне питання. Припустимо ми точно знаємо, що в світі завжди є десь група людей, які бачать новий світ в новому дискурсі і пропонують справді нову філософію. Припустимо ми можемо навіть знайти тексти цієї  Нової Філософії в Гуглі. Так от питання ось в чому — за яким словом ми будемо її шукати? Вся ювілейна Доповідь Римського клубу не містить жодного слова, за яким би можна було цю Нову Філософію відшукати в Гугля. Вона ніби є, але для тих, хто читає Доповідь Римського клубу, її нема. От такий парадокс живої сучасної філософії. Щоб дізнатися щось про нову сучасну живу філософію, потрібно знати хоча б одне слово з її змісту, тобто потрібно самому хоча б на одне це слово стати філософом.

Тут Римський клуб намагається вгадувати слова Нової Філософії — Адам Сміт, Девід Рікардо, Чарльз Дарвін… Та-дам! Не вгадали.

«Прозріння Грегорі Бейтсона, теорія аутопоези Умберто Матурани і Франсіско Варела, «системне бачення життя» Фрітьофа Капри і П’єра Луїджі Луїзі, феноменологічна «біологія дива» Андреаса Вебера…». Та-дам! Десь близько, навіть деякі букви вгадали, але жодного змістовного контексту не вгадали.

Ідея «Нового Просвітництва». Якщо б у Римському клубі взагалі розуміли, що «Нове Просвітництво» не має бути схоже на старе, вони може б навіть побачили, що Нове Просвітництво давно вже відбувається — в віртуальності (нові віртуальні змісти, контексти та можливості для освіти), в цифровому доступі дистанційної освіти традиційних вчителів, в соціальних мережах як гуманітарно-комунікативній освіті майбутнього.

Хардкор і треш ювілейної Доповіді Римського клубу

Потім в Доповіді починається взагалі «компілятивний хардкор» і «архаїчний треш».

Автори Доповіді наполягають на необхідності досягнення балансу в різних наступних контекстах

1. Рівновага у відносинах між людиною і природою — рівноважний розвиток, екологічна свідомість. Кінець нафти та альтернативна енергетика.

Альтернативна енергетика надзвичайно сильно залежить від соціалізації та її гуманітарного контексту. Альтернативна енергетика може блокуватися нафтовим лобі ще дуже довго. Тобто це не питання технологій альтернативної енергетики, це питання управлінських рішень світового правлячого класу.

Екологія це псевдонаука. Екологічний дискурс є збоченим. Екологія є спробою виставити постіндустріальні критерії індустріальній економіці всередині індустріального дискурсу. Причому ці постіндустріальні критерії в індустріальному світі мають реакційний та обмежувальний характер.

Дуже прикро, що і Ватикан нині живе несамостійним мисленням. Богослов’я/теологія, яке в історії релігії досягало найвищих прозрінь саме в незалежному дискурсивному баченні, скочується до трансляції домінуючого екологічного дискурсу світового правлячого класу. Енцикліка Laudato si’ (Хвала Тобі) Папи римського Франциска, що опублікована 18 червня 2015 року, — ганебна в дискурсивному плані. Папа більше не є дискурсивним пастором, він є дискурсивним транслятором.

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, читайте мою роботу «Теореми людства», де зокрема подається більш широкий контекст відносин природи та людства.

2. Рівновага між короткостроковою та довгостроковою перспективою.

Це мені чимось нагадує «донецьке» визначення стратегії часів правління Кривавого Президента та донецького клану — «стратегія це тактика, тільки надовго». Ніякої рівноваги між швидким Передсингулярним світом, вибуховим Сингулярним світом та Післясингулярним світом, який зовсім непоєднуваний з попередніми двома світами, немає.

3. Рівновага між швидкістю і стабільністю — зміни та прогрес не повинні сприйматися в якості самооцінки.

Ніякої рівноваги між швидкістю і стабільністю не може існувати в принципі. Концепція рівноважного розвитку (sustainable development) не працює в швидкому світі, що ще більше пришвидшується. Стабільності в найближчі десятиліття в світі не буде.

Якщо хто хоче розібратися щодо другої та третьої тези на філософському рівні, пропоную вже згадувану вище роботу «Новий складний світ».

4. Рівновага між індивідуальним та колективним — визнаючи значення особистої автономії — одного за найважливіших завоювань європейського Просвітництва — Клуб закликає до балансу і обліку загального блага; в економіці це означає, що держава (суспільство) має встановлювати правила для ринків, а не навпаки.

Якісь зерна розуміння тут є, але оскільки дискурс збочений, то в такому вигляді це брехня чи треш. Долі суспільства та держави все більше будуть розходитися. Облік загального блага вестимуть самодостатні громади з мережевою топологією. Під цей облік потраплятимуть як архаїчні держави, та і демонополізовані інноваційні корпорації. Такий облік не має виходити з установки на баланс, бо балансу в найближчі часи не буде. Тобто в розумінні Римського клубу не вгадана жодна тенденція майбутнього. Римський клуб генерує тут якісь архаїчні заклинання.

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, пропонує свою статтю «Соціальні тренди найближчого майбутнього» та «Декларація громад людства».

5. Рівновага у відносинах між чоловіком та жінкою. Автори Доповіді посилаються на ідеї Ріани Айслер, і відзначають, що баланс не означає механічного зрівняння — переміщення більшого числа жінок на «чоловічі» позиції, швидше досягнення балансу вимагає «зміни типології функцій».

Абстрактні моделі «домінування» та «партнерства» Ріани Айслер не дають змоги оцінювати сучасні конкретні ситуації. Скажімо «казус Вайнштейна» це яка модель — «домінування» чи «партнерства»? З легальної точки зору, це модель домінування — злонамірений Вайнштейн примушував нещасних жінок спати з ним за їх ролі, визнання та заробіток у фільмах, які він продюсував. Але з легітимної точки зору, це модель «партнерства», бо кожен отримував те, що хотів, Вайнштейн — задоволення своєї хіті, а жінки — ролі, визнання, гроші. Після масового розголосу домагань з боку «жертв», модель домінування нібито зруйновано в просторі легальності (судовий процес, позбавлення його заслуг, публічний осуд), але модель партнерства не зруйновано (ніхто з жінок-жертв від ролей, визнання та грошей не відмовився).

Отже модель партнерства існує нелегально, і її нелегальність використовує в легальному просторі на свою користь спочатку одна сторона (чоловік), а потім інша сторона (жінка). Тобто в світі, де жінка є настільки ж активною як чоловік, домінування-парнерство тісно пов’язане, і не може бути розрізнено. Тобто в сучасному суспільстві ці моделі не працюють, бо їх неможливо розрізняти.

Тоді що ж таке рівновага між чоловіками та жінками? Потрібно розуміти, рівновага між чоловіками та жінками ще щось середнє між «ефектом Вайнштейна» (коли маса жінок постфактум через багато років звинувачує його у домаганннях) та громадським закликом Катрін Деньов і сотнею французьких жінок, які виступили за право чоловіків «чіплятися до жінок».

До такого маразму не доходив жоден правлячий клас жодного історичного періоду, щоб жінки, з одного боку, вимагали засудити сутенера чи ґвалтівника, не повертаючи грошей за ґвалт, і при цьому вимагали, щоб до них чіплялися чоловіки. Очевидно, вся ця філософія рівноважного статевого маразму Римського клубу спрямована на те, щоб зменшити населення планети. В такому збоченому контексті, звичайно, потрібна рівновага, щоб чоловіки жінок в моделі «партнерства» не хотіли, а жінки на пропозиції чоловіків в моделі «домінування»  не погоджувалися. Ганебна філософія.

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, я пропоную свою роботу «Онтологія гендера», яка власне пояснює, чому рівновага між чоловіками та жінками принципово неможлива ні в контексті статі, ні в контексті гендера.

6. Рівновага між рівністю і справедливою винагородою — від держави вимагається забезпечити механізми, що гарантують соціальну справедливість.

Тут Римський клуб не вгадав взагалі нічого — ні суті проблеми, ні суб’єта правозабезпечення, ні джерело механізмів. Не існує ніякої рівноваги між рівністю та справедливою винагородою. Рівності не буде ніколи, як і справедливої винагороди у світі, де держави орендуються корпораціями-монополістами. Єдиним джерелом правозабезпечення рівності є самодостатні громади, які здатні контролювати держави та корпорації. Єдиним більш контрольованим механізмом є блокчейн в управлінні та недержавна криптовалюта в фінансах.

В цьому сенсі Новий світ має початися з блокчейнів, що контролюються громадами, та з криптовалюти, яка захищається не державами, не державними арміями, не ПВК, а розподіленими мережами хакерів. Кібератаки на держави та корпорації це нова військова сила, яка здатна протистояти державам і корпораціям і здатна захистити криптовалюту.

Спроба держав взяти криптовалюти під контроль це дурість з точки зору держав, яка вигідна цифровому світу — беручи криптовалюту під контроль, держави самі потрапляють під контроль криптовалюти. Тобто люди, які говорять про державний контроль над криптовалютами, це корисні для цифрового світу ідіоти, які нічого не розуміють в криптовалютах. Основа криптовалюти — світова довіра та кіберзахист розподіленої мережі хакерів. Держави в принципі не можуть все це контролювати, бо вони не мають таких можливостей, мають іншу природу чи, скажімо так, онтологічно інакші.

«Альтернативна економіка» це абсолютно порожні слова, тому що, знову ж таки, все впирається в рішення правлячих класів. Проростання нової економіки відбувається не в економіці, а в соціальних мережах комунікації, де поширюються нові мотивації. Тобто фокус уваги має бути не на економіці, а на комунікації. Це зовсім інший підхід до проблеми альтернативної економіки та інший дискурс.

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, я пропоную свою роботу «Економіка XX та XXI століть».

7. Рівновага між державою і релігією — доповідь вітає секулярність, але підкреслює позитивне значення релігії; держави, нетерпимі до релігії, втрачають етичну перспективу.

Дуже поверхове уявлення про релігію. Релігія перестала виконувати роль унормування цивілізацій. Така роль перейшла до гуманітарних теоретиків-мислителів, які стають пророками частіше за нових релігійних діячів.

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, я пропоную свої роботи «Перспективи релігії в XXI столітті» та «Основи цивілізаційної антропології».

8. Освіта для майбутнього.

«Грамотність по відношенню до майбутнього». Це принципово неможливо. Майбутнє не є знанням. Воно пов’язане з розривом з наявними уявленнями і запереченням вивчених знань. Воно пов’язано з футурушоком. Можливо лише готувати людей до роботи з інакшим, але це принципово інакше завдання. Дивіться мої роботи «Загальна теорія роботи з майбутнім», «Мання справи з інакшим».

«Відносини були і будуть суттю навчання»; «використання інформаційних технологій є цінним і ефективним лише тоді, коли вони сприяють зв’язку між людьми». Принципово невірно. Суттю сучасного навчання є вже не знання, а підходи та компетенції. Компетенція відносин є важливою, але далеко не єдиною. Люди мають вчитися управляти різним типом відносин — актуальних, дистанційних, мережевих, цифрових, віртуальних і т.д. Дивіться мою статтю «Зміни через освіту».

«Навчання має ціннісний характер». Принципово невірно. Навчання має цивілізаційний рівень, а сучасне навчання походить з ініціації в різних цивілізаційних традиціях (Метаверситет). Дивіться мою роботу «Основи цивілізаційної антропології».

«Фокусування на стійкості» — рівновага між новими та старими знаннями. Принципово невірно. Формування компетенції змінювати підходи дозволить освоювати динамічні, оновлювані та радикально-змінені знання.

«Культивувати інтегральне мислення, а не обмежуватися аналітичним мисленням». Принципово невірно. Культивувати потрібно конструктивістське мислення, яке оперує мислительними установками, мотиваційними настановами та естетичними орієнтаціями. Інтегральність чи аналітичність є інструментальними способами мислення, а не власне якимось типом мислення. Дивіться мою книгу «Момент філософії».

«Виходити з плюралізму змісту». Принципово невірно. Істина складна, але єдина. Багатьох істин нема. Якщо у когось є багато істин, то це свідчить про визнання ним постмодерністської заборони на онтологізацію і відмову від конструктивістського підходу. Множинність підходів не означає множинності істин, бо істина також може бути транзитологічна. Дивіться мою книгу «Момент філософії»

Зрештою перспективна постановка проблеми єдиного людства Римським клубом не приводить ані до проблематизації цього, ані до формулювання нового дискурсу єдиного людства. Тут не може бути адекватно ані ідея Всесвітньої Ради Майбутнього, яку пропонує Яків фон Ікскуль (дивіться мою роботу «Чи можна домовитися про майбутнє?»), ані ідея Великого Переходу Пола Раскіна як формування планетарної фази цивілізації, яка насправді можлива лише за умови існування позапланетарної цивілізації, як позиції ззовні (плантарність не бачиться з планети, планетарність бачиться з-поза планети). Тобто Раскін звужує перспективу до глобалізації, залишаючись в глобалістському дискурсі. В той час як потрібно формувати геліосний дискурс, селеністику, марсистику (дивіться мою роботу «Навіщо людству колонізувати Марс?»).

Якщо хто хоче розібратися в цьому на філософському рівні, я пропоную свої роботи «Теореми людства», «Мислення людства»та «Що таке людство?».

Парадоксальний висновок щодо ювілейної Доповіді Римського клубу

Чому така ганебна з точки зору мислення Доповідь стала можливою і чому Римський клуб все ще привертає до себе увагу? Сталося це через втрату мислення як лідерську основну історичну компетенцію правлячих класів Європи впродовж останніх 1000 років. Сон розуму породжує чудовиськ, відмова від мислення породжує деградацію. Більш детально про це ви можете дізнатися з моїх робіт «Жорсткий виклик мислення» та «Втрата та повернення мислення».

Зверніть увагу, що тут були запропоновані не якісь коментарі до тез Римського клубу, які можуть виступати як інакша точка зору. Тут було запропоновано принципово новий дискурс, який вступає в контрдискурсію з дискурсом світового правлячого класу — онтологічно, всеохопно, з інакшою перспективою.

Щодо кожної тези проблемного бачення сучасного світу Римським клубом представниками умовно Київського клубу проведені окремі дослідження та вже сформовано принципово новий дискурс. Про цей новий дискурс представники Римського клубу навіть не підозрюють, бо вони не вгадують жодного слова, щоб навіть знайти це в Гуглі. Хай так воно і лишається. Чим менше Римський клуб і світовий правлячий клас про це знатиме, тим більше шансів у Нового світу.

Тому Доповідь Римського клубу обов’язково потрібно поширювати та пропонувати кожному представникові правлячого класу з серйозним виразом обличчя як зразковий в їх дискурсі аналітичний матеріал — для продовження деградації цих правлячих класів.

Також ця доповідь добре заплутує мізки обивателів, які стануть гарматним м’ясом для цього правлячого класу в недалекому майбутньому. Ця доповідь робить хорошу для майбутнього річ — у світоглядному плані повністю дезорієнтує управлінську свідомість світового правлячого класу і пришвидшує руйнування такого правлячого класу разом зі свідомістю обивателів, а разом з тим пришвидшує руйнування і всього цього маразматичного світового порядку.

13 01 2018

http://hvylya.net/analytics/society/yak-svitova-elita-bachit-maybutnye-i-chi-mozhemo-mi-pokladatisya-na-yiyi-bachennya.html