незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Іза ХруслінськаУкраїна — моя пасіяУкраїна
увійшла в моє життя завдяки, ясна річ, зустрічі з редактором Єжи Ґедройцем і спітканню з
паризькою "Культурою". У Парижі я
мешкала від 1983 року. Працювала там кореспонденткою польської редакції радіо Deutschlandfunk. 1986 року я взяла інтерв'ю в редактора Єжи Ґедройця та в кількох осіб із
кола "Культури". Пізніше, під час роботи над книжкою «Була раз
"Культура". Розмови з Софією Герц» (Люблін 1994), я розпочала
навчання III переддокторантського циклу в паризькому Institut National des Langues et
Civilisations Orientales
(INALCO), де писала про концепцію УЛБ (Україна–Литва–Білорусь). Чому зі всього
доробку "Культури" я вибрала саме її? До цього дня не знаю.
Ірраціональний вибір – як і мої слова, що їх висловила в кінці вісімдесятих
років під час однієї з розмов у Парижі: я тоді заявила, що хотіла би вивчити
українську мову просто так, для себе. Тоді не йшлося про жодне використання
знання української мови. Впевнена, що в ПНР я ніколи не чула цієї мови, бо
навіть фільми «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка чи «Тіні забутих
предків» Сергія Параджанова я бачила лише по телебаченню, а значить – з
польським дубляжем. Навчання в INALCO і робота над дипломом, читання
"Культури", "Історичних зошитів", розмови з Редактором (у
першій половині дев'яностих років я бувала в Мезон-Лаффітт
щотижня) розбудили в мені справжню пасію – українську. Після
повернення до Польщі в 1996 році Україна наповнила моє життя! Спочатку на своїй
"українській дорозі" я зустріла польських українців – національну
меншину з трагічною історією. Була вона травмована акцією "Вісла" і
остаточним вирішенням українського питання в Польщі. Українці були приречені на
цілковиту полонізацію і за часів ПНР перебували під наглядом. Потім
я взнала Яцека Куроня.
Контакт і співпраця з Куронем надали моєму ставленню
до України й українців (у тому числі й до української спільноти в Польщі)
напрям, якому стараюся залишитися вірною донині: передусім розуміти, не
засуджувати, бути солідарною, бачити насамперед колоду у власному оці... Відкриття
України й українців, велике захоплення цією країною і народом – це перш за все
зустрічі з людьми та пізнавання історії й культури. Я мала величезне щастя, бо
було мені дано розмовляти, товаришувати з людьми з дуже різних середовищ:
інтелектуалів, письменників, науковців, журналістів, учасників української
історії XX століття, вояків УПА і дисидентів. Контактування з живими ще українськими
дисидентами, а через спогади і читання також і з тими, які вже відійшли, стало
одним з моїх найважливіших українських "зустрічей". На превеликий
жаль, це далі ще маловідома і цілком недооцінена в Польщі сторінка трагічної і
разом з тим прекрасної української історії. Історія вільних людей, нескорених,
які за кинутий радянському режиму виклик, за боротьбу за право на
самовизначення українців, за право на власну культуру і мову, а також за право
на свободу нас усіх заплатили величезну – а частина з них найвищу – ціну.
Українські політичні в'язні в Радянському Союзі отримували найвищі вироки – а багато з них було людьми європейської
культури, поетами, письменниками, перекладачами, знавцями світової поезії,
філософії, літератури. Завдяки їхній долі я усвідомила вражаючу трагедію
української інтелігенції, творців, письменників, національно-визвольних діячів.
Бо ж було це наступне після "українського відродження" двадцятих і
тридцятих років покоління, знищене більшовизмом і радянським комунізмом. Як
нагадувала Оксана Забужко в розмовах зі мною в «Українському палімпсесті»
(Вроцлав 2013), радянські служби про таких українців говорили: їх треба знищити
так, щоби не було «базы роста», щоби не було свідомих
своєї національної ідентичності і культурної самобутності українців. А все
ж «базы роста» не вдалося знищити нікому! Українці,
яких мало не бути, – є! Мають свою державу, свою прекрасну культуру! А їхній
дух непокори, свободи звучить у кожному поколінні! "Небесна сотня"
полеглих під час Революції гідності, мільйони людей протягом двох місяців на
морозі на київському Майдані і на багатьох майданах в Україні на захист
свободи, на захист фундаментальних цінностей європейської цивілізації; тисячі
добровольців і потім солдатів, що воюють і гинуть на сході України у боротьбі з
тим же агресором на захист цілісності власної країни, але й на захист також і
Польщі та Європи. Це є Україна! 6 мільйонів активних волонтерів у всіх регіонах
– це теж нинішня Україна! Україна прекрасних людей – з тим лиш, що сьогодні в
Польщі ми не хочемо цього бачити і розуміти. Iza Chruślińska 10.03.2018
|