www.ji-magazine.lviv.ua

Ілія Куса, Український інститут майбутнього

Вже другий тиждень поспіль ситуація у Сирії лишається в об`єктиві світових ЗМІ і на шпальтах міжнародних видань. Навіть увага українських медіа цілий тиждень була прикута до ситуації, хоча серйозних публікацій на цю тему було небагато. Бойові дії у Східній Гуті під Дамаском стали об`єктом жвавих дискусій між журналістами, експертами та політиками щодо «сирійського питання» і дещо реанімували у медіа-просторі проблему гуманітарної ситуації у Сирії. Але попри всю увагу, жодних матеріалів про суть того, що відбувається, його причини та ймовірні наслідки в українському медіа не було. А той час, який виділяли на Сирію, присвячували лише підрахунку загиблих у Східній Гуті, обговоренню «воєнних злочинів» і «геноцидів» і цитатам переважно американських політиків про неминучий кінець Башару Асаду та його «посіпакам».

У цьому матеріалі я спробую дати відповідь на головні питання, що їх часто задають журналісти, прості люди і мої знайомі, які не розбираються в ситуації, але читають новини і хочуть зрозуміти, що відбувається у Сирії. Все, що буде написане далі – це набір забутого багатьма фактажу та мій суб`єктивний погляд, набутий в результаті моєї інформаційно-аналітичної роботи, розмов з друзями та колегами з самої Сирії, а також частково з особистого досвіду. Я не претендую на істину, адже, як відомо «Правда – це те, з чим ви згодні», а тому цей матеріал – моя власна картинка світу, яку я пропоную іншим людям, які не можуть самі сформувати цю картинку з різних причин.

Що таке Східна Гута?

Гута – це величезний оазис, який був сформований річкою Барада і на якому стоїть місто Дамаск – найдревніша столиця світу. Із давніх часів Гута була сільськогосподарським регіоном. Мешканці Дамаска викопували підземні канали для зрошування полів у Гуті східніше та західніше столиці. Саме завдяки Гуті Дамаск лишався відрізаним і захищеним від Сирійської пустелі, а на цій території завжди було чимало фруктів і овочів. По мірі того, як Дамаск розростався, зменшувалася сама «зелена зона» Гути. Урбанізація і формування «Великого Дамаска» (тобто столиця + прилеглі міста) сильно вдарили по Гуті, а зменшення самого оазису призвело до загострення продовольчої кризи. Особливо складною ситуація стала після початку бойових дій у Гуті в 2011-2012 роках.

Східна Гута – це, відповідно, східна частина оазису Гути, яка складається з чотирьох округів, кожен з яких має свій адміністративний центр. До війни тут проживало понад 800 тисяч людей. Цей регіон є частиною провінції Дамаск.

Чому саме цей регіон став оплотом ісламістських сил?

Східна Гута завжди була одним з найбільш консервативних мусульманських регіонів провінції Дамаск. Тут проживали переважно фермери, які займалися вирощуванням овочів і фруктів, а також горіхів і виробництвом вина. Місцеві мешканці є дуже набожними та глибоко релігійними людьми. До прикладу, в одному лише місті Дума, де проживало трохи більше 110 тисяч людей, нараховувалося 82 мечеті. Для порівняння: у столиці Дамаску, де проживало понад 3 мільйони людей, мечетей було близько 200. Тобто у Думі було майже 50% мечетей від кількості храмів в одному з найбільших міст Сирії. Абсолютна більшість жителів Східної Гути – мусульмани-суніти (понад 90%).

Населення регіону завжди жило бідно порівняно з мешканцями Дамаска або навіть середніх міст. Головний прибуток місцеві мешканці отримували з продажів овочів і фруктів Дамаску та прилеглим населеним пунктам, особливо тим, які межують із Сирійською пустелею. Враховуючи стрімке зростання населення у Сирії (як і у багатьох інших арабських країнах) та скорочення зелених насаджень і родючих грунтів у Гуті на тлі урбанізації, чимало молодих людей лишалися без роботи або не хотіли працювати продавцями, збирати та сіяти врожай чи загружати вантажівки. Тому для них непоганою можливістю була робота закордоном. Заробітчани виїжджали зі Східної Гути та прямували на схід. Сирійські мігранти, на відміну від палестинців, єменців або навіть пакистанців з афганцями, були доволі вигідними працівниками у сусідніх державах, надто – у нафтових монархіях Затоки. Свого часу відносини між Сирією і цими країнами були непоганими, а тому для сирійської молоді відкрилася можливість отримати високооплачувану (порівняно з цінами в Сирії) роботу в Саудівській Аравії, Катарі, Кувейті, ОАЕ. Так само чимало людей виїжджали й до Туреччини, але це стосувалося не Східної Гути, а більше північних регіонів Сирії. Та й сама Анкара охоче приймала не арабів, а скоріше сирійських туркоманів з провінцій Алеппо, Ідліб і Латакія. Але повернімося до Східної Гути.

Із часом Східна Гута й заробила собі репутацію ультраконсервативного мусульманського регіону. Це був той рідкісний випадок у Сирії, коли представники інших релігійних меншин не могли вільно заходити до Гути, оскільки це викликало певне напруження у відносинах з місцевим населенням. Оплотом ісламських радикальних течій стало місто Дума як найбільший населений пункт Східної Гути. А посуха 2010 року призвела до погіршення ситуації у Східній Гуті та міграції частини місцевих жителів до передмість Дамаска на сході, передусім до кварталів Джобар, Хараста, Кабун і долини Айн-Тарма. Звісно, це все не означає, що кожен житель Східної Гути був якимось фанатичним ісламістом. Зрештою, більшість населення після початку боїв виїхали саме до підконтрольних уряду територій. Але високий рівень консервативності та важлива роль релігії зробила місцевих мешканців більш уразливим до пропаганди ісламістів, в тому числі й радикальних елементів.

Тому не дивно, що вже перші організовані масові антиурядові виступи у Думі завершилися збройними сутичками та доволі швидким захопленням міста. А основними гаслами і вимогами протестувальників у 2011 році були: відновлення розподілу хлопчиків і дівчат у школах, звільнення політв`язнів з числа ісламістів і надання місцевим органам влади самостійності у питанні поширення законів шаріату.

Коли та хто захопив Східну Гуту?

Масштабні бойові дії у Східній Гуті спалахнули у листопаді 2011 року, коли групи озброєних бойовиків здійснили напади на будівлі сил безпеки у кварталах Хараста, Джобар і місті Дума. Серед основних антиурядових угруповань, які брали участь у боях проти сил безпеки, були фракції «Вільної Сирійської Армії» (колишні військові та солдати, які перейшли на бік антиурядових сил), угруповання «Гураба Аш-Шям» (засноване місцевими проповідниками у Думі та Алеппо), ісламістський рух «Ахрар Аш-Шям» і терористична організація «Фронт Аль-Нусра» (сирійське відділення «Аль-Каїди»). Останні дві групи сформувалися у Східній Гуті після того, як бойовики завербували до своїх лав в`язнів з військової тюрми «Сейдная», яких уряд під тиском громадськості випустив у травні-червні 2011 року.

Фото №1: Карта ситуації у Східній Гуті під Дамаском. Червоним — сирійська армія, зеленим — антиурядові сили.

Усі вищезазначені фракції об`єдналися в один альянс і розгорнули партизанську війну проти сил безпеки на заході Східної Гути, а також у самому Дамаску. Після поразки бойовиків у Першій битві за Дамаск у липні 2012 року, бої перемістилися у Східну Гуту та до околиць міст Дума, Ербін, Айн-Тарма, Аль-Саліхійя, Аль-Нашшабійя і Замалька. Кульмінацією цієї битви став гучний теракт 18 липня 2012 року в штаб-квартирі сил безпеки на площі Рауда у столиці. Тоді терорист-смертник з угруповання «Ліва Аль-Іслям» підірвав себе, вбивши міністра оборони Дауда Раджиху, заступника міністра оборони і зятя президента Асефа Шауката, екс-міністра оборони Хасана Туркмані, директора Управління внутрішньої безпеки Хішама Іхтіяра. Після теракту вже наступного місяця розпочалася Друга битва за Дамаск.

Через внутрішню неорганізованість та нескоординованість дій між собою, а також частково через конфлікт між «Вільною Сирійською Армією» і екстремістами з «Фронту Аль-Нусра» і «Ахрар Аш-Шям», Друга битва за Дамаск також завершилася поразкою антиурядових угруповань. Сирійська армія повернула під контроль більшу частину Дамаска та його околиці, а бойовики зберегли за собою контроль над Східною Гутою. Саме тоді й починається історія, яка продовжується й нині. Після того, як бойовики місцевих ісламістських угруповань та фракцій «Вільної Сирійської Армії» об`єдналися в єдину коаліцію на чолі з «Радою моджахедів» під проводом талановитого «фаната бін Ладена» Заграна Аллюша, вони зуміли захопити контроль над більшістю Східної Гути. Зокрема, бойовики взяли під контроль південне передмістя Дамаска, табір палестинських біженців «Ярмук», міста Ербін, Замалька, Дарайя і квартали Хараста та Джобар. Успіх бойовиків став можливим після формування кількох коаліцій між ними, зокрема коаліції «Армія Ісламу», яка також увійшла до ще ширшого об`єднання під назвою «Сирійський ісламський фронт визволення». Крім того, основними донорами місцевих груп стали Катар і Саудівська Аравія. На боці ж сирійської армії почали воювати фракції палестинців з табору «Ярмук» (не всі, деякі стали на бік бойовиків) та бійці руху «Хезболла».

Облога Східної Гути офіційно розпочалася у 2014 році, коли сирійська армія закріпила свій успіх навколо Дамаска та взяла Східну Гуту в кільце. Тоді ж і розпочалася відома «тунельна війна» між сирійською армією і бойовиками, які збудували цілу мережу підземних ходів для обходу блокади

Хто контролює Східну Гуту?

За останні шість років війни військово-політичний ландшафт Східної Гути змінився до непізнаваності. Після загибелі у 2015 році Заграна Аллюша, коаліція «Ісламський фронт» розпалася, і регіон був розподілений на кілька анклавів, кожен з яких контролює окрема сила. На сьогоднішній день, чотири основних угруповань контролюють Східну Гуту:

1.    Коаліція «Тахрір Аш-Шям» (у перекладі з арабської «Організація з визволення Леванту»). Це фактично сирійське відділення «Аль-Каїди». Зонтична структура, яка об`єднує понад 50 антиурядових угруповань та представлена у кількох сирійських регіонах. На чолі коаліції стоїть відомий лідер сирійської «Аль-Каїди» Абу Мухаммед Аль-Джулані, який лишився одним з небагатьох живих бойовиків, які починали свою діяльність у Сирії ще на самому початку війни. Ця коаліція зберігає контроль над західною частиною анклаву Східна Гута, насамперед над кварталом Джобар і районом Хараста, а також долиною Айн-Тарма і містом Ербін.

2.    Коаліція «Армія Ісламу». Найбільш боєздатна структура з-поміж усіх у Східній Гуті. «Армія Ісламу» була сформована у 2012 році. Її засновником був Загран Аллюш. Вона контролює більшу частину Східної Гути, включаючи міста Дума, Аль-Нашшабійя, Аль-Саліхійя, Хауш Ад-Давагіра, Рейхан тощо. Саме ця організація відповідальна за гучний теракт у Дамаску в липні 2012 року. Перебуває у союзі з рухом «Ахрар Аш-Шям». Фінансується Саудівською Аравією і Туреччиною.

3.    Рух «Ахрар Аш-Шям». Місцеве відділення ісламістського руху контролює квартал Хараста та його околиці. Раніше вони мали більшу присутність у регіоні, але після боїв з іншими угрупованнями втратили території. «Ахрар Аш-Шям» фінансується Туреччиною і Саудівською Аравією. До цього руху свого часу вступили фракції «Вільної Сирійської Армії», коли їх розгромили терористи «Аль-Каїди» у 2013-2014 роках.

4.    Угруповання «Файлак Ар-Рахман». Це ісламістське угруповання відкололося від коаліції «Армія Ісламу» у 2015 році після загибелі Заграна Аллюша. Вони б ніколи не стали окремою військовою силою, якби інше угруповання – «Ісламський союз Аджнад Аль-Шям» — у 2016 році не оголосив би про злиття з угрупованням «Файлак Ар-Рахман». Це зробило цю групу однією з найбільш потужних у регіоні. Ісламісти цієї фракції контролюють всю східну частину цього анклаву, перебуваючи у ситуативному союзі з терористами «Тахрір Аш-Шям». Основним фінансовим донором угруповання вважається Катар.

А де «Вільна Сирійська Армія»?

Фракції колишньої «Вільної Сирійської Армії» й досі присутні у невеликих кількостях у Східній Гуті, але вони розпорошені та розмиті у різних антиурядових коаліціях, описаних вище. Чому колишня? Тому що у травні 2013 року організація під назвою «Вільна Сирійська Армія» була розгромлена як єдина військово-політична структура. Її розвалили зсередини ісламські екстремісти, яких почали приймати через нестачу бійців. Крім того, не останню роль у захопленні влади всередині ВСА та радикалізації їхніх бійців зіграли іноземні джихадисти, які почали масово приїжджати до Сирії з 2012 року. Керівництво ВСА так само зникло з політичної шахівниці Сирії. У 2013 році практично усі командири ВСА були або вбиті, або втекли закордон. Останній з них – полковник Ріяд Аль-Асаад, який був співзасновником «Вільної Сирійської Армії», спершу був вибитий з-під Дамаска ісламістами, а згодом його підірвали на північному заході Сирії. Він отримав важкі поранення та втратив ногу, після чого його евакуювали до сусідньої Туреччини. Тому говорити про «Вільну Сирійську Армію» як серйозну та потужну структуру в Східній Гуті – неправильно та помилково, тим більше називати всі антиурядові угруповання там цією назвою. Адже від ВСА лишився лише їхній бренд і прапор, який сьогодні використовують усі, хто хоче отримувати міжнародну допомогу та легітимувати себе в очах світової спільноти та медіа.

Яка роль зовнішніх гравців у Східній Гуті?

Починаючи з 2012 року, основними фінансистами місцевих антиурядових угруповань були Саудівська Аравія, Катар і Туреччина. Сам верховний лідер коаліції «Армія Ісламу» Загран Аллюш визнавав у 2013 році, що отримує гроші з Саудівської Аравії і Катару. Туреччина передусім підтримувала рух «Ахрар Аш-Шям».

Після початку кризи між Катаром і Саудівською Аравією у 2017 році, фінансування з Дохи значно зменшилося. Катарські гроші отримували лише бойовики «Файлак Ар-Рахман». Домінуючою силою стала Саудівська Аравія. Власне, Східна Гута й вважається останнім серйозним оплотом Ер-Ріяда в Сирії.

Головними союзниками Башара Асада традиційно лишаються Росія та Іран. Російська авіація зробила дуже багато для ослаблення ліній оборони бойовиків під час наступу сирійських військ у 2015-2016 роках. Крім того, саме росіяни здійснили авіаудар, який вбив лідера ісламістів Заграна Аллюша. А Іран мобілізував бійців руху «Хезболла» та сформував бригади з числа місцевих афганських біженців у кварталі Саїда Зейнаб для допомоги сирійським військам у боях.

Що там зараз відбувається?

Там триває військова операція урядових військ під назвою «Дамаська сталь». Вона розпочалася 19 лютого з бомбардувань авіації та обстрілів артилерії. Пізніше 25 лютого сирійська армія розпочала наземний наступ на позиції бойовиків з чотирьох боків: на заході у кварталі Хараста, на північному заході з боку кварталу Дагіят Аль-Асад, на сході убік міста Аль-Нашабійя та на північному сході убік міста Рейхан.

Фото №2: Карта ситуації у Східній Гуті під Дамаском. Зеленим — сирійська армія, без кольору — антиурядові угруповання, червоним — оплот бойовиків у місті Дума.

За перші дві доби урядові сили захопили три міста, одну висоту та військову базу ППО, а також практично увесь район Аль-Аджамі у кварталі Хараста на сході Дамаска.

Хто командує наступом і які підрозділи беруть в цьому участь?

Головними командувачами сирійських військ у операції «Дамаська сталь» є командир елітних підрозділів «Тигрів», легендарний генерал-майор Сугейль Аль-Хасан і командир Республіканської гвардії, брат президента, генерал Магер Асад.

Фото №3: Палестинські проурядові сили біля кварталу Айн-Тарма під Дамаском.

У наступі беруть участь близько 15 тисяч військових, 2 тисячі палестинських добровольців з числа біженців кварталу «Ярмук» та бійці руху «Хезболла». Серед армійських частин, у операції беруть участь:

§  Елітні підрозділи «Тигри»

§  14-а Бригада спеціального призначення

§  1-а бронетанкова дивізія

§  4-а механізована дивізія

§  9-а бронетанкова дивізія

§  104-а, 105-а, 106-а бригади Республіканської гвардії.

Яка в цьому роль Росії?

Росія надає повітряну підтримку силам Асада. Починаючи з 18 по 25 лютого російська авіація завдала принаймні 9 авіаударів по містах Дума, Замалька, Сакба, Масраба і Аль-Нашабійя. Однак домінуючи роль у бомбардуваннях відіграють сирійські ВПС і артилерія.

Крім цього, Росія захищає сирійський уряд дипломатично у Раді Безпеки ООН, а також намагається розгорнути свою військову поліцію біля гуманітарного коридору «Аль-Вафідін».

Фото №4. Російська військова поліція біля коридору «Аль-Вафідін».

Хоча в українських ЗМІ дуже часто роль Росії зводиться до ледь не режисера всієї цієї драми, насправді ситуація дещо інша. На відміну від тієї ж битви за Алеппо чи битви за Ідліб, битва за Східну Гуту – це ініціатива самого Дамаска. Підтвердженням тому, що це гра самого Башара Асада, є те, що Росія проголосувала за резолюцію Ради Безпеки ООН про припинення боїв на 30 днів, а також сама опублікувала звернення (спільне з Туреччиною та Іраном), вимагаючи від Генштабу ЗС Сирії припинити бої хоча б на 5 днів. Але цього не сталося. Через це після 25 лютого російські ВПС припинили повітряні удари по Східній Гуті.

Це не означає, що Росія перестала підтримувати сирійську владу. Зрештою, попри всі розбіжності між Москвою і Дамаском, союз між ними й досі потужний, і Росія навряд чи піде на якісь ультиматуми, щоб зупинити бої. Зараз битва за Східну Гуту відповідає інтересам РФ у регіоні, хоча ситуація свідчить про те, що у Кремлі все планували зробити трохи по-іншому і не так жорстко, як цього хоче Башар Асад.

Чого хоче Башар Асад?

Головна мета сирійських військ – відновити контроль над Східною Гутою та східними кварталами Дамаска. Протягом 6 років війни, цей анклав бойовиків був особливою «болячкою» для сирійського уряду, адже близькість Гути до столиці дозволяла ісламістам обстрілювати житлові квартали Дамаска, включаючи Старе місто. Крім того, облога Східної Гути зв`язувала руки сирійським військам у операціях в інших регіонах, адже понад 10 тисяч солдатів були задіяні в утримуванні блокади та боях, які траплялися час від часу на лінії зіткнення.

Фото №5: Командувач сирійських військ у Східній Гуті, генерал-майор Сугейль Аль-Хасан

Після успішної битви за авіабазу «Абу Ад-Дугур» та східну частину провінції Ідліб у кінці 2017-початку 2018 років сирійське військове командування взяло курс на повернення під контроль усієї провінції Дамаск. Для цього лишалося вибити бойовиків з двох великих анклавів – Східної Гути та східної частини гірського масиву Калямун. Регіон Східна Гута – це штаб-квартира найбільш потужної з-поміж ісламістських коаліцій – «Армія Ісламу». Його зачистка вивільнить велику частину урядових військ, які потрібні на інших ділянках фронту, наприклад на заході біля кордону з окупованими Ізраїлем Голанськими висотами.

Ну і зрештою, Східна Гута – це великий сільськогосподарський район, доступ до якого має стратегічне значення для влади у процесі відбудови Сирії. Крім того, тут присутня й особиста причина боїв. Чимало сирійських військових мають особисту «вендетту» до місцевих угруповань, адже саме тут загинули десятки тисяч сирійських військовослужбовців і проурядових бійців. І саме ці угруповання менше за всіх хочуть бачити на міжнародних переговорах.

Скільки людей заблоковані всередині анклаву?

Точної цифри немає. Управління ООН з питань гуманітарних операцій станом на 31 січня 2018 року повідомляло про 393 тисячі цивільних, заблокованих всередині Східної Гути. Водночас один з спеціальних представників гуманітарних місій ООН у Сирії Алі Аз-Заатарі повідомляв про понад 270 тисяч людей. При цьому третина усього населення регіону – це внутрішньо переміщені особи, які живуть на сході Дамаска або у прилеглих передмістях. Також неурядова організація «ACAPS», яка займається гуманітарними питаннями повідомляє, що кількість заблокованих у регіоні людей сягає 420 тисяч осіб. Понад 70% цих людей потребують гуманітарної допомоги.

Серед основних проблем Східної Гути: нестача продовольства через блокаду з боку сирійських військ і неефективне розподілення гуманітарки з боку бойовиків, руйнування інфраструктури внаслідок бойових дій, нестача питної води та пошкодження лікарень.

Чи мають вони можливість вийти звідти?

Так, але лише одну і ненадійну. На півночі Східної Гути існує гуманітарний коридор «Аль-Вафідін», який відкрили ще у 2014 році для доставки в регіон гуманітарної допомоги та харчів. Зараз цей коридор намагаються відкрити як шлях для евакуації цивільних. Однак через бойові дії та постійні обстріли з обох боків це стало неможливим. Крім того, за даними ООН, терористи коаліції «Тахрір Аш-Шям» і бойовики коаліції «Армія Ісламу» не дозволяють цивільним покидати Східну Гуту і часто прикриваються ними як «живими щитами». А водночас сирійська армія продовжує наступ, ускладнюючи цивільним можливість вибратися з регіону живими і не потрапити під перехресний вогонь.

28 лютого Росія розгорнула біля коридору «Аль-Вафідін» військову поліцію з наміром відмежувати цей район від зони бойових дій. Поки що у них нічого не вийшло. Зараз тривають переговори між росіянами, «Червоним хрестом», сирійським урядом і бойовиками «Армії Ісламу» щодо повноцінного відкриття коридору та евакуації поранених і хворих.

Скільки людей загинули в результаті боїв?

Знову-таки, точних даних немає, оскільки на місці відсутні як журналісти (окрім сирійських і російських), так і співробітники ООН. Існують лише кілька джерел, яким певні ЗМІ вірять з тих чи інших причин. Як вони збирають дані про загиблих – незрозуміло. Але навести ці цифри має сенс.

За даними опозиційного «Сирійського центру моніторингу прав людини» у Лондоні, кількість загиблих цивільних сягнула 621 людини. Водночас Управління верховного представника ООН з прав людини повідомляло про 346 загиблих та 878 поранених внаслідок боїв за лютий місяць. А джерела неурядової організації «Лікарі без кордонів» заявляли про 520 загиблих та 2,5 тисяч поранених з обох боків, які у Східній Гуті, так і у самому Дамаску від мінометних і ракетних обстрілів з боку бойовиків. Сирійські державні ЗМІ називають цифру у понад 250 загиблих і майже 300 поранених. А речниця ООН Лінда Том, яка перебуває у Дамаску, заявляла про майже 200 загиблих.

Як видно, інформація про гуманітарний стан Східної Гути і кількість загиблих сильно відрізняється, і точних даних немає. Але спільне в цьому одне – від бойових дій найбільше постраждали цивільні, які опинилися між двох вогнів.

А чи є втрати з боку бойовиків та сирійських військ?

Так, є, але інформації про це практично немає. За даними деяких проурядових «активістів» у соцмережах, сирійські війська втратили 38 бійців. А самі бойовики визнали загибель лише 12 бійців. Звісно, це смішні цифри, які не корелюються з реальністю, зважаючи на інтенсивність боїв, особливо у кварталах Хараста і Джобар. Але інших даних просто немає.

Це правда, що там застосовували хімічну зброю?

Поки що цей факт не доведений. Протягом лютого було кілька інформаційних повідомлень про застосування хімічної зброї. Повідомляли про це і сирійці, і росіяни, і бойовики. Всі дані стосувалися ймовірного застосування хлору. Цю речовину можна створити навіть у домашніх умовах, тому відслідкувати, як і при яких обставинах ця речовина могла бути розпилена (якщо була) – неможливо. Крім того, навіть міністр оборони США Джеймс Меттіс вчора заявив, що у Вашингтона немає жодних доказів застосування урядовими військами Сирії хімічної зброї, навіть щодо інциденту 7 квітня 2017 року. У свою чергу, ООН також не підтвердили інформацію про застосування хімічних речовин у Східній Гуті.

Але ж там «зона деескалації», чому вона не діє?

Так звана «зона деескалації» у Східній Гуті була створена у травні 2017 року за результатами переговорів між Туреччиною, Іраном і Росією в Астані. Я вже писав про те, що ця політика «зон деескалації» не має абсолютно нічого спільного з мирним процесом, оскільки ціль цих зон – не в запровадженні перемир’я, а у закріпленні власних успіхів на місцях і консервації бойовиків у тих анклавах, у яких вони заблоковані.

Фото №6: Командувач сирійськими військами у Східній Гуті, генерал Магер Асад

Ще одним важливим моментом є присутність у цій «зоні деескалації» терористів «Аль-Каїди». Коаліція «Тахрір Аш-Шям» не входить до жодного мирного процесу по Сирії, а тому будь-яка сторона формально має право відкривати по них вогонь. Враховуючи те, що коаліція «Тахрір Аш-Шям» є однією з ключових груп у Східній Гуті, сирійська армія по-суті нічого не порушує, коли обстрілює території під їхнім контролем. Хоча, наприклад, штурм міст під контролем коаліції «Армія Ісламу» дійсно є порушенням цих домовленостей. Але, як я писав вище, «зона деескалації» — це не про мир, а про відстрочку неминучого штурму анклавів ісламістів. А проблема «розмежування» екстремістів і «опозиції» й досі нікуди не поділася. Детально про це можна почитати тут.

Що буде далі?

Цілі сирійського уряду зрозумілі. Програма максимум – повернення під контроль усього анклаву бойовиків. Програма мінімум – розгромити терористів коаліції «Тахрір Аш-Шям» та угруповання «Файлак Ар-Рахман», а також зайняти їхні території. Офіційний Дамаск наполягає на тому, що мирне врегулювання боїв у Східній Гуті має завершитися евакуацією бойовиків цих двох угруповань до провінції Ідліб. Але самі угруповання на це не погоджуються. Коаліція «Армія Ісламу» не бажає цього, оскільки розуміє, що такий безкровний варіант ослабить їхні позиції і зрештою їх також знищать.

Фото №7: Колишній верховний лідер антиурядових сил у Східній Гуті Загран Аллюш

Росія та Єгипет (так, посередники з Каїра беруть участь у переговорах) наполягають на тому, що підтримуватимуть військову операцію Дамаска, але лише за умови відкриття повноцінного гуманітарного коридору «Аль-Вафідін», а також за умови політичного врегулювання проблеми. Росія прив’язана до домовленостей з Туреччиною щодо коаліцій «Армія Ісламу» і руху «Ахрар Аш-Шям», яких Москва зобов’язалася не чіпати. Саме ці дві сили планували у подальшому легітимувати на міжнародних переговорах як «помірних ісламістів». Проти цього завжди категорично виступав Дамаск. І здається, зараз сирійська армія не має наміру відступати, поки не розіб`є своїх ворогів.

Східна Гута врешті-решт впаде. Сирійська армія розгромить терористів коаліції «Тахрір Аш-Шям» і угруповання «Файлак Ар-Рахман», а рештки бойовиків дотиснуть і відправлять автобусами до провінції Ідліб в обмін на здачу територій. Все відбуватиметься за моделлю східного Алеппо. Зараз бойовики відмовляються від будь-яких переговорів (за виключенням коаліції «Армія Ісламу»), тому, ймовірно, Росія й закриває очі на неслухняність Дамаска, сподіваючись, що подальші бойові дії і погіршення гуманітарної ситуації змусять їх здатися й піти на поступки.

3 03 2018

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/bitva-za-shidnu-gutu-v-siriyi-shho-potribno-znati.html