www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Плахтій

Щоразу більше усвідомлюючи складність проблем, які стоять перед нашими суспільством, країною, світом, ми часто запитуємо себе: «Що в наших силах змінити? На що реально ми можемо вплинути? Що робити тут і зараз? З чого починати?».

Ця публікація є спробою показати, що реально ми можемо змінити лише спільноти, які створюємо, в яких перебуваємо, змінюючи способи, правила та алгоритми їхньої роботи. Все інше змінить синергетичний ефект від наслідків запроваджених нами змін.

***

Катастрофічний процес фрагментації українських еліт, що привів до появи понад 350 політичних партій, кількість яких продовжує зростати, обумовлює необхідність переосмислення самого поняття політичної організації, її ролі та технології діяльності в сучасному суспільстві.

Поняття «політична організація», «політична система» навіть за своїми назвами обумовлюють необхідність їхнього міждисциплінарного розгляду на стику політології, теорії політичних партій, теорії управління, теорії організацій, соціології, соціальної психології, теорії соціальних технологій, системного аналізу та низки інших наукових дисциплін.

На нашу думку, міждисциплінарне багатовимірне і максимально несуперечливе бачення політичних організацій дозволить визначити природу сукупності проблем, з якими вони зіткнулися в сучасному світі, та виробити способи їхнього вирішення.

Очевидно, що вироблення, деталізація та представлення такого бачення – комплексне міждисциплінарне завдання, яке потребує багато часу на польові випробування та багаторазову корекцію вироблених рішень за їхніми результатами. У цій публікації ми спробуємо лише представити, здебільшого, ту його частину, яка стосується діяльнісного аспекту політичних партій і яка, попри всі спрощення, мала б дозволити обґрунтувати і в подальшому детальніше зупинитися безпосередньо на технології їхньої діяльності.

Організацією у найзагальнішому розумінні є соціальна група, яка розподіляє виконання завдань між учасниками та координує їхню діяльність для досягнення певної колективної мети.

У цьому контексті політична організація – це об’єднання людей для реалізації своїх інтересів у політичній сфері.

На нашу думку, сюди можна віднести легальні та нелегальні, формалізовані та неформальні об’єднання людей, а саме: політичні партії та рухи; олігархічні клани; силові структури, які набули суб’єктності внаслідок часткового чи повного виходу з-під належного контролю з боку конституційних органів влади; транснаціональні корпорації, які впливають чи намагаються впливати на політику; різноманітні неформальні спільноти з різними типами членства, представники яких інкорпоровані у владу; кримінальні мережі, що контролюють частину представників влади, тощо.

Таким чином, політичні партії є легальним та формалізованим видом політичних організацій, які, згідно з конституціями практично всіх країн західної демократії та Конституції України, є основними інституціями, що на законних підставах за результатами виборів формують органи державної влади.

Загальна постановка завдання.

З точки зору теорії управління в рамках системного підходу, управляти певною системою спроможна лише складніша система, яка може бути підсистемою першої, зовнішньою системою в рамках спільної надсистеми, чи самою надсистемою. При цьому складність самої системи не є сумою складностей її елементів – підсистем, включно з підсистемою управління.

Зазвичай політична партія є підсистемою системи, яку становить все суспільство в рамках національної держави (див. схему 1). Успішне (ефективне та результативне) здійснення нею своєї управлінської функції щодо національної держави можливе лише у випадку, коли партія являє собою найскладнішу її підсистему, а також коли її складність перевищує складність самої системи та зовнішніх систем в рамках надсистеми – людства. При цьому, для спрощення викладу ми вважатимемо, що зовнішні системи – держави чи їхні об’єднання за рівнем управлінської складності тотожні з їхніми підсистемами – політичними організаціям, в руках яких у поточний момент законно зосереджена державна влада.

Схема 1. Фрактальна модель організаційної структури політичних еліт людства.

У цьому контексті очевидно, що українські політичні партії в принципі нездатні управляти українським суспільством, оскільки їхня складність є меншою від складності інших одночасно існуючих політичних організацій – олігархічних кланів, кримінальних мереж та спецслужб, а також меншою від складності системи, в яку вони входять, – української держави та інших зовнішніх систем – національних держав і транснаціональних корпорацій в рамках надсистеми – всього людства.

Безперечно, жодна конституція не передбачає легальних механізмів отримання формальної влади переліченими політичними організаціями, окрім політичних партій. Тому вони реалізують свій вплив у прихований спосіб. Для його ілюстрації детальніше розглянемо структуру самої політичної партії.

Отже, політична партія є соціальною системою, якою в сучасних реаліях управляє її керівне ядро. В його руках у процесі життєдіяльності партії, відповідно до закону олігархізації Міхельса, безперервно концентрується влада при одночасній пасивації партійного загалу. При цьому кожна велика партія включає кілька центрів впливу, які, як правило, неформально контролюються чи представляють неформалізовані чи нелегальні перелічені вище політичні організації. Детальніше це явище розглянуте у наших публікаціях тут і тут. Варто додати, що з розвитком медіа олігархічні клани та інші подібні політичні організації користуються витонченішими механізмами контролю над політичними партіями і над цілою політичною системою для утримання в своїх руках всієї повноти влади. Один з таким механізмів – мурашиний «вир смерті» українського політикуму – ми описали в однойменній публікації.

Таким чином, керівне ядро політичної партії являє собою один з центрів впливу, що в той чи інший спосіб здобув внутріпартійну владу. Зазвичай він являє собою малу, в соціально-психологічному розумінні, групу.

У ній, внаслідок перебігу групової динаміки, невідворотно з’являється лідер, у руках якого концентрується абсолютна влада в рамках цієї групи. Очевидно, що в його руках одночасно концентрується й уся внутріпартійна влада. Швидкість концентрації влади в руках лідера політичної партії залежить від швидкості перебігу групових та міжгрупових соціально-психологічних процесів, яка, своєю чергою, обумовлена двома ключовими факторами: 1) легітимністю та можливістю застосування примусу щодо членів партії в рамках партійної ієрархії зверху донизу та 2) цінностями в рамках етики, що притаманна тому чи іншому суспільству, і її здатністю обмежувати інструментарій та наслідки ранжування як прояву біологічної природи людини. Детальніше цикли розвитку ієрархічно структурованих соціальних систем ми розглянули в одній з наших публікацій, де показали, що перехід такої системи на вищий рівень розвитку може відбутися лише після зміни (ускладнення) структури організацій її елітних груп.

Представлена на схемі 1 структура політичних еліт людства на сучасному етапі його історичного розвитку свідчить про її однотипне – фрактальне – відтворення на всіх рівнях: від керівного ядра політичної партії у складі малої групи до глобального рівня міждержавної взаємодії. Такий тип структурування обумовлений, на нашу думку, перебігом природної групової динаміки, який, своєю чергою, задається біологічною природою людини, що передбачає безперервну дію механізму ранжування як інструменту реалізації природного добору з метою виживання і розвитку всієї популяції при зміні умов зовнішнього середовища.

Тенденція концентрації внутріпартійної, державної та глобальної влади в руках малої групи і, зрештою, в руках її лідера в результаті перебігу природних групових та міжгрупових процесів змушує його усвідомлено чи несвідомо спрощувати і архаїзувати світ навколо себе через фізичні обмеження однієї людини осягнути всю складність сучасного світу та, внаслідок цього, робить його неспроможним виробляти і втілювати адекватні цій складності рішення, що обумовлює кризи, стагнацію та регрес.

В низці наших публікацій (тут, тут і тут) ми показали, що лише цілеспрямована зміна природної групової динаміки в малих групах приведе до структурних змін елітних груп людської цивілізації на всіх рівнях представленого на схемі 1 фракталу, і виробили концепцію та організаційні інструменти її реалізації.

В той же час, рівень складності систем – легальних та нелегальних, формалізованих та неформальних політичних організацій – розглядається в рамках організаційного підходу, в основі якого лежить теорія організацій. Найдетальніше теорія організацій розроблена для сфери бізнесу. Попри суттєві відмінності політичних та бізнесових організацій, підходи та інструменти, які розроблено для дослідження, вдосконалення та трансформації останніх, після певної адаптації цілком можливо перенести на політичні організації.

Загальновідомо, що західний світ переживає гостру кризу ліберальної демократії. З точки зору системного підходу це можна розглядати як неспроможність його керівної підсистеми впоратися зі складністю самої системи – всього західного світу, різних її підсистем та надсистеми – всього людства.

В той же час затяжна криза та стагнація в Україні обумовлена неспроможністю організованих українських елітних груп, особливо політичних партій, виробляти, приймати і реалізувати адекватні до поточних умов зовнішнього та внутрішнього середовищ рішення у сферах політики, права, економіки та в соціально-культурній сфері.

Таким чином, можна сформулювати загальну проблему та, відповідно, завдання, яке стоїть перед сучасним світом, і особливо гостро – перед Україною.

Нею є недостатня складність формалізованих і легальних керівних підсистем (ООН, керівних органів ЄС і подібних  організацій на глобальному рівні та політичних партій на рівні держав) для здійснення ефективного і результативного управління відповідними системами та нейтралізації керівних впливів з боку неформальних і/або нелегальних керівних внутрішніх чи зовнішніх підсистем чи систем.

Відповідно, завдання на рівні національної держави зводиться до конструювання та розробки легальних конституційних політичних організацій – керівних підсистем достатньої складності для управління національною державою як системою та нейтралізації керівних впливів ззовні, причому складність керівних підсистем такого типу має зростати швидше, ніж може зростати складність інших підсистем в цій системі, самої системи і зовнішніх систем.

У цьому контексті слід зазначити, що в даному випадку поняття складності не включає утилітарного сенсу для характеристики безпосередньої роботи члена партії в її складі. Йдеться про складність будови, складність влаштування, складність функціонування самої політичної партії як керівної соціальної системи, яка, попри це, передбачає, що практична діяльність у ній кожного її члена буде простішою та комфортнішою, ніж їхня участь у традиційних ієрархічних політичних організаціях сьогодні.

У процесі вирішення цього завдання ми розробили концепцію побудови політичних партій відповідного типу, сконструювали для них змінну структуру – динамічну мережу, а також сформували стратегіюреструктуризації існуючих політичних партій у партії зі змінною структурою.

Використовуючи поняття керівної системи та керівного впливу в рамках цієї публікації, ми упускаємо аналіз мети управління, вважаючи, що в ідеалі, у загальному випадку, нею є всебічний гармонійний розвиток спільноти, території, регіону, країни і всього людства. У випадку нашої країни додатковою метою сучасних політичних партій вважатимемо прискоренийвсебічний і гармонійний розвиток українського суспільства і держави з метою перетворення їх із об’єктів зовнішнього управління у цілісний впливовий та успішний суб’єкт управляння глобального рівня.

Далі у цій публікації ми розглянемо ряд понять, що стануть основою для подальшої деталізації діяльнісної сфери політичних партій зі змінною структурою – динамічною мережею.

Поняття керівного впливу.

Поставлене завдання прямо вказує на те, що політична партія є керівною підсистемою, яка має на меті здійснювати управління материнською системою, тобто національною державою. Це означає, що партія повинна виробляти і чинити на систему та всі інші її підсистеми керівний вплив певної складності та інтенсивності, а також бути здатною нейтралізувати керівні впливи ззовні.

Така постановка питання переводить його у сферу теорії управління, яка добре розроблена для неживих систем. Управління ж соціальними системами розглядають різні наукові, езотеричні, військові та конспірологічні теорії у різних напрямках, починаючи від менеджменту, НЛП, політтехнологій, маркетингу і теорій комунікації, закінчуючи концепціями інформаційної гібридної, консцієнтальної, смислової, наративної, дифузійної та інших різновидів воєн. Всі вони по-різному класифікують і трактують природу керівних впливів щодо соціальних систем.

Для впорядкування, узагальнення та подальшого використання у практичній діяльності політичних партій поняття керівних впливів ми пропонуємо універсальну типологію (див. схему 2), яка представляє їх у вигляді певним чином структурованої інформації та класифікує за обсягом та складністю використаних при їхньому виробленні логічно-інформаційних модулів. Наше трактування останнього терміну було деталізоване при розробці фрактальної моделі психіки та архетипних механізмів формування людської поведінки . Використання архетипного підходу для її створення дозволило змоделювати взаємозв’язок інформаційного впливу із процесами формування смислів, які статистично визначено керують вибором поведінкової реакції в кожній конкретній ситуації з її специфічними контекстами.

Схема 2. Інформаційна типологія рівнів управління соціальними системами.

Директивне управління є першим рівнем і полягає у передачі від керівного суб’єкта до об’єкта управління простих логічно-інформаційних модулів – прямих команд.

В рамках організацій, в тому числі політичних, таке управління здійснює її керівний орган стосовно своїх членів та підрозділів. На вищому системному рівні (на рівні національних держав) політична партія здійснює директивне управління державними органами та їхніми підрозділами після того, як вона, відповідно до конституції, отримує політичну владу. На глобальному рівні наддержавні органи в рамках своєї мети можуть директивно вимагати від держав, які делегували їм частину своїх повноважень, виконувати певні розпорядження.

Другим рівнем управління є інформаційне управління спеціально сконструйованими логічно-інформаційними модулями – короткими історіями, аудіальними та візуальними образами, які, потрапляючи у нашу психіку, певним, наперед заданим чином взаємодіють з інстальованими там у процесі соціалізації та виховання концепціями, і через них і/або безпосередньо активують передбачені їхніми конструкторами архетипні області несвідомої людської психіки, які наповнюють її відповідними їм смислами та цінностями, що статистично визначають поведінкову реакцію реципієнтів керівних модулів.

Центральні керівні органи політичних партій здійснюють таке управління своїми членами, поширюючи серед них наперед підготовлені (в ідеалі із залученням експертів) текстові, аудіо- чи відеоматеріали із власною позицією з різних питань партійної діяльності. Сама партія керує на цьому рівні суспільством, транслюючи через медіа власну позицію і намагаючись бути максимально переконливою. На цьому ж рівні на суспільство здійснюють вплив корпорації, рекламуючи свої товари і послуги, цей же рівень включає управління громадською думкою шляхом трансляції вибіркової або викривленої інформації, фейкових новин, поширення чуток, цілеспрямованого створення інформприводів, тощо.

Вважатимемо, що на цьому рівні здійснюється управління шляхом безпосередньої дії у фізичному просторі, що включає терористичні акти, економічні санкції, військову агресію та інші подібні активності, розглядаючи їхні наслідки як інформприводи – короткі текстові історії, аудіальні та візуальні образи.

Третій рівень – концептуальне управління з допомогою поширення вже готових чи спеціально розроблених складних комплексів логічно-інформаційних модулів, що являють собою певну структурно впорядковану та логічно зв’язану їхню сукупність, яка транслюється об’єкту управління невеликими порціями протягом тривалого часу у процесі його життєдіяльності з подальшим їхнім самоскладанням у людській психіці в цілісну конструкцію – концепцію, через яку, мов через фільтр, проходять надалі всі отримані ззовні поточні логічно-інформаційні модулі і добудовують її або відкидаються на основі аналізу сукупності логічних зв'язків між ними та цілою концепцією.

У такий спосіб здійснюється управління соціальними системами за допомогою світоглядних, релігійних чи ідеологічних концепцій. Власне класичні політичні партії для координації та управління поведінкою великих мас людей завжди використовували ідеології, які лежали в основі їхнього створення. Однак в інформаційному суспільстві наростаючі потоки інформації ефективно розривають увагу людей, не дозволяючи їм сконцентруватися у необхідній мірі на ідеологемах, які розчиняються та руйнуються у потоці калейдоскопічної зміни доступної в режимі онлайн інформації.

У нашій публікації «Передумови створення ідеологічних партій в Україні» ми показали, що сучасна якісно нова ідеологія повинна бути «живою» — здатною динамічно змінюватися відповідно до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах, що традиційний підхід до побудови ідеологічних партій: «спочатку ідеологія», а потім – політична організація», необхідно змінити на зворотний: спочатку слід побудувати «живі» політичні організації на базі невеликої кількості основних організаційних та ідеологічних принципів і цінностей, які наперед визначаються, обираються та узгоджуються їхніми засновниками. Основною функцією таких організацій і стане творення в реальному часі повноформатної «живої ідеології» зусиллями колективного інтелекту, який проявиться в результаті синхронізації розумової діяльності їхніх членів у процесі застосування відповідних організаційних інструментів.

Такий підхід ґрунтується на розумінні того, що між другим та третім рівнями управління в рамках цієї типології нема чіткої межі, оскільки теоретично кожна взаємозв’язана сукупність логічно-інформаційних модулів може за певний час формувати в людській психіці відповідні концепції – фрагменти «картини світу», які визначатимуть протягом тривалого часу їхній вибір поведінкових схем і стратегій.

Зокрема, нинішня кремлівська інформаційна агресія проти України та західних країн відбувається в рамках другого і третього рівнів управління нашої типології та передбачає мозаїчну інформаційну активність множини відвертих та прихованих агентів та їхніх добровільних ретрансляторів за спільною, цілеспрямовано виробленою у центрі стратегією реалізації керівного впливу третього – концептуального рівня, що реалізується як синергетичний ефект від сукупної діяльності атомізованих та розосереджених по країні-жертві «консерв», які зазвичай не усвідомлюють загального задуму, виконуючи поставлене перед ними вузькопрофільне завдання на другому – інформаційному рівні.

Наступний рівень – організаційно-структурне управління. Воно полягає у цілеспрямованому нав’язуванні або підштовхуванні до вибору таких організаційних структур та відповідних їм соціальних технологій, які б забезпечували появу певних, наперед заданих емерджентних властивостей соціальних систем та визначали б наперед заданий вибір поведінкових схем та стратегій їхніми членами та підсистемами. Простіше кажучи, забезпечували б їхню пасивацію чи активацію, згортали б чи розкривали б їхній життєвий потенціал, креативність та здатність до інновацій. У такий спосіб на цьому рівні здійснюється керівний вплив на політичні та бізнесові організації, на виборні, адміністративні, правові, економічні та культурні підсистеми держави і на державу загалом.

Цей тип управління реалізується достатньо простими логічно-інформаційними модулями, які, по суті, являють собою алгоритми та правила взаємодії членів та підсистем соціальної системи. Зокрема, громадські організації, політичні партії та корпорації керують власною діяльністю на цьому рівні через свої статути, внутрідержавні та створені міждержавні органи – регламентами своєї роботи, організації кримінального типу – за поняттями, які встановлює вузьке коло авторитетних людей, тощо.

Будувати ефективні та результативні структури на цьому рівні управління у сучасному складному світі перешкоджає біологічно обумовлена схильність людських спільнот без цілеспрямованого свідомого зовнішнього втручання спонтанно відтворювати ієрархічну структуру у процесі ранжування в рамках природної групової динаміки.

У зв’язку з цим не завжди вдається визначити, чи управління на цьому рівні відбувається цілеспрямовано, чи внаслідок некомпетентності чиновників. Так, в Україні неможливо зареєструвати політичну партію, статут якої суттєво б відрізнявся від заданого Міністерством юстиції шаблону. В результаті всі більш ніж 355 українських політичних парій мають ієрархічну організаційну структуру, що тотожна структурі асфальтового заводу. Саме тому ці політичні партії не спроможні продукувати нічого кращого від інтелектуального «асфальту». Адже відомо, що забезпечення ефективної та результативної діяльності організацій в умовах складного, невизначеного і непрогнозованого зовнішнього середовища вимагає вибору змінних структур з розподіленим управлінням.

Особливість управління на четвертому рівні, на відміну від перших трьох, полягає в тому, що воно не рефлексується ні членами організацій, ні її лідерами/менеджерами і проявляється протягом тривалого часу, а виявити його присутність можна лише за наслідками з позиції зовнішнього спостерігача. Зсередини вибір поведінкової реакції усіма членами певним чином структурованих соціальних систем видається логічним та природним. Це ускладнює вибір лідерами/менеджментом змінних структур при створенні організацій та робить непомірно дорогим запровадження відповідних структурних змін в діючих організаціях. А в політичних партіях особисті переваги та вигоди, які отримують лідери ієрархічно структурованих організацій та їхніх підрозділів, руйнують ще на початку їхньою мотивацію щось змінювати.

Іноді трапляється безсуб’єктне управління на четвертому рівні, коли засвоєні у процесі історичного розвитку габітуальні організаційні практики через їхнє спонтанне відтворення членами соціальної системи «управляють» емерджентними властивостями організацій та вибором поведінкових схем і стратегій їхніх членів. Детальніше роль цього явища у процесі катастрофічної фрагментації українських елітних груп ми описали тут.

Перші три типи управління є внутрісистемними – ними можна управляти системою ізсередини. Здійснювати організаційно-структурне управління можна лише із зовнішньої позиції, у цьому сенсі воно є надсистемним.

Інформаційне та концептуальне управління разом становлять рефлексивне управління як технологію маніпулятивного нав’язування об’єкту управління таких вихідних засновків, на підставі яких він діє бажаним для керівного суб’єкта чином.

Інформаційне, концептуальне та організаційно-структурне управління належать до архетипного управління , яке реалізується на основі активації певних архетипних полів несвідомої соцієтальної психіки з метою актуалізації смислів та цінностей, що необхідні для вибору об’єктами управління заданих поведінкових схем та стратегій.

Можливо, існують й ще вищі рівні управління, які в рамках цієї моделі не розглядаються і обмежуються евентуальним найвищим рівнем управління з боку Бога і/або галактичним розумом

Очевидно, що сучасна успішна (ефективна і результативна) політична організація повинна бути здатною розрізняти сторонні і виробляти власні керівні впливи одночасно на всіх чотирьох рівнях управління цієї типології.

Як ми зазначили вище, ця типологія класифікує керівні впливи за обсягом та складністю структурованої у них інформації у вигляді логічно-інформаційних модулів. Це визначає основний «виробничий» процес політичних партій як безперервний процес збору та переробки інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ в керівні впливи на всіх чотирьох описаних вище рівнях управління.

Поняття основного виробничого процесу політичної партії

Приведемо у довільному викладі загальновідомі визначення низки понять з організації виробництва, які використаємо далі у нашому дослідженні.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних технологічними процесами процесів праці та природних процесів, у результаті яких початкова сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію. Виробничий процес охоплює основні, допоміжні та обслуговувальні процеси.

Природні процеси відбуваються без прямої участі працівника.

Основні процеси – це процеси, які виконують безпосередньо для виготовлення продукції основного виробництва.

Технологічний процес — це сукупність операцій з перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції.

З точки зору організації виробництва і з врахуванням запропонованої типології керівних впливів в рамках сформульованого вище завдання конструювання політичних партії, приведені визначення можна трактувати таким чином.

«Сировиною» в цьому випадку є інформація, наростаючі потоки якої надходять із зовнішнього та внутрішнього середовищ у міру їхнього природного ускладнення.

«Готовою продукцією» в цьому випадку є керівні впливи необхідної інтенсивності та складності на різних рівнях управління.

Очевидно, «працівниками» в нашому випадку є члени політичної організації.

В рамках цього аналізу ми розглядатимемо лише основний виробничий процес. Допоміжні та обслуговувальні процеси ми частково представили у публікації тут і плануємо їх деталізувати в подальшому із врахуванням висновків цієї публікації.

«Процеси праці» в нашому випадку охоплюють індивідуальну та колективну роботу членів політичної партії під час чергових загальних зборів її підрозділів усіх рівнів та у проміжках між ними.

Природними процесами, які відбуваються без участі працівників у політичних партіях, на нашу думку, є природні процеси групової динаміки, що протікають у будь-яких людських групах за однаковою схемою, яку досліджують соціальна психологія, соціологія, груповий психоаналіз, етологія, організаційна поведінка тощо.

Таким чином, технологічний процес в політичних партіях, як сукупність операцій з перероблення «сировини» (інформації) у напівфабрикати та вироблення «готової продукції» (керівних впливів) заданої складності та інтенсивності, повинен відповідним чином пов’язувати «процеси праці» членів політичної партії під час чергових зборів та у проміжках між ними із природними процесами групової динаміки, які є недоступними для ручного цілеспрямованого регулювання з боку «працівників» і менеджменту (членів партії та її лідерів).

Тобто саме технологічний процес в політичній партії повинен пов’язувати процеси праці її членів з природними процесами групової динаміки з метою вивільнення ними максимального обсягу соціальної енергії в процесі їхньої колективної взаємодії в рамках організації, її акумулювання та використання у спосіб, що забезпечить: максимальну ефективність та результативність їхньої роботи; безконфліктну взаємодію та кооперацію членів партії; формування достатнього рівня мотивації у членів партії до колективної діяльності задля реалізації спільної мети; формування та підтримку поля довіри всередині партії; позитивну селекцію; саморозвиток та самовдосконалення членів партії; ріст числа членів без втрат основних якостей партії; здатність впоратися із наростанням складності партії внаслідок росту числа її членів; зростання авторитету партії та унеможливлення його використання для реалізації власних інтересів вузьким колом її членів; пропозицію стратегій кооперації іншим політичним акторам зовнішнього середовища.

Отже, складність керівних підсистеми безпосередньо взаємопов’язана зі здатністю реалізовувати основний «виробничий» процес, «сировиною», якого є інформація із зовнішнього та внутрішнього середовищ, а продуктом – керівні впливи необхідної інтенсивності та складності на різних рівнях управління (див. схему 3).

Схема 3. Основний виробничий процес в політичних партіях та забезпечення його реалізації.

Таким чином, складність керівних підсистем у цьому випадку визначають два базові фактори:

1. Складність керівних впливів, які така підсистема здатна виробляти і чинити щодо материнської системи та інших підсистем, а також щодо зовнішніх систем, які намагаються впливати на неї саму та на її материнську систему. Складність керівних впливів визначає обрана керівною підсистемою методологія діяльності.

2. Складність (рівні координації, синхронізації, безконфліктності тощо) колективної діяльності елементів підсистеми, в нашому випадку – підрозділів та членів політичної партії при постійному зростанні їхньої кількості. Складність колективної діяльності визначається складністю методики колективної роботи великих груп людей, яка охоплює правила та алгоритми взаємодії членів та підрозділів організації всередині неї, а також правила та алгоритми їхньої взаємодії із зовнішнім середовищем.

Разом методологія діяльності організації та методика колективної роботи великих груп людей, з одного боку, природним чином визначають її основнийтехнологічний процес як сукупність операцій з перероблення інформації в керівні впливи необхідної складності та інтенсивності, а з іншого – зумовлюють тип організаційної структури як структуровану сукупність взаємозв’язків її членів та підрозділів у процесі їхньої взаємодії.

В той же час, здатність організації виживати, конкурувати з іншими організаціями та успішно діяти в швидкозмінному непередбачуваному зовнішньому середовищі визначає попередній цілеспрямований вибір рекомендованої теорією організацій для таких умов оптимальної організаційної структури, яка має забезпечувати розподілене управління в організації та її здатність до самореконструкції.

За таких обставин методологія діяльності політичної партії та методика колективної роботи великих груп її членів являють собою два незалежні фактори, які можуть вільно обратися ініціаторами створення нових чи лідерами вже існуючих політичних організацій, що планують запровадження змін.

Критерієм їхнього вдалого вибору є відповідність зумовленого обраними методологією та методикою діяльності типу організаційної структури політичних партій до її типу, що рекомендований теорією організацій для заданих умов зовнішнього середовища.

Таким чином, результат їхнього вибору визначає технологічний процес і зумовлює організаційну структуру, яка, своєю чергою, визначає ефективність та результативність політичної партії, а також зумовлює появу набору її емерджентних (надсистемних) властивостей точно так само, як структура кристалічної решітки графіту, алмазу та фулерену обумовлює їхні різні фізичні, хімічні та механічні властивості незважаючи на те, що вони складаються з однакових атомів вуглецю.

Перспективи підвищення складності політичних організацій

У публікації «Політична організація як результат розвитку суб’єктності великої групи» ми показали, що в основі процесу розвитку організацій лежить зміна типу її суб’єктності: від суб’єктності однієї людини в організаціях лідерського типу до суб’єктності малої групи в організаціях корпоративного типу і далі, до суб’єктності великої групи, чисельність якої може безперервно зростати. Окремі зразки сучасних організацій із суб’єктністю великої групи описав Фредерік Лалу у своїй книзі «Компанії майбутнього», а організації такого типу, що сформувалися у природний спосіб в історичній ретроспективі, описала лауреат Нобелівської премії Елеонора Остром у книзі «Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії».

Однією з найкращих моделей, яка ілюструє розвиток складності організацій, є спіральна динаміка – динамічна модель людського розвитку та еволюції свідомості, а також розвитку системи основоположних цінностей та мемів (див. книгу Валерія Пекаря «Різнобарвний менеджмент. Еволюція мислення, лідерства та керування»).

Зростання складності організацій добре ілюструє описаний у книзі «Системне мислення. Як управляти хаосом і складними процесами» Дж. Гараєдагі (представника школи Р. Акоффа) зсув організаційної парадигми.

Розвиток складності організацій детально проаналізував у своїй книзі «Еволюція соціальних систем» 2005-го року видання Ігор Бощенко, російський політолог, фахівець з нейронних мереж, телережисер, колишній співробітник Служби зовнішньої розвідки РФ, який сьогодні, на жаль, інформаційно підтримує сепаратистів ОРДЛО.

Ознайомившись свого часу з цією книгою, я побачив принципову відмінність у наших підходах, незважаючи на те, що ми приблизно однаково оцінюємо складність і природу проблем, які постали перед сучасним суспільством. Для вирішення цих проблем ми обрали різні шляхи, які на початковому етапі дуже мало відрізнялися один від одного за формою, але були принципово різними за суттю. На противагу динамічній ієрархії, яку запропонував цей автор як організаційну структуру соціальних спільнот майбутнього, я назвав розроблені мною організаційні інструменти динамічною мережею, щоб підкреслити принципово інший тип суб’єктності проектованих на основі їхнього використання політичних організацій майбутнього.

Запропонований І. Бощенком шлях ускладнення керівних підсистем соціальних систем, за його словами, добре корелює з принципами деліберативної демократії і комунікативного середовища, які у своїх роботах описував Юрґен Габермас. Поділяючи ці принципи як своєрідний ідеал, до якого слід прагнути, ми погоджуємося з критиками деліберативної демократії у тому, що в реальному суспільному житті сам собою жоден соціальний ідеал не зможе придушити біологічної природи людей, яка проявляється у процесі їхньої взаємодії. В одній з наших публікацій ми детальніше проаналізували чинники, що унеможливлюють реалізацію одного з них – республіканського ідеалу як сукупності виділених Ізулт Гоноган [Iseult Honahan] чотирьох компонентів республіканської традиції.

Тому, на відміну від підходів до збільшення складності організацій, які пропонує І. Бощенко, пропоновані нами організаційні підходи насамперед спрямовані на те, щоб пов’язати процеси колективної роботи членів партій з природною, біологічно обумовленою груповою динамікою у спосіб, який забезпечував би системне зсування учасників взаємодії з конкурентних позицій у позиції кооперації та унеможливлював би їхній зсув у позиції конфронтації. Результатом такого зсування, на нашу думку, стане природне вивільнення, акумулювання та спрямування соціальної енергії, яка виділяється для підтримки процесів ранжування, на досягнення спільних цілей.

На схемі 4 показано взаємозв’язок спіральної динаміки і зсуву організаційної парадигми з нашим баченням еволюції організаційних структур.

Схема 4. Еволюція (ускладнення) організаційних систем.

Спіральна динаміка розглядає розвиток організацій як послідовний процес їхнього ускладнення, що супроводжується зміною цінностей на кожному витку уявної спіралі розвитку. Виткам цієї спіралі присвоєно кольори від бежевого до бірюзового, їхній детальний опис В. Пекар представив тут. При цьому вважають, що сформовані на попередньому витку цінності залишаються у психіці учасників організацій, які перейшли на наступний виток, у фоновому режимі.

Таке уявлення про еволюцію організацій добре корелює з представленим Дж. Гараєдагі зсувом організаційної парадигми внаслідок появи організацій з новими якостями в інноваційних та високотехнологічних сферах бізнесу.

Фіолетово-червоні та синьо-помаранчеві організації за класифікацією спіральної динаміки можна зарахувати до виокремлених Дж. Гараєдагі організаційних систем біологічної моделі з одним розумом, системною метою існування яких є виживання за рахунок росту шляхом експансії в зовнішнє середовище, що містить поглинання подібних до себе організаційних систем.

В той же час, зелено-жовті організації можна зарахувати до мультирозумних організаційних систем соціальної моделі, системною метою існування яких є узгодження інтересів усіх елементів системи та скоординований рух в узгодженому напрямку.

На схемі 4 внизу представлено різновиди організаційних структур перелічених типів організацій, які відображають зміну їхньої суб’єктності: від суб’єктності лідера до суб’єктності малої групи і далі, до суб’єктності впорядкованої певним чином великої групи.

Якщо перші два типи суб’єктності мають лише по одному можливому варіанту реалізації з невеликими відхиленнями, які в цілому відповідають поширеним сьогодні організаційній культурі та організаційним практикам, то третій тип суб’єктності теоретично може мати безліч варіантів реалізації, кожен з яких вимагатиме засвоєння членами організацій притаманних лише йому організаційної культури та організаційних практик, які, до того ж, змінюватимуться в умовах наростання складності організації при збільшенні її чисельного складу.

Тому здатність справлятися із наростаючою складністю при збільшенні чисельного складу політичної організації без втрат заданого набору емерджентних якостей стане ще одним критерієм вдалого вибору методології діяльності політичної партії та методики колективної роботи великих груп, які разом зумовлюють тип її організаційної структури та визначають її основний технологічний процес.

У процесі наших досліджень ми визначили важливе, на нашу думку, бачення умов стабільності організацій різного рівня розвитку, що представлені на схемі 4.

Умовою стабільності ієрархічно структурованих партій та, очевидно, організацій орденського типу, є фізичний і/або ідеологічний примус. За його наявності такі організації працюють достатньо успішно, проте як тільки він зникає, організація розчиняється точно так само, як свого часу розчинилася КПРС.

Умовою стабільності організацій корпоративного типу – західних корпорацій та окремих партій, якими управляє керівне ядро – мала група власників/менеджерів/лідерів, є наявність зовнішньої етики, яка б утримувала в певних рамках поведінку її членів у процесі групової взаємодії. Таким чином, успіх західних корпорацій і став наслідком того, що зовнішня – протестантська етика регулювала стосунки членів їхніх керівних груп, блокуючи природні бажання кожного учасника взаємодії скористатися стратегемами Сюнь-Цзи для підвищення свого групового статусу у процесі біологічно обумовленого ранжування.

У цьому сенсі українські синьо-помаранчеві партії корпоративного типу, якщо вони будуть створені, не зможуть повторити історії успіху західних корпорацій, незважаючи на наявність в країні достатньої кількості носіїв такої організаційної парадигми, оскільки в сучасному українському посттоталітарному суспільстві, особливо в середовищі його політичних еліт, принципово відсутня будь-яка загальновизнана етика, яка б утримувала учасників вищих керівних органів політичних партій від спокуси реалізувати свою біологічну природу – стати альфа-особою з абсолютною владою в керівному ядрі.

Можна стверджувати, що саме відсутність такої етики ще на старті структурує кожну ініціативну групу зі створення чергової української партії в жорстку неформальну ієрархію з чітко визначеними статусами учасників, яка пізніше формалізується партійним статутом, за дотриманням ієрархічності якого із достойною подиву наполегливістю пильнує Міністерство юстиції України.

Таким чином, в Україні матимуть перспективу лише ті політичні партії, які зможуть генерувати внутрішню етику. Це можливо здійснити тільки у складі великих груп, взаємодія учасників яких впорядкована з допомогою технологій, що пов’язують процеси колективної праці членів політичної партії із природними процесами групової динаміки в рамках вдало обраних методології діяльності та методики колективної роботи великих груп.

За результатами наших досліджень ми рекомендуємо обирати як методологію діяльності нормативне (стратегічне) планування та методикуколективної роботи великих груп людей в динамічній мережі. На основі такого вибору ми сконструювали змінну структуру для політичних партій – динамічну мережу, а також частково описали основний технологічний процес їхньої діяльності (тут, тут, тут, тут і тут), який плануємо систематизувати і деталізувати в наступних публікаціях.

Очевидно, що політичні партії зі змінною структурою – динамічною мережею, у разі їхнього створення, не будуть повністю захищені від можливої деградації в організації нижчого типу в процесі їхньої життєдіяльності – такої, яка відбувається, наприклад, з більшістю українських політичних організацій корпоративного типу, включаючи "іменні" олігархічні клани. На нашу думку, коливний процес ускладнення та спрощення організацій є, фактично, основним механізмом їхньої еволюції, в рамках якого прогрес забезпечується нерівномірністю коливань – кожного разу рух вперед приводить до незворотних змін у ціннісній сфері, які утримують деградацію організацій щоразу далі від початкової точки – організаційної структури біологічного типу.

Висновки

1. Постановка завдань на рівні національної держави зводиться до конструювання та розробки легальних конституційних політичних організацій – керівних підсистем достатньої складності для управління національною державою як системою та нейтралізації керівних впливів ззовні, причому складність керівних підсистем такого типу має зростати швидше, ніж може зростати складність інших підсистем в цій системі, самої системи і зовнішніх систем.

2. Сучасна успішна (ефективна і результативна) політична організація повинна бути здатною розрізняти сторонні і виробляти власні керівні впливи одночасно на всіх чотирьох рівнях управління: організаційно-структурному, концептуальному, інформаційному та директивному.

3. Технологічний процес в політичних партіях, як сукупність операцій з перероблення «сировини» (інформації) у напівфабрикати та вироблення «готової продукції» (керівних впливів) заданої складності та інтенсивності, повинен відповідним чином пов’язувати «процеси праці» членів політичної партії під час чергових зборів та у проміжках між ними із природними процесами групової динаміки, які є недоступними для ручного цілеспрямованого регулювання з боку «працівників» і менеджменту (членів партії та її лідерів).

4. Методологія діяльності політичної партії та методика колективної роботи великих груп її членів являють собою два незалежні фактори, які можуть вільно обратися ініціаторами створення нових чи лідерами вже існуючих політичних організацій, що планують запровадження змін. Критерієм їхнього вдалого вибору є відповідність зумовленого обраними методологією та методикою діяльності типу організаційної структури політичних партій до її типу, що рекомендований теорією організацій для заданих умов зовнішнього середовища.

5. Здатність справлятися із наростаючою складністю при збільшенні чисельного складу політичної організації без втрат заданого набору емерджентних якостей стане ще одним критерієм вдалого вибору методології діяльності політичної партії та методики колективної роботи великих груп, які разом зумовлюють тип її організаційної структури та визначають її основний технологічний процес.

6. В Україні матимуть перспективу лише ті політичні партії, які зможуть генерувати внутрішню етику. Це можливо здійснити тільки у складі великих груп, взаємодія учасників яких впорядкована з допомогою технологій, що пов’язують процеси колективної праці членів політичної партії із природними процесами групової динаміки в рамках вдало обраних методології діяльності та методики колективної роботи великих груп.

Львів, грудень 2017

https://zbruc.eu/node/75432