www.ji-magazine.lviv.ua

Нова команда почала ремонтувати, реставрувати приміщення, по-новітньому подавати експозицію.

© zik.ua

Мандрівників зі Сходу і Заходу вабить Львівщина, адже левова частка пам'яток архітектурного, образотворчого мистецтва України саме в області, тут же найбільший музейний комплекс — Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького (вона складається з 16 музеїв).

У вересні 2016 року відомий культуролог, політолог, редактор часопису "Ї" Тарас Возняк очолив цей заклад. В один з найбільших музейних комплексів України з новим керівником прийшла й нова команда, яка, прагнучи зацікавити нових і старих відвідувачів, почала ремонтувати, реставрувати приміщення, по-новітньому подавати експозицію.

— Пане Тарасе, як починалася робота?

— Починати було важко, особливо, коли в країні котрий рік війна, особливо, коли на війні можна спекулювати, мовляв, не до культури зараз. Та у кожного свій фронт. З мертвої точки зрушили, навіть з добрячим прискоренням. 

Із досвіду власного керівництва посада буцімто не нова, здавалось би — культура, Галичина; але ця установа масштабна, під 300 працівників, тут і наука, і творчість, і технічні, й економічні питання. 

Це не чиновницький відділ із чіткими приписами, не команда часопису, не громадська організація з "однодумцями-добровольцями" — тут багато людей і багато думок. І дуже часто зміни на краще гальмуються, власне, думками в стилі "совок".

— Про кількість із якістю, будь ласка.

— Статистика — це річ уперта — початок діяльності приніс нове виставкове життя в зали галереї, та не лише її зали. Нове керівництво потроху підвищило частоту відкриттів виставок, ось поетапно: 22 виставки за вересень–грудень 2016 року, 
19 виставок за перше півріччя 2017 року, 21 виставка за друге півріччя і 24(!) виставки за перше півріччя 2018-го. 

Тепер про якість. Моя вимога — максимально залучати багатющі власні фондосховища. А це значить, що перед відкриттям добираються експонати, вони реставруються, опрацьовується література, архіви, публікується каталог з текстами та ілюстраціями, втілюється інший "прикладний креатив" — тоді 1–3 місяці демонстрації, і знов щось нове — немало зусиль. Ще до якості: виставки перетворились із сухого показу предметів на інтерактивні події. Першою бомбою позитиву стали "Скарби Підгорецького замку". Такого у галереї ще не було: ілюстрована історія родів-господарів замку, інтер'єри, живопис його каплиці, — все оживало на трьох екранах після дотиків пальців гостей події.

Відкриття часто супроводжуються невеликими класичними концертами, завдячуючи співпраці з львівською філармонією. А от виставка "Венеція як стан душі" розпочалася з палацового карнавалу, запрошені були в масках і костюмах. Регулярно відчиняються ворота двору перед відвідувачами музичних фестивалів Львова. 

Співпраця у спільних проектах з Одеським музеєм західного та східного мистецтва та Київським національним музеєм мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків дозволила раритетам мандрувати у спільних виставках. Зараз у турне Україною галерейні скульптури американського українця Михайла Дзиндри (Одеса, Дніпро, Харків, Київ).

І, звісно ж, суперзірки галереї, яких побачила Європа, — Іван Георгій Пінзель (Париж, Відень, Антверпен, Мілан) та Жорж де Ла Тур (Мілан і Лозанна).

Ще один важливий момент — під більшість виставок самостійно друкуємо кольорові каталоги. Чому це важливо — бо кожна така подія неповторна: особливий добір експонатів, особливе оформлення, подача, а потім раптом усе це розформовано, розійшлось по фондах чи роз'їхалося по містах до своїх господарів. У цьому сенсі це важливий елемент архівування на майбутнє.

— А звідки діставати гроші? 

— Спочатку треба зректися традиційної "совкової" думки, що музей — це повністю бюджетна, скромно існуюча установа. Знову вперта статистика про дохід ЛНГМ: 2016 рік — 7 мільйонів гривень, 2017 рік —
12,5 мільйона гривень. Отже, майже вдвічі більше завдяки різним методам, не в останню чергу й через "переспрямування потічка грошей" з приватних кишень до бухгалтерії установи. Ще запрацював новостворений відділ фаундрайзингу та промоцій  —  рух до залучення коштів від грантодавців та партнерів. І, звісно, ж цей відділ став добрим піар-посередником між музейниками й відвідувачами, зав'язалася дружба, скріплена Фейсбуком, журналістами та іншими медіа.

— Як же добрати і втримати такі кваліфіковані кадри — знову гроші? 

— Так. Запросити спеціалістів, яких не вистачає, і вимагати від колег більшого складно, коли ті живуть на мізер, — банальна констатація, безперечно. Та вихід, про який ніхто раніше не говорив, знайшовся — це похід на Київ. Уряд дослухався, і тепер завершується перерахунок зарплатні за новим коефіцієнтом. Коефіцієнт — це така цифра, яка може зробити працівника з базовою ставкою у сфері культури в рази щасливішим і продуктивнішим, від двох до п'яти разів.

— Які заміські філії найбільше люблять відвідувачі? 

— На щастя чи на жаль, самі слова "замок" або "палац" ваблять відвідувачів більше, ми й не проти. Але боремося за увагу й до інших наших заміських музеїв: поблизу Львова є мальовнича локація Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри, також окрема заміська гілка: Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича, Музей гетьмана України Івана Виговського, Музей-заповідник "П'ятничанська вежа", Музей Жидачівської землі. 

Попит зростає — тепер мусимо думати більше про перерозподіл руху гостей філій по-іншому. До прикладу, Олеський замок перевантажений, і така, до речі, проблема у багатьох відомих європейських музеїв. Попри те, що там працює максимальна кількість персоналу з максимальною кількістю робочих годин, потік туристичних груп не сповільнюється. Тож ми відкрили для відвідувачів після косметичного впорядкування частину залів Підгорецького замку, вперше майже за 80 років! Там зараз діє виставка репродукцій живопису, що колись висів на його стінах, демонструються фотографії колишніх розкішних інтер'єів. На жаль, не можемо запропонувати більшого, адже реставрацію, повернення раритетів, забезпечення температурно-вологісного режиму для них гальмує невизначений статус палацу.

— Реставрація замків — як упоратися з цим випробуванням?

— Нагадаймо, як з нашими замками сьогодні. Золочівський замок у доброму стані, можна, звісно, щось добудовувати-дореставровувати, але комплекс загалом презентабельний. 

Олеський — у задовільному стані, основні роботи проводилися ще давно за радянської влади, коли після пожежі туди ввійшла галерея. Якби тут при проведенні робіт прагнули більшої візуальної автентичності, але тоді вибирати не доводилось. І третя перлина — величезний і занедбаний "за совка" Підгорецький комплекс. Попередня оцінка його повної реставрації — від 20 до 40 мільйонів євро — для державного фінансування сума непідйомна. Вже давно ведуться перемовини про масштабну підтримку з різними організаціями: благодійними фондами, меценатами або навіть посольствами держав, з чиєю історією пов'язаний палац, — географія найрізноманітніша. Вони готові допомагати і дарувати у великих масштабах — проте традиційно є одне "але". Допоки не впорядковано майновий стан споруд та територій наших музеїв у області, починати робити будь-яку серйозну реставрацію неможливо. Цей дуже вартісний процес будь-який солідний грантодавець чи то меценат не захоче починати, якщо ми, музей, не маємо документів оренди або власності на об'єкт реставрації. Підгорецька перлина сьогодні найпроблемніша, її "історична територія" загалом поділена на чотири зони у різному підпорядкуванні, тож тут питання не лише про фінанси.

Упорядкування документації на замки залежить зараз від Львівської обласної адміністрації, а інакше — об'єкти у підвішеному стані, немає відповідності до сучасного значно зміненого законодавства. Якщо раніше, за часів світлої пам'яті Бориса Возницького, отримати будівлі для збереження будь-якими паперовими засобами було явищем прогресивним, то тепер цього замало. Тепер ці пам'ятки треба далі зберігати і "музейно розвивати", і це на основі правильно розробленої документації.

— У чому переваги музейної опіки над пам'ятками перед концесійною опікою?

— Тут треба сказати про кілька чинників. Десь у цивілізованій Європі, де працює продумане законодавство про концесію, де є кому контролювати і вживати заходів, якщо концесіонер не дотримується обіцяного, десь там таке явище позитивне — не в нас. Створення відповідного законодавства лобіюється скоробагатьками, які не знають, як легалізувати накрадене. Окрім того, сьогоднішнє покоління бізнесменів не звикло інвестувати у щось довгострокове, йому хочеться швидких грошей, адже "косити бабло" звикли одразу, і ще невідомо, хто буде "на коні" після чергових виборів. До того ж у разі порушень умов концесії — хто серйозно проконтролює або вживе відповідних заходів? Найімовірніше, все "парішаєтца", якщо взагалі до того дійде.

От і маємо, до прикладу, замок у Старому селі — концесія з 2010 року. Фактично нічого не робиться і триває руйнування. Печальний випадок з Поморянським замком — від коментарів можна утриматись, побачивши свіжообвалену стіну на фото. Там не було концесії, проте була громадська організація. Також громадська організація фактично закріпила за собою Свірзький замок, і розраховувати на фахову реставрацію їм з вищезазначених причин не вдасться. А час минає — Свірж теж не в найкращому стані. Ми могли б включити і його у свої відділи. Він не зберігається зараз правильно, і хоча є в терпимому стані, проте не відкритий для якісного показу відвідувачам.

— Наскільки активно галерея намагається вирішити питання з упорядкуванням документації на замки? 

— Активно, в межах правового поля. Це не одне звернення до Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури України, до голови Львівської облдержадміністрації О.Синютки, до голови Львівської обласної ради О.Ганущина. І, нарешті, з огляду на відсутність суттєвих відповідей, до президента України П.Порошенка листом від 16.04.2018 
№ 188. Ми у повній бойовій чи радше робочій готовності до розвитку замків-музеїв, чекаємо на дії влади.

— Пальцями на опонентів вкажемо?

— Уже вказували — не секрет. Розгорнуто дезінформаційну кампанію щодо статусу та долі кільця замків, чітко окреслилася російська п'ята колона, яка складається з медведчуківських політичних та медіа-проектів, а також проектиків ВО Свободи. 

Чим ближче до виборів, тим більш очевидним стає, що вони чітко працюють у зв'язці. Окремі депутати блокують усі зусилля з упорядкування правового статусу замків і штучно утримують їх у підвішеному стані — а раптом при черговій зміні влади "відіжмуть" собі кілька. Хотілось би помилятись...

— Ще про крапки над "і" у скандально-проблемних питаннях: крадіжки з фондів та доля полотен Альтамонте, які сталися ще до вашого вступу на посаду.

— Отже, стисло. 2017-го комісія з-поміж наших працівників з ініціативи міністерства культури провела звірку фондів, було виявлено значну нестачу музейних предметів різних груп зберігання: стародруки, рукописи, графіка, нумізматика, кераміка та ін. Загалом близько 500 одиниць творів. Галерея звернулася з відповідними заявами до правоохоронних органів — результат на сьогодні — два кримінальних провадження у віданні Галицького та Кам'янка-Бузького відділів нацполіції Львівської області. На мою думку, фонди могли розкрадатися ще з радянських часів, систематично, але хай останнє слово буде за поліцією.

Про Альтамонте. Практика дарування іншим державам власних музейних перлин, шедеврів не передбачена українським законодавством. Чотири "скандальних" полотна (які насправді не всі пензля Альтамонте) належать лише українській державі і нікому іншому належати не можуть, крапка!

— Які проекти реалізовуються вже сьогодні?

— У співпраці з LvivMozFest підготовлено потужну виставку, що стосується музичного життя у Львові, коли тут проживав Франц Ксавер Вольфганг Моцарт.

У спільному проекті "Нова реальність Пінзеля" з ГО Мистецька рада "Діалог" почали інтенсивне сканування та фотографування робіт майстра, аби потім споглядати тривимірні проекції скульптур Пінзеля, навіть кам'яні, які є частиною оздоблення будівель — такого в музеях України ще не було. У Львівській галереї мистецтв перебувають приблизно 90 відсотків відомих робіт майстра — є що оцифровувати, проект розтягнеться в часі, але "перші квітки" розквітнуть у наших залах до початку зими. Цей процес скрупульозний, технічно складний, та він відкриває перед нами можливості, про які ми й самі можемо не підозрювати. Тривимірні голограми зможуть "експонувати Пінзеля дистанційно", зберегти його неторканим для дослідників і реставраторів, можливо, урізноманітнять подачу його у навчальному процесі. 

І надалі прокладаємо дороги для Пінзеля у Європу — узгоджуються плани на Лозанну (Швейцарія) і Ватиканський музей.

Одеситів, харків'ян та киян просимо не пропустити наші виставки у місцевих партнерських музеях, наша співпраця надовго.

Розробляється можливість використовувати QR-коди для компонування власної екскурсії: маєш смартфон — і ти сам собі гід. Є програми з дитячими майстер-класами, а також квестами для будь-якого віку, лекції про окремі наші шедеври на вихідних у дружній атмосфері.

Ще до нововведень — впроваджуємо POS-термінали, для оплати карткою безпосередньо в музеї, паралельно впроваджуємо електронний квиток, який відвідувачі зможуть купувати онлайн. Почнемо з найпопулярніших філій, у музеях поза Львовом — складно, бо немає інтернету, тож закуповуємо модеми. До зими все має бути, як кажуть галичани, — хоч кров з носа, але буде!

— Для того, щоб бути задоволеним, роботи ще багато…

— Дуже... Та задоволеність — поняття відносне, можна кайфувати і від процесу, зрештою, багатьма речами вже можна пишатись. Усвідомлюємо, що є й зовнішні перепони, і купа проблем у своїй хаті. Оптимізація передбачає і непопулярні методи, але "назвався грибом (гендиректором) — лізь у кіш. "Лупати сю скалу" постсовкової музейщини нелегко — щоденно вирішуються питання, які доти не ставились: від смішної закупівлі мітел, необхідних працівникам комп'ютерів — до галерейно-наполеонівсько-світової експансії. Але музеї тепер не самі, а з новими відвідувачами, вірними відвідувачами, 16 локацій установи відкриті для дружби.

Василь Мицько

12 10 2018

https://dt.ua/interview/taras-voznyak-prokladayemo-dorogi-pinzelyu-u-yevropu-290891_.html