www.ji-magazine.lviv.ua
Д-р Казімеж Вуйчицький; переклад Павло Лодин
Польща потребує України - «вибачаємо і просимо вибачення»
Слова «вибачаємо і просимо вибачення» не тільки
виражають глибоку релігійну правду, яку не повинен заперечувати жоден, хто
вважає себе християнином, але також є важливим психологічним правилом і цінним
політичним орієнтиром. Якщо вимагати від інших визнання провин і не згадувати
про власні, досягається ефект, як правило, протилежний очікуваному. Замість
досягнення політичної користі, накопичуються конфлікти, з яких згодом
важко вийти.
На жаль, нинішнє серйозне погіршення польсько-українських
відносин підтверджує істинність даного правила. Правляча партія ПіС вирішила, що умовою правильних відносин має бути
визнання українською стороною злочину на Волині, засудження Бандери тощо. За
такий жест однак не визнано виступ президента Порошенка перед польським
парламентом, де він просив вибачення словами польських єпископів. Не цілком
зрозуміло, як це визнання мало б виглядати, але категоричність вимоги була
спрямована до влади української держави.
Така категоричність щодо української сторони сприйнялася
критично в Польщі, що мотивовано як моральними міркуваннями, так і доведенням
неефективності такої поведінки. Прихильники жорсткої лінії однак додавали, що
українці все-таки повинні піти на поступки, бо їм потрібна польська підтримка. Це звучить як шантаж, це може ще більше
ускладнити взаємні стосунки.Зрештою,
найважливіше, що цей аргумент просто не відповідає дійсності. Той, хто його
висуває, явно не усвідомлює серйозних змін у світовій політиці, а отже, і
ситуації в нашому регіоні в останні роки.
Звичайно, польська підтримка може бути корисною для України,
але не є найважливішою. Основною для Києва є підтримка міжнародного
співтовариства та таких інституцій, як Світовий банк, Міжнародний валютний
фонд, офіційного Брюсселя і Вашингтону. Підтримкою для України є санкції,
накладені на Росію, і неможливо уявити, щоб Варшава, бажаючи отримати від Києва
потрібну смиренність, припинила їм сприяти. Скасування санкцій щодо Росії,
можуть вимагати в Польщі лише відверто прокремлівські кола або такі, що
впроваджують московську політику впливу. Канада та США прийняли рішення надати
Україні зброю. Американці, серед іншого, надали нове покоління протитанкової
зброї, якої немає в польській армії. Такі дії підтримують Київ у війні з
Москвою та збільшують кошти можливого вторгнення, а як наслідок знаменують
сильний політичний сигнал. Польща не має подібних інструментів впливу або
допомоги.
Найважливіше, саме Україна — а не Польща — є в
центрі глобальної гри. Українська незалежність означає крах Російській імперіальності. Кремль паразитував і витягував соки з цієї
великої країни, черпав її ресурси, але, перш за все, він вкрав її історію,
намагався позбавити культури і русифікувати.
Україна протистояла цьому, плативши ще й вищу ціну
тому, що її боротьба за незалежність не була помічена і оцінена світом. Світом
мандрує міф, що якщо хтось пише кирилицею (хоча українська кирилиця
відрізняється від російської) і є православним, то значить є
росіянином. Або вважає, що слово Русь означає те ж саме, що й Росія
Падіння України означає Росію на кордоні з Польщею, як
наслідок намагання встановити покірний та залежний уряд у Варшаві. Поразка
Україна також означала би, що Польща перетворюється на фронт у світовій грі, а
імперські апетити Москви після повторного поневолення України, звичайно, не
зменшилися би, а тільки зросли. Зважаючи на зміст кремлівської пропаганди,
Польща не могла би розраховувати на будь-яке сприяння, а Москва хотіла би взяти
реванш за "геополітичну катастрофу" 1989-1991 років, як це назвав
Путін, за яку російський націоналізм і шовінізм звинувачує Польщу і
«Солідарність». Так само, як польська
"Солідарність" допомагала іншим країнам, підпорядкованим Москві, у
відновленні незалежності, сьогодні Україна захищає нашу частину Європи від
російської агресії. Це демонструє важливість цієї держави та народу.
Київ усвідомлює, що бере участь у світовій грі, а Порошенка і кожного
наступного президента України будуть старанно слухати провідні світові
політики, поки конфлікт з Росією не завершиться. У схожому центрі світових
подій Польща та поляки перебували на піку періоду «Солідарності», під час
переговорів круглого столу чи створення першого незалежного уряду в радянському
блоці, що руйнувався. Сьогодні в цій ситуації є Україна. Одним із епіцентрів
глобальної політики став конфлікт на сході цієї країни, пов'язаний з російською
агресією, яка зачіпає весь Захід. Україна в даний час є областю глобальної
боротьби, що надає цій державі особливого становища.
Частина політиків, які не усвідомлюють цих явищ – є моїми
співвітчизниками, вони можуть кричати на Україну, але це не шкодить Києву.
Загальна симпатія до Польщі залишається звичною там, де насправді широка
громадськість не дуже помічає того, що роблять в українських справах деякі
політики у Варшаві. Політичний Київ реагує на це, перш за все, з байдужістю,
намагаючись не помічати, що Варшава з українського адвоката перетворилася на
незручного сусіда, що голос із Варшави щодо уявних бандерівців, українських
націоналістів і т.д. звучить в унісон з Кремлем.
Зазвичай розчарованими в Україні є ті, хто інтенсивно присвячував себе стосункам із Польщею і
найбільше знає про Польщу. Деякі ображаються і висловлюють своє розчарування
симпатіям до Польщі. Іноді мені здається, що я їх розумію. Я би, звичайно,
бажав, аби мої українські друзі, незалежно від їх розчарування, більше помічали
не позбавлених розуму політиків, а тих моїх співвітчизників, які все ще
присвячують себе польсько-українським справам, котрі бачать в антиукраїнських
настроях багато в чому руку Москви, їздять не тільки до Львова, а й на Схід,
аби підтримати українських воїнів, які борються проти московської агресії,
відправляють посилки, регулярно перекладають українську літературу, намагаються
бути доброзичливими для українських заробітчан у Польщі. Несприйняття у
Варшаві того, наскільки важливою і великою є Україна державою, що це не якісь
там креси чи чиїсь молодші брати з давньої Речі Посполитої або козаки з «Вогнем
і мечем» — даний наратив є не просто нерозумінням
міжнародної політики, а передусім провінціалізації
польської політики. Даний наратив не просто,
нерозумінням міжнародної політики, а передусім провінціалізації
польської політики. Уявлення, що українці поступатимуться під впливом
одностороннього тиску або свого роду шантажу, то залишки зарозумілості, яка
колись характеризувала поляків стосовно українців, що завжди сприяло погіршенню
взаємин. Нікому не подобається нав’язування або зверхнє ставлення; поляки
повинні пригадати, що самі часто нарікають нотації сусідів. Поляки забувають,
що зарозумілість завдає болю.
Я пригадую власний досвід з польсько-німецьких
розмов, в яких процес примирення полягав у подоланні німецькою стороною власне
такого ставлення до уявної вищості, яке, на жаль, шириться із Заходу на Схід. Нам
це не подобається у німцях чи французах, тому ми не повинні поводитися так з
українцями.
"Не існує незалежної Польщі без незалежної
України" — це гасло визначало польсько-українські відносини з тих пір, як
Київ відновив свою незалежність у 1991 році. Очевидно, що звільнення України
з-під панування Кремля також означало досить фундаментальну зміну позиції
Польщі на політичній карті континенту.
З 1989-1991 років було зроблено багато роботи, щоб таким
чином сформувати польсько-українські відносини. Церква відіграла величезну роль
у цьому. Слова польських єпископів "вибачаємо і просимо вибачення",
що колись стали посланням польсько-німецького примирення, повернулися як девіз
примирення польсько-українського. Ці слова повинні надалі визначати напрям
польсько-українських відносин, як з моральних, так і з політичних міркувань.
Якщо так діяти, ми збудуємо не тільки кращі відносини між Варшавою і Києвом, а
забезпечимо польські інтереси у найкращий з можливих способів.
15 03 2018
http://polonews.in.ua/opinie/91137-91137-/
|